Т
Е
10
М
А
1. Цілі, функції та інструменти фіскальної політики в умовах системної трансформації економіки.
2. Аналіз фіскальної політики у трансформаційній економіці. Інфляція та моделі фіскальної політики держави.
3. Використання податкових інструментів у фіскальній політиці.
4. Формування дохідної та видаткової частин бюджету. Дефіцит бюджету і способи його покриття. Державний борг та проблеми його обслуговування.
5. Монетарна політика та особливості її реалізації в Україні.
Мета цього розділу — коротко розглянути об’єктивну необхідність та сутність фіскальної та монетарної політик, розкрити специфіку їх проведення в трансформаційній національній економіці України, враховуючи цілу низку її особливостей.
1. ЦІЛІ, ФУНКЦІЇ ТА ІНСТРУМЕНТИ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ СИСТЕМНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
Фіскальна політика виражає сукупність дій державної влади із забезпечення національної економіки та суспільства необхідними грошовими і матеріальними активами. У сучасній інтерпретації — це державне акумулювання цінностей (грошей,
1
Термін фіск походить від лат. fiscus, що у Стародавньому Римі означало імператорська скарбниця (казна). У сучасній інтерпретації він означає державне акумулювання цінностей (грошей, коштовностей та інших матеріальних і нематеріальних активів) для виконання державою своїх функцій.
Об’єктивна необхідність фіскальної політики зумовлена кризовими явищами ринкової економіки, неспроможністю ринку забезпечувати гармонійне саморегулювання економіки. Першими обґрунтували необхідність державного регулювання економіки вчені-економісти М. І. Туган-Барановський та Дж. М. Кейнс. На відміну від представників класичної політекономії, ними було доведено, що ринковий механізм ви робничого відтворення не містить достатньо дієвих сил саморегулювання і його треба доповнити державними стимуляторами. Серед розгалуженої системи важелів та інструментів державного регулювання економіки найважливішими є фіскальні й монетарні інструменти. До інструментів фіскальної політики належать, як зазначав Дж. М. Кейнс, прямі державні видатки, системи податків та запозичень. Разом з тим, учений не при меншував ролі монетарної політики, вказуючи на її опосередкований характер впливу на економічний розвиток. Неспроможність ринкового механізму, що виражається передсім у кризових явищах, потребує радикального державного втручання, що можливе лише за умови використання інструментів фіскальної політики через їх активний і безпосередній вплив на макроекономічну ситуацію. Тому запропонований кейнсіанцями механізм такого регулювання й д істав назву «фіскального».
Кейнсіанська революція в економічній теорії похитнула підвалини концепції ринкового фундаменталізму і започаткувала необхідність конструктивної діяльності держави з регулювання економіки. Фундаментальне обґрунтування мети державної політики можна знайти у працях перших лауреатів Нобелівської премії з економіки голландця Яна Тінбергена та норвежця Рагнара Фріша. Я. Тінберген розробив концепцію економічної політики, як а у подальшому була віднесена до нормативних, тобто систему дій уряду, яка повинна включати вибір кінцевої мети політики виходячи з максимізації функцій суспільного добробуту. Ця си-стема також включає систему цільових показників і політичних інструментів, за допомогою яких
коштовностей та інших матеріальних й нематеріальних активів) для виконання державою своїх функцій. Власне термін «фіскальна політика» в економічній теорії почав застосовуватись у першій половині ХХ ст., у період активного розроблення теорії макроекономіки, в тому числі й державного регулювання економіки. Це політика, спрямована на регулювання непередбачуваних у ринковій економіці змін сукупного попиту шляхо м усвідомлених змін у державних витратах.
Теорія економіки добробуту, представниками якої були В. Парето, Л. Роббінс, А. Бергсон, Н. Калдор, А. Пігу, П. Самуельсон та інші, ві дкинула міфічну роль «невидимої руки» ринку, зосередивши основну увагу на розподілі багатства, на соціальному становищі кожної людини. Вчення про державу загального добробуту, що базується на теорії економіки добробуту, передбачає аналіз взаємодії економічного, політичного та соціального аспектів суспільної діяльності й використання державної політики в означених сферах.
