Posibniki.com.ua Менеджмент Планування і контроль на підприємстві 2.2. ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДИЧНОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ ОПТИМІЗАЦІЇ ПЛАНІВ ТА МЕХАНІЗМІВ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.2. ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДИЧНОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ ОПТИМІЗАЦІЇ ПЛАНІВ ТА МЕХАНІЗМІВ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ


На рубежі ХVІІ

—ХVІІІ ст. використання підприємствами недостатньо обґрунтованих методів і моделей, основу яких становили особистий досвід працівників та керівників, інтуїтивне прийняття ними рішень ставали все менш ефективними й не дозволяли досягати поставлених цілей на рівні оперативного, тактичного та довгострокового управління. Це зумовило виникнення й розвиток нових принципів, методів і моделей планування та контролю на підприємстві.

Ще на початку ХХ ст, з виходом у 1911 році наукової праці Фредеріка Уінслоу Тейлора «Принципи наукового управління» (The Principles of Scientific Management) було започатковано новий етап щодо розроблення новітніх методів управління підприємством. Далі — у 1912 році Френк_Гілбрет опублікував працю «Основи наукового менеджменту» (Primer of scientific Manage-ment). У 1915 році Форд Уітман Харріс розробив одну з перших математичних моделей управління запасами.

Значний прорив у плануванні, організації та контролі в автомобілебудуванні здійснив Генрі Форд, який реалізував на практиці схему конвеєрної складальної лінії.

Не менш вагомий внесок у формування наукових принципів управління належить відомому спеціалістові з організації виробництва Генрі Гантту, який уперше сформулював принципи робо-ти підприємства з виробництва бавовняних тканин, що передбачали: порядок, згідно з яким здійснювалася робота, повинен встановлюватися не робітниками, а офісними працівниками; точний запис здійснення процесу надання кольору бавовняного виробу будь-якого відтінку зберігається в офісі, виконується робітником і більше не залежить від досвіду робітника та його пам’яті; всі працівники заохочуються матеріально, якщо дотримуються інструкцій, і навпаки, в разі невиконання інструкцій — відповідають згідно зі встановленими вимогами.

У 1917 році Г. Гантт закріпив порядок виконання робіт графічно, у відомій діаграмі, яку пізніше було названо його ім’ям. Використання цієї діаграми значно розширилося для вирішення завдань оперативно-календарного планування та управління проектами. Отже, початок було покладено. Залишилося тільки найти необхідну оптимальну послідовність робіт, якої необхідно дотримуватися. Після введення цих принципів на текстильній фабриці відбулося збільшення обсягів виробництва на 25—30 % зі значним скороченням робочого часу та суттєвим підвищенням заробітної плати. Історично новою відправною точкою розвитку моделей оптимізації завдань планування став вихід у 1939 році монографії видатного вченого, лауреата Нобелівської премії, академіка Леоніда Канторовича «Математичні методи організації та планування підприємства». Ця монографія заклала наукове підґрунтя щодо застосування різноманітних методик і методів організації та планування діяльності на підприємстві на основі нового започаткованого напряму математичної економіки — лінійного програмування. У рамках основних розділів роботи вченого вирішено завдання: розподілу оброблення деталей на верстатах; забезпечення максимального виконання плану в умовах заданого асортименту; найбільш повного використання часу роботи обладнання; максимального використання комплексної сировини; найбільш раціонального використання палива; раціонального розкрою матеріалів; найкращого виконання плану будівництва за умов визначених будівельних матеріалів; найкращого розподілу посівних площ; найкращого плану перевезення. Видатний американський фахівець у галузі лінійного програмування Джордж Бернард Данциг [1, c. 29] констатував, що «…робота Л. В. Канторовича 1939 р. містить практично всі області задач, відомі на 1960 р.».

До найбільш вагомих завдань належить і проблема вибору оптимального плану виробництва шляхом запису цільової функції, направленої на максимізацію прибутку: n де i ? — прибуток від реалізації i -ї продукції; i x — кількість продукції i -го виду.

