Posibniki.com.ua Маркетинг Управління конкурентоспроможністю підприємства 7.2. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності


< Попередня  Змiст  Наступна >

7.2. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності


На практиці кількість етапів розробки програми підвищення конкурентоспроможності дещо зростає; їх зміст та послідовність зазвичай такі (рис. 7.5):

—визначення та впорядкування пріоритетності цілей; —конкретизація цілей та діагностика ресурсних і часових обмежень;

—формулювання стратегій реалізації програми; —планування дій і визначення фаз програми; —створення організаційної структури програми;

—встановлення методів і вибір інструментарію вимірювання досягнутих результатів;

—визначення витрат, пов’язаних з реалізацією програми; —оцінка ефективності запропонованих заходів.

Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності

Рис. 7.4. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності

Етап 1 — визначення та впорядкування пріоритетності цілей закладає концептуальну основу процесу опрацювання та реалізації програми підвищення конкурентоспроможності. Такі цілі мають бути не лише конкретними та вимірюваними, узгодженими та взаємопов’язаними, досяжними, зорієнтованими у часі та сформульованими письмово, а й враховувати визначальний вплив на діяльність підприємства чинників конкурентного середовища, виступати орієнтирами у визначенні форм і методів конкурентного протистояння тощо.

Етап 2 — паралельно з конкретизацією цілей проводиться діагностика ресурсних і часових обмежень щодо їх досягнення.

Наступним кроком розробляється стратегія реалізації програми (етап 3), що включає комплекс взаємопов’язаних дій з досягнення визначених на попередніх етапах цілей підвищення конкурентоспроможності.

Формулюючи її керівництво компанії:

—визначає в ясній і легкодоступній формі концепцію підвищення конкурентоспроможності;

—пояснює важливість організаційного вдосконалення;

—оцінює наявний оперативний стан і його причини;

—розробляє моделі вищих досягнень;

—опрацьовує політику і плани удосконалення.

Стратегія, загальні цілі і завдання слід доповнювати докладними планами підвищення конкурентоспроможності (етап 4). План підвищення конкурентоспроможності має враховувати такі види управлінської відповідальності, як:

—підтримка творчості і нововведень, створення обстановки заохочення нових ідей;

—упровадження системи раціоналізаторських пропозицій з конкретних проблем і їх заохочення;

—створення постійних або тимчасових проблемних або дослідницьких груп і, якщо необхідно, багатоцільових груп для всебічного вивчення та розв’язання проблем;

—визначення напрямів наукових досліджень і розробок тощо. На цьому ж етапі здійснюється постадійна декомпозиція процесу реалізації програми, тобто чітко виокремлюються та ув’язуються окремі фази цього процесу.

Вагоме місце займає діяльність щодо забезпечення проекту, яка є достатньо різноманітною. Доцільно згрупувати її за видами забезпечення на: організаційне, правове, кадрове, фінансове, матеріальнотехнічне, комерційне (маркетинг), інформаційне. Всі перелічені та багато не зазначених тут робіт, що виконуються при реалізації проектів, взаємодіють у часі та просторі. Тож для управління проектом його слід розбити на ієрархічні підсистеми та компоненти.

Створення організаційної структури програми (етап 5) має забезпечити як загальний централізований контроль за розробкою та реалізацією програми, так і оперативне керівництво роботою виконавців зі своєчасним корегуванням їхньої діяльності на всіх етапах. Робота над структурою та змістом програми починається після виходу розпорядження керівника підприємства про створення робочих груп та координаційної ради, які є основними елементами в організаційній структурі управління програмою підвищення конкурентоспроможності підприємства (рис. 7.6).

Організаційна структура управління програмою підвищення конкурентоспроможності (ППКс)

Рис. 7.6. Організаційна структура управління програмою підвищення конкурентоспроможності (ППКс)

Організаційна структура програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності не є єдиним інструментом її структурування (рис. 7.7).

Інструменти структурування програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності

Рис. 7.7. Інструменти структурування програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності

Структурування програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності являє собою дерево орієнтованих на продукт компонентів (обладнання, роботи, послуги, інформацію), а також це організація зв’язків і відношень між елементами програми.

