Posibniki.com.ua Економіка Соціальна економіка 4.2. Економічні й соціальні аспекти зайнятості та безробіття


< Попередня  Змiст  Наступна >

4.2. Економічні й соціальні аспекти зайнятості та безробіття


Одним із найважливіших аспектів соціально-трудових відносин є зайнятість. Вона пов’язана із задоволенням потреб людей у сфері праці та водночас забезпечує виробництво товарів і послуг та становить основу економічного життя суспільства, а також надає людям можливість самореалізаціі в процесі праці та трудових відносин.

Зайнятість охоплює сукупність тих соціально-трудових відносин, що стосуються забезпечення робочими місцями працездатних робітників, підготовки, формування, розподілу і використання робочої сили в процесі суспільно-необхідної праці та можливості відтворення здатності робітників до праці та їхнього соціально-економічного розвитку.

Зайнятість

— це багатопланове явище, тісно пов’язане з такими економічними категоріями, як індивідуальна та колективна трудова діяльність, процес праці, умови праці, продуктивність праці, оплата праці, доходи населення, заробітна плата, підготовка, відтворення та розвиток трудових ресурсів, мобільність трудових ресурсів тощо.

Зайнятість дістає своє відображення в процесах задоволення потреб економіки в трудових ресурсах з урахуванням їхньої кількості та якості, доцільного та раціонального використання трудових ресурсів, задоволення професійних потреб працівників та гідного рівня життя населення, соціального захисту працюючих і тих, які втратили роботу.

Отже, зайнятість населення

це система економічних, соціальних, правових, демографічних відносин, що пов’язані із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та включенням його у процес суспільно-корисної діяльності, що здійснюється з метою отримання трудового прибутку та задоволення особистих і суспільних потреб.

Зайнятість населення

— соціально-економічне явище, в якому можна виокремити економічний, соціальний та демографічний аспекти.

Економічним аспектом зайнятості є те, що вона виявляється у виробничій діяльності людей, спрямованій на створення валового внутрішнього продукту (національного доходу) суспільства. Це безпосередньо впливає на рівень життя людей тому, що чим

Соціальний аспект зайнятості характеризує потребу та прагнення кожної людини у самовираженні, самореалізації та самоутвердженні в процесі трудової діяльності, що дає їй змогу отримувати винагороду за свою працю у вигляді трудових доходів і мати можливість відтворювати свою здатність до праці та розвиватися як особистості.

Залучення працівників до конкретного виробничого процесу на певному робочому місці передбачає, що з економічного боку зайнятість населення виступає чинником створення валового внутрішнього продукту та способом одержання трудових доходів і прибутку. У соціальному плані зайнятість населення є обов’язковою природною умовою існування суспільства, способом задоволення потреб людини у процесі праці, передумовою суспільного прогресу, сферою соціального самоутвердження та розвитку особистості.

Економічні та соціальні аспекти сутності зайнятості населення мають безпосередній вплив на рівень і якість життя населення, формування економічного потенціалу суспільства.

Виходячи з вищезазначеного, можна виокремити такі функції зайнятості:

— забезпечення передумов життєдіяльності та розвитку суспільства, в тому числі і його непрацездатних членів;

— забезпечення умов життєдіяльності та розвитку членів суспільства;

— забезпечення підвищення якості робочої сили та людського ресурсу.

Зазначені функції залежно від рівня зайнятості забезпечують просте, розширене чи звужене відтворення робочої сили та екстенсивне або інтенсивне відтворення людського ресурсу.

Виходячи з цього, можна визначити демографічний аспект зайнятості населення

— від зайнятості значною мірою залежить відтворення особистого чинника виробництва, відтворення і розвиток людського ресурсу, рівень використання трудового потенціалу суспільства. Цей аспект пов’язаний з продуктивністю суспільної праці, економічним навантаженням працездатного населення, питомою вагою різних статевовікових груп у загальній структурі населення країни.

Отже, зайнятість населення як соціально-економічна категорія становить собою діалектичне поєднання економічних і соціаль-

більше зайнятих за інших незмінних умов, тим більше виробляється суспільно-необхідних товарів і послуг, і тим вищим буде рівень життя та добробуту населення.

Зайнятість є складною, багатоаспектною та багаторівневою категорією, що пов’язана із сукупністю економічних і соціальних законів, через механізм дії котрих залучаються до процесу суспільного виробництва та відтворення обмежені ресурси і задовольняються особисті та суспільні потреби.

