Posibniki.com.uaФінансиВалютне регулювання та контроль1.1. Економічна сутність і необхідність валютного регулювання


< Попередня  Змiст  Наступна >

1.1. Економічна сутність і необхідність валютного регулювання


 

ВАЛЮТНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ

 

За умов стрімкої глобалізації й інтернаціоналізації економічних процесів сфера валютно-фінансових взаємовідносин є однією з найважливіших як для ефективного функціонування світової економіки загалом, так і для економік окремих країн. Ін-теграція країни у світове господарство спричиняє перетворення частини грошового капіталу з національної валюти на іноземну та навпаки. У зв’язку з цим виникають міжнародні валютні від-носини на національному та міжнародному рівні. На національ-ному рівні вони формують національну валютну систему, на міжнародному — міжнародну валютну систему (рис. 1.1).

 

Валютна система економічно-правова форма організа-ції валютних відносин у межах певної суспільно-економічної формації.

Елементи національної та міжнародної валютних систем

Національна валютна система є складовою грошової системи. Вона є сукупністю валютно-економічних відносин, які історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків. Із національною валютною системою тісно пов’язана світова валют-на система — це форма організації міжнародних валютних відно-син, які склалися на основі розвитку світового господарства, і закріплена міждержавними угодами1 . Національна та міжнародна валютні системи тісно взаємодіють між собою, проте мають різні цілі, умови функціонування й регулювання, а також справляють різний вплив на світову економіку та економіку окремої країни.

 

ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

Одним із найважливіших показників фінансової стало-сті національної економіки є стабільність її національної валюти. Для підтримки сталості національної валюти необхідні три складові: валютна політика, валютне регулювання та валютний контроль.

 

Валютне регулювання є формою організації взаємовідно-син субєктів фінансово-господарської діяльності, які повязані з використанням валютних цінностей через рег-ламентацію державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій, що закріплюється націона-льним законодавством та міжнародними угодами.

 

Валютне регулювання розглядають як комплекс заходів — за-конодавчих, адміністративних, економічних, організаційних. Ва-лютне регулювання здійснюється на двох рівнях — національно-му та міждержавному; крім того, можна виокремити ще регіональний рівень валютного регулювання, який здійснюється, наприклад, у межах Європейського Союзу. Слід зазначити, що Європейський Союз досяг значних успіхів щодо спільного коор-динування економічної політики країн — членів.

 

Беручи до уваги посилення взаємозалежності національних економік, зокрема валютно-фінансових відносин, та розширення масштабів світових фінансових ринків із притаманною їм неста-більністю, важливого значення набуває міждержавне регулю-вання. Метою валютного регулювання на міждержавному рівні передовсім є координація й узгодження валютної політики окремих країн, а також розроблення та впровадження загальних пра-вових норм, що забезпечуватимуть контроль над функціонуван-ням фінансових структур.

 

Розширення сфери державного регулювання стало не-від’ємною частиною стратегії розвитку, яка ґрунтувалася на до-мінантному становищі держави й поширилася в Європі у перші повоєнні роки. Але мірою лібералізації економіки багато країн відмовилися від тих аспектів системи регулювання, що виявилися неефективними. Проте тепер уряди країн починають усвідомлю-вати, що ринкові реформи й швидке зростання технологій поро-джують проблеми, пов’язанні з регулюванням. Держава не може остаточно відмовитися від регулювання. Завдання, найімовірні-ше, вже полягає в тому, щоб взяти на озброєння такі підходи до регулювання, які не просто відповідатимуть швидкоплинним по-требам економіки і суспільства, а й, що конче важливо, реальним інституціональним можливостям кожної країни.

 

ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА

 

Функціонування системи валютного регулювання і кон-тролю вимагає розроблення ефективної державної валютної полі-тики. Валютне регулювання є частиною валютної політики краї-ни, що спрямована на впорядковування проведення операцій із валютними цінностями та інкорпорацію країни до світової еко-номіки.

 

Валютна політика сукупність заходів у сфері міжнарод-них валютних відносин, здійснюваних державою відповідно до тактичних (поточних) і стратегічних цілей країни.