Модель оптимізації передбачає введення обмежень щодо ресурсів, фонду часу роботи устаткування, робітників і обсягів виробництва i -х виробів. Наприклад, за умов використання двох ресурсів — матеріалів та людської праці — система обмежень має такий вигляд: ,(2.2—2.6)

Модель оптимізації передбачає введення обмежень щодо ресурсів, фонду часу роботи устаткування, робітників і обсягів виробництва i -х виробів. Наприклад, за умов використання двох ресурсів — матеріалів та людської праці — система обмежень має такий вигляд: ,(2.2—2.6)

0?L ,

0?L ,

0?M ,

0? i x , де L , M — відповідні ліміти матеріалів та витрат праці; i M , i L

— норми витрат відповідних ресурсів на виробництво i -го виду продукції. Із точки зору математичного запису таке постановлення задачі не викликає жодних сумнівів. Використання цієї методики оптимізації планів виробництва набуло широкого застосування. Але слід зазначити, що у цьому поставленні задачі передбачається, що зі зміною обсягів виробництва і прибуток зростає в такій самій пропорції. Ігноруючи поведінку змінних і постійних витрат, автор не передбачив зміну величини прибутку на одиницю продукції зі зміною обсягів виробництва. Це зумовило подальший науковий пошук та вирішення питання оптимізації обсягів виробництва.

Подібні класи задач із лінійної оптимізації планів розв’язувались у низці робіт закордонними вченими, в тому числі Данцигом, який лише в 1947 році відзначив необхідність застосування числового методу для вирішення оптимізаційних задач планування та сформулював симплекс-метод. У 1951 році інший американський вчений Тьяллінг Купманс запропонував визначення терміна «лінійне програмування».

У 50-х роках ХХ ст. вперше було розроблено та впроваджено у практиці діяльності американських підприємств оптимізаційну

модель беззбитковості на основі розрахунку маржинального прибутку «Витрати

—Випуск

—Прибуток», яка на сьогодні вважається класичною. Методика беззбитковості базувалася на цілому ряді спрощень, котрі, як і в моделі Леоніда Канторовича, передбачали лінійну поведінку змінних витрат. maхCxCPCxf n i

Пiii n i

Пi M i ???=??=? ?? ==00 )()( .(2.7)

На наступному етапі для вирішення цієї наукової проблеми вчені врахували нелінійну поведінку змінних витрат зі зміною обсягів виробництва i -го виду продукції. maхCxCfxPCxff n i

Пiixii n i

Пi M i ???=??=? ?? ==00 )()()( .(2.8)

З ускладненням початкових змінних, їх недостовірністю у 80—90-х роках ХХ ст. виникла потреба в подальшому вдосконаленні моделі оптимізації випуску продукції з використанням інтервального та нечітко-множинного аналізу. Детально з методиками такого аналізу можна ознайомитись у працях вітчизняних та закордонних науковців [7, 11].

Після Другої світової війни у практиці роботи підприємств почали все більш застосовувати наукові підходи управління підприємством, в основу яких було покладено нові досягнення в галузі філософії, логіки, кібернетики, програмування та інших наук. Нові методи зумовили широке використання математичних розробок і електронно-обчислюваних машин, що дозволяло підвищити об’єктивність і наукову обґрунтованість управлінських рішень щодо планування, організації та контролю, а також оцінювати ефективність використання ресурсів на всіх етапах управління.

Причиною неможливості значного поширення розповсюдження запропонованих методів і алгоритмів довгий час була відсутність електронно-обчислюваних машин, а тим більше мови програмування. Із появою перших обчислювальних машин активізувалися наукові роботи з організації та планування виробництва. Було розроблено найрізноманітніші ефективні методи лінійного та нелінійного програмування, масового обслуговування, імітаційного моделювання, теорії ігор, математичного програмування, завдань великої розмірності та інших.

Якщо першими благами комп’ютеризації могли скористатися державні структури, розробляючи багатомірні моделі Василя Леонтьєва, п’ятирічні плани тощо, то з розвитком ЕОМ (появою перших серійних машин) з’явилася можливість вирішувати завдання планування на рівні підприємства, цехів і навіть окремих дільниць. Створювалися системи автоматизованого управління підприємством. Підприємство вважалося передовим, якщо на ньому широко використовувалися власні АСУП для вирішення найрізноманітніших завдань: складання планів-графіків виробництва продукції, розкладів завантаження обладнання за допомогою різноманітних методів й моделей оперативно-календарного планування та диспетчеризації.

Велика увага приділялася розробленню техпромфінпланів, які й досі не втратили актуальності для підприємств окремих галузей промисловості: хімічної, металургійної, машинобудування та інших, оскільки техпромфінплан — це не лише тактичний план діяльності підприємства, а розгорнута програма виробничо-технічної та фінансово-господарської діяльності промислового підприємства, конкретизовані на поточний період завдання перспективного плану розвитку, вдосконалення технології, зростання продуктивності праці, а також змін у ресурсах і потребах народного господарства та населення у продукції даного підприємства. Згідно з типовою методикою розроблення техпромфінплану виробничого об’єднання, підприємства основними розділами поточного плану є:

1. Виробництво й реалізація продукції.

2. Технічний розвиток та організація виробництва.

3. Показники підвищення економічної ефективності виробництва.

4. Норми й нормативи.

5. Капітальні вкладення та капітальне будівництво.

6. Матеріально-технічне забезпечення.

7. Праця та кадри.

8. Собівартість, прибуток і рентабельність підприємств.

9. Фінансовий план.

10. Фонди економічного стимулювання.

11. Соціальний розвиток колективу.

12. Охорона природи й раціональне використання природних ресурсів.

Розроблення планового документа передбачало врахування необхідних умов: найбільш повного використання виробничої потужності, підвищення ефективності виробництва й отримання макси-

мальних результатів за умов мінімізації витрат у грошовому вираженні та у вигляді прибутку. Широке використання матричного й векторно-матричного числення дозволяло скоротити час на розрахунки та виконувати їх на електронно-обчислювальних машинах.

Ураховуючи відносну стабільність цін на сировинні та енергетичні ресурси, заробітну плату, на продукцію підприємств, ключові завдання відділу планування та ціноутворення здійснювалися в умовах, близьких до повної визначеності. Під час розроблення річної програми виробництва підприємства передбачалося, що підприємство володіє повним циклом виробництва, власними допоміжними підрозділами; транспортом підприємство забезпечується централізовано; продукція підприємства має необмежений попит. Особливості постачання, виробництва та збуту враховувалися ще на стадії проектування та будівництва заводу.

Серед найважливіших принципів слід виділити принцип раціонального розміщення підприємства, тобто його наближення до сировинних, паливно-енергетичних ресурсів і основних ринків збуту.

Наприклад, для багатотоннажних підприємств із виробництва мінеральних добрив, які були побудовані в 70-х роках XX ст., характерним є ряд технологічних та організаційних особливостей, пов’язаних із необхідністю здійснення безперервного випуску продукції впродовж року для досягнення найбільшої ефективності функціонування. Найбільш важлива технологічна особливість виробництва азотних добрив полягає у високому ступені концентрації виробництва на великих підприємствах. Цей процес характеризується збільшенням розмірів хімічних підприємств і одночасним зростанням частки таких підприємств у загальному випуску продукції галузі. Такий рівень концентрації виробництва є обов’язковою передумовою використання новітніх високопродуктивних технологій. Технології виробництва на той момент відповідали світовим стандартам, що забезпечувало конкурентоздатність радянських мінеральних добрив на регіональних ринках світу.

Організаційні особливості виробництва мінеральних добрив визначаються особливим характером географічного розташування хімічних підприємств. Хімічні підприємства в Україні потребують значного використання природного газу, а отже, характер розташування цих підприємств передбачав максимальну наближеність до ключових газопроводів. Однак основний акцент робився на повному забезпеченні продукцією вітчизняних сільськогосподарських підприємств. У 70-х та 80-х рр. ситуація в підгалузі була досить сприятливою, обсяги виробництва зростали. Завдяки тому, що все сільське господарство було державним,проблем з оплатою продукції не виникало. Схема взаємодії зі споживачами була такою: основна маса вироблених азотних добрив споживалася внутрішнім сільськогосподарським сектором, і тільки надлишки надходили на експорт. Подібні ефективні взаємозв’язки були налагоджені в інших галузях економіки.

В основу розроблення будь-якої виробничої програми підприємства технологічного типу покладено балансовий метод. Розрахунок за балансовим методом здійснюється у два етапи. На першому визначається залежність між техніко-економічними показниками виробництва, на другому складаються й вирішуються системи лінійних рівнянь.