Фіскальну політику можна тлумачити як с укупність заходів, спрямованих на зміну видатків та доходів державного бюджету для досягнення визначених соціально-економічних цілей. В економічній літературі термін «фіскальна» вживається однозначно як «бюджетно-податкова» політика. Так, Е. Дж. Долан та Д. Е. Лінсдей вважають ці терміни синонімічними і називають фіскальну політику сферою економіки, безпосередньо пов’язаною з взаєм одією державних органів і всіх інших суб’єктів господарської діяльності. Нині точку зору про тотожність термінів «фіскальна» та «бюджетно-податкова» політика поділяють багато українських учених. Так, наприклад, І. Ф. Родіонова вважає, що бюджетно-податкова політика, використовуючи як головні інструменти податки й державні видатки, може застосовуватися й для досягнення таких макроекономічних цілей, як забезпече ння повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального добробуту. Ми також підтримуємо думку щодо тотожності термінів «фіскальна» та «бюджетно-податкова» політика. Однак поняття фіскальної політики ширше, ніж бюджетної, оскільки бюджетна політика пов’язана лише з формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів, а фі- скальна використовує елементи бюд жетної політики для впливу на економічне й соціальне становище у країні.
Реалізація фіскальної політики полягає у мобілізації грошових коштів у централізованому фонді (бюджеті) для виконання покладених на державу суспільно необхідних функціональних обов’язків. Економічна сутність фіскальної політики розкривається в таких її функціях: стимулювальна, регулювальна, розподільна, контрольна, соціальна та інші,
досягається мета економічної політики. При цьому уряд повинен вибрати модель економіки, що повинна пов’язати в єдине ціле цільові показники і інструменти їх досягнення, що дасть змогу вибрати оптимальний варіант застосовуваних політичних заходів. залежно від того, якою є мета її проведення. Можна зробити висновок, що під сутністю фіскальної політики слід розуміти систему економічних відносин, що формуються стосовно втручання держави щодо оптимізації джерел формування й використання державного бюджету для забезпечення стабільного та динамічного економічного розвитку країни, виходячи з конкретної історико-економічної ситуації у країні. Основні цілі, інструменти й функції фіскальної політики ілюструє рис. 10.1.
Рис 10.1. Фіскальна політика та її інструменти
До пріоритетних цілей фіскальної політики слід віднести вирішення питання зростання обсягів виробництва та забезпечення зайнятості населення, подолання економічних диспропорцій, запобігання небажаних змін сукупного попиту, боротьбу з інфляцією та різного роду кризовими явищами.
Основними інструментами фіскальної політики є:
— податки, які скорочують приватні витрати і внаслідок цього створюють можливість здійснення державних витрат;
— витра ти державних коштів, які спонукають підприємства виробляти певні товари й послуги;
— трансфертні платежі, що забезпечують певний рівень доходів деяким верствам населення та підприємствам;
— державні запозичення, що вирішують проблему дефіцитності регулювання фінансових ресурсів у поточному періоді, але ускладнюють її у тривалому періоді.
Світова практика налічує безліч моделей здійснення фіскальної політики залежно від цілей та політико-економічних умов господарювання. До базових засад, що визначають напрям та результативність фіскальної політики належать: рівень ВВП на душу населення та стабільність еконо міки, економічний порядок і рівень розвитку ринкової інфраструктури, співвідношення форм власності та їх питома вага, соціальна спрямованість, економічна культура й ментальність, відкритість економіки та її інтегрованість у міжнародну економіку тощо. Враховуючи сказане, можна констатувати наявність американської (ліберальної), німецької (неоліберальної), європейської, шведської, японської моделей господарювання і здійснення фіскальної політики. Шведська та німецька моделі відзна чаються, зокрема, соціальною спрямованістю, що досягається одержавленням розподілу створеного продукту. Держава здійснює перерозподіл доходів і для підтримання фінансової збалансованості, яку не може забезпечити ринок. Так, наприклад, у Німеччині держава відбирає ту частину доходів, яка не може бути ефективно реалізована на ринку без «перегріву» кон’юнктури і посилення інфляційно го тиску, а зростання до-ходів населення ув’язується з підвищенням купівельної спроможності дойчмарки на основі зростання продуктивності праці та насичення внутрішнього ринку. Аналогічні механізми фіскальної політики можна спостерігати у шведській моделі.