 

Валютна політика має ґрунтуватися на глибокому аналізі валютних відносин і методів регулювання. Можна виокремити кілька основних цілей валютної політики. Передусім це забезпе-чення сталого економічного зростання; забезпечення стабільно-сті національної валюти та підтримання рівноваги платіжного балансу.

 

Складовими валютної політики є валютне регулювання, валют-ний контроль, міжнародна валютна співпраця (участь у міжнарод-них валютно-фінансових організаціях). Ст. 10 Господарського кодексу України «Основні напрями економічної політики держа-ви» визначає, що валютна політика має спрямовуватися на вста-новлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних ва-лютних резервів та ефективне використання їх.

 

У посланні Президента України «Концептуальні засади стра-тегії економічного та соціального розвитку України на 2002— 2011 роки» від 30.04.2002 року зазначено, що від 2003 року має запроваджуватися політика «плаваючого» валютного курсу, який визначається взаємодією ринкових чинників, вільних від адмініст-ративних обмежень. Такий валютний режим збалансовує реаль-ний попит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує тор-говий баланс, сприяє економічному зростанню. У тривалій перспективі грошово-кредитна і валютна політика має визнача-тися необхідністю налагодження тісної валютної співпраці з Євро-пейським Центральним банком, поступовим упровадженням кри-теріїв вступу до валютного союзу ЄС.

 

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

Правові засади валютного регулювання в Україні ви-значено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валю-тного регулювання і валютного контролю» № 15—93 від 19 лю-того 1993 року (надалі — ДКМ), згідно з яким Національний банк України є головним валютним органом країни, на нього покладе-но виконання функцій формування принципів і стратегії валют-ного регулювання, ліцензування діяльності з валютними цін-ностями, розроблення і впровадження системи курсотворення та здійснення контролю за виконанням правил валютних опера-цій.

 

У спадок від Державного банку Радянського Союзу Україні залишилася цілковита відсутність валютного регулювання, що виявилася в такому:

 

— комерційні банки самостійно визначали курси за своїми операціями без жодних обмежень;

 

— юридичні особи мали практично необмежене право на при-дбання іноземної валюти;

 

— експортери не були зобов’язані продавати валютні надхо-дження банкам (у зв’язку з цим на валютному ринку попит з боку імпортерів постійно значно перевищував пропозицію);

 

— комерційним банкам не встановлювали обмежень відкри-тих валютних позицій (що не давало змоги НБУ концентрувати валютні ресурси для забезпечення можливості підтримки курсу національної валюти);


— законодавчо не було забезпечено монопольного права бан-ківських установ на проведення валютних операцій (у зв’язку з чим значні суми, здебільшого готівкової валюти, проходили поза банківською системою);

 

— законодавчо не було відрегульовано контролю за експор-том капіталу.

 

Результатом такої ситуації стала хронічна нерівновага на ва-лютному ринку, постійна депреціація національної валюти, доларизація внутрішнього обігу й бартеризація зовнішньоторгового обороту.

 

На жаль, валютна політика виявилася одним із найслабших місць у програмі економічних перетворень України. Вочевидни-лося, що подальший розвиток валютної системи України має від-буватися з урахуванням низки чинників, а саме:

 

  • існування системи паралельного обігу рубля і купона;
  • організаційна слабкість банківської системи;
  • неорганізована структура валютного ринку;
  • низький рівень валютних резервів і негативні очікування щодо збільшення припливу іноземної валюти до країни.

 

Саме на такому загальноекономічному тлі розпочалася розбу-дова системи валютного регулювання і контролю.

 

ОБ’ЄКТИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

У плані визначення об’єктів валютного регулювання можна вирізнити два основні підходи: дуалістичний підхід і так званий «підхід обєкта». Перший підхід передбачає віднесення до сфери валютного регулювання валютні цінності, до складу яких належать іноземна валюта й зовнішні цінні папери, націо-нальна валюта й цінні папери в національній валюті. Другий під-хід передбачає віднесення до сфери валютного регулювання лише іноземної валюти та цінних паперів в іноземній валюті. З огляду на існування цих двох підходів валютні цінності поділя-ють на «умовні» та «безумовні».

