На Африканському континенті господарське зближення країн здійснюється в основному в межах певних регіонів. Спочатку африканські економічні угруповання створювались у рамках територіальних об’єднань, що існували в колоніальний період і були сформовані Францією та Великою Британією як колоніальними державами. У колишніх французьких колоніях діяв франк CFA (франк Французького фінансового співтовариства). У травні 1959 р. було засновано західноафриканське угруповання — Раду згоди, до якої увійшли країни — колонії Франції: Бенін, Берег Слонової Кості, Верхня Вольта, Нігер і Того (приєдналася в 1966 р.).
Економічне співтовариство Західної Африки (КЕАО) було створено в 1972 р., і до нього ввійшли колишні французькі колонії Берег Слонової Кості (нині Кот-д’Івуар), Верхня Вольта (нині Буркіна-Фасо), Мавританія, Малі, Нігер і Сенегал. Статус спостерігачів мали Бенін і Того. З 1973 р. існував валютний союз колишніх французьких колоній у Західній Африці. У 1994 р. замість КЕАО та валютного союзу було створено Західноафриканський економічний і валютний союз (УЕМОА), до якого входять сім країн (Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар, Малі, Нігер, Сенегал і Того). Головними цілями союзу є: створення спільного ринку на
ні транспортні обмеження, з’явиться перспектива рентабельності спільних інфраструктурних об’єктів (наприклад, об’єднаної енергосистеми).
Крім того, проголошено створення загальної афромаврикійської організації (ОКАМ), до складу якої входять Бенін, Котд’Івуар, Буркіна-Фасо, Маврикій, Нігер, Руанда, Сенегал, Того, Центральноафриканська Республіка.
В Африці створено також угруповання, що сформувалося на ширшій основі, ніж колишні французькі колонії. У травні 1975 р. підписано Угоду про створення Економічного співтовариства 15 західноафриканських держав (ЕКОВАС), за структурою схожого на субрегіональні об’єднання на зразок КЕАО, між франкомовними державами (Гвінея, Малі, Нігер, Сенегал, Того, Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар), англомовними (Нігерія, СьєрраЛеоне, Ліберія, Гана, Гамбія) і Гвінея-Бісау, де говорять португальською. Згодом до ЕКОВАС увійшла і Кабо-Верде.
Співпраця між країнами-членами ЕКОВАС відбувається в найширшому спектрі — у промисловості, транспортній, енергетичній галузях, у сільському господарстві, у сферах природних ресурсів і культури. Ліквідація митних бар’єрів, розв’язання валютних проблем і створення єдиного ринку членів співтовариства відкривають реальні перспективи для будівництва великих підприємств, зокрема сучасного металургійного комплексу, це стосується і створення загальної інфраструктури (системи доріг та під’їзних шляхів, портів, аеродромів).
У Центральній Африці на базі колишнього Центральноекваторіального митного союзу з 1966 р. діяв Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), перетворений надалі на Економічне й валютне співтовариство Центральної Африки (ЕМССА), до якого сьогодні входять Габон, Камерун, Республіка Конго, Центральноафриканська Республіка, Чад і Екваторіальна Гвінея. У країн-членів ЮДЕАК є загальний банк і валюта, створено Фонд солідарності, який формується із внесків країн-членів, відрахувань від митних зборів та дотацій Франції. У рамках співтовариства провадяться певні загальні економічні проекти, наприклад, будівництво нафтоперегінного заводу в Габоні.
У Центральній Африці з 1983 р. існує також Економічне співтовариство центральноафриканських держав (ЕССАС), до якого,
основі вільного переміщення людей, товарів і послуг; введення загальних митних тарифів і проведення спільної торгової політики; координація спеціальної секторальної політики; гармонізація законодавства. В УЕМОА засновано та функціонує Центральний банк Західної Африки, створено Західноафриканський фонд розвитку, який фінансує проекти у сфері охорони здоров’я, іригації та сільського господарства.
У Східній Африці в 1967 р. три колишні англійські колонії, ґрунтуючись на положеннях Компальської угоди, створили Східноафриканське економічне співтовариство, що об’єднало Кенію, Танзанію та Уганду. Ця угода була спрямована на розвиток нових форм співпраці між країнами, які в період, коли вони були колоніями Великобританії, мали тісні зв’язки між собою. Проте значні відмінності в рівнях економічного розвитку (Кенія більш промислово розвинена), а також політичні розбіжності, які призвели до збройного конфлікту між Танзанією та Угандою в 1978 р., спричинили розпад Східноафриканського співтовариства.
Об’єктивні потреби економічного розвитку змусили керівників трьох східноафриканських країн повернутися до ідеї інтеграції. 30 листопада 1999 р. було підписано Угоду про формування Східноафриканського співтовариства у складі Кенії, Уганди і Танзанії. При цьому заявлено не тільки про співпрацю в економічній сфері — створенні зони вільної торгівлі та валютного союзу
— а й про політичну інтеграцію, намічається створення власної валюти; передбачається об’єднання трьох країн у Федерацію Східноафриканських держав.