Однією з найгостріших проблем фіскальної політики є фінансове наповнення бюджету та оптимізація витрат. Забезпечення бездефіцитності бюджету є основою пере думовою стабільності економічного розвитку. Бездефіцитність бюджету може досягатися двома шляхами: за рахунок розширення та збільшення джерел фінансування або шляхом зниження витрат держави. Тут діє принцип ножиць: одна сторона лез поповнює бюджет, друга — витрачає. Скорочення витрат бюджету веде до можливості зменшення фінансових надходжень, зменшення же доходів бюджету потребує скорочення витрат держави. І навпак и. Теорія А. Вагнера та історичний досвід засвідчують, що з економічним розвитком суспільства витрати держави постійно зростають, тому питання радше стоїть про оптимізацію витрат стосовно темпів економічного зростання. Щодо економіки
Хоча вітчизняна економічна наука стала фундатором практичного використання за радянських часів державного регулювання економікою, але у другій половині ХХ ст. західна економічна думка зуміла творчо використати ідеї дер жавного регулювання для надання стабільності розвитку своїх економік. А соціальні реформи Маргарет Тетчер у кінці 80-х років у Великій Британії є прикладом подальшої розробки методів державного регулювання економіки, коли функції держави помітно були модифіковані за рахунок копіювання державним сектором ринкових підходів. Йдеться про реформи у сфері охорони здоров’я та с ередньої освіти, де медичні установи і школи перетворені у самоврядні організації, які конкурують між собою за одержання контрактів. Клієнт, який отримав від держави ваучер на лікувальні чи освітянські послуги, має можливість самостійно визначати установу, тим самим створюючи між ними конкуренцію. Цим самим у державному секторі медичних та освітянських послуг створюється конк урентний порядок.
Стосовно джерел фінансування бюджету, то економічна теорія і практика розрізняють такі форми фінансування, як інфляційне та неінфляційне, внутрішнє і зовнішнє, добровільне та обов’язкове. Зазначені форми втілюються у податках, позичках, грошовій емісії, добровільних внесках.
Характеристика фіскальної політики передбачає насамперед розгляд податкової системи, всіх видів позички і частково використання державою гроше й як фіскального засобу. Оскільки в подальших параграфах окремо розглядатиметься взаємозв’язок фіскальної й монетарної політики, ми обмежимось лише аналітичною їх характеристикою. Використання джерел фінансування бюджету в конкретно-історичний період кожної національної економіки повинно враховувати економічний стан, політичну стабільність та узгодженість, платоспроможність населення та його схильність до заощаджень, рівень економічної ку льтури й національну психологічну поведінку приватного менеджменту, його мотивацію, особливість передумов і наслідків, відмінність організаційних форм і відповідно до цього різних витрат на мобілізацію.
України, то тут важко сьогодні визначити оптимальність витрат держави, оскільки лише триває процес становлення державності, що вимагає відповідних витрат з виконання державною владою своїх функцій.
Зазначимо, що в Західній Європі після Другої світової війни (особливий чинник соціалізації економіки) фіскальна політика відзначалась радикальними заходами з розширення соціальних виплат, націоналізації галузей і здійснення планування економіки. Не можна обійти й досвід країн Східної Азії (Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу і Таїланду) з погляду здійснення фіскальної політики. Аналіз дослідження Світовим банко м економічної політики цих країн свідчить про активне стимулювання капітало-вкладень у людський фактор, у підвищення освіченості, про строгий контроль фінансової структури щодо утримання темпів інфляції на низькому рівні, а темпів інвестицій — на високому. Звичайно, формула економічного зростання у східно-азіатських країнах, у тому числі й у Китаї, може слугувати лише як методо логічний приклад необхідності вироблення для України власної фіскальної політики, яка є органічною складовою економічної політики взагалі. Водночас рецепти цієї формули не можуть бути застосовані в Україні.