 

Безумовними валютними цінностями є іноземні грошові знаки, іноземні платіжні документи, які емітовані нерезидентами, та кошти у грошових одиницях іноземних держав, які перебувають на рахунках і вкладах у банківсько-кредитних установах. До них також можуть бути віднесені національні платіжні документи, якщо вони номіновані в іноземній валюті й надають право отри-мання іноземної валюти.


До умовних валютних цінностей відносять національні гро-шові знаки , платіжні документи і цінні папери, номіновані в на-ціональній валюті. Умовою віднесення їх до валютних цінностей є факт перетину ними державного кордону, оскільки національну валюту всередині країни не можна вважати валютними цінностя-ми за їхньою суттю.

 

Валютними цінностями, відповідно до ст. 1 ДКМ, є: валюта України грошові знаки у вигляді банкнотів, каз-начейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території Украї-ни, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифіка-ти, ощадні книжки, інші фінансові та банківські докумен-ти), виражені у валюті України; іноземна валюта іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відпо-відної іноземної держави, а також вилучені з обігу або та-кі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акре-дитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

 

  • основу Декрету «Про систему валютного регулювання і ва-лютного контролю» було покладено дуалістичний підхід, за яким до валютних цінностей належать також банківські метали (ст. 1). Віднесення банківських металів до валютних цінностей є одним із багатьох спірних питань національного валютного законодавства, оскільки існують суттєві відмінності, які застосовують у моделях їх регулювання, від моделі регулювання щодо валюти й цінних паперів, а також зниження їх значення як тезавраційного та резервного інструменту.

 

Також не можна погодитися з тим, що валюта України та номіно-вані в ній платіжні документи були віднесені до безумовних ва-лютних цінностей без зазначення, що такими вони стають лише в момент перетину кордону. Прийняте формулювання автоматично поширює правила валютного контролю і на національну валюту, що на практиці просто ігнорується через явну невідповідність ло-гіці (хоча навряд чи такий вихід слід визнати задовільним).

 

Згідно зі статтею 9 Конституції України та статтею 3 ДКМ — валюта України (гривня) є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’ язань, передбачених законодавством України. Порядок ввезення, переказування й пересилання з-за кор-дону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Наці-ональним банком України. Суми у валюті України, що були виве-зені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, мо-жуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад до України.

 

Згідно зі ст. 2 Декрету, бути власниками валютних цінностей, що перебувають на території України, мають право резиденти і нерезиденти. Резиденти також мають право бути власниками ва-лютних цінностей, що перебувають за межами України крім ви - падків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з ураху-ванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими акта-ми валютного законодавства України. Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягають обов’язковому декларуванню в Національному банку України, який встановлює порядок і терміни декларування (ст. 9 ДКМ). Наголо-симо, що Національний банк України гарантує таємницю інфор-мації щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, відповідно до положень ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

 

СУБ’ЄКТИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

При визначені суб’єктів валютного регулювання важ-ливим є диференціація їх з точки зору забезпечення для них різ-них прав щодо використання валютних цінностей. Таким критерієм поділу виступає резидентність. Визначення термінів «резиден-ти» та «нерезиденти» містяться у п. 5 та 6 ДКМ:

 

Резиденти: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце прожи-вання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні особи, субєкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України; дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет та дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійс-нюють підприємницької діяльності.

 

Нерезиденти: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце прожи-вання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи, субєкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які ство-рені й діють відповідно до законодавства іноземної держа-ви, у тому числі юридичні особи та інші субєкти підприєм-ницької діяльності з участю юридичних осіб та інших субєктів підприємницької діяльності України; розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представницт-ва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імуні-тет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємниць-кої діяльності на підставі законів України.

 

Видається спірним віднесення до «нерезидентів» міжнародних організацій та їхніх філій, які користуються імунітетом і дипло-матичними привілеями, а також представництв інших організа-цій, які не займаються підприємницькою діяльністю на основі за-конів України . Такий підхід робить незрозумілим віднесення до резидентів чи нерезидентів міжнародних організацій, які не ма-ють імунітету і розташовані безпосередньо в Україні.

