Posibniki.com.uaМікроекономікаЕкономіка аграрних підприємств4.4. Етапи аграрної реформи і створення аграрних підприємств ринкового типу


< Попередня  Змiст  Наступна >

4.4. Етапи аграрної реформи і створення аграрних підприємств ринкового типу


Аграрна реформа та її основна складова — земельна реформа — розпочалися в нашій країні у 1991 р. Їх головна мета — створити необхідні економічні та політичні умови для формування в агра-рному секторі ринкового середовища і появи на землі реального власника — господаря, спроможного по-новому, раціонально ор-ганізувати ведення сільськогосподарського виробництва, забез-печити його високу ефективність та нести повну відповідальність за результати господарювання.

 
Виділяють три основних етапи аграрної реформи в Україні. На першому з них, найбільш складному і довготривалому, стави-лося завдання створення агроформувань нового типу, заснованих на приватній власності на землю і майно. Є підстави вважати, що розпочався цей етап з перетворення колишніх колгоспів1 у коле-ктивні сільськогосподарські підприємства (КСП) шляхом паю-вання їх майна, а згодом — і зем
 
При трансформації колгоспів у КСП ставилося завдання від-родити почуття господаря у сільськогосподарських працівників шляхом реформування відносин власності. В результаті такого реформування працівники ставали власниками певної частки майна підприємства, розмір якої залежав від величини трудового внеску кожного з них — працюючого і непрацюючого (пенсіонера). Власник майнового паю при виході зі складу КСП мав право отримати свій майновий пай натурою чи грошима, передати його у спадок або ж продати. Саме за цією фундаментальною ознакою — персоніфікацією (хоч і формальною) власності — і відрізняли-ся КСП від колишніх колгоспів. Із прийняттям Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. «Про порядок паювання земель, пе-реданих у колективну власність сільськогосподарських підпри-ємств і організацій» кожний член КСП був наділений і земель-ною часткою (паєм). Таким чином, і в земельних відносинах був здійснений важливий крок до відродження справжнього господа-ря на землі.
Проте КСП хоч істотно і відрізнялися від колишніх колгоспів за майновими і земельними відносинами, все ж вони, як з’ясувалося, об’єктивно були неспроможними адаптуватися до народжуваного в державі ринкового середовища. Члени КСП, будучи наділеними майновими і земельними паями, так і не від-чули себе справжніми власниками. Колективна, формально пер-соніфікована власність породжувала і колективну безвідповідаль-ність. У КСП не були змінені внутрішня організаційна структура та економічний механізм господарювання. Зміни торкнулися ли-ше частково перерозподілу кінцевих результатів. Паювання май-на і землі стало формою існування колективної власності, яка ні-чого немає спільного із справжньою кооперативною власністю. Тому КСП через колективне управління із запізненням реагували на зміни в зовнішньому середовищі, а відмова держави втручати-ся у їх господарську діяльність породжувала свавілля керівників КСП у прийнятті рішень, які нерідко тому і приймалися, щоб за-довольнити їх особистий інтерес. Все це призвело до зниження трудової і технологічної дисципліни, крадіжок, а в поєднанні з іншими факторами, що спричинили економічну кризу, зумовило істотний спад виробництва та його збитковість. Тому об’єктивно назріла необхідність у реструктуризації КСП у нові організаційні формування ринкового типу.
 
Все ж слід зазначити, що КСП відіграли свою позитивну роль. Вони стали значним прогресивним кроком в еволюції колектив-ної власності до такої стадії її розвитку, яка дала змогу безболіс-но перейти від колективної до приватної форми власності і до створення нових організаційних форм господарювання на селі. Досить сказати, що паювання майна і землі уже з самого початку прискорило створення і становлення селянських (фермерських) господарств. Адже член КСП, який забажав створити фермерське господарство, виходив з КСП і забирав свій майновий і земель ний пай, що створювало кращі стартові умови для ведення влас-ного виробництва.
 
Слід зазначити, що реструктуризація КСП у формі реорганіза-ції почалася в середині 90-х років спонтанно, як реакція селян на низьку ефективність виробництва в межах цієї організаційної фо-рми господарювання. На їх базі стали виникати різні типи госпо-дарських товариств і фермерські господарства. Проте масштаби таких перетворень були незначні і не відповідали потребам виро-бництва. Тому 3 грудня 1999 р. був прийнятий Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформуван-ня аграрного сектора економіки», яким передбачалося реформу-вати протягом грудня 1999 — квітня 2000 р. колективні сільсько-господарські підприємства в нові організаційні форми господарювання ринкового типу, які функціонують на засадах приватної власності на землю та майно. Всім членам КСП забез-печувалося право вільного виходу з цих підприємств із земель-ними частками (паями) і майновими паями та створення на їх ос-нові приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільсько-господарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній власності.
 