Виходячи з цього, зайнятість населення можна розглядати з погляду:

1) виробництва та умов його здійснення, власне, умов поєднання працівників із засобами виробництва;

2) суспільного відтворення

— як постійно відтворюваний, об’єктивний процес формування робочої сили, розподілу і використання працівників, визначення і створення умов та форм їх включення в процес суспільного виробництва та забезпечення визначених масштабів такого включення. Масштаб включення робітників у процес суспільно-корисної праці визначає, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями, від чого залежить реалізація конституційного права громадян на працю та соціальна захищеність населення;

3) поділу праці

— місце працівника у певній виробничій сфері і закріплення за ним певного виду трудової діяльності;

4) споживання

— тобто реалізованої працезабезпеченості, наслідком якої є оплата за працю робітників;

5) нагромадження

— процес створення нових робочих місць завдяки збільшенню масштабів виробництва та збільшення можливостей задоволення потреб робітників.

Сутність зайнятості населення як соціально-економічної категорії розкривається у взаємодії суб’єкта зайнятості в особі працівників з її об’єктом у вигляді робочих місць. Така взаємодія відбувається на мікро-, мезо- та макрорівні національної економіки.

Основними принципами відносин зайнятості в Україні є:

— добровільність праці та можливість вибору і зміни виду діяльності або професії;

— заборона обов’язковості праці та заборона примусу до неї, окрім випадків, що передбачені чинним законодавством;

— рівноправність найманої праці з іншими сферами суспільно-корисної діяльності населення;

них явищ та тенденцій, основою яких є саме економічні, що виникають у процесі суспільного відтворення між людьми. Водночас не можна розглядати зайнятість без урахування якогось із цих аспектів через те, що не може бути економічних аспектів зайнятості поза соціальними і так само не може бути тільки соціальних аспектів цього явища поза економічними.

— створення умов та сприяння держави щодо реалізації права на працю населення згідно з Конституцією України;

— державне гарантування прав громадян на безплатне сприяння у підборі бажаної роботи та працевлаштуванні, а також гарантії матеріальної підтримки у разі втрати роботи.

Зайнятість населення є частиною виробничих відносин, що стосуються насамперед взаємодії між працівниками та роботодавцями щодо використання робочої сили і повинна слугувати підґрунтям розвитку не лише соціально-трудових відносин, а й усієї економічної системи суспільства.

У загальній структурі відносин зайнятості можна виокремити раціональну та ефективну зайнятість населення.

Раціональна зайнятість

— зайнятість, що має місце в суспільстві з огляду на доцільність розподілу і використання трудових ресурсів з урахуванням їх статево-вікового складу та освітнього рівня. Її характерними ознаками є: суспільно-корисний характер трудової діяльності, наявність суспільного поділу праці з урахуванням сучасних у суспільстві потреб і, як наслідок, збалансована структура економіки, розвинута система робочих місць відповідно до професійно-кваліфікаційного складу трудових ресурсів, використання новітніх досягнень науки і техніки.

Ефективна зайнятість

— це такий рівень і склад зайнятості, що в поточному моменті забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної, окремої одиниці трудового ресурсу. Її характерними ознаками є те, що вона здійснюється відповідно до вимог суспільного відтворення інтенсивного типу, передбачає підвищення економічної доцільності та збільшення соціальної ефективності, а також зменшення кількості ручної, важкої, непрестижної праці. З економічного погляду така зайнятість призводить до найбільш раціонального використання трудових ресурсів, а з соціального ефекту

— дає змогу координації інтересів як окремих робітників, так і суспільства в цілому. На основі досвіду та з використанням здобутків економічної практики економічною наукою розроблено систему показників ефективності рівня зайнятості населення. Такими показниками є:

1) наявні пропорції розподілу трудових ресурсів залежно від способу їх включення у суспільне виробництво. На їх основі визначають той рівень продуктивності праці, за якого задовольняється потреба населення в робочих місцях і таким чином досягається повна зайнятість населення. Високий рівень продуктивності праці є передумовою високих доходів працівників, поліпшення умов їхньої праці, підвищення рівня життя та можливості

2) нинішній рівень зайнятості працездатного населення у суспільно-корисній праці, що відображає рівень задоволення потреби виробництва у працівниках, а працездатних громадян

— в оплачуваній роботі. Високий рівень зайнятості в державі може бути показником її низької ефективності, свідченням низької продуктивності праці і, як наслідок, низької її оплати;

3) галузева структура розподілу працівників за видами діяльності, що повинна бути скоординована відповідно до загальнодержавних завдань і перспектив розвитку економіки;

4) професійно-кваліфікаційна структура працівників, що є показником рівня підготовки та задоволення потреб суспільного виробництва в кваліфікованих кадрах.