 

Залишається без відповіді й питання стосовно того, що вважа-ти «тимчасовим перебуванням» на чи поза територією України.


А звідси й проблеми правильної кваліфікації фізичних осіб. Ска-жімо, громадяни України можуть бути резидентами, якщо по-стійно проживають в Україні, навіть під час перебування за кор-доном. Разом із тим, вони можуть розглядатися як нерезиденти, перебуваючи на території України , якщо постійно проживають за кордоном. Таке визначення могло задовольняти в закритому сус-пільстві радянського типу, але воно зовсім не дає відповіді щодо правильної кваліфікації громадян України , які, скажімо, мають у власності житло і в Україні, і за кордоном.

 

ВАЛЮТНИЙ ОБІГ

 

В економічній літературі різняться три різновиди валютного обігу:

 

  • внутрішній валютний обіг (валютний обіг усередині країни);
  • зовнішній валютний обіг (валютний обіг за межами країни);
  • валютний обіг з нерезидентами.

 

Валютний обіг рух валютних цінностей і використання їх для здійснення розрахунків та платежів.

 

Валютний обіг усередині країни між резидентами не підлягає жорсткій регламентації, оскільки не пов’язаний з відпливом капі-талу за кордон. Здебільшого він стосується операцій, пов’язаних із продажем іноземної валюти експортерами комерційним банкам чи безпосередньо імпортерам. Однак обмеження в цій сфері можуть бути пов’язані з необхідністю репатріації й цесії валют-них надходжень. Найбільшій регламентації підлягає використан-ня іноземної валюти як платіжного засобу на території країни. Це пояснюється необхідністю підтримки національної валюти і забезпечення її прерогативи як єдиного законного платіжного за-собу.

 

Нелегальний внутрішній валютний обіг в Україні у 1997 році сягав близько 12 млрд доларів США , поза банками перебувало понад 45—60 % національної валюти, що створювало сприятливі умови для відпливу національного капіталу за кордон. Мінімаль-на сума вільно конвертованої валюти, незаконно вивезена за межі країни і покладена на рахунки в іноземних банках, оцінювалася експертами у 20 млрд доларів США1.


Регламентація валютного обігу за межами країни, в принципі, можлива лише для резидентів (юридичних та фізичних осіб), які здійснюють операції відповідно до законодавства країни їхнього місця перебування. Особливих причин для обмеження можливос-тей резидентів щодо проведення валютних операцій за кордоном не існує, оскільки це може знизити їхню конкурентоспромож-ність лише порівняно з «фактичними резидентами» країни пере-бування.

 

Найбільшій регламентації підлягає валютний обіг з нерези-дентами, оскільки саме в цій сфері відбувається відплив капіта-лу, що призводить до браку іноземної валюти і падіння курсу національної валюти. Крім того, саме в цьому секторі валютно - го ринку здійснюється найбільша кількість операцій торгового і неторгового характеру, а також операцій, пов’язаних із рухом капіталів.

 

ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

Повноваження державних органів у сфері валютного регулювання регламентуються ДКМ. Згідно зі ст. 13 «Функції державних органів і банківської системи України у сфері валют-ного контролю» Національний банк України є головним орга-ном валютного контролю ( див. табл. 1.1). Він здійснює конт-роль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених ДКМ до компе-тенції інших державних органів, та забезпечує виконання упов-новаженими банками функцій щодо здійснення валютного конт-ролю згідно з ДКМ та іншими актами валютного законодавства України.

 

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними опе-раціями, що їх провадять резиденти і нерезиденти через ці банки.

 

Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що їх провадять резиденти і нерезиденти на території України.

 

Міністерство зв’язку України здійснює контроль за дотриман-ням правил поштових переказів та пересилання валютних цінно-стей через митний кордон України.

 

Державна митна служба України здійснює контроль за дотри-манням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
1.3. Валютний контроль: зміст і завдання
1.4. Поняття валюти та конвертованості валюти
1.5. Становлення системи валютного регулювання та контролю в Україні
1.6. Теорії валютного регулювання
РОЗДІЛ 2. ЗНАЧЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЮ
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki