Уперше термін «глобалізація» з’явився 1983 р. у статті видатного маркетолога, професора Гарвардського університету та редактора журналу Harvard Business Review Теодора Левітта (Theodore Levitt, 1925—2006). Цим терміном дослідник назначив злиття ринків товарів, вироблених транснаціональними корпораціями (ТНК).
Якщо в ієрархії напрямів бізнесу розвиток зазвичай розпочинається з торгового бізнесу, за ним іде виробничий, і найвище стоїть бізнес фінансовий, то глобалізація має аналогічну ієрархічну послідовність. Спочатку інтернаціоналізується торгівля, далі — промислове виробництво і вже потім — вивезення капіталу. Вивезення капіталу є найвищою стадією, причому найвигіднішою у міжнародній економіці.
Наприкінці ХХ ст. бельгійський та американський фізик російського походження, лауреат Нобелівської премії у галузі хімії 1977 р. Ілля Пригожин (1917—2003) сформулював основи синергетики. Це міждисциплінарна наука, яка методами математичної фізики (так званими формальними технологіями) вивчає процеси утворення та самоорганізації, підтримки стійкості та розпаду структур (систем) різної природи . Закони, якими оперує синергетика, діють у будь-яких видах систем, зокрема і в економіці. Синергетика проголошує, що за умов припливу до системи енергії в цій системі відбуваються еволюційні процеси і структура вдосконалюється. Для економіки енергією є фінансовий капітал, без нього економіка тупцює на місці і зрештою занепадає. Отже, глобалізаційні процеси на фінансових ринках є надзвичайно важливими в економічному розвитку.
Кінець ХХ — початок ХХІ ст. характеризується інтенсифікацією глобалізаційних процесів. Зростання обсягів міжнародної торгівлі, посилення міграційних процесів і науково-технічного обміну між країнами об’єктивно супроводжуються збільшенням транскордонних потоків капіталу, розвитком міжнародних фінансових відносин, формуванням наднаціональних фінансових об’єднань у вигляді міжнародних фінансових організацій і, ясна річ, глобалізацією фінансового ринку. Глобалізація є об’єктивним явищем, котре характеризується системністю та глобальністю прояву процесів. Інтернаціоналізація по суті є складовою глобалізації.
1
Цей підхід використовують і при дослідженні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір.
Глобалізація супроводжується посиленням ролі наднаціональних об’єднань, які фактично є рушіями глобалізаційних процесів. Зокрема, на початку 1990-х років до Міжнародного валютного фонду (International Monetary Fund, IMF) та організацій Групи Світового банку (World Bank Group, WBG) приєдналося багато держав колишнього соціалістичного табору. Це спричинило значне збільшення кількості національних економік, активно залучених до транскордонного руху капіталу.
Характерні прояви глобалізації, важливі для розуміння процесів, які відбуваються на сучасних фінансових ринках, такі:
• зростання кількості та обсягів злиття корпорацій, посилення ролі ТНК;
• швидке поширення фінансової й іншої інформації завдяки ресурсам інформаційної мережі Інтернет та інших технологій;
• посилення тенденції до більш відкритої (прозорої) діяльності корпорацій;
• підвищення ролі фінансових ринків;
• відчутний вплив валют окремих країн на широке коло інших національних економік;
• стирання національної належності виробленої продукції.
На сучасному етапі глобальні фінансові ринки впливають як на національні економіки, так і на світову економіку загалом. Обсяги щоденних операцій на міжнародному фінансовому ринку перевищують річні бюджети багатьох країн.
Проявами глобалізації й інтеграції на фінансових ринках є:
• укрупнення фінансових ринків шляхом об’єднання вже наявних бірж та залучення до сфери фінансового ринку ринків молодих економік (ринків, що формуються);
• стандартизація діяльності фінансового ринку в різних регіонах світу, зокрема стандартизація вимог до емітентів інструментів фінансового ринку;
• посилення вимог щодо регулювання фінансового ринку з боку держави та (або) спеціальних недержавних структур;
• збільшення обсягів операцій на фінансовому ринку.
Прикладом укрупнення фінансових ринків є, зокрема, злиття ринків акцій Токійської та Осакської фондових бірж Японії, що завершилося в червні 2013 р.. На об’єднаній біржі представлено акції 3423 корпорацій, за величиною вона стала першою в Азії та третьою у світі після Нью-Йоркської фондової біржі (New York Stock Exchange, NYSE) та NASDAQ. Таке об’єднання дало змогу поєднати переваги Токійської біржі, на якій відбувалося 90 % торгів акціями в Японії, та біржі Осаки, яка є відомим лідером з операцій із ф’ючерсами та опціонами. Об’єднання бірж в єдину Групу фондових бірж Японії сприятиме зменшенню витрат на суму близько 70 млрд дол. США. Трохи раніше, у квітні 2007 р., відбулося злиття Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) з європейською фондовою біржею Euronext.
