Як відомо на сьогоднішній час в Україні рівень соціального захисту населення доволі низький. Одним із чинників цього негативного явища є недостатнє фінансування державних установ охорони здоров’я та використання цих коштів не за призначенням (неефективне їх використання, розкрадання). Тому ситуація, що склалась у державі потребує посилення державного контролю за ефективним і раціональним використанням бюджетних коштів, зокрема тих, що адресуються установам охорони здоров’я. З цією метою потрібно реально оцінити сучасний стан основних елементів системи контролю і розробити напрями для її удосконалення.
Ця проблема не знайшла широкого відображення у літературі, а різні аспекти вдосконалення фінансово-господарського контролю були досліджені у працях таких вітчизняних та зарубіжних авторів, як Усач Б. Ф., Рудницький В. С., Білуха М. Т., Бутинець Ф. Ф., Романів М. В., Жигалов Л. А., Розенфельд И. Б. та ін. І тому дана ситуація зумовлює актуальність досліджуваної теми.
Основні завдання статті — це визначення порядку налагодження взаємозв’язків між органами державного контролю бюджетних установ охорони здоров’я, та запровадження найкращого закордонного досвіду щодо діяльності цих органів.
Метою статті є спроба обґрунтувати основні моменти, які дають підставу вважати, що реорганізація державного фінансового контролю установ охорони здоров’я зробить певні зрушення в цій галузі, що звичайно поліпшить рівень надання послуг з охорони здоров’я населенню України.
Фінансовий контроль — це одна із форм управління фінансами, особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використанням фінансових ресурсів в усіх структурних підрозділах економіки держави. Об’єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності суб’єкта господарювання [3].
У свою чергу державний фінансовий контроль виступає складовою часткою системи фінансового контролю, регламентованою законодавством, що спрямовує свою діяльність на перевірку законності щодо формування, розподілу і використання фінансів державного бюджету.
Сьогодні в Україні згідно з чинним законодавством та відповідно до своїх повноважень фінансовий контроль здійснюють різні органи державної влади та управління: Рахункова палата, Головне контрольноревізійне управління України, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України, Фонд державного майна, Державна митна служба України та ін. До компетенції цих органів входить контроль за використанням коштів бюджетів усіх рівнів, збереженням державного і комунального майна усіма підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та відомчої незалежності та підпорядкованості.
На нашу думку існують певні недоліки у діяльності цих органів, що знижують ефективність їх функціонування. Зокрема вони полягають у відсутності чіткого поділу сфер діяльності цих органів, критеріїв організації їх діяльності і взаємодії між ними. Ці недоліки негативно впливають на діяльність органів державного фінансового контролю, що в свою чергу призводить до подальшого занепаду та неспроможності конкурувати в сучасних умовах ринкового господарювання державного сектору охорони здоров’я.
Тому для більш ефективного функціонування установ охорони здоров’я необхідно налагодити певні взаємозв’язки між органами державного фінансового контролю. Вже спроба певних зрушень у цьому напрямі була зроблена Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.1994 р. № 390 «Про впровадження електронних систем контролю і управління товарним і грошовим обігом», але через недоліки програмного забезпечення цього зробити не вдалося [1].
Варто зауважити, що створення такої електронної системи пішло б на користь системі державного фінансового контролю завдяки значній економії часу працівників органів контролю, що буде сприяти підвищенню результатів роботи цих органів.
Оцінюючи діяльність державного фінансового контролю можна зіткнуться ще з однією із проблем — це оцінка їх діяльності. Однією із форм такого контролю є аудит адміністративної діяльності (ААД).
На сьогоднішній день така форма контролю вже давно застосовується у багатьох розвинених країнах світу, таких як США, Великобританія, Японія, Канада, Швеція та ін.
На нашу думку найбільш вдале визначення ААД подане І. Б. Стефаником: «Аудит адміністративної діяльності — це форма контролю, яка являє собою сукупність статистичних, ревізійних і аналітичних дій, спрямованих на визначення рівня ефективності державних вкладів в процесі реалізації запланованих цілей, встановлення факторів, які перешкоджають досягненню максимального результату при використанні визначеного обсягу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів та
обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних ресурсів» [2].
Звичайно сліпо копіювати закордонний досвід без врахувань особливостей розвитку економіки України, її законодавства буде недоречним та бажаного ефекту для діяльності установ охорони здоров’я не дасть.
Основною метою ААД є поліпшення управління бюджетних установ та організацій і забезпечення підзвітності та відповідальності керівників у цих організаціях.
ААД має як спільні риси з ревізією, що проводиться на Україні, так і певні відмінності.
Сфера ААД включає перевірку продуктивності, економічності, ефективності витрат та зовнішнього ефекту урядової діяльності; процедури вимірювання ефективності; розподіл відповідальності всередині установи; заходи щодо збереження державного майна тощо.
Державний аудитор у багатьох закордонних країнах виконує не тільки функції контролера, а й консультанта, що на нашу думку було б корисним для державних установ охорони здоров’я, оскільки в цьому випадку він тісно співпрацює з керівником установи, що перевіряється та виступає своєрідним партнером, вкладаючи свій внесок у процес удосконалення управління державними коштами, що виділені на соціальні потреби населення України. Це відбувається шляхом консультування безпосередніх керівників установ щодо внутрішньої перебудови організації, вказує на шляхи її поліпшення. Така аудиторська перевірка могла б надавати Парламенту, Кабінету Міністрів відповідну інформацію, свої спостереження та рекомендації щодо ефективності діяльності установи, раціонального використання наданих їй державою коштів.
Ревізії, що проводяться в державному секторі охорони здоров’я в основному спрямовані на перевірку законності фінансових дій та дотримання чинного законодавства. В свою чергу мало уваги приділяється оцінюванню ефективності управління бюджетними установами та ефективності їх діяльності. У державному секторі ефективність неможливо досягти без економії та продуктивності, а це основні критерії на які акцентують свою увагу аудитори адміністративної діяльності.
Таким чином у сучасних умовах ринкового господарювання така форма аудиту виконує важливу функцію дотримання на належному рівня якості управління у державному секторі економіки (у нашому випадку установ охорони здоров’я). Міжнародний досвід використання ААД свідчить, що його діяльність була б ефективнішою контрольноревізійного управління України. Необхідно здійснювати реформування системи контролю України, за якого ревізор не виступав би лише у ролі статиста та фіксатора порушень чинного законодавства, але й співпрацював з керівником бюджетної установи охорони здоров’я, допомагав налагоджувати таку систему внутрішнього контролю, яка запобігала б зловживанням і сприяла б ефективності і конкурентноздатності державних установ охорони здоров’я.
ЛІТЕРАТУРА
1. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.06.94 р. № 390 «Про впровадження електронних систем контролю і управління товарним і грошовим обігом».
2. Стефанюк І. Б. До нової якості бюджетного контролю через аудит ефективності // Фінансовий контроль — №2 (15). 2003. — С. 10.
3. Усач Б. Ф., Шеремета Г. М. Контроль і ревізія: Навчальний посібник. — Львівське видавництво ЛКА, 2002. — 256 с. Т. О. Мокроусова, головний бухгалтер АТ «НОРД»
