АНОТАЦІЯ. Валютне регулювання є одним із необхідних елементів ринкової економіки, який забезпечує управління платіжним балансом країни, золотовалютними резервами, валютним ринком країни. Саме тому дослідження інструментів та методів валютного регулювання, як в Україні, так і у світі є необхідним етапом у процесі пошуку шляхів удосконалення системи валютного регулювання і контролю.
Основним завданням даного дослідження є аналіз етапів розвитку вітчизняної системи валютного регулювання та контролю, а також ефективність застосування інструментів валютного регулювання на певних етапах розвитку економіки країни.
Методологічною основою даного дослідження є основні засади економічної теорії, грошового обігу та кредиту, валютного регулювання.
Основними результатами даного дослідження є поглиблення існуючих та обґрунтування нових теоретичних положень щодо розвитку вітчизняної системи валютного регулювання.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: валютне регулювання, валютний контроль, інструменти валютного регулювання.
Постановка проблеми та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Система валютного регулювання і валютного контролю є однією з найважливіших сфер державного регулювання в будь-якій країні. Розбудова цієї сфери в Україні почалась відразу після оголошення економічної самостійності України. Тому вивчення історичного досвіду валютного регулювання є необхідним завданням для підвищення ефективності функціонування валютного ринку України та прийняття ефективних рішень у цій сфері.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням розробки теоретичних засад розбудови національної валютної системи присвятили свої праці відомі українські вчені: С. Боринець, О. Барановський, О. Береславська, Я. Белінська, А. Гальчинський, А. Гриценко, О. Дзюблюк, Ф. Журавка, О. Козьменко, І. Лютий, С. Михайличенко, А. Мороз, О. Петрик, В. Стельмах, С. Циганов.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Проблемам валютних відносин у науковій літературі приділяється значна увага, проте питання, пов’язані з валютним регулюванням і валютним контролем, розглядаються переважно фрагментарно. Окремі науковці сьогодні висловлюють думки про необхідність швидкої лібералізації валютного регулювання та контролю, що обумовлено, насамперед, процесами глобалізації та євроінтеграції. Але не можна нехтувати етапністю такого переходу. Тому для вдосконалення національної системи валютного регулювання та контролю є доцільним детальніш проаналізувати етапи еволюції ролі валютного регулювання і контролю в Україні.
Формулювання мети і завдання дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Метою статті є аналіз системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні з початку її створення до її сучасного стану, визначення основних недоліків її функціонування та розробка теоретичних рекомендацій щодо вирішення найпроблематичніших питань. Особлива увага приділяється аналізу ефективності застосованих інструментів валютного регулювання в Україні на різних етапах розвитку економіки.
Дана мета передбачає виконання наступних завдань: з’ясувати пріоритетні напрямки валютного регулювання та контролю в різні періоди його розвитку; оцінити загальну ефективність валютного регулювання та визначити проблемні питання в даній сфері; визначити доцільність використання валютного контролю; розробити й обґрунтувати рекомендації з удосконалювання сучасної системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні.
Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Нині, коли сучасна економічна політика, і зокрема валютне регулювання, піддається критичному аналізу, є сенс звернутися до історичного досвіду та аналізу основних етапів здійснення валютного регулювання в Україні.
Дослідження розвитку валютного регулювання доцільно розпочати з аналізу методологічних засад валютного регулювання в Україні.
Ключові аспекти системи валютного регулювання визначаються Декретом «Про систему валютного регулювання і валют-
Україна тривалий час перебувала у складі Радянського Союзу. Головним принципом валютної системи СРСР була державна валютна монополія. Це означає, що держава була єдиним законним власником іноземної валюти, яка концентрувалась в одних руках і розподілялась з центру за допомогою валютного плану. Держава мала виключне право на здійснення операцій з валютними коштами, на управління належними їй золотовалютними резервами.
Прикладом спеціалізованого органу валютного регулювання в радянський період з 1917 р. по 1925 р. була Особлива валютна нарада при Наркоматі фінансів СРСР, яка була створена у період тимчасової лібералізації валютної політики і мала широкі повноваження щодо ліцензування валютних операцій. Участь у роботі цього органу представників різних відомств забезпечувала, з одного боку, здійснення виваженої валютної політики, а з іншого,
— прийняття оперативних рішень з питань, які вимагали міжвідомчого вирішення [2, с. 298].
Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів. Усі найважливіші рішення щодо функціонування валютного ринку приймались Радою Міністрів СРСР, окремі міністерства і відомства мали обмежену свободу дій у даній області навіть по технічним і самим дрібним питанням.