Важливим показником є рівень зайнятості населення, що обчислюється як відношення загальної кількості зайнятих до загальної кількості населення країни працездатного віку (від 15 до 70 років).

Залежно від певних ознак розрізнять види, форми і типи зайнятості.

У сучасних умовах можна виокремити такі основні види зайнятості, зумовлені принципами організації праці, її оплати та способів стимулювання, а також іншими соціально-економічними відносинами:

повна зайнятість населення, що ґрунтується на принципах добровільності, а не примусу до праці та передбачає створення на державному рівні достатньої кількості робочих місць для всіх, хто може і бажає працювати, а не залучення до праці максимальної кількості працездатного населення, як це було в командно-адміністративній системі радянського типу. Повна зайнятість є основою ефективного використання робочої сили, важливою передумовою соціального захисту населення, і їй не суперечить наявність природного безробіття, навпаки, воно є свідченням того, що у суспільстві є добровільно незайняті особи. На рівні окремого працівника така зайнятість означає стан, за якого робітник працює протягом чітко регламентованої кількості часу (кількість годин у робочий день, тиждень, рік). Наймання за такого виду зайнятості здійснюється на основі трудових договорів на тривалий термін:

неповна, часткова зайнятість на державному рівні характеризується таким соціально-економічним станом, за якого до су-

збільшення вільного часу. За умови підвищення продуктивності праці повна зайнятість може досягатися із зменшенням кількості працівників суспільного виробництва;

тимчасова зайнятість виникає у випадках, коли є потреба у заміні працівника, що тимчасово відсутній на роботі в зв’язку з хворобою чи відпусткою, у випадку необхідності збільшення кількості працівників у зв’язку зі зростанням обсягів виробництва чи сезонних робіт;

самозайнятість

— виникає у тих випадках, коли окремі особи, володіючи засобами виробництва, організовують свою економічну діяльність власним коштом і несуть відповідальність за вироблену продукцію. Члени сім’ї, що допомагають самозайнятим, можуть працювати без прямої оплати, маючи зиск із загального підвищення доходів сім’ї, або ж між ними можуть укладатися трудові договори. Такий вид зайнятості допомагає частині працездатного населення вийти зі стану безробіття, забезпечити певний рівень життя собі та своїй родині. Передумовою та позитивним аспектом такої діяльності є високий рівень самостійності та ініціативності, проте самозайнятість часто не забезпечує нормальні умов праці та сталі робочі місця;

основна, первинна зайнятість

діяльність за основним місцем роботи протягом нормативно-регламентованого робочого часу, дня чи тижня;

спільного виробництва залучене не все працездатне населення, а тільки його частина. На рівні окремого працівника така ситуація характеризується тим, що робітник працює неповний робочий день чи тиждень і може не мати робочого місця у стандартному розумінні. Прикладом такої зайнятості може бути праця вдома, праця за викликами або певні види сезонних робіт, і така праця не має певних визначених часових меж. Такий вид зайнятості можна охарактеризувати як нестандартний або гнучкий. Причинами виникнення і поширення такого виду зайнятості є насамперед зміни в техніці і технологіях, що дають змогу працівникам виконувати певні види робіт вдома в більш сприятливих умовах, а також можливість фірми або підприємства скоротити витрати щодо створення та облаштування робочих місць. Також однією з причин виникнення такого виду зайнятості є бажання деяких людей працювати неповний робочий день, а також те, що в разі особливостей виробництва чи коливань попиту на товари і послуги у підприємців не завжди є можливість забезпечити на певний час роботою працівників. Негативними рисами такого виду зайнятості є недостатній рівень соціальної захищеності працівників і те, що роботодавці в разі зменшення рівня ділової активності та скорочення виробництва передусім звільняють саме тих, хто працює вдома або неповний робочий день чи тиждень;

додаткова, вторинна зайнятість

діяльність понад нормативно-регламентований час (день, тиждень), що може здійснюватися як на тому самому робочому місці, так і на іншому в межах даного підприємства або ж на іншому підприємстві і визначається чинним законодавством або укладеним договором (наприклад, сумісництво);

нерегламентована зайнятість

не врегульовані державним законодавством певні види діяльності працездатних громадян працездатного віку, що відбувається поза межами соціальнотрудових відносин суспільства. Така зайнятість має значні негативні соціально-економічні наслідки, часто їй притаманний кримінальний характер, учасники такої діяльності не сплачують податки, така діяльність нерідко здійснюється в несприятливих, шкідливих умовах і може бути низькооплачуваною. Суб’єкти такої зайнятості здійснюють свою діяльність без укладання трудових договорів, і вона не враховується державними статистичними органами.

