Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу Тема 13.НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ (РЕСУРСИ) ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУТ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Тема 13.НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ (РЕСУРСИ) ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУТ


Ключові поняття і терміни: нематеріальні активи, інтелектуальна власність, винахід, торгова марка, бренд, фірмове найменування, сорт, порода, база даних, ноу-хау, гудвіл, промислові зразки, недобросовісна конкуренція, ліцензування, ціна ліцензій, роялті, паушальний платіж, комбінований платіж.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ: сутність понять «інтелектуальний продукт», «інтелектуальна власність» і «нематеріальний актив»; склад нематеріальних активів та їх змістовну характеристику; способи придбання підприємством нематеріальних активів та їх вартісну оцінку, а також методичні підходи до здійснення переоцінки цього ресурсу і визначення його ліквідаційної вартості; відмінності визначення строку корисного використання нематеріальних активів у системі бухгалтерського і податкового обліку та їх вплив на величину амортизаційних відрахувань і розмір оподатковуваного прибутку підприємства; сутність ліцензування об’єктів інтелектуальної власності, ціни ліцензії, ліцензійних платежів і методичні підходи до визначення ринкової вартості об’єктів інтелектуальної власності, а також УМІТИ: ? нараховувати амортизацію на нематеріальний актив, визначати суму коштів, яку буде віднесено на збитки підприємства у зв’язку з вимушеним скороченням терміну використання нематеріального активу, викликаним швидким його моральним (економічним) зношенням; ? визначати ставку роялті та суму щорічних платежів роялті за право використання об’єкта інтелектуальної власності, набутого завдяки придбанню ліценції; ? розраховувати вартість гудвілу за методикою, передбаченою вітчизняними нормативними актами, та методикою, що використовується зарубіжною практикою.

13.1. Поняття і види нематеріальних активів (ресурсів)

Розвиток ринкових відносин в Україні, активізація міжнародних економічних зв’язків, створення спільних підприємств з іноземними учасниками, інтернаціоналізація фінансових ринків, намагання інтегрувати нашу економіку у світову, і насамперед у західноєвропейську, необхідність підвищення ефективності виробництва і забезпечення конкурентоспроможності продукції спонукають підприємства використовувати ті важелі розвинутої ринкової економіки, бництва, сприяючи зміцненню позиції на ринку суб’єктів господарювання та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Серед таких важелів особливе місце займають нематеріальні ресурси (активи), під якими розуміють немонетарні засоби, що не мають фізичної, тілесної форми, визнаються об’єктом права власності юридичної чи фізичної особи, мають вартість і можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства), використовуються підприємством більше року і приносять власникові певну економічну вигоду.

У Податковому кодексі України визначення нематеріальних активів конкретизується і подається з позиції платника податку. Зокрема, зазначається, що нематеріальні активи — це право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності (інтелектуальної власності), права користуватися майном і майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами і майновими правами.

Одним із ключових аспектів даного визначення є право інтелектуальної власності. Це вимагає з’ясування сутності такої власності. З урахуванням положення Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993 р.), а також підходів учених до її трактування інтелектуальну власність можна визначити так: це результат творчої діяльності людини, в якій реалізуються її інтелектуальні здібності, що втілюється в певний матеріальний носій — інтелектуальний продукт, спроможний до відтворення.

Окремі інтелектуальні продукти, такі як об’єкти авторського права і суміжних прав, стають відразу об’єктами інтелектуальної власності після втілення в матеріальні носії та оприлюднення, оскільки для них не передбачені умови охороноздатності. Тимчасом такі інтелектуальні продукти, як винахід, корисна модель, промисловий зразок, сорт рослин тощо перетворюються на об’єкти інтелектуальної власності через процедуру експертизи на предмет їх відповідності умовам охороноздатності. Після її проходження відбувається юридичне закріплення прав власності за автором такого інтелектуального продукту шляхом видачі йому охоронного документа. Тепер інтелектуальний продукт безпосередньо стає об’єктом промислової власності. Інтелектуальний продукт ноу-хау також не має умов охороноздатності. Його власник набуває прав на нього в разі укладання ліцензійного договору.