Приватні підприємства, що виникли на базі реформованих КСП, зобов’язувалися укладати договори оренди земельної част-ки і майнового паю з власниками цих паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формі. Важливо, що Указом встановлена мінімальна орендна плата за земельну частку (паю) в розмірі не менше одного відсотка вартості орендованої землі. При реструктуризації КСП передбачалося збереження, по мож-ливості, цілісності господарського використання приватними фо-рмуваннями землі та майна колишніх КСП через механізм орен-ди. Громадянам, які мають земельний пай, надано право приєднувати виділену їм у натурі земельну ділянку до власного особистого підсобного господарства без створення юридичної особи. Не менш важливим є й те, що селянським (фермерським) господарствам, громадянам надана можливість вільного викупу земельних ділянок, наданих їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно) за ціною, не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі.
 
В результаті практичної реалізації згаданого Указу було рефо-рмовано і змінили свій юридичний статус 10833 КСП. На їх базі у 2000 р. було створено 14241 нове приватне агроформування (ко-ефіцієнт поділу становить 14241 : 10833 = 1,3), в тому числі фермерських господарств — 1254 (8,8 %), приватних підприємств (приватно-орендних) — 2901 (20,4 %), господарських товариств (переважно товариств з обмеженою відповідальністю) — 6761 (47,5 %), сільськогосподарських виробничих кооперативів — 3325 (23,3 %). Важливо також і те, що 7434 новостворених підприємства зберегли земельні масиви колишніх КСП, а отже, матимуть змогу скористатися позитивною дією фактора масштабів виробництва. В наступні 2001—2002 роки процес реформування аграрних під-приємств продовжувався, насамперед через перетворення одних типів приватних підприємств в інші, подальшого зростання кіль-кості селянських (фермерських) господарств.
 
Вказані підприємства, по суті, є підприємствами ринкового типу. З їх створенням завершився перший етап аграрної реформи, відбулися кардинальні зміни у земельних, майнових та соціаль-них відносинах, причому без будь-яких гострих конфліктів на се-лі. Очевидна соціальна спрямованість такого реформування. Адже 6,4 млн селян стали власниками земельних паїв, середній розмір яких становить по Україні 4,2 га, що навіть перевищує се-редній розмір фермерських господарств у деяких країнах (напри-клад, у Греції). Розроблені також механізми реального закріплення власності на землю за окремими селянами через заміну сертифі-катів на земельну частку (пай) на Державні акти на право прива-тної власності на землю, а також через створення механізму оре-ндних земельних відносин, однією з ключових ланок яких є обов’язковість виплати орендарями мінімальної орендної плати власникам земельних паїв. Уже в 2000 р. більше 90 % земельних паїв були здані в оренду і майже 200 тис. їх приєднані до підсоб-ного особистого господарства селян.
 
Все ж слід зазначити, що основним підсумком першого етапу аграрної реформи є становлення (хоч і не до кінця завершене) ре-ального власника. Це в свою чергу породжує новий тип відпові-дальності суб’єктів господарювання за кінцеві результати госпо-дарської діяльності — відповідальності власністю, яка спонукає їх до ведення виробництва виключно на прибутковій основі.
 
Важливо також звернути увагу і на наступне. Світовий досвід переконує в доцільності розвитку різноманітних форм господарю-вання на селі. Тому створення в Україні різних типів приватних підприємств є стимулюючим фактором для піднесення сільського-сподарського виробництва. Водночас практика діяльності аграр-них формувань країн з розвинутою ринковою економікою також засвідчує, що динамічний розвиток сільськогосподарського виро-бництва можливий за умови забезпечення реальної економічної рівноправності всіх форм власності і форм господарювання. Це — дуже принциповий момент, оскільки така рівноправність передба-чає економічне змагання (конкурентність) між підприємствами, отже, зумовлює прискорений розвиток тих форм господарювання, які виявилися життєздатними. Аграрна реформа, що здійснюється в Україні, спрямована саме на забезпечення однакових прав і мож-ливостей для всіх сільськогосподарських товаровиробників. Водночас сільським трудівникам держава й надалі гарантує свободу вибору форм господарювання на селі, що стимулюватиме подаль-ший розвиток конкуренції, більшу адаптивність аграрних підпри-ємств до зміни ринкового середовища.
 