За час свого існування, валютна політика СРСР пройшла ряд змін і мала наступну періодизацію [3, c. 120].
Головними нормативно-правовими документами, що визначали механізми функціонування державної валютної монополії на різних її стадіях були: Декрет Ради Народних Комісарів (далі — РНК) РРФСР «Про угоди з іноземною валютою та дорогоцінними металами»; Постанова Центрального Виконавчого Комітету (далі — ЦВК) та РНК СРСР «Про торгівлю фондовими та валютними цінностями»; Постанова ЦВК та РНК СРСР «Про угоди з валютними цінностями і платежі в іноземній валюті»; Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про угоди з валютними цінностями на території СРСР» [3, с. 300].
ного контролю». Даний документ встановлює загальні принципи валютного регулювання, а також визначає повноваження державних органів, функції банків та інших фінансових установ України щодо регулювання валютних операцій. Крім того, даним нормативним актом регулюються права й обов’язки суб’єктів валютних відносин [1, с. 1]. Рис. 1. Періодизація валютної політики СРСР
На початок 80-х років у Радянському Союзі до системи валютного регулювання входили вищі органи державної влади СРСР, зокрема Верховна Рада та Рада Міністрів, органи планування та фінансування (Держплан, Міністерство фінансів, Держбанк і Зовнішторгбанк), а також організації, які безпосередньо здійснювали цю діяльність (Міністерство зовнішньої торгівлі та його зовнішньоторговельні об’єднання).
Головним виконавчим органом державного управління у сфері валютного регулювання в СРСР Закон визначав Держбанк СРСР. На нього покладалося виконання таких функцій:
1) управління валютними резервами, що знаходяться на його балансі;
2) визначення сфери та порядку обігу іноземної валюти на території СРСР;
3) регулювання курсу карбованця;
4) встановлення загальних правил видачі та видача ліцензій уповноваженим банкам на здійснення валютних операцій та ін.
Таким чином, напередодні розпаду СРСР його валютну політику було спрямоване на послідовну демонополізацію та децентралізацію валютних операцій. У той же час розширення кола учасників валютних відносин і збільшення їх обсягу поєднувалося з встановленням обмежень на право здійснення багатьох валютних
Після розпаду СРСР українська економіка отримала в спадок цілу низку негативних явищ, характерних для початкового етапу розвитку валютного ринку України, серед яких слід зазначити [4, с. 25
—40]:
1) організаційну слабкість банківської системи;
2) низький рівень державних валютних резервів;
3) кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, зокрема з Росією;
4) відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам і системи обов’язкового продажу іноземної валюти;
5) недосконалість системи контролю за проведенням валютних операцій і порядку переміщення валюти через кордон України;
6) широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стійкість і без того слабкої грошової одиниці — купона;
7) постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД і загострення економічної та енергетичної кризи
Головним кроком у розвитку валютного ринку в Україні було запровадження у 1993 році основних елементів системи його регулювання. Прийняття низки декретів Кабінету Міністрів України щодо валютного регулювання поклало початок створенню юридичної основи подальшого розвитку валютного ринку. Надалі, залежно від економічної ситуації, що склалася в Україні, виконавча влада постійно вдосконалювала існуючу систему валютного регулювання і контролю.
Перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні А.С. Галицький поділяє на кілька періодів:
• попередній — з прийняття Декларації про державний суверенітет України до виходу України з «рубльової зони»;
• період упровадження власної національної грошової одиниці та прийняття валютного законодавства;
• період спроби відновлення державної валютної монополії;
операцій. Позитивним моментом у валютному регулюванні в СРСР було закріплення на законодавчому рівні конкретних напрямків і методів валютного регулювання, встановлення цілей і принципів валютного регулювання і контролю, а також повноважень органів державного управління в сфері валютного регулювання. [3, c. 216] • період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти — гривні [5, с. 56].
Першим спеціальним нормативним актом, що регулював валютні відносини, став прийнятий 19 лютого 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Декретом було встановлено основні принципи проведення операцій з валютою України та з іноземною валютою на території України, операцій на валютному ринку, розмежовано повноваження органів влади і визначено функції банківської системи у регулюванні валютними ресурсами. В Декреті вперше проголошено гарантоване право власності резидентів і нерезидентів на валютні цінності в країні; визначено загальні принципи володіння, користування і розпорядження валютними цінностями державою, підприємствами й організаціями, а також громадянами; встановлено основні положення порядку здійснення валютних операцій резидентами і нерезидентами.
За Декретом основним органом валютного регулювання став Національний банк України, що відповідає світовій практиці, де подібні функції здійснюють центральні (національні) банки відповідних держав.
