Posibniki.com.ua Економіка Соціальна економіка 3.7. Елітні верстви населення: критерії належності та двозначність суспільної ролі


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.7. Елітні верстви населення: критерії належності та двозначність суспільної ролі


Аналіз суспільної ролі багатого прошарку населення здійснюється у так званій «теорії еліт». Один із засновників цієї теорії, італійський юрист та соціолог Гаетано Моска (1858

—1941 рр.) виходив з того, що в усіх суспільствах існує два класи: клас керуючих (еліта) та клас керованих. Керуючий клас є малочисельним, він монополізує владу та виконує управлінські функції. Панування меншості пояснюється тим, що воно є пануванням організованої меншості над інертною, неорганізованою більшістю. Входження до керуючого класу обумовлене, на думку Г. Моски, здатністю до управління іншими людьми, інтелектуа-

— пояснював Г. Моска.

— Інакше б зруйнувалася будь-яка організація та будь-яке суспільство». Вчений також відзначав, що в будь-якому суспільстві еліта прагне монополізувати свої позиції та передати їх своїм нащадкам.

Схожі ідеї висловлював інший італієць і співзасновник теорії еліт Вільфредо Парето (1848

—1923 рр.). Він вважав соціальну нерівність природним фактом, адже індивіди нерівні між собою у фізичному, інтелектуальному, моральному сенсі. Люди, які мають найбільш високі якості у певній сфері діяльності, утворюють еліту в цій сфері.

З часом в теорії еліт сформувалося кілька підходів до вивчення ролі вищого класу в суспільстві. Структурно-функціональний підхід вважає головною ознакою еліти її соціальний статус у системі структур влади. У ціннісному підході еліта розглядається як центральний елемент соціальної системи, що має високі здібності та показники у найважливіших сферах державної діяльності, турбується про спільне благо. Формування еліти відбувається за рахунок природного відбору суспільством своїх найцінніших представників.

Проблемним питанням є обґрунтування місця елітної страти та олігархії у сучасній демократичній структурі політичної системи, адже ідеї олігархізму та елітизму суперечать сучасній ідеології демократичного розвитку. Демократична декларація рівних можливостей розвитку, досягнення високого рівня добробуту, реалізації прав і свобод кожної людини не збігаються з можливістю одержання політичної посади та детермінованістю соціального статусу людини її походженням або наділеністю власністю, що обґрунтовуються у дослідженнях еліт та олігархії. Як не дивно, ця суперечність розв’язується не на користь демократії. Олігархія нині вважається невід’ємною складовою суспільства, яка неминуче обмежує поле можливостей утілення демократичних принципів. У науці наявне достатньо серйозне коло аргументів на користь того, що олігархічна компонента відіграє дуже вагому, життєво необхідну роль у механізмах функціонування практично всіх сучасних держав. Два з цих аргумен-

льною, моральною та матеріальною зверхністю. Керований клас більш численний. Він надає еліті матеріальні ресурси, необхідні для життєздатності політичного організму. Існування двох класів є природним для суспільства: «Навіть якщо ми припустимо, що незадоволена маса може скинути з престолу можновладний клас, то тоді у неї всередині неминуче з’явиться нова організована меншість, яка стане виконувати функції вищеназваного класу,

У соціальній структурі суспільства, так само як і в державному механізмі, провідне становище незмінно належить вищому класу, який зосереджує у своїх руках значні владні повноваження (політична еліта) та масштабні нагромадження особистої власності (економічна еліта). Саме вищезазначений клас визначає характер і природу своєї держави, її внутрішню та зовнішню політику, основні напрями її діяльності та розвитку.

Для здійснення своєї влади вищий клас створює цілу систему різних соціально-політичних інститутів у вигляді політичних партій, держави, громадських організацій, утверджуючись при владі. Чільне місце серед них належить, природно, державі.

Серед усіх інших інститутів капіталістична держава виділяється, по-перше, наявністю в неї таких найважливіших засобів володарювання, як армія, поліція, в’язниці, жандармерія, розвідка і контррозвідка. Вони надають реальну силу панівній еліті. Без них практично було б неможливим здійснення економічної й політичної влади цього класу, що становить меншість суспільства над переважною більшістю.

