3.1.4. Європейська регіональна семирічка 2000-2006 рр.

У березні 1999 року на засіданні Європейської Ради в Берліні були прийняті фундаментальні рішення щодо подальшого розвитку ЄС на найближчі сім років, які мали чіткі перспективи, прості та послідовні фінансові механізми й інструменти гармонізації регіональних суперечностей, що дістали назву «Agenda2000» («Порядок денний— 2000»). Зазначений документ містив три чітко визначені мети:

• сприяння розвиткові та реструктуризації регіонів, що мають відставання (мета 1);

• підтримка регіонів зі структурними проблемами у сфері соціальноекономічних перетворень і сільського господарства (мета 2);

• модернізація політики у галузі освіти, професійнотехнічної підготовки, зайнятості та відповідних систем (мета 3)^*.

Основними механізмами реалізації цілей стали вищезазначені структурні фонди ЄС та фонд Згуртування, які у своїй діяльності відтепер користувалися не лише трьома визначеними завданнями, а й п’ятьма принципами, що встановлювали нові правила регулювання регіонального розвитку:

1. концентрації,який передбачав підтримку лише тих проектів, що відповідали цілям «європейської семирічки»;

2. програмування,який вимагав отримання в програмах розвитку необхідного ефекту, визначення стадійності, взаємодію на місцевому рівні;

3. партнерства,що включав системну взаємодію та кооперацію між Єврокомісією, національними, місцевими і локальними органами влади;

4. компліментарності^**,який вимагав конкретизації фінансового внеску до спільного проекту кожного з учасників;

5. субсидіарності (основний принцип ЄС узагалі),який передбачав, що реалізація заходів на наднаціональному рівні може бути здійснена лише тоді, коли ефективність роботи на національному, регіональному та місцевому рівнях поступається першому з них.

Основними інструментами реалізації регіональної політики на національному та наднаціональному рівнях у ЄС були: інвестиційний грант (найпотужніший з усіх, що є), субсидіювання відсоткових ставок (Бельгія, Німеччина, Греція, Норвегія, Португалія, Велика Британія), податкові пільги (Фінляндія, Франція, Греція, Італія), податкова знижка на амортизацію (Греція), субсидії, пов’язані з використанням робочої сили (Австрія, Бельгія, Франція, Ірландія, Швеція, Велика Британія), транспортні пільги (Фінляндія, Швеція).

Доволі дискутивною була проблема диференціації країн за рівнем економічного розвитку, яка, тим не менше, чітко корелювалася з показниками максимального рівня допомоги з боку фондів ЄС. Країни«аутсайдери» — Греція , Ірландія, Португалія — могли розраховувати на фінансування 75 % вартості регіонального проекту з боку структурних фондів (це була «стеля»), Іспанія — на 60 %, Італія — на 50 %, на 47,5 % могла розраховувати Велика Британія, на 40 % — Австрія, на 35 % — Фінляндія, Німеччина, Швеція, на 30 % — Франція і, нарешті, країнилідери — Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди лише на 25 %. Остання група фінансувалася у таких обсягах здебільшого з політичних міркувань, адже за відносним показником ВВП на душу населення (ПКС) їм не було рівних в ЄС, тим не менше населення цих держав мало знати, що сплачувані ними податки використовуються й на свої потреби. Тобто створювався так званий регіональноінтеграційний ефект, за яким багаті держави розраховували, що вільний рух робочої сили (одна з чотирьох європейських свобод) не створить надмірну її пропозицію в мегаполісах країнлідерів, а менш розвинуті держави були зацікавлені в підвищенні своєї конкурентоспроможності через модернізацію інфраструктури, часткового розв’язання проблеми безробіття тощо.

На початок реалізації «Порядку денного — 2000» всі регіони ЄС були приведені у відповідність до системи номенклатурнотериторіальних одиниць статистики (NUTS), запровадження якої розпочалося ще 1988 року. Ця модель дозволила вибудувати чітку ієрархію регіонів п’ятнадцяти країн Європейського Союзу, яка відтепер включала^*:

• NUTSІ (78 одиниць). Це були землі Німеччини, країни Бельгія, Данія, Швеція, Ірландія, а також Уельс та Шотландія у Великій Британії, території просторового планування ZEAN у Франції та інші регіони;

• NUTSІІ (210) — автономні регіони в Іспанії та Франції, включаючи її заморські території, провінції в Бельгії та Данії, італійські регіони, австрійські Länder, німецькі «Regierungsbezirke» (первинні адміністративні субрегіони в землях) тощо;

• NUTSІІІ (1093) — первинні локальні формування, які умовно відповідають вітчизняним «сільським районам» України, що об’єднані між собою по двітри одиниці.

Хоча деякі з країн (Велика Британія) зберігали й дрібніші формування (NUTSIV; NUTSV), розподіл коштів структурних фондів за метою 1 був спрямований лише на рівень NUTSІІ, а за метою 2 — на рівень NUTSІІІ. Будьяка країна, що збиралася увійти до ЄС, мала провести регіональну реформу з чіткою ідентифікацією рівнів NUTS.

Розподіл коштів структурних фондів ЄС упродовж 2000—2006 рр. здійснювався суворо за європейськими пріоритетами. ⅔ загальної суми, а це 135 млрд євро (в цінах 1999 року), відводилося на фінансування мети 1, тобто тих регіонів, де показник ВВП на душу населення (ПКС) був нижчим за 75 % від середнього по ЄС; 22,5 млрд євро витрачалося на реалізацію мети 2, а 24 млрд євро — на мету 3. Крім цього, кошти ЄС розподілялися між ініціативами общин, зокрема на програму «ІнтеррегІІІ» (розвиток єврорегіонального співробітництва), було виділено 4,9 млрд євро, «Урбан ІІ» (відродження міст та депресивних міських територій) — 0,7 млрд євро, «Еквал» (запобіжні заходи щодо дискримінації на ринку праці) — 2,8 млрд євро, «Лідер» (підйом активності в сільських комунах та розробка локальних стратегій) — 2,0 млрд євро.

У 2002 році (грудень) у Копенгагені на саміті ЄС було ухвалено історичне рішення про його розширення, а відтак країникандидати отримали потужне фінансування за напрямом «Preaccession aid» (передвступна допомога) у розмірі 10,5 млрд євро за програмою ФАРЕ — PHARE (поліпшення державного управління, соціальне та економічне зближення) та 3,5 млрд євро за програмою САПАРД — SAPARD (спеціальна передвступна програма для сільського господарства та розвитку села).

Доволі значні кошти виділялися для цих країн надалі (вже після вступу 1 травня 2004 р. 10ти з них) за напрямом «Postaccession». Значна частина цих коштів також потрапляла до регіонів.