Територіально поряд зі Східноафриканським співтовариством виникло нове міждержавне об’єднання — Троїстий торговий союз Мозамбіку, Замбії та Малаві. Восени 1999 р. ці держави представили програми спільної торгової та інвестиційної політики, проекти з оновлення й розширення транспортної інфраструктури, що особливо важливо для Замбії та Малаві, які не мають власного виходу до моря.
Країни Східноафриканського співтовариства та Троїстого торгового союзу входять до Спільного ринку Східної та Південної Африки. Ще в 1981 р. було підписано Договір про створення Зони преференційної торгівлі країн Східної та Південної Африки, до якої входили Ангола, Бурунді, Демократична Республіка Конго, Джибуті, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські Острови, Лесото, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Сейшельські острови, Сомалі, Судан, Танзанія, Уганда, Ерітрея, Ефіопія.
У 1994 р. було підписано договір про створення Спільного ринку Східної та Південної Африки (КОМЕСА) на базі Зони преференційної торгівлі держав Східної та Південної Африки. Членами КОМЕСА є Ангола, Бурунді, Демократична Республіка Конго, Джибуті, Єгипет, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські Ост-
крім країн-членів ЕМССА, входять Бурунді, Заїр, Руанда і СанТоме та Принсипі.
Основними сферами діяльності КОМЕСА є лібералізація торгівлі, митна й валютно-фінансова співпраця, створення валютної одиниці Східної та Південної Африки для взаємних розрахунків і платіжного союзу, а також співпраця у транспортній галузі та зв’язку, промисловості, сільському господарстві, в науці і техніці, туризмі та ін.
Проте КОМЕСА — вельми неоднорідне об’єднання. До нього входять країни з різним рівнем розвитку. Взаємна торгівля країнучасниць в останні десятиліття не зростає, а скорочується (в 1970 р. — 9 %, а у 2002 р. — 5,6 %). Багато африканських економістів і політиків побоюються, що створення зони вільної торгівлі поглибить поляризацію між сильними та слабкими країнами, зокрема, їх турбує можливе зміцнення у країнах КОМЕСА позицій Єгипту. Тому, наприклад, Танзанія та Мозамбік, що були членами Зони преференційної торгівлі держав Східної та Південної Африки, до КОМЕСА не ввійшли.
Ще раніше, 1992 року, було створено Південноафриканське співтовариство розвитку (САДК), до якого входять Ангола, Ботсвана, Замбія, Зімбабве, Лесото, Малаві, Мозамбік, Намібія, Свазіленд, Танзанія, ПАР. Усі вони, крім ПАР і Ботсвани, є членами КОМЕСА. До САДК, як і до КОМЕСА, входять країни полярно різного рівня розвитку. Найбільш розвиненою державою в САДК є ПАР.
Маючи велике позитивне сальдо в торгівлі з країнами САДК, ПАР відразу пішла на зниження мит у взаємній торгівлі, інші ж країни здійснюють його поступово. До 2020 р. передбачається скасувати 85 % мит на 12 тис. видів продукції та створити митний союз. Головне завдання САДК — допомогти країнам-членам співтовариства визначити регіональні пріоритети, прискорити інтеграційні процеси, сприяючи в мобілізації ресурсів, і досягати максимальної віддачі від проектів. КОМЕСА та САДК прийшли до угоди про координацію діяльності.
У Північній Африці в 1989 р. було створено Раду арабської співпраці та Союз арабського Магріба, членство в якому мають Алжир, Мавританія, Марокко, Туніс.
Установою, що об’єднує всі країни Африканського континенту з метою сприяння їх єдності й солідарності, захисту суверенітету і територіальної цілісності, є Організація африканської єдності (ОАЄ), створена 1963 року, до якої входять 53 африканські держави. Серед завдань, що стоять перед ОАЄ, — узгодження й
рови, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Намібія, Руанда, Свазіленд, Сейшельські острови, Судан, Уганда, Ерітрея, Ефіопія.
Кількість створених в Африці в різні періоди регіональних організацій є великою, і до них входять майже всі країни континенту. Проте більшість цих формувань виявилися малоефективними внаслідок успадкованого ще від колоніальних часів нижчого рівня розвитку, вузької, часто монокультурної спеціалізації економіки, що не мають взаємодоповнювального характеру.
Суттєве відставання Африканського континенту в рівні свого розвитку від інших регіонів світу та країн, що розвиваються, негативно позначається на інтеграційних процесах. Так, фактором який стримує розвиток інтеграції на континенті, є політична нестабільність, етнічні конфлікти, що доходять до воєнних зіткнень, особливо в Центральній і Східній Африці.
Однак той факт, що абсолютна більшість країн, що розвиваються, беруть участь у тому чи іншому регіональному економічному угрупованні, свідчить про відведення країнами, що розвиваються, регіональній співпраці важливої ролі у становленні національних економік. Але на шляху розширення цієї співпраці їм належить подолати низку труднощів, зумовлених як внутрішніми суперечностями всередині угруповань, так і прагненням промислово розвинених країн використовувати більшість із них у власних корисливих цілях.