Об’єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами за здійснення їх вартісної оцінки і введення в господарський оборот безпосередньо суб’єктом господарювання (власником) або іншими суб’єктами, що одержали право на їх використання.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» виділяють такі їх групи:

1) права користування природними ресурсами — право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище; кою, право користування будівлею, спорудою, право на оренду приміщень тощо;

3) права на комерційні позначення — право на торгові марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо;

4) права на об’єкти промислової власності — право на винаходи і корисні моделі, на промислові зразки, на нові сорти рослин, породи і лінії тварин, ноухау (англ. know-how

— знати як), компонування (топографія) інтегральних мікросхем, захист від недобросовісної конкуренції тощо;

5) авторське право і суміжні з ним права — право на літературні, художні та музичні твори, комп’ютерні програми, право на різні бази даних (компіляції даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо;

6) незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

7) інші нематеріальні активи, наприклад, право на провадження певної діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо.

Податковим кодексом України виділяється шість груп нематеріальних активів, а не сім, як це передбачено П(С)БО 8. Зокрема, не виділяються незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи — капітальні інвестиції у придбання, створення і модернізацію нематеріальних активів, використання яких за призначенням на дату балансу не відбулося. Але загалом виділені в ПКУ групи нематеріальних активів за своєю сутністю і переліком складників повністю збігаються з їх групами, виділеними у зазначеному стандарті.

Незважаючи на різноманітний склад нематеріальних ресурсів, усі вони мають спільні риси, що об’єднують їх у це поняття. Найхарактернішою з них є те, що цей вид ресурсів не має матеріально-речової структури. Вони безтілесні, недотичні, непомітні.

Крім того, нематеріальні ресурси, подібно до основних виробничих засобів, можуть використовуватися тривалий час, не втрачаючи при цьому своєї споживної вартості. І хоч не завжди окремі їх види можуть бути відчужені від підприємства, а отже, є неспроможними до реалізації як самостійний об’єкт (наприклад ділова репутація фірми), але і в такому випадку вони приносять додатковий дохід, тобто активно впливають на кінцеві результати виробництва, а тому за ефектом дії справедливо розглядаються як ресурси, що збільшують активи підприємства.

Спільною рисою нематеріальних активів є також те, що вони через специфічний характер своєї дії на виробничий процес і вплив факторів зовнішнього середовища не дають змоги більш-менш точно визначити на перспективу суму прибутку, що може бути одержана від їх застосування. Проте незаперечною залишається їх здатність приносити користь підприємству за нормальної організації виробництва.

Окремі складові нематеріальних ресурсів мають свою сутність та особливості. Так, право на користування земельними ділянками, іншими природними ресурсами (водою, лісом), виробничими приміщеннями — це право їх власників на відповідне виробниче або інше їх використання.

Якщо власник зазначених ресурсів передає своє право користування ними іншому підприємству, це не означає, що воно стає їх власником: підприємство дажу.

У разі створення спільних підприємств в Україні український учасник може вносити до статутного фонду своє право використання земельної ділянки, яка є його власністю. За домовленістю це право оцінюється виходячи з цін світового ринку.

Право на винахід (пристрої, речовини, сорти, породи, штами мікроорганізмів, тобто конкретний продукт і спосіб — процеси виконання дій над матеріальним об’єктом за допомогою матеріальних об’єктів) — це право користування технічним, технологічним та іншим рішенням, закріплене за власником і оформлене патентом.

Завдяки патентуванню здійснюється охорона винахідництва і передача права користування патентом за відповідну плату іншим фізичним чи юридичним особам.

Право на промислові зразки — це право на використання художньоконструкторських рішень, що надають товарам специфічний зовнішній вигляд, завдяки якому вони можуть користуватися підвищеним попитом у покупців.