Виходячи з критерію реєстрації, можна виокремити: а) зареєстровану зайнятість

— діяльність, реєстрація котрої передбачена чинним законодавством (підприємництво, виробнича діяльність, діяльність у сфері послуг тощо); б) тіньову зайнятість

діяльність, що має законний дозвіл, реєстрація котрої передбачається законодавством, але не здійснюється з різних соціально-економічних причин (наприклад, з метою уникнення сплати або з метою зменшення розміру сплачуваних податків та державних зборів); в) кримінальну зайнятість

— діяльність, котра забороняється чинним законодавством.

Форми зайнятості

це конкретно визначені, організаційноправові способи й умови включення працівників в економічну діяльність, тобто в процес суспільно-корисної праці. Форми зайнятості населення залежать від норм та обмежень правового регулювання, регулярності та місць здійснення трудової діяльності, режиму робочого часу.

Економічна наука виокремлює такі основні форми зайнятості:

— праця найманих працівників за трудовим договором у державному секторі економіки;

— робота працівників на об’єктах приватної або колективної власності без можливості участі найнятих у відносинах власності;

— праця осіб, що є співвласниками акціонерних, колективних або кооперативних підприємств з можливістю їхньої участі у правах власності;

— праця на особистому підприємстві, коли працівник є власником засобів виробництва і працівником, тобто індивідуальна трудова діяльність;

— праця з використанням орендованих засобів виробництва;

— підприємницька діяльність;

— громадські роботи;

— надомна праця;

— тимчасові, сезонні роботи.

Залежно від виду діяльності також можна виокремити такі форми зайнятості, як:

1) економічно-господарська зайнятість, що включає всі види діяльності щодо створення валового внутрішнього продукту та національного доходу, наприклад, виробнича, підприємницька, торгова, фінансова, посередницька діяльність;

2) соціальна зайнятість, що полягає у виконанні соціальних функцій, таких як догляд за дітьми, людьми похилого віку, інвалідами, волонтерська діяльність тощо;

3) службова зайнятість

— така, як служба на виборних посадах, служба в збройних силах тощо.

Щодо типів зайнятості, то в загальному розумінні розрізняють:

загальну зайнятість населення, тобто участь працездатного населення у процесі виробництва товарів і послуг, в роботі державних органів і громадських організацій, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, людьми похилого віку, інвалідами, хворими, служба в збройних силах, навчання тощо;

продуктивну (економічну) зайнятість, що передбачає участь працездатного населення безпосередньо у суспільному виробництві товарів і послуг та має на меті отримання грошової винагороди чи доходу в різних формах.

Важливим елементом відносин зайнятості є ринок праці. Він формується завдяки таким чинникам, як попит і пропозиція робочої сили та є формою прояву соціально-економічних відносин між носіями робочої сили та роботодавцями.

Отже, ринок праці

— це суспільно-економічна категорія, що характеризує історично сформований, специфічний механізм координації певних соціально-трудових відносин, спрямованих на пошуки шляхів збалансування інтересів найманих працівників, роботодавців і держави. На ринку праці продається специфічний товар

— робоча сила, що в момент продажу ще не існує у вигляді доцільної діяльності і продається, власне, як здатність до праці. Робоча сила виступає товаром, що може бути економічно оцінений і піддається оптимізації та ціна якого формується під впли-

— унаслідок продажу і купівлі товар «робоча сила» не може бути відокремлений від свого носія, тобто об’єктом продажу є право на використання робочої сили, а саме здатності до праці. Також під час продажу робочої сили одним із елементів торгів є не тільки певний вид здатності виконувати визначені трудові функції, а і тривалість та умови виконання цих функцій.

Ще однією з особливостей ринку праці є те, що на відміну від продажу споживчих товарів, що продаються за певний термін і переходять у повну власність і користування покупця, процес продажу робочої сили має періодично повторюваний характер.

З економічного погляду ринок праці є сукупністю економічних відносин з приводу купівлі-продажу робочої сили як специфічного товару. Як економічне явище ринок праці є систематизованою сукупністю економічних механізмів, інститутів і суспільних норм, що визначають та регулюють рух і використання робочої сили.