Поняття «вищий клас» дедалі більше ототожнюється з «олігархією», оскільки вона є класичним прикладом зрощення влади і власності в руках невеликої групи осіб

— владної еліти. Дана група

— це зазвичай 1

—5 % населення країни. Вона має значний вплив на національну економіку і політику через лобіювання власних інтересів, «позакабінетні домовленості», хабарництво, «прихватизацію» та перепродаж державних підприємств.

Слово «олігархія» не є надбанням нашого віку, воно прийшло ще з античності. Олігархія (від гр. oligarchia

— влада небагатьох)

— політичне панування і правління невеликої групи можновладців. Олігархія

— це форма врядування, що полягає в управлінні невеликою не репрезентованою елітою групою, яка править у відповідності до власних інтересів. Особливо це стосується накопичення багатств та привілеїв. Це

— одна з головних форм правління, що розглядалася античними філософами. Більш вільно цей термін іноді вживається сучасниками як синонім якоїсь владної еліти. Як форма державного правління олігархія є мало поширеною і означає радше нелегітимне, часто узурповане використання обмеженою групою осіб верховної державної влади.

тів є основними. По-перше, система управління будь-якою складною соціальною структурою неминуче набуває олігархічного вигляду. І по-друге, економічна олігархія є невід’ємним компонентом функціонування сучасної капіталістичної економічної системи.

Першим мислителем, який зауважив визначальний вплив олігархічних груп на функціонування політичної системи суспільства, був Платон. Олігархія в нього

— це устрій, базований на майновому цензі, коли при владі стоять багаті, а біднота не бере участі в управлінні. Олігархія є перехідним етапом від тимократії до демократії. Генезу олігархії Платон розглядає так: «Накопичення золота в сховищах приватних осіб призводить до того, що вони перетлумачують закони, мало з ними рахуючись. Після цього вони, спостерігаючи, хто на чому процвітає, і змагаючись один з одним, уподібнюють себе і все населення. Чим більше вони цінують просування по шляху наживи, тим менше шануються чесноти… Закінчується це тим, що замість прагнення висунутись та удостоїтись почестей в суспільстві, розвивається схильність до «загрібання» та наживи. Багачами там захоплюються, призначають їх на державні посади, а бідняків зневажають… Встановлення майнового цензу стає законом та нормою олігархічного устрою: чим більше цей устрій олігархічний, тим вищий ценз; і навпаки: чим менше

— тим цей ценз нижче. Наперед оголошується, що до влади не допускаються ті, в кого немає встановленого майнового цензу. Державний устрій такого типу тримається на застосуванні збройної сили… та залякуванні».

Головний недолік такого устрою (за Платоном)

— це норма, на якій він заснований: громадяни, які, можливо, мають більше здібностей до управління, ніж інші, але «відстають» у майновому відношенні, не допускаються до влади.

Другий недолік

— це те, що така держава складатиметься з двох міні-держав: держави бідних, та держави багатих. Хоча вони і заселятимуть одну територію, але постійно будуть «відірваними» одні від одних.

Третім недоліком платонівської олігархії є те, що така держава не може вести жодних військових дій: багаті можновладці не зможуть дати бідноті зброю до рук, бо боятимуться її більше, ніж ворога.

Слово «олігарх» походить від поняття «олігархія», що означає «влада небагатьох». Точніший соціальний зміст олігархії

— «політичне та економічне панування невеликої групи людей». Ще давньогрецький філософ Арістотель вважав олігархію різновидом неправильної, беззаконної влади, яка здійснюється в інтересах правителів, а не всього народу, і наголошував, що олігархії хворіють постійними державними заколотами, бо надто велика влада тут зосереджується в руках кількох осіб чи сімейних кланів. На рівні буденної свідомості олігарх

— це людина, котра во-

— це можновладці, які використовують монополізовані ними сектори економіки для концентрації у своїх руках політичної влади, а політичну владу

— для подальшого збагачення. Для такого всебічного контролю олігархи використовують різноманітні ресурси: економічні (промислові та фінансові), інформаційні (друковані та електронні ЗМІ), політичні (партії, парламентські групи та фракції, ключові державні посади, вплив на перших осіб у державі).

Олігархи борються за владу виключно у власних, а не суспільних інтересах, і діють, спираючись на певним чином організовані групи людей, стосовно яких вони виступають як патрони. Такі групи прийнято називати кланово-олігархічними, а стосунки, які формуються у цих групах,

— патронажно-клієнтельними. На таких засадах можуть виникати як неформальні об’єднання такі партії та навіть парламентські групи і фракції.