вищення конкурентоспроможності продукту або фірми в рамках жорстко обмежених ресурсів і часу. Для досягнення поставлених перед проектом (програмою) цілей вони розкладаються на кілька елементів (цілей наступного рівня). Ресурси, які виділені для реалізації програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності в цілому, також розподіляються між цілями другого рівня. Для кожної з цих цілей визначаються строки отримання кінцевих результатів (котрі визначають часові обмеження для завдань, які є складовими проекту (програми)) і визначаються члени команди програми (проекту), які відповідають за даний напрям.

Після того, як проект у цілому деталізований до цілей другого рівня і визначені ресурсні, часові й інші обмеження для досягнення цих цілей, описаний вище цикл декомпозиції застосовується стосовно цілей другого рівня і т. д., допоки буде отримано план дій, який деталізований до цілей і задач останнього рівня.

Здобута таким чином ієрархічна структура завдань являє собою «дерево цілей» даної програми (проекту) (рис. 7.8).

Дерево цілей програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності

Рис. 7.8. Дерево цілей програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності

У процесі формування команди проекту формується структурна схема організації програми (проекту), яка визначає склад команди, завдання і повноваження кожного з її членів.

На основі структурної моделі програми (проекту) і структурної схеми організації програми (проекту) будується «матриця розподілу відповідальності».

На основі структури програми (проекту) і даних щодо вартості окремих її елементів будується «дерево вартості» програми (проекту).

Структурна схема матеріальнотехнічного забезпечення програми (проекту) називається «деревом ресурсів» програми (проекту).

Сукупність ймовірностей настання негативних подій під час реалізації програми (проекту) описується «деревом ризиків програми (проекту)».

Загалом деревоподібна структура дає змогу розподілити загальний об’єм робіт проекту на незалежні блоки, які піддаються управлінню і передаються задля управління спеціалістам. Комплекс взаємозв’язків між роботами часто називають логічною структурою програми (проекту), оскільки він визначає послідовність виконання робіт.

Структурування допомагає вирішити такі завдання: üрозбивка проекту (програми) на керовані блоки;

  • розподіл відповідальності за різні елементи проекту й узгодження робіт зі структурою організації та ресурсами;
  • оцінка необхідних витрат — коштів, часу та матеріальних ресурсів;
  • створення єдиної бази даних для планування, складання кошторисів і контролю за затратами;
  • узгодження робіт з проекту із системою ведення бухгалтерських рахунків;
  • перехід від декларативних цілей до чітко визначених завдань, що виконуються підрозділами [36].

Розглянемо інструменти, що використовуються для структурування, детальніше.

Сіткова діаграмна (мережа, граф мережі, PERT діаграмна) — графічне відображення робіт програми (проекту) та їх взаємозв’язків. У плануванні й управлінні проектами під терміном «мережа» розуміється повний комплекс робіт проекту з встановленими між ними залежностями. Принциповою відмінністю від блоксхеми є те, що сіткова діаграма моделює тільки логічні залежності між елементарними роботами. Вона не відображає входи, процеси і виходи і не допускає повторюваності циклів чи петель.

Структура розподілу робіт ієрархічна структура послідовної декомпозиції завдань програми (проекту) на підзавдання. Структура розподілу робіт (СРР) являє собою першочерговий інструмент для організації робіт, який забезпечує розподіл загального об’єму робіт з проекту відповідно до структури їх виконання в організації. На нижчому рівні деталізації виділяються роботи, які відповідають деталізованим елементам діяльності, відображеним у сітковій моделі. СРР — ієрархічна форма, що допомагає розробнику при:

—структуруванні робіт на основні компоненти і підкомпоненти;

—забезпеченні спрямованості діяльності на досягнення усього комплексу цілей;

—розробці системи відповідальності за виконання робіт проекту;

—розробці системи звітності та узагальнення інформації з проекту.

Структурна схема організації (ССО) має форму, подібну формі СРР. Кожному елементу нижчого рівня в СРР повинні відповідати один або кілька елементів із ССО. Таким чином, ССО є засобом визначення відповідальних за виконання робіт у складних організаціях і забезпечує основу для розробки структури системи звітності.

Дерево цілей являє собою графи, схеми, які показують, як генеральна мета проекту розподіляється на підцілі наступного рівня (дерево — зв’язаний граф, який виражає підпорядкування і взаємозв’язок елементів. У даному випадку такими елементами є цілі і підцілі). Визначення цілей починається з верхнього рівня, далі вони послідовно деталізуються. При цьому основним правилом деталізації цілей є повнота: кожна мета верхнього рівня має бути вичерпно представлена у вигляді підцілей наступного рівня.