У сучасних умовах ринок праці передбачає не тільки наявність власників засобів виробництва (роботодавців) і власників робочої сили (найманих працівників), а й єдиного правового поля для забезпечення вільного вибору виду діяльності та переміщення населення, наявність ринку житла, наявність інформації про вільні робочі місця та розвинуту систему бірж праці, розвинутий ринок освіти, державне регулювання ринку праці.

Механізм функціонування ринку праці передбачає взаємодію таких елементів, як попит і пропозиція на робочу силу, що координуються через ціну на неї, тобто через заробітну плату. Усе вищезазначене зумовлює низку функціональних особливостей, притаманних ринку праці.

Отже, ринок праці виконує такі функції:

— забезпечення роботою населення, що пропонує свою робочу силу на ринку праці, та сприяння раціональному й ефективному перерозподілу робочої сили між сферами та галузями суспільного виробництва, що є його найважливішою функцією;

— утворення можливості взаємодії між власниками робочої сили і роботодавцями;

— регуляція попиту і пропозиції робочої сили відповідно до суспільних потреб у конкретних видах праці;

— формування ціни на робочу силу;

— сприяння територіальній і професійній мобільності робочої сили;

вом попиту і пропозиції. Але такий товар має певну особливість, що відрізняє його від інших товарів

— стимулювання конкурентних відносин між найманими працівниками за кращі робочі місця, а між роботодавцями за кращу робочу силу;

— надання можливості отримання інформації працівниками і роботодавцями про кількісний і якісний склад вільних робочих місць, попит і пропозицію на робочу силу, розміри заробітної плати.

Як уже зазначалося вище, основними складовими ринку праці є попит на робочу силу та її пропозиція, що можуть бути скоординовані завдяки заробітній платні.

Пропозиція робочої сили

— це загальна кількість осіб, які потребують працевлаштування. У своєму складі сукупна пропозиція робочої сили

— це населення працездатного віку, непрацездатного віку та пенсіонери. З погляду індивіда пропозиція робочої сили визначається кількістю робочого часу, що найманий працівник (носій робочої сили) пропонує в обмін на заробітну плату. Основними чинниками, що формують пропозицію робочої сили, є її професійно-кваліфікаційні характеристики, вартість засобів, необхідних для відтворення робочої сили працівників, задоволення їхніх потреб і потреб їхніх сімей, рівень життя населення, державне регулювання ринку праці, мотивація, звички, традиції та інші соціально-економічні інститути.

Попит на робочу силу

— це платоспроможна потреба роботодавців у працівниках певних професій та з певною кваліфікацією для виробництва товарів і послуг. Величина попиту на робочу силу визначається кількістю та якістю робочих місць, що існують в економіці і вже функціонують або потребують заповнення, та рівнем їхньої технічної оснащеності. Також на процес формування попиту на робочу силу впливають загальна кількість власників засобів виробництва (покупців робочої сили), кваліфікація працівників і продуктивність їхньої праці, ринкова вартість створюваних працею товарів і послуг. Завдяки досягненням науковотехнічного прогресу поряд із попитом на працю низькокваліфікованих робітників існує стійка тенденція до зростання попиту на працю висококваліфікованої робочої сили.

Залежно від професійно-кваліфікаційної орієнтації, галузевої і статево-вікової структури на ринку сукупної робочої сили є певні відмінності у співвідношенні попиту і пропозиції, що в свою чергу приводить до відокремлення певних його сегментів.

Основними сегментами ринку праці є:

1) ринок кваліфікованої, високооплачуваної робочої сили з гарантованою зайнятістю;

2) ринок низькокваліфікованої та некваліфікованої робочої сили з повною зайнятістю;

3) ринок частково та тимчасово зайнятої робочої сили і тих, які працюють удома;

4) ринок тимчасово безробітних;

5) ринок тих, які є безробітними тривалий період (більше року).

Наведені сегменти відрізняються один від одного рівнем оплати праці, мірою забезпеченості робочими місцями, їх якістю та стабільністю.