Отже, кланово-олігархічні об’єднання у будь-якій формі

— це наймогутніші групи інтересів, які використовують владу для максимізації своїх надприбутків і політичного впливу. Вони є практично у кожній країні, де економіка базується на приватній власності.

Формулюючи роль і місце українських олігархів у системі пострадянських державних моделей, варто відзначити кілька цікавих моментів.

Перше, що відрізняє українських олігархів від, наприклад, російських або казахських: слабкість ресурсної бази. Російські олігархи володіють сировинною базою

— тобто вони контролюють добування нафти, металів, газу і т.д. До 2001 року українські олігархи були в основному посередниками, оскільки користувалися сировиною переважно російських колег. 1998 року Ігор Бакай (на той час

— крупний олігарх) зізнався, що «всі багаті люди в Україні зробили свої капітали на російському газі». Пізніше з’являється розуміння цього моменту. Перегруповування олігархічного середовища в 2001 році привело до появи олігархів, які базувалися на хай достатньо ненадійній, але ресурсній базі. У ролі такої в Пінчука виступає метал, у донецької групи

— метал і вугілля і т.д.

Друга відмінність українських олігархів

— агресивність (у позитивному розумінні цього слова). Відчуваючи слабкість ресурсної бази, українські олігархи відчайдушно чіпляються за ринки збуту і власність поза межами України. Експансія донецьких до

лодіє значним капіталом, здобутим незаконним шляхом, і завдяки цьому капіталу має великий вплив на політику (насамперед Президента). З політологічного погляду олігархи

— до Білорусії й Росії, групи Порошенка

— до Росії є свідчення здібності до виживання і можливості грати свою роль у процесах глобалізації. Крім того, українські олігархи достатньо успішно уміють протистояти транснаціональним корпораціям на території України. Українські олігархи володіють підвищеною пасіонарністю, що відзначає багато експертів на пострадянському просторі.

Третя відмітна риса української олігархії

— це бажання йти в політику, займатися політикою і вести свій бізнес за допомогою політики (що зрештою привело в Україні до перетворення політики в достатньо успішний вид бізнесу). Ніде на пострадянському просторі немає такого політикування бізнесу і комерціалізації політики, як в Україні. Навіть у Росії коефіцієнт політикування бізнесу є нижчим.

Отже, за сучасних умов олігархія в Україні набуває інституційного статусу, економічною основою панування якої є:

— процес незаконної приватизації (класичною стала схема: доведення підприємства до банкрутства ? приватизація зі значним недоотриманням коштів державним бюджетом ? перепродаж підприємства);

— банківсько-кредитна діяльність;

— тіньова економіка (одним з головних джерел розквіту якої є: кришування представниками влади незаконних дій в інтересах приватних осіб, корупція, масові представники бізнес-прошарку при владі);

— політична влада як головний економічний ресурс, що дає можливість витягувати додатковий прибуток.

Перебування при владі олігархів має ряд негативних соціально-економічних наслідків, що впливають на життя українського населення:

— несумлінна конкуренція та придушування фірм, власники яких не мають відповідних зв’язків та співробітництва з владою;

— стримування розвитку малого та середнього бізнесу;

— розшарування суспільства на «правлячий клас» та бідноту;

— зниження ефективності економіки внаслідок вибіркового розвитку певних галузей, до яких належать підприємства, що перебувають у власності олігархів;

— нехтування з боку олігархів законами та суспільно-етичними нормами;

— зниження інноваційності економіки;

— гальмування розвитку науки;

— загальна корумпованість.

Росії, Польщі, Угорщини та Італії, «Інтерпайпа»

На сьогоднішній день проблема олігархізації економіки й політики в різних країнах світу не належить до числа добре досліджених. Найчастіше згадують про олігархічне правління в Латинській Америці, та й то стосовно 20-х

— 30-х років ХХ ст. Тимчасом в історії капіталізму було немало періодів домінування олігархічних груп

— як у Європі, так і в Америці. Та все ж у порівняльній політології серед різноманітних класифікаційних систем, за якими ранжирують сучасні держави, є індекс концентрації економічної влади Ванганена, який можна було б вважати індексом олігархізації суспільної системи. Він характеризує міру контролю небагатьох монополістів над економічними ресурсами країни

— державними, приватними та іноземними. Індекс Ванганена позитивно корелює з такими показниками життєдіяльності держав, як нерівність доходів (0,33), рівень інфляції (0,4) і негативно з такими, як рівень громадянських і політичних прав та свобод (– 0,88), стабільність режиму (– 0,57), індекс гуманітарного розвитку (– 0,55), витрати на освіту та охорону здоров’я (– 0,52).

Специфіка перехідних, особливо посткомуністичних суспільств полягає в тому, що методи збагачення олігархів тут є особливо криміналізованими. З цієї причини їхня головна мета

— повне оволодіння владою. Тільки такий розвиток подій здатний забезпечити гарантоване прикриття їхніх старих «гріхів» і відкрити нові можливості для збагачення. Звідси

— ігнорування суспільних інтересів, намагання використати владу для того, щоб максимально звузивши сферу демократії, створити демократичну систему правління, яка й буде олігархією.

Резюме

У даній темі навчального посібника наведено сутність соціальної структури суспільства, її основні складові елементи, визначено соціально-економічний зміст середнього класу та виконувані ним функції, здійснено оцінку трансформацій соціальної структури суспільства у глобальному масштабі та на національному рівні. Розглядаються сильні та слабкі позиції вітчизняної економіки щодо забезпечення належних життєвих стандартів для населення, визначальні чинники соціалізації національного еко-

Під соціальною структурою в даному випадку розуміють комплекс стійких і впорядкованих зв’язків між елементами соціальної системи, зумовлених відносинами класів та інших соціальних груп, поділом праці, характером різних соціальних інститутів, а американські дослідники Дж. Машоуніс та Л. Гербер розуміють під соціальною структурою суспільства комплексну систему соціальних інститутів (таких, як економіка, політика і релігія) та соціальних практик (правила і соціальні ролі), що складають суспільство та організовують і встановлюють обмеження на поведінку людей.

Основне поняття стратифікаційного підходу передбачає, що для будь-якого людського суспільства нерівний доступ до ресурсів і винагород є фундаментальним фактом. Завдяки закріпленню в законах, нормах і звичаях він перетворюється в соціальну нерівність між групами людей. У ході історичного розвитку останнє аж ніяк не усувається, а навпаки, набуває дедалі складніших і різноманітніших форм. Сукупність відносно стійких стосунків диференційованих соціальних груп утворює соціальну структуру суспільства. Там, де структурна диференціація груп набуває ієрархічного характеру, виникає соціальна стратифікація, за якої розташування різних шарів (страт) в гранично спрощеному вигляді подібне геологічному нашаруванню в зрізі гірських порід.

Корисним інструментом аналізу трансформацій соціальної структури суспільства є дослідження показників економічної нерівності, які дозволяють оцінити ступінь рівномірності розподілу економічних благ між економічними суб’єктами. При цьому рівень економічної нерівності в обох випадках (нерівність у розподілі доходів) можна розрахувати за допомогою кривої Лоренця і шляхом оцінювання відповідних коефіцієнтів Джині.

Бідність

— це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечувати оплату навчання своїм дітям.

номічного розвитку. Засвоєння студентами пропонованого матеріалу дозволить їм об’єктивно оцінювати рівень розвитку соціальної структури суспільства, діагностувати її стратегічні переваги і недоліки та визначати пріоритетні напрями трансформацій на майбутнє.

Терміни та поняття

Бідність

Залізний закон олігархії

Економічна нерівність

Еліта

Людський розвиток

Олігархія

Середній клас

Соціальна група

Соціальна структура суспільства

Соціальний статус

Соціальні інститути

Соціальна стратифікація

Питання для перевірки знань ?

1. У чому полягає сутність соціальної структури суспільства? Наведіть її альтернативні трактування.

2. Яке місце в соціальній структурі суспільства належить інститутам, в тому числі соціальним інститутам?

3. У чому сутність піраміди регулятивних інститутів?

4. Дайте коротку характеристику методиці розрахунку індексу розвитку людського потенціалу згідно з методикою Програми розвитку ООН.

5. Яким чином можна оцінити економічну нерівність в країні, між країнами? Дайте характеристику коефіцієнта Джині.

6. Дайте визначення категорії середнього класу. Розкрийте еволюцію цього поняття.

7. Вкажіть на основні ознаки виокремлення середнього класу. Дайте їм порівняльну характеристику.

8. Які з тих рис олігархії, що описані Платоном та Арістотелем, притаманні її сучасній формі, а які пішли в минуле?

9. Чи можливий суспільний розвиток без впливу олігархічного класу, без «зрощування» держави та бізнесу?

10. Яку роль відіграють політичні та економічні еліти в суспільстві? Розмежуйте позитивні та негативні аспекти їх впливу.

11. У який спосіб можливо відслідкувати трансформацію соціальної структури суспільства?

12. Якою мірою Ви оцінюєте сучасний рівень розвитку соціальної структури українського суспільства? Відповідь обґрунтуйте.

13. Бідність: сутність, критерії, форми прояву.

14. Межа бідності як політичне рішення.

15. Концепції (стратегії) подолання бідності.

Завдання для індивідуальної роботи

1. Дослідіть чинне українське законодавство, офіційні державні стратегії і політику, які регламентують визначальні засади становлення та розбудови соціальної структури суспільства в нашій країні. Отримані результати подайте у формі короткого наукового звіту.

2. Виходячи з моделі соціальної структури суспільства, згідно з Т. Парсонсом, змоделюйте і дайте характеристику (за складовими і в цілому) соціальній структурі українського суспільства. Висновки обґрунтуйте.

3. Використовуючи різні підходи, дослідіть склад і структуру середнього класу в Україні. Запропонуйте шляхи нарощення його потенціалу в довгостроковій перспективі. Здійсніть паралельні порівняння із середнім класом інших країн. Результати дослідження оформіть у формі належних висновків.

4. Використовуючи методики Програми розвитку ООН (показники людського розвитку) та Інституту Легатум (Індекс добробуту), здійсніть порівняльне дослідження відповідних індикаторів суспільного добробуту на прикладі постсоціалістичних країн Східної Європи. Висновки обґрунтуйте, а результати подайте у формі короткого наукового звіту.

5. Здійсніть короткий огляд українських представників олігархічного класу, дослідіть за наявною в мас-медіа інформацією щодо становлення та розвитку їх бізнес-імперій, покажіть їхнє місце та соціально-економічну роль у соціальній структурі суспільства. Висновки обґрунтуйте, а результати подайте у формі короткого наукового звіту.

6. Проаналізувати причини бідності в Україні. На основі сучасних статистичних даних дати оцінку рівню та масштабам бідності в Україні.

Література

1. Куценко В. І. Соціальний вектор економічного розвитку : Монографія / В. І. Куценко ; під наук. ред. Б. М. Данилишина ; Рада по вивч. продукт. сил України НАНУ.

— К. : Наукова думка, 2010.

— 735 с.

2. Людський розвиток в Україні: 2010 рік (колектив авторів) / Щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Е. М. Лібанової.

— К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2010.

— 172 с.

3. Динаміка соціально-економічних нерівностей в Україні: масове сприйняття та структурні перетворення [Електронний ресурс] / С. С. Бабенко // Режим доступу: ttp://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Mtpsa/2009_15/Babenko.pdf

4. Оксамитна С. Інституціональне середовище відтворення соціальної нерівності / С. Оксамитна // Соціологія: теорія, методи, маркетинг : науково-теоретичний часопис.

— 2010.

— № 4.

— С. 4

—28.

5. Easterly William. Life during Growth // Journal of Economic Growth.

— 1999.

— № 4 (3).

— Pp. 239

—279.

6. Easterly William. The Middle Class Consensus and Economic Development. World Bank Policy Research Working Paper Series.

— 2000. Livelihood and Political Institutions of a Nilotic People.

— № 2346 (May). Available at SSRN: http://ssrn.com/abstract=630718. Evans-Pritchard E.E. The Nuer: A Description of the Modes of

— № 2346 (May). Available at SSRN: http://ssrn.com/abstract=630718.

7. Evans-Pritchard E.E. The Nuer: A Description of the Modes of

— Oxford: Clarendon Press, 1940.

8. Firth Raymond. Some Principles of Social Organization // The Journal of the Royal Anthropological Institute of Great Britain and Ireland.

— 1955.

— Vol. 85.

— No. 1&2.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.2. Економічні й соціальні аспекти зайнятості та безробіття
Частина 2. 4.2. Економічні й соціальні аспекти зайнятості та безробіття
4.3. Соціальне партнерство як шлях до гармонізації трудових відносин
4.4. Соціальна відповідальність підприємництва
4.5. Соціалізація відносин власності
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)