1.3. Фірма як сукупність суперечливих інтересів

Сучасне розуміння теорії фірми вимагає враховувати взаємини фірми зі стейкхолдерами (акціонерами, індивідуальними власниками, управлінцями, працівниками, кредиторами, дебіторами). За визначенням Е. Фрімена стейкхолдер — це будь-яка група або індивід, які можуть вплинути або на які впливає досягнення цілей організації. Отже, багато зовнішніх зацікавлених сторін визначають успіх фірми на ринку продукту, що у свою чергу визначає цінність фірми. При цьому загальна мета кожного економічного агента полягає в максимізації власного добробуту, який кожний з них розуміє її по-своєму, у відповідності зі своїм місцем і зі своєю функцією в економічній системі (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

КЛЮЧОВІ ІНТЕРЕСИ ЕКОНОМІЧНИХ АГЕНТІВ

Економічні агентиМета

Акціонери

Максимізація дивідендів

Оптимізація ефекту доходу й ефекту ціни Індивідуальний власник

Максимізація корисності при виборі між грошовим доходом і часом відпочинку Інтереси економічних агентів на фірмі

Закінчення табл. 1.2

Розглянемо, як поводиться фірма, якщо домінує мета того або іншого економічного агента. Індивідуальний підприємець є одночасно й власником фірми, і працівником. Його метою є максимізація корисності при виборі між грошовим доходом і часом відпочинку.

Цілі індивідуального власника

Так як і грошовий дохід, і час відпочинку можна вважати нормальними благами для індивіда, то криві байдужості для цих благ мають негативний нахил і опуклі до початку координат (рис. 1.3).

Прибуток

2 ?

1 ?

2

1 R

Час відпочинку R

Рис.1.3.Максимізація корисності індивідуального власника

Нехай функція корисності індивідуального власника описується як U = f (?, R), де ? — грошовий дохід, R — час відпочинку. Бюджетне обмеження представляє собою функцію зміни грошового доходу від зміни часу відпочинку, що, у свою чергу, визначає рівень прибутку: при скороченні часу відпочинку прибуток спочатку зростає (нові сили дозволяють краще працювати), а потім скорочується (наступає втома).

Рівновага індивідуального власника при визначенні розподілу часу між роботою й відпочинком досягається в т. Е — точці дотику лінії бюджетного обмеження (перевернутої Uобразної кривої) до кривої байдужості. Максимізація ж прибутку відповідає вершині параболи. Таким чином, власник, що максимізує корисність, буде працювати менше й, отже, відпочивати більше, ніж якби він максимізував прибуток.

За умови, що грошовий дохід являє собою єдину цінність для індивіда, тобто він віддає абсолютну перевагу грошам у порівнянні із часом відпочинку, точка максимізації корисності буде збігатися з точкою максимізації прибутку (рис. 1.4.)

Нехай функція корисності індивідуального власника описується як U = f (?, R), де ? — грошовий дохід, R — час відпочинку. Бюджетне обмеження представляє собою функцію зміни грошового доходу від зміни часу відпочинку, що, у свою чергу, визначає рівень прибутку: при скороченні часу відпочинку прибуток спочатку зростає (нові сили дозволяють краще працювати), а потім скорочується (наступає втома).

Рівновага індивідуального власника при визначенні розподілу часу між роботою й відпочинком досягається в т. Е — точці дотику лінії бюджетного обмеження (перевернутої Uобразної кривої) до кривої байдужості. Максимізація ж прибутку відповідає вершині параболи. Таким чином, власник, що максимізує корисність, буде працювати менше й, отже, відпочивати більше, ніж якби він максимізував прибуток.

За умови, що грошовий дохід являє собою єдину цінність для індивіда, тобто він віддає абсолютну перевагу грошам у порівнянні із часом відпочинку, точка максимізації корисності буде збігатися з точкою максимізації прибутку (рис. 1.4.)

Час відпочинку R

1 =R

2 ?

1 =?

2 E ибуток

Час відпочинку U

0 U

1 U

2 R

1 =R

2 ?

1 =?

2

Пр

Рис. 1.4. Збіг цілей максимізації прибутку та максимізації корисності

Дослідники стверджують, що в фірмах з розпорошеним капіталом — так звана W-форма (the widely held corpo ration model), не власники, а вище керівництво має найбільшу вагу в управлінні. При цьому передбачається, що вищі керівники можуть переслідувати власні цілі. Метою керівника може бути спокійне існування, престижність займаної посади, отримання високої винагороди за роботу, зростання професіоналізму, отримання доступу до ресурсів компанії для використання їх в особистих інтересах і т.д. О. Уільямсон, наприклад, називає наступні основні цілі керівників: заробітна плата й інші види грошової винагороди; кількість співробітників, що перебувають у підпорядкуванні, та їх кваліфікація; контроль над інвестиційними витратами фірми; привілеї або елементи управлінської слабини (автомобілі компанії, розкішні офіси і т.д.).