Кожному з етапів розвитку ринкових відносин притаманний певний рівень і характер взаємодії між суспільними суб’єктами. Виходячи з цього, можна виокремити:

нерегульований, стихійний ринок праці

— характеризується тим, що відносини між суб’єктами на ньому формуються хаотично, рівень заробітної плати на такому ринку встановлюється залежно від стихійних коливань попиту і пропозиції на робочу силу та конкурентної боротьби між найманими працівниками. На такому ринку відсутнє трудове законодавство, соціальний захист працівників, профспілки, а також інститут соціального партнерства, що призводить до його соціальної нестабільності. Такий ринок є характерною ознакою ранніх стадій розвитку капіталізму і тепер наявний лише в тіньовому секторі економіки;

частково регульований, фрагментарний ринок праці

— характеризується появою та впровадженням певних правил і норм поведінки учасників, що відбувається під впливом державної політики зайнятості населення. До заходів такої політики відносять встановлення мінімальної заробітної плати, закони щодо обмеження тривалості робочого часу та встановлення оплачуваних відпусток. Держава намагається впливати на попит і пропозицію робочої сили переважно у випадках зниження попиту на неї шляхом створення додаткових робочих місць, що в свою чергу призводить до розширення стихійного ринку праці. На такому ринку інститут соціального партнерства ще не сформований, що не надає можливості безконфліктного та ефективного координування інтересів його суб’єктів. Вирішення суперечностей і захист інтересів найманих працівників відбувається у формі конфліктів та боротьби з роботодавцями, зокрема методом страйків і за допомогою профспілок;

регульований, організований ринок праці

характеризується наявністю розвинутої нормативно-правової бази, що спрямована на врегулювання всіх соціально-трудових відносин ринку праці. Соціальний захист працівників, надання інформації

Отже, ринок праці є системою, що через взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу забезпечує певний рівень зайнятості й історично розвивався від неорганізованої до організованої форми. Проте в економічній дійсності співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили часто-густо має характер невідповідності, що зумовлено неможливістю працевлаштування всіх, хто є економічно активним і бажає працювати. Така невідповідність виявляється в тому, що частина робочої сили виявляє попит на робочі місця, але не знаходить належної пропозиції, і також на ринку залишається незайнятою частина тих робочих місць, що мають особливі вимоги щодо кваліфікації працівників або щодо їхнього економічного чи соціального статусу. Диспропорція між попитом і пропозицією робочої сили має об’єктивний, природний характер і є наслідком динамічності суспільно-економічних процесів і неможливості абсолютного та швидкого узгодження інтересів усіх економічних суб’єктів.

Наслідком дії таких об’єктивних чинників є виникнення безробіття. Безробіття

— це соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення не працює і всупереч своєму бажанню не має можливості реалізовувати свою здатність до праці у суспільному виробництві та отримувати винагороду за неї.

Міжнародна організація праці (МОП) визначає безробітних як осіб віком від 15 до 70 років, що зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості та відповідають таким умовам:

1) не мали роботи (прибуткового заняття);

про стан і перспективи розвитку ринку праці, створення фондів страхування від безробіття, умов і сприяння необхідному руху робочої сили на такому ринку здійснює система спеціально створених установ і організацій. Одним із суб’єктів такого ринку є центри професійної підготовки та перепідготовки зайнятих і безробітних. Також поширеною є практика запровадження спеціальних програм щодо створення робочих місць. Усе це є основою створення ефективної, скоординованої системи відносин між суб’єктами ринку праці, передумовою виникнення відносин соціального партнерства та підвищення рівня соціального захисту працівників. Державне регулювання такого ринку має певні особливості, виходячи з яких визначаються загальні пріоритети щодо ефективного перерозподілу зайнятих між державним і недержавним секторами економіки, забезпечення збалансованості робочих місць і робочої сили, заохочення розвитку підприємницької діяльності, різних форм самозайнятості, стимулювання розвитку малого підприємництва.

2) шукали роботу протягом останніх чотирьох тижнів або намагалися організувати власну справу;

3) не були готові приступити до роботи, тобто почати працювати на умовах найму за плату або на власному підприємстві впродовж останніх двох тижнів.

Також до категорії безробітних зараховують осіб, які починають працювати у найближчі два тижні, знайшли роботу і чекають на відповідь, зареєстровані у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, перебувають на навчанні за направленням служби зайнятості.

Законом України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються особи від 15 до 70 років, що через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готові та здатні працювати.

Одним з основних принципів побудови відносин зайнятості є її добровільний характер і заборона примусу до праці. Виходячи з цих положень, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.

Добровільне безробіття

— є вільним волевиявленням працездатної особи щодо утримання від участі в процесі суспільно-необхідної праці в разі несприятливих або неприйнятних для особи умов.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.3. Соціальне партнерство як шлях до гармонізації трудових відносин
4.4. Соціальна відповідальність підприємництва
4.5. Соціалізація відносин власності
4.6. Сучасні трансформації соціально-трудової сфери
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)