Промислові зразки у вигляді об’ємних моделей (наприклад, модель гончарного посуду, меблів, автомобіля) і промислових рисунків (ескізи одягу, тканин, малюнки харчових продуктів) широко використовуються підприємствами в маркетинговій діяльності для збільшення обсягу продажу товару і підвищення конкурентоспроможності. Підприємство як власник певних промислових зразків може передати право користування ними іншим суб’єктам господарювання, завдяки чому одержувати відповідний дохід.

Право на використання комерційних позначень — це виключне право їх використання власником для позначення (у вигляді слів, рисунків тощо) власних товарів з метою їх розрізнення від однорідних товарів інших підприємств.

Йдеться насамперед про торгові марки (знаки для товарів і послуг), які охороняються законом через реєстрацію їх у патентних органах. Підприємства розміщують товарні знаки безпосередньо на товарах, на їх упаковці, проспектах, документах, ярликах тощо.

Слід зауважити, що в сучасному глобалізованому світі все більшу роль стала відігравати не тільки торгова марка (ТМ) певної компанії як така, що вміщує визначений зміст і асоціації (якість товару, переваги над іншими подібними товарами, цінність для споживача, індивідуальність, коли ТМ є виразником його індивідуальності та втіленням певної культури), а так званий бренд.

За визначенням спеціалістів компанії «Brand Aid», бренд — це послідовний набір функціональних, емоційних, психологічних і соціальних обіцянок цільовій аудиторії, які є для неї унікальними і вагомими та найліпшим чином відповідають її потребам.

Поняття «бренд» є ширшим від поняття «торгова марка». Вони перебувають у такому співвідношенні: бренд є завжди торговою маркою, проте не кожна торгова марка буде брендом. Адже бренд для цільової аудиторії, крім усього іншого, є унікальною і значущою в її свідомості ознакою товару, за який та готова платити протягом тривалого періоду преміальну ціну, тобто ціну, вищу за ринкову. ідентифікує не окремий якийсь товар (послугу), а підприємство в цілому, символізує його репутацію, виокремлює з-поміж інших суб’єктів господарювання незалежно від того, які товари вона виробляє в даний час або надає послуги.

Право на сорти і породи тварин — це право на використання в господарській діяльності нових сортів рослин та порід тварин, які мають ліпші характеристики урожайності (продуктивності) і/або показники якості продукції.

Сорт рослин — це штучно підібрана сукупність рослин у межах того самого ботанічного таксона з притаманними лише їй біологічними ознаками і властивостями, яка має хоча б одну відмінність від відомих сукупностей рослин того самого ботанічного таксона і може вважатися єдиною з погляду її придатності для відтворення сорту.

Отже, новий сорт відрізняється від інших сортів культурних рослин цього виду певними важливими для людей біологічними і господарськими властивостями.

Порода тварин — це група свійських тварин одного виду і спільного походження, що мають сталі ознаки, властивості, які відрізняються від інших груп даного виду тварин своєю корисністю для людини.

Право на захист від недобросовісної конкуренції мають усі суб’єкти господарювання, які стикаються з діями, що суперечать звичаям у підприємницькій діяльності.

Вітчизняним законодавством недобросовісною конкуренцією, в контексті предмету розгляду в цій темі, визнаються дії, пов’язані з неправомірним використанням чужих позначень, упаковки, рекламних матеріалів; порівняльна реклама; копіювання зовнішнього вигляду товарів; збиранням, розголошенням і використанням комерційної таємниці (наприклад, ноу-хау), включаючи й намовляння до розголошення комерційної таємниці. Остання не є державною таємницею, але має певну цінність для підприємства, тому її розголошення може завдати йому економічної шкоди.

Право на використання компіляції даних (бази даних) — це право на певну сукупність даних, матеріалів, товарів, іншої інформації, систематизованих за певними ознаками і представлених у формі, придатній для читання комп’ютером.

Бази даних є результатом творчої праці, на який правова охорона не поширюється (на принципи, підходи, алгоритми розробки таких баз даних).

Авторські права — це виняткове право юридичної або фізичної особи на видання наукових чи художніх творів, їх використання, публічне виконання, реалізацію тощо.