Але у порівнянні із Законом СРСР «Про валютне регулювання» зазначений Декрет мав низку недоліків. По-перше, відсутня класифікація валютних операцій, яка мала істотне значення для визначення правого режиму того чи іншого виду операцій; подруге, в Декреті не зазначено ні цілей, ні напрямків, ні форм, ні видів валютного контролю; по-третє, чітко не визначено компетенцію органів державного управління у сфері валютного регулювання і контролю [6, c. 159
—170].
У період 1993—1994 рр. внаслідок зростання інфляції, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов’язані з використанням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.
У цих умовах уряд прийняв рішення переорієнтувати свою політику і спробував відновити зовнішньоторговельну та валютну монополію. Така політика знайшла відображення у введенні режиму так званих «спецекспортерів», у впровадженні фіксованого валютного курсу та у різкому зменшенні обсягів операцій на
Безперспективність політики адміністративного регулювання зовнішньоекономічних і валютних відносин знайшла відображення у поверненні до ринкових методів.
Щодо курсу валют, то у 1992 — першій половині 1994 року офіційний фіксований валютний курс карбованця стосовно долара встановлювався Національним банком України. Але вже у 1993—1994 рр. було проведено ряд заходів, спрямованих на лібералізацію валютного ринку України. У зв?язку з цим був змінений і валютний режим відповідно до Указу Президента «Про удосконалення валютного регулювання». Скасовувалась фіксація курсу. З 31 жовтня 1994 року офіційний курс українського карбованця почали визначати на підставі відновлення торгів на Українській міжбанківській валютній біржі, що дало можливість встановлювати реальний курс українського карбованця до іноземних валют [3, с. 40
—45].
У травні 1997 року Україна заявила про приєднання до статті 8 МВФ — юридично гривня стала конвертованою валютою за поточними операціями, що передбачало зняття обмежень на здійснення валютних операцій, які обслуговують торговельний баланс держави. У зв?язку з цим було скасовано обов?язковий продаж валюти, який для підтримання курсу гривні знову було відновлено 7 вересня 1998 року [7, c. 27].
Визначальною рисою валютно-курсової політики 1997
—1998 років було забезпечення керованості обмінного курсу в межах валютного коридору. Це визначило чіткіші орієнтири учасникам зовнішньоекономічної діяльності і було важливим антиінфляційним чинником.
Таким чином, у сфері встановлення режиму валютного курсу політика Національного банку еволюціонувала від фіксації обмінного курсу карбованця (листопад 1992
— жовтень 1994 р.) при наявності множини курсів до плаваючого курсу за підсумками торгів на Українській міжбанківській валютній біржі спочатку для карбованця, а потім для гривні (жовтень 1994 — серпень
валютній біржі, а згодом взагалі в адміністративному припиненні її діяльності, а також у впровадженні аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративно встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет». У результаті таких заходів зменшився експорт з України та збільшився імпорт, що у свою чергу зменшило обсяг валютних надходжень у країну разом із різким зростанням попиту на іноземну валюту. За офіційними оцінками саме реформи у валютній сфері України стали головними факторами, що забезпечили фінансову стабілізацію в період 1995
—1996 років. Крім того, вони сприяли позитивним тенденціям, таким як значне зростання ролі УМВБ як центру проведення валютних операцій, активізації валютних операцій не тільки на біржовому, а й на позабіржовому валютному ринку, стабілізації курсу української валюти відносно ключових іноземних валют, а також створенню значних резервів в іноземній валюті. Все це створило сприятливі передумови для проведення грошової реформи в Україні, яка і була здійсненна у вересні 1996 року.
Валютне регулювання в Україні в цілому здійснювалося достатньо послідовно. Після введення національної валюти почала виявлятись тенденція до лібералізації. У зв?язку з кризою у валютній сфері в 1998 році відбулось посилення обмежень.
Сучасне валютне законодавство являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини, пов?язані з порядком здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іноземними державами і громадянами, а також порядок ввезення, вивезення, переказування і пересилання з-за кордону і за кордон національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей. Валютне законодавство охоплює як безпосередньо закони, так і інші нормативні акти у сфері валютних відносин [6, с. 159].
Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу і використання готівкової іноземної валюти як платіжного засобу на території України [8, с. 28
—30].
Режим валютних відносин передбачає виконання функцій керування та контролю за здійсненням валютних операцій. Керування валютними операціями покладено на Національний банк України. Контрольні функції також здійснюються органами Державної податкової адміністрації України, іншими державними