Дерево рішень — граф, схема, яка відображає структуру завдання оптимізації багатокрокового процесу. Гілки дерева відображають відмінні події, які можуть мати місце, а вузли (верхівки) — точки, в яких виникає необхідність вибору. При цьому вузли є різноманітними — в одних вибір здійснює сам проектменеджер з деякого набору альтернатив, в інших — вибір не залежить від нього. В таких випадках проектменеджер може здійснювати оцінку вірогідності того чи іншого вирішення проблеми.

Сіткова модель заснована на пакетах робіт, послідовність виконання яких відповідає технологічній схемі.

Матриця відповідальності — зв’язує пакети робіт з виконавцями, може враховувати календарні строки виконання робіт.

Процес структурування програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності можна розподілити на такі складові:

1. Концептуальне опрацювання програми (проекту), коли чітко окреслюються її характер, цілі, зміст і кінцеві результати.

2. Визначення рівня деталізації, у т. ч.:

—рівня деталізації планів;

—рівня елементів у структурі розподілу програми (проекту).

3. Розробка структури процесу — схеми життєвого циклу програми (проекту).

4. Організаційна структура, яка охоплює всі напрями та середовище програми (проекту).

5. Структура продукту, яка включає схему компонентів, машини, обладнання, програмне та інформаційне забезпечення.

6. План бухгалтерських рахунків.

7. Структура розподілу проекту.

8. Деталізація зведеного генерального плану.

9. Матриця розподілу відповідальності.

10. Сітковий графік і план використання ресурсів.

11. Система наряд—завдання.

12. Система контролю та звітністю.

Встановлення методів та вибір інструментарію вимірювання досягнутих результатів (етап 6) передбачає підбір адекватних інструментів оцінки рівня реалізації поставлених у програмі цілей. Ці методи та показники мають комплексно та наочно характеризувати успішність виконання програми, вимагати помірних зусиль щодо збору первинних даних. Оскільки головною метою програми виступає підвищення конкурентоспроможності, то вагоме місце серед таких методів займають показники і методики оцінки конкурентоспроможності підприємства та його продукції.

Важливими стадіями процесу розробки програми підвищення конкурентоспроможності      виступають      визначення      витрат, пов’язаних з реалізацією програми, та оцінка очікуваної ефективності запропонованих заходів (етапи 7 і 8).

Витрати, пов’язані з реалізацією програми підвищення конкурентоспроможності, визначаються на основі прогнозу потреби в основних видах ресурсів. Виконання програми слід підкріплювати системно пов’язаним набором відповідних видів забезпечення, кожен з яких, своєю чергою, вимагає виділення певних обсягів різноманітних типів ресурсів (часових, матеріальних, інтелектуальних тощо). Враховуючи обмеженість ресурсів підприємства, доцільним є визначити мінімально необхідну кількість ресурсів для успішного виконання програми. Тому системний підхід до розробки програми підвищення конкурентоспроможності ґрунтується на таких принципах розподілу ресурсів: максимально можлива ефективність використання; раціональність розподілу; мінімальна достатність.

Максимально можлива ефективність використання передбачає оцінку ефективності використання ресурсів, які виділяються для виконання програми. Раціональність розподілу пов’язана з ранжуванням за ступенем важливості пріоритетних цілей, для досягнення яких у першу чергу та у повному обсязі мають бути виділені ресурси.

Мінімальна достатність означає виділення такого обсягу ресурсів, який мінімізує затрати підприємства на виконання програми, і в той же час забезпечує її успішну реалізацію [162].

Оцінку очікуваної ефективності (етап 8) слід проводити на основі цільового підходу, спираючись на визначений на першому етапі комплекс цілей. За результатами зазначеної оцінки можуть бути прийняті рішення:

—про нагальність доопрацювання чи корекції складових програми;

—про необхідність поглибленого аналізу резервів та перспективних шляхів розв’язання проблем підприємства;

—про доцільність перерозподілу ресурсів та відповідальності за виконання запланованих дій між задіяними підрозділами та особами тощо.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
7.3. Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни. Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки
Тема 8. МЕНЕДЖМЕНТ ЯКОСТІ ЯК ФУНДАМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СУЧАСНОГО ПІДПРИЄМСТВА
8.2. Інструментарій управління якістю
8.3. Система управління якістю
8.4. Забезпечення ефективного функціонування системи управління якістю
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)