На основі системи лінійних рівнянь визначається рух напівфабрикатів за основними й допоміжними підрозділами, що дозволить кількісно оцінити потребу в матеріалах і визначити та взаємоузгодити випуск продукції за основними й допоміжними підрозділами підприємства.

Широке використання методики розроблення техпромфінплану на великих підприємствах, зокрема металургійної та хімічної галузей, на основі запропонованого підходу Василя Леонтьєва було виправданим та відповідало потребам того етапу планування.

Методика планування виробничої програми та її ресурсного забезпечення, згідно з підходом Леонтьєва, характеризується такими особливостями: по-перше, в ній передбачаються лімітаційні відношення між основними виробничими факторами; по-друге, залежність між витратами ресурсів і кількістю продукції визначено лінійною функцією. Тому модель Леонтьєва можна назвати лінійнолімітаційною. Лінійна залежність між витратами ресурсів та обсягом продукції виражається в незмінності виробничих коефіцієнтів.

Ці припущення зумовили виникнення нових робіт, у яких вирішувалися питання мінімізації витрат з урахуванням нелінійних взаємозв’язків між обсягами виробництва та витратами ресурсів. Розгляд окремих положень адаптації виробничої системи до зміни її завантаження за кількістю одиниць обладнання, швидкістю та інтенсивністю було здійснено в роботах Гюнтера Фанделя [8] на основі виробничої функції Гутенберга, за якої обсяг роботи, що виконується на певних машинах, залежить від часу та інтенсивності його використання: де

Планування завантаження машин (агрегатів) на основі модифікації функції Гутенберга дістало широкого використання в хімічній, металургійній, машинобудівній промисловості.

Швидкий розвиток електронно-обчислювальних машин та програмного забезпечення зумовив подальше вдосконалення механізмів забезпечення системи стратегічного, тактичного й оперативно-календарного планування.

Вивчення діяльності підприємства як інформаційної системи зі зворотним зв’язком здійснено у праці Джея Форрестера [9]. Автор запропонував нові методи моделювання підприємства як динамічної економічної системи з метою розроблення вдосконалених форм організації та управління його діяльністю. За допомогою динамічного моделювання вчений інтегрує в єдину структурну схему основні виробничо-господарські процеси як своєрідну систему зі зворотним взаємозв’язком. У своїй моделі Форрестер використовує шість параметрів — шість взаємопов’язаних потоків, які відображають діяльність промислового підприємства. До перших п’яти потоків належать потоки матеріалів, замовлень, грошових коштів, обладнання й робочої сили. Шостий потік об’єднує п’ять попередніх. Поведінка інформаційного потоку зі зворотним зв’язком визначається його структурою, а також процесами, пов’язаними із затримкою та посиленням відповідних потоків на відповідних часових етапах через управлінську функцію.

Методика побудови й аналізу імітаційної моделі підприємства за Форрестером включає шість етапів:

— по-перше, необхідно визначити планове завдання, яке потребує аналізу з використанням методів динамічного програмування;

— по-друге, визначити причинно-наслідкові взаємозв’язки, які характеризують структуру досліджуваного підприємства;

— по-третє, побудувати математичну динамічну модель із використанням систем диференційних рівнянь;

— по-четверте, здійснити проектування поведінки змодельованої системи в часі;

— по-п’яте, здійснити імітацію динаміки системи на електронно-обчислювальних машинах. результати порівнюються з аналогічними реальними процесами;

— по-шосте, на завершальному етапі переглянути параметри та розробити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства шляхом впливу на параметри підприємства.

Таким чином, імітаційна модель дозволяє ще на етапі планування дослідити поведінку різноманітних параметрів економічної системи.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ІНФОРМАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЮ
Розділ 2. ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ ВИРОБНИЦТВА ТА ПРОДАЖУ ПРОДУКЦІЇ ТЕМА 3 МАРКЕТИНГОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
3.2. ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГІВ ПРОДАЖУ, АСОРТИМЕНТУ
3.3. ЦІНОВЕ ПЛАНУВАННЯ
3.4. ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗБУТУ Й МАРКЕТИНГ-ЛОГІСТИКИ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)