У кожній країні існує законодавство, яким передбачаються умови визначення авторських прав за згаданими особами.

Програмне забезпечення ЕОМ включає програми на технічних носіях з відповідною документацією, що використовуються підприємством для вирішення за допомогою ЕОМ різних господарських завдань і машинної обробки інформації.

Вартість програмного забезпечення залежить від того, замовним воно є або стандартним, покупним або розробленим на підприємстві. Власники більш до- зультатів господарювання завдяки більш оперативному і точному вирішенню господарських завдань, що стоять перед підприємством. Цей вид нематеріального ресурсу може тиражуватися і реалізовуватися іншим підприємствам, даючи економічну вигоду їх власникові.

Ноу-хау (knоw-hоw) — це право на набутий виробничий і організаційногосподарський досвід, технологічні рішення, технічну інформацію, що дають економічну вигоду підприємству.

Ноу-хау відрізняється від права на винахід, оскільки, як правило, не патентується і не підтверджується іншими юридичними документами, проте є комерційною таємницею підприємства і підлягає ретельній охороні.

За природою виникнення ноу-хау не має початкової вартості, проте підприємство — власник ноу-хау при заснуванні разом з іншими учасниками спільного підприємства може вносити його в рахунок свого вкладу в статутний фонд. За взаємною погодженістю сторін визначається вартість ноу-хау і здійснюється відповідний запис в установчих документах про прийняття цього виду нематеріальних активів на баланс створюваного підприємства.

Гудвіл

— це ділова репутація або ціна фірми . В дане поняття вкладають також добре ім’я фірми, її ділові зв’язки і партнерство, тобто все, що пов’язане з образом підприємства (іміджем).

Ділова репутація фірми визначається як різниця між ринковою ціною підприємства як цілісного майнового комплексу і балансовою вартістю його активів, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.

Ця різниця може бути досить істотною. На її величину впливає низка факторів, наприклад, місце розташування підприємства, його виробнича структура і структура управління, конкурентоспроможність товарів, відносини з покупцями тощо.

Припустімо, що вартість усього майна м’ясопереробного підприємства становила 135 млн грн. Потенційні покупці готові заплатити за підприємство 150 млн грн. Звідси вартість нематеріального ресурсу гудвіл становитиме 150 – –

135 = 15 млн грн. 135 = 15 млн грн.

Якби дане підприємство мало боргові зобов’язання, скажімо, на суму 25 млн грн, тоді його власне майно становило б не 135 млн грн, а 110 млн грн (135 – 25). У такому разі потенційний покупець пропонував би ціну не 150 млн грн, маючи при цьому на увазі, що у випадку купівлі новий власник бере на себе 25 млн грн боргів. Проте і за таких умов величина нематеріального активу не змінюється і

як раніше дорівнюватиме 15 млн грн (125 – 110 = 15). як раніше дорівнюватиме 15 млн грн (125 – 110 = 15).

Податковим кодексом України передбачено, що вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення витрат платника податку.

Підприємства можуть здійснювати такі витрати, які за своїм характером близькі до витрат, пов’язаних зі створенням нематеріальних активів. До таких витрат відносять витрати на наукові дослідження і дослідно-конструкторські

1

У статистичній фінансовій звітності підприємств (ф. № 1 «Баланс») гудвіл відображають не в складі нематеріальних активів, а виділяють як окремий елемент розділу І «Необоротні активи». путації підприємства і кваліфікації кадрів, витрати на створення підприємства.

Названі витрати не визнаються нематеріальним активом, їх включають до складу витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
13.3. Амортизація нематеріальних активів (ресурсів)
13.4. Методичні підходи до визначення ринкової вартості нематеріальних активів — об’єктів інтелектуальної власності
Тема 14. АВАНСОВАНИЙ І ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУТ
14.2. Джерела формування авансованого капіталу, його класифікація і відмінність від категорії виробничого потенціалу
14.3. Позичковий капітал та критерій доцільності його залучення
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)