Основним завданням другого етапу аграрної реформи є формування аграрного ринку. Паростки цього етапу зароджувалися під час здійснення першого етапу аграрної реформи, коли почали створюватися аграрні біржі, а аграрні підприємства одержали економічну свободу щодо каналів збуту виробленої продукції і встановлення цін на неї. Проте інфраструктура аграрного ринку (як сукупність агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку) залишалася в зародковому стані. Керівни-ки КСП не були заінтересовані в прозорості ринку. Це стало од-нією з причин процвітання бартеру, який поглиблював диспари-тет цін. Отже, потрібні були кардинальні заходи щодо прискорення формування інфраструктури аграрного ринку. Адже новостворені приватні підприємства заінтересовані в добре орга-нізованому прозорому ринку, бо це дає їм можливість реалізува-ти свою продукцію і закупити необхідні ресурси за найбільш ви-гідними цінами, відчувати їх динаміку, стежити за рухом обсягу продажу і відшуковувати найбільш прийнятні з позиції економі-чної вигоди канали збуту і придбання товарів.
 
З метою створення сучасного аграрного ринку, який відпові-дав би найвищим критеріям ринкової економіки, і був прийнятий Указ Президента України від 6 червня 2000 р. «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку». Саме з його прийняттям другий етап аграрної реформи набув ре-альних обрисів. Зокрема, в Указі передбачені заходи щодо ство-рення або вдосконалення діяльності низки інститутів аграрного ринку: в кожному населеному пункті — мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, сільськогос-подарських обслуговуючих кооперативів, торговельних точок з реалізації селянам добрив, отрутохімікатів, запасних частин та інших ресурсів; у кожному районі — торгових домів, оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі підприємств — виробників ресурсів на селі. Саме система торгових домів у поєднанні з товарними аграрними біржами мають об’єктивно визначати ціну на сільськогосподарську продукцію. В обласних центрах і містах з населенням понад 100 тис. чоловік передбачено створення ме-режі підприємств, що здійснюють оптову торгівлю сільськогос-подарською продукцією (оптово-продовольчі ринки, постійно діючі ярмарки-виставки, аукціони живої худоби тощо).
 
Важливо, щоб товарні потоки направлялися саме через інсти-туції аграрного ринку. Для цього необхідна система економічних важелів для спрямування сільськогосподарської продукції і про-мислових ресурсів на біржі, у торгові дома, створену оптово-роздрібну сітку та інші інституції. Такі важелі повинні стимулю-вати аграрних товаровиробників реалізувати свою продукцію че-рез прозорий аграрний ринок.
 
Основним завданням третього етапу є фінансове оздоров-лення аграрних підприємств і забезпечення економічної підтрим-ки їх доходів. Паростки цього етапу також беруть свій початок у 90-х роках. Так, держава неодноразово списувала борги сільсько-господарських товаровиробників, були прийняті нормативні акти щодо дотування виробництва м’яса і молока, а також щодо звіль-нення аграрних підприємств від сплати ПДВ по інших видах то-варної продукції; введено фіксований сільськогосподарський по-даток, завдяки чому істотно зменшився податковий тиск на аграрних товаровиробників. Проте в умовах відсутності справжньо-го власника на селі і прозорості аграрного ринку досягти фінан-сової стабілізації аграрних підприємств було неможливо. Тепер для розв’язання цієї архіважливої проблеми виникли завдяки ре-алізації перших двох етапів аграрної реформи реальні умови. Ва-жливе значення для фінансової стабілізації має прийняття нового Земельного кодексу, введення пільгового кредитування аграрних підприємств та інші заходи. Більш детально до проблеми фінан-сового оздоровлення аграрних підприємств ми повернемося в темі 24.

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.6. Економічні засади функціонування селянських (фермерських) господарств
4.7. Економічні засади функціонування господарських товариств. Акціонерні товариства
4.8. Економічні засади функціонування товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), з додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства
4.9. Економічні засади функціонування приватних підприємств
4.10. Розвиток сільськогосподарської кооперації та її організаційні форми
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki