< Попередня  Змiст  Наступна >

3.1.3. Еволюція регіональної політики ЄС


 

Римський (1957 р.) договір «Про Європейські Співтовариства» серед численних європейських ініціатив та певних механізмів регулювання ніс у своїй основі ще й ідею гармонізації регіонального розвитку, яка передбачала збалансований розвиток усіх регіонів Європейського співтовариства, але передусім тих територій, що мали відставання (lessfavoured regions). Враховуючи те, що декларування ідеї вирівнювання не могло обійтися без запровадження його реальних механізмів та інструментів, 1958 року в межах тодішнього інтеграційного формування було створено Європейський Соціальний фонд (ESF), статутну діяльність якого важко переоцінити, адже завдяки йому мільйони європейців пройшли перенавчання за новими професіями, а відтак отримали нову роботу з більш високою заробітною платнею. Упродовж п’ятидесяти років існування ESP домінувала його роль у реалізації гендерної, молодіжної і певною мірою освітньої та технологічної політик.

 

Тим не менше, найконфліктнішим у Європейському Співтоваристві тієї пори залишалося сільське господарство. «Винні війни» між Італією та Францією, проблеми збуту надлишкової яловичини, сирів і дешевих цитрусових, необхідність запровадження квот щодо вилову риби виявили чимало глибоких суперечностей в інтеграційному угрупованні, а рішення, що приймалися в Брюсселі, часом призводили до подальшого занепаду регіонів, зокрема тих, що мали переважно аграрну спеціалізацію. Вже на поч. 60х років стало зрозумілим, що без подальшого стимулювання сільського господарства та планування випуску аграрної продукції не обійтися. Ці та деякі інші функції було покладено на Європейський фонд забезпечення та гарантій у сільському господарстві (EAGGE)*, що був створений 1962 року. Його роль, особливо секції «управління», була доволі значною в реалізації структурної політики ЄС, адже передбачала застосування фінансових механізмів у розвиткові сільської місцевості та допомогу фермерам у найменш розвинутих регіонах Співтовариства.

 

На поч. 70х років у країнах Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) почали завважувати, що крім сільської місцевості в інтеграційному угрупованні існує чимало й інших регіонів, зокрема «старопромислових», які ще на початку ХХ століття вважалися авангардними з огляду на їх промислову спеціалізацію (чорна металургія, вугільна промисловість тощо), а наприкінці 60х мали стрімку тенденцію до занепаду . Ельзас та Лотарингія, за які впродовж багатьох років велася боротьба між Францією та Німеччиною, стрімко скочувалися до розряду депресивних, адже застосування в ЄС матеріалоощадних технологій суттєво зменшувало попит на чорні метали, вугілля, кокс тощо. Ідея підтримки регіонів, що «постраждали» від науковотехнічного прогресу, дуже швидко матеріалізувалася у Європейський Фонд регіонального розвитку (ERDF), що був створений у 1975 році. На нього було покладено функції розвитку інфраструктури регіонів, стимулювання створення нових робочих місць (ця функція нерідко викликала жваві дискусії, адже багато в чому була подібною до аналогічних у Європейському соціальному фонді), підтримка проектів місцевого розвитку тощо.

 

Єдиний Європейський Акт (1986 р.) визначив напрями політики згуртування (cohesion policy), яка й досі є пріоритетною в ЄС і передбачає функціонування поліструктурної моделі соціальноекономічного розвитку регіонів ЄС. Вже у 1988 році Рада ЄС у Брюсселі ухвалює рішення про здійснення операцій по лінії Фондів солідарності (сучасна назва — структурні фонди), для чого в бюджеті було передбачено 68 млрд екю.

 

1990ті роки характеризувалися подальшим удосконаленням політики регіонального розвитку. Зокрема «Договір про ЄС», більше відомий під назвою «Маастрихтський» (1992 р.), передбачав створення Фонду згуртування (Cohesion Fund) для підтримки проектів у галузі охорони довкілля та транспортної системи, а вже Единбурзький саміт (грудень 1993 р.) Європейської Ради рекомендував Європарламенту виділити на реалізацію політики згуртування 200 млрд екю, що становило третину цілого бюджету ЄС*. Цього ж 1993 року було створено Фінансовий інструмент управління рибальством (FIFG), вплив якого на приморські території, що спеціалізувалися на виробництві морепродуктів, також був доволі суттєвим, проте суперечливим (відмова Норвегії від членства в ЄС). У цей період дістають підтримку численні європейські ініціативи щодо єврорегіонального співробітництва, розвитку комунікацій, обмінів, професійного навчання тощо, більшість з яких мала велике значення для подальшого зближення регіонів.

 

Кошти, що виділялися у 90ті роки ХХ ст. для регіонального розвитку, були рекордними за обсягами для ЄС, а тому й логічним був системний аналіз результатів такого розширеного фінансування. Вченірегіоналісти з Лондонської школи економіки та політики, які вивчали проблеми конвергенції, вже наприкінці 90х років дійшли висновку, що регіони в цілому мали тенденцію щодо зближення. Швидкість конвергенції вперше розрахував англійський дослідник А. RodriguezPoce (1998), за яким, середній коефіцієнт регіональної конвергенції в ЄС упродовж 1977—1993 р. становив 1,2 % на рік. Водночас, як показав аналіз, вісім цілей структурної політики (включаючи підцілі), сформульовані в ЄС для реалізації основних ідей регіональної єдності, були доволі обтяжливими для структурних фондів Євросоюзу, кошти яких частогусто розпорошувалися. Крім цього, деякі регіони, зокрема п’ять регіонів Греції, не тільки не виявили тенденції до зближення, а й, навпаки, вже наприкінці 90х років ХХ ст. притаманною для них стала дивергенція до інших регіонів ЄС. Це потребувало нових підходів до регулювання регіональних диспропорцій на наднаціональному, національному та локальному рівнях. 

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.1.5. Трансформація регіональних пріоритетів у Євросоюзі (2007-2013 рр.)
3.2. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
3.2.2. Еволюція соціальної політики в ЄС
3.2.3. Механізми розвитку людського ресурсу
3.2.4. Напрями співробітництва України та ЄС у соціальній сфері
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоЕтика та естетикаІсторіяБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki