Селянські (фермерські) господарства стали масово виникати на першому етапі аграрної реформи. Світовий досвід переконує, що вони ведуть виробництво високопродуктивно і повністю ви-рішують продовольчу проблему. В селянських господарствах реалізується одна з найрадикальніших форм приватної власнос-ті, завдяки чому у працівників повністю відроджується почуття господаря.
Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою під-приємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.
Економічні і соціально-правові засади створення і функціону-вання селянських господарств регулюються законами України «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про селян-ське (фермерське) господарство», «Про власність», «Про підпри-ємництво» та Земельним кодексом України. Їм гарантується рів-ність з іншими формами господарювання на селі і самостійність у виробничій та комерційній діяльності.
Головою селянського (фермерського) господарства є його засно-вник, на ім’я якого видається Державний акт на право користування землею або/і приватної власності. Членами цього господарства мо-жуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі, які об’єдналися для ведення спільного виробництва.
Виробничо-економічні відносини з державними, кооператив-ними та іншими підприємствами, з організаціями та громадянами селянське (фермерське) господарство будує на основі договорів. Державні та інші органи не мають права втручатися в його гос-подарську діяльність. Заподіяні від такого втручання збитки від-шкодовуються винними.
Згідно з чинним на початок 2002 р. законодавством розмір зе-мельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га зе-мель сільськогосподарського призначення (землі у приватній власності і землі, надані у постійне користування).
На перших порах після прийняття чинного законодавства про створення селянського (фермерського) господарства таким під-приємствам без оплати передавалася земля в межах середньої частки, що припадає на одного сільського жителя на території від-повідної ради народних депутатів. Зі створенням КСП і прийнят-тям Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність» (від 8.08.1995 р.), згідно з яким кожен член такого підприємства одержав право вийти з нього зі своїм земельним паєм для організації селянського (фермерського) гос-подарства, розмір такого паю визначався за іншим принципом, коли враховувалися площа сільськогосподарських угідь під-приємства та кількість його членів, включаючи пенсіонерів. Ко-жному, хто виходив з членів КСП з метою створення селянського (фермерського) господарства, земельний пай передавався безплат-но. Ця ж чинна норма витримувалася і при реструктуризації КСП в приватні підприємства згідно з Указом Президента «Про невідклад-ні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора еко-номіки» (від 3.12.1999 р.). В процесі такої реструктуризації було створено, як відомо, 1254 фермерських господарства.
Селянським (фермерським) господарством надано право додат-ково, до визначеної законодавством граничної площі орендувати землю, а також брати в оренду технічні засоби для розширення ма-сштабів виробничої діяльності. Нині багато СФГ завдяки цьому пе-ретворилися у досить великі підприємства з площею сільськогоспо-дарських земель від декількох сотень до більше тисячі гектарів.
За умови, що СФГ створюються на неосвоєній території, де немає об’єктів виробничого і невиробничого призначення, на пе-ріод становлення такого господарства держава надає йому допо-могу за рахунок державних централізованих капітальних вкла-день, місцевих бюджетів.
Усі СФГ здійснюють плату за землю. До 1999 р. така плата справлялася щорічно у вигляді земельного податку, розмір якого визначався залежно від якості і місцезнаходження земельної ді-лянки. З 1 січня 1999 р. ці підприємства , як і аграрні підприємст-ва інших організаційних форм господарювання на селі, сплачу-ють єдиний фіксований сільськогосподарський податок. Ново-створені СФГ звільняються від сплати податку протягом перших трьох років з часу надання їм земельної ділянки.
Селянські (фермерські) господарства зобов’язані ефективно використовувати землю, захищати її від вітрової і водної ерозії, селів, заболочення і засолення, заростання чагарниками і дрібно-ліссям, тимчасово консервувати деградовані землі, не порушува-ти права інших землевласників і землекористувачів.
Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні па-пери фермерських (селянських) господарств належать його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передба-чене угодою між ними. Своїм майном ці підприємства розпоря-джаються на власний розсуд: можуть його продавати, передавати іншим підприємствам і організаціям, обмінювати, здавати в оре-нду, надавати в тимчасове користування. Селянським (фермерсь-ким) господарствам надаються широкі права у господарській дія-льності. Вони самостійно визначають спеціалізацію виробництва і його масштаби, на власний розсуд розпоряджаються виробле-ною ними продукцією, добирають партнерів по економічних зв’язках. На добровільних засадах СФГ можуть укладати догово-ри з різними споживачами на продаж своєї продукції з оплатою її за договірними цінами. На решту продукції вони самостійно встановлюють ціни, виходячи з попиту та пропозиції.
Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі у діяльності спільних підприємств та інші над-ходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарства роз-поділяють доходи самостійно, керуючись власними інтересами. Багато таких підприємств через сезонність сільськогосподарського виробництва не в змозі забезпечувати високодохідність виробниц-тва без найму на роботу інших громадян за трудовим договором, що складається відповідно до вимог законодавства України про працю. При цьому передбачається, що розмір оплати праці і три-валість оплачуваної відпустки найманих осіб не повинні бути ме-ншими за їх мінімальний рівень, встановлений державою. Оплата праці цих працівників не залежить від кінцевих результатів діяль-ності селянських (фермерських) господарств.
Такі підприємства відкривають у будь-якій установі банку (державній, комерційній) розрахунковий та інший рахунки, в то-му числі валютний. Вони на власний розсуд вирішують питання про використання грошових коштів, мають право брати коротко- і довготермінові кредити під заставу майна, приватизованої зем-лі, вироблену продукцію, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов’язань.
Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачається державне соціальне страхування і пенсійне забез-печення членів цього господарства та найманих осіб, які працю-ють у ньому за договором, нарівні з іншими працівниками сіль-ського господарства. Час роботи цих категорій працівників у селянському (фермерському) господарстві включається до зага-льного і безперервного стажу. Діяльність селянського (фермерського) господарства може бу-ти припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішен-ня членів господарства про припинення його діяльності, визнан-ня його банкрутом і в разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою згідно з вимогами земе-льного Кадастру України або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ чи спадкоємця, який бажає продовжити дія-льність господарства.
На початок 2001 р. в Україні налічувалося 38428 СФГ, у ко-ристуванні яких було 2157,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1994 тис. га ріллі. На рис. 4.1 наведена ди-наміка кількості СФГ та їх середні розміри за площею сільсь-когосподарських угідь. За попередніми даними на вказану дату площа сільськогосподарських угідь на одне господарство ста-новила 56 га. Отже, відбувається поступове збільшення не ли-ше кількості, а й розмірів СФГ, що слід віднести до позитив-них зрушень у розвитку вітчизняного сільського господарства. Через недостатню забезпеченість технікою і нестачу стартово-го капіталу для придбання в необхідному обсязі матеріальних оборотних фондів СФГ ще не досягли вищої ефективності ви-робництва порівняно з іншими організаційними формами гос-подарювання на селі. Займаючи 5,2 % сільськогосподарських угідь, ці підприємства виробили 5,1 % зерна від загального об-сягу його виробництва, 5,7 % цукрових буряків, 10,0 % соняш-нику, 0,3 % картоплі, 1,4 % овочів, 4,9 % м’яса, 0,5 % молока, 0,1 % яєць, 0,3 % вовни.
Звертає на себе увагу і незбалансованість галузевої структури СФГ: вони головним чином розвивають рослинницькі галузі і лише частково — тваринницькі, які є більш трудомісткими, а че-рез недоліки у ціновій політиці — були і менш економічно вигід-ними або збитковими взагалі. Ця обставина негативно відбива-ється на родючості ґрунтів через порушення системи удобрень — різке зменшення виробництва і внесення в ґрунт органічних добрив. Зазначимо, що по СФГ намітилася тенденція до збільшення пого-лів’я тварин. Якщо у 1993 р. на одне СФГ припадало 0,95 голови великої рогатої худоби, в тому числі корів — 0,88, свиней — 1,1 і овець та кіз — 0,73 голови, то на початок 2001 р. ці показники відповідно становили 2,7, 0,91, 1,4 і 0,14.
Багато СФГ в гонитві за сьогоденною економічною вигодою перейшли на руйнівну для ґрунту структуру посівних площ, ви-рощуючи переважно високоліквідні рентабельні культури — зер-нові і соняшник. Так, у 1999 р. в структурі посівних площ цих господарств зернові займали 56,4 % і соняшник — 29,9 %. В окре-мих областях, де є сприятливі умови для вирощування соняшни-ка, СФГ довели його частку в структурі посівів до 40 і більше відсотків (у Луганській області — 48,5 %, Запорізькій — 46,7, Дніпропетровській — 45,8, у Донецькій — 42,4 %). Така не ви-важена організація виробництва, що здійснюється багатьма СФГ, наносить велику, інколи непоправну шкоду землі, а тому її не по-винно бути в майбутньому. Сприятиме цьому, як уже зазначалося раніше, прийняття закону про охорону землі. Слід також очікува-ти, що СФГ почнуть розвивати товарне виробництво тваринни-цької продукції. Це зумовлено зростанням попиту на дану продук-цію та істотним підвищенням цін на неї. Їх досягнутий рівень уже в 2000 р. дозволяє за нормальних умов господарювання вес-ти тваринницьку галузь рентабельно.
Фермерські господарства ще недостатньо займаються переро-бкою сільськогосподарської продукції (безпосередньо і через ор-ганізацію переробних кооперативів), що звужує можливості оде-ржання ними додаткового економічного ефекту. Стримуючим фактором у розвитку багатьох фермерських господарств є недо-статня технічна оснащеність їх, особливо комбайновим парком і вантажними автомобілями. Проте з прийняттям Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років» (від 18.01.2001 р.), утвердженням приватної власності на селі і посиленням політичної підтримки фермерства з боку владних структур, поліпшенням кон’юнктури ринку сіль-ськогосподарської продукції, з подальшим розвитком орендних відносин на селі і зміцненням довір’я до СФГ орендодавців — власників земельних і майнових паїв об’єктивно створюються сприятливі умови для зміцнення економіки цих господарств, по-дальшого їх кількісного зростання, а отже, і посилення їх ролі в нарощуванні масштабів сільськогосподарського виробництва і підвищенні його ефективності.
В результаті СФГ складуть серйозну конкуренцію іншим ти-пам аграрних підприємств. Завдяки такій конкуренції виграють не лише виробники сільськогосподарської продукції, а й насам-перед її споживачі.
