Поглиблене вивчення порядку розміщення активів на певних етапах інвестиційного процесу потребує детального аналізу. Так, на другому етапі інвестиційного управління (рис. 8.2 б) відбувається вибір цінного папера і розміщення активів (asset allocation). Очевидно, що на цьому етапі треба одержати прогнози очікуваної дохідності й стандартного відхилення для оптимальних портфелів цінних паперів, а також сту пеня коваріації між цими портфелями.
Тому розміщення активів передбачає розподіл портфеля між різними категоріями активів (акції, облігації, короткострокові цінні папери, золото, нерухомість тощо) з метою збереження капіталу у разі негативних змін ситуації та отримання переваг у разі позитивних. Тобто збереження капіталу є захистом від негативного впливу ринку, а використання сприятливого — головна мета схеми розміщення активів. Ця схема ґрунтується на тому, що дохідність портфеля залежить передусім від структури розміщення активів, ніж від самих інвестицій. Дослідження найбільш дохідних портфелів доводять, що дохідність портфеля більше ніж на 90% визначається схемою розміщення активів і менш ніж на 10%
— вибором конкретних цінних паперів. Більш того, як встановили вчені, якщо розміщувати кошти у різні класи інвестиційних інструментів, то більшою мірою скорочується вплив ризику порівняно з їх вкладенням в одну (певну) категорію активів.
Термін «розміщення активів» (ресурсів) може означати різні поняття в різних ситуаціях. Узагалі, розміщення ресурсів можна умовно розділити за такими схемами: фіксоване, стратегічне, динамічне і тактичне розміщення.
Схеми розміщення активів потребують детальніші дослідження, оскільки їх роль в управлінні портфелями українських інвесторів досі залишається недостатньо обґрунтованою. Теоретичною основою можуть слугувати праці Дж. Гітмана і М.Д. Джонка, Ф. Дж. Фабоцці, де це питання найбільш наближене до практичного застосування.
Розміщення з фіксованою структурою портфеля означає, що в кожній з категорій активів (як правило, їх кількість становить від 3 до 5) розміщується фіксована частина портфеля. Наприклад, якщо є чотири категорії активів, такі як акції, облігації, короткострокові цінні папери і нерухомість, то розміщення за фіксованою схемою могло бути таким, як у табл. 8.2.
За такого підходу питомі співвідношення залишаються незмінними в часі, тобто фіксованими. Але якщо ринкова вартість портфеля врешті-решт може змінюватися, то і його склад може коригуватися щорічно у разі серйозних ринкових зрушень для збереження бажаних фіксованих пропорцій.
Таблиця 8.2
РОЗМІЩЕННЯ АКТИВІВ З ФІКСОВАНОЮ СТРУКТУРОЮ ПОРТФЕЛЯ
Категорія Розміщення (%)
Акції 30
Облігації 50
Короткострокові цінні папери 5
Нерухомість 15
Разом портфель 100
Стратегічне розміщення ресурсів (policy asset allocation) є рішенням про розміщення ресурсів на тривалий період часу. При цьому інвестор прагне знайти найбільш прийнятний набір довгострокових «нормальних» активів, що має забезпечувати йому ідеальну комбінацію контрольованого ризику і максимально можливої дохідності. Варто пам’ятати, що найбільш перспективні з погляду одержання стійких доходів стратегії є одночасно і найбільш ризик ованими. І навпаки, найбільш безпечні стратегії відрізняються тим, що пропонують досить низькі доходи. Балансування між цими суперечливими цілями і формує стратегією (чи політику) розміщення ресурсів.
Наприклад, початкове і скориговане розміщення активів могло б ґрунтуватися на системі гнучкого зважування поданій у табл. 8.3.
Таблиця 8.3
СТРАТЕГІЧНЕ РОЗМІЩЕННЯ АКТИВІВ
Категорія
Початкове розміщення (%)
Скориговане розміщення (%)
Прості акції 30 40
Облігації 50 50
Короткострокові цінні папери 5 10
Нерухомість 15 0
Разом портфель 100 100
Однак навіть за такого незначного коригування стратегії розміщення ресурсів є безліч чинників, які повинен врахувати інвестор. Наприклад, які ризики і який дохід мають розглядатися під час визначення стратегії інвестування? Для інвестора з коротким інвестиційним горизонтом і необхідністю збереження капіталу (наприклад депозитної установи) прийнятне визначення ризику буде значно відрізнятися від такого ж визна чення, що застосовується для інвестора з довгим інвестиційним горизонтом (наприклад пенсійного фонду). Розбіжність оцінок стратегії полягає в тому, що найменш ризикована стратегія для інвестора з коротким інвестиційним горизонтом може виявитися найбільш ризикованою для інвестора з довгим інвестиційним горизонтом
Для багатьох інвесторів на стратегію інвестування може впливати рівень відпо відно визначеного ризику. Як відомо, ризик пояснюється як можливість відхилення реального доходу від очікуваного. Але існує і більш загальне поняття ризику, а саме як ризик невиконання кожного з інвестиційних завдань. Цей ризик є ризиком дефіциту (shortfall risk). Наприклад, спонсор пенсійної схеми повинен стежити за мінливістю вартості активів і зобов’язань, мінливістю над лишку (тобто перевищення активів над зобов’язаннями) і коливаннями прибутку в розрахунку на одну акцію, а також за безліччю інших чинників. Але ризик не вичерпується однією лише мінливістю. Наприклад, згідно з вимогами до ведення пенсійного бухгалтерського обліку для зареєстрованих у США компаній під ризико м дефіциту розуміється ризик того, що неадекватна структура портфеля фонду призведе до появи незабезпечених зобов’язань у його балансі.
Оцінюючи стратегії розміщення коштів, інвестор має у своєму розпорядженні велику кількість різних допоміжних методик для обґрунтування відповіді на запитання: чи потрібно використовувати оптимізаційні методи з різного роду «обмеженнями» ризику дефіциту дл я стратегічного вибору основних видів активів?; як зміниться стратегічний набір активів залежно від різних умов інвестування? Ці питання можуть і повинні бути розглянуті під час вибору рішення про довгострокове розміщення коштів.
Деякі стратегії, що конкурують з традиційними і з’явилися порівняно недавно, звуться динамічними, або адаптивними, стратегіями (dynamic asset allocation), тобто йдет ься про стратегії, що зумовлюють «автоматичну» зміну набору активів відповідно до змін у стані ринку. Найбільш відомим методом у цьому плані є портфельне страхування. Воно спрямоване на побудову портфеля, а потім у разі необхідності на його коригування таким
чином, щоб, забезпечуючи базовий (чи мінімальний) рівень дохідності, зберігати потенціал його зростання.
Динамічні стратегії можуть застосовуватися для розв’язання низки завдань, що виходять за рамки простого портфельного страхування, незважаючи на його потенційні переваги. Завдяки динамічним стратегіям інвестиційний менеджер має можливість змінити загальну структуру розподілу доходів через контроль сп іввідношення типів активів, рівня ризику зниження дохідності, мінливості надлишку і зрештою привести структуру розподілу доходів до такого вигляду, яка, на його думку, буде найбільш прийнятною. Динамічні стратегії відрізняються своєю механістичною природою і значним впливом на стратегічне розміщення ресурсів. Механістичними їх називають через тісний зв’язок, коли зміна на ри нку капіталів безпосередньо відбивається на портфелі активів.
Подібні стратегії спрямовані на розміщення ресурсів, особливо для значних періодів часу, коли не визначені майбутні зміни ринкових умов. Портфельне страхування притаманне більшою мірою поміркованим інвесторам, які віддають перевагу акціям зростання. Воно може також переслідувати спекулятивну стратегію — пропонування захисту інвесторам їх активів че рез продаж страхових полісів. Очевидно, що подібні стратегії значно підвищують гнучкість управління інвестиціями і значною мірою поліпшують контроль за станом портфеля, а також дають можливість для його періодичного удосконалення.