Яскравим прикладом стандартизації діяльності на фінансових ринках є стандарти, розроблені Радою з Міжнародних стандартів фінансової звітності. Необхідність міжнародної стандартизації фінансового рахівництва, а отже, й фінансової звітності зумовлена потребами інвесторів і передусім ТНК, оскільки переважну частину інвестицій здійснюють саме вони.За результатами досліджень Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР, Organisation for Economic Cooperation and Development, OECD), ТНК вважають міжнародне розмаїття практики ведення фінансового рахівництва суттєвою перешкодою міжнародним інвестиціям, і доки відсутня надійна інформація про те, що відбувається з фінансовими ресурсами інвесторів, приватний капітал не буде вільно перепливати з країни до країни, хіба що фінансові звіти надаватимуться аудиторами, висновкам яких інвестори довіряють. Стандартизація фінансового рахівництва полегшує розуміння фінансових звітів і мінімізує чинник ненадійності фінансової звітності іноземних компаній.
Стандартизація фінансового рахівництва та фінансової звітності допомагає компаніям скоротити витрати на підготовку фінансової звітності (вартість аудиторських послуг доволі висока); зменшити кількість коригувань при підготовці зведених та консолідованих фінансових звітів; полегшити процес синхронізації управлінського та фінансового рахівництва. Крім того, така стандартизація дозволяє залучати до підготовки фінансової звітності іноземних фахівців, що є актуальним для країн, які належать до щойно сформованих молодих фінансових ринків (emerging markets).
Стандартизація також є альтернативою домінуванню окремих країн. Національна система підготовки та складання фінансової звітності в одних країнах далеко не завжди може бути прийнятною для інших країн. Стандартизація дає змогу уникнути домінування системи фінансового рахівництва окремих країн. Історичним фактом є те, що бажання уникнути домінування системи фінансового рахівництва США (GAAP, Generally Accepted Accounting Principles, Загальноприйняті принципи рахівництва) було однією з причин активізації в Європі процесів стандартизації рахівництва.
Нині вже розроблено низку IFRS, зокрема IFRS № 32 «Фінансові інструменти: подання» та IFRS № 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».
У результаті інтеграційних процесів на фінансових ринках стрімко поширюються нові технології (технології організації фінансових ринків та проведення на них операцій з капіталом), що мають своїм результатом пришвидшення кругообігу капіталу. Також у результаті укрупнення фінансових ринків на них спостерігається ефект масштабу (economies of scale), тобто зниження витрат на одиницю продукції внаслідок збільшення обсягів. Швидко прогресують ринки країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Слід зазначити, що на тлі економічної інтеграції вочевиднюється вразливість економік менш розвинених країн до впливу зовнішніх чинників, що нерідко вдається взнаки у кризових, дестабілізаційних, процесах. Економічні та фінансові ресурси нерідко перерозподіляються на користь економік високорозвинених країн, причому на тлі загальноекономічного зростання країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. Важливо пам’ятати, що інтеграційні процеси супроводжуються посиленням конкуренції.
У травні 1999 р. ОECD сформулювала принципи корпоративного управління (corporate governance) для корпорацій (акціонерних товариств), що залучають
1
ОЕСР об’єднує 34 найбільш економічно розвинені країни світу.
на фінансовому ринку капітал в обмін на свої акції. Ці принципи спрямовані на реалізацію таких важливих для інвестора завдань, як урахування й оптимальне балансування інтересів усіх зацікавлених осіб у діяльності корпорації та розподілу її доходів; здійснення ефективного стратегічного планування; мінімізація ризиків корпорацій.
Принципи корпоративного управління пов’язані із захистом прав акціонерів, рівним ставленням до всіх акціонерів, розкриттям інформації та прозорістю, забезпеченням умов для створення багатства, робочих місць, а також сталим розвитком фінансово успішних корпорацій. Досвід розвинених фінансових ринків засвідчив існування тісного зв’язку між станом корпоративного управління та інвестиційною активністю. Принципи корпоративного управління проголошують необхідність створення такої структури управління компанією, яка б забезпечувала:
• захист прав власників (акціонерів);
• рівне ставлення до всіх акціонерів (включно з малими та іноземними);
• визнання законних прав усіх зацікавлених осіб та заохочення їх до активної співпраці з самою компанією;
• своєчасне і точне розкриття суттєвої інформації;
• ефективний контроль.
Належне корпоративне управління передбачає наявність сильного й дієвого органу корпоративного управління в особі Ради акціонерів (Наглядової ради). На неї покладається відповідальність за контроль та прийняття рішень з багатьох питань, серед яких особливе місце посідає блок фінансових проблем, а саме: (а) побудова та розвиток інформаційної фінансової системи корпорації; (б) організація аналітичної роботи; (в) налагодження процедури розроблення та прийняття рішень у сфері фінансів (фінансовий менеджмент); (г) налагодження внутрішнього незалежного контролю (внутрішнього аудиту).
На початку ХХІ ст. на багатьох фінансових ринках обов’язковою вимогою для компаній — емітентів акцій стало включення до річної звітності (вона є публічною) звіту про стан корпоративного управління в цій компанії. Без такої інформації компанія не допускалася до лістингу (listing), тобто не надавався дозвіл на випуск цінних паперів з метою залучення фінансових ресурсів.
Актуальними за умов розвитку інтеграційних і глобалізаційних процесів стають питання ефективного використання капіталу не тільки в межах національних економік, а й на рівні світової економіки. У зв’язку з цим підвищується роль фінансового ринку, питання вдосконалення ефективності його функціонування набувають глобального характеру.
