Світовий банк не дає позик ані розвиненим країнам, ані приватним особам, а лише платоспроможним урядам країн, що розвиваються, підтримуючи конкретні проекти. Чим бідніша країна, тим сприятливіші умови, на яких вона може отримати позику від Банку. Рішення щодо того, котра з організацій — МБРР чи МАР
— фінансуватиме проект, залежить від економічної ситуації у країні, а не від характеристик проекту.
Світовий банк має найвищий рейтинг інвестицій на світових ринках, оскільки не переглядає встановлені проценти або основні платежі за позиками й не бере участі в угодах із перегляду боргів щодо наданих ним позик. Це допомагає зрозуміти причини високого рейтингу, а також здатності розповсюджувати свої бони на ринках серед найбільш консервативних інвесторів світу. Ці бони, у свою чергу, дають можливість Банкові позичати гроші на будівництво шляхів, шкіл, проведення реформ економічної політики та на інші цілі у країнах, що розвиваються.
5.4.4. Розподіл функцій між МВФ та Світовим банком. Історія розвитку та їх взаємодія
надає технічну допомогу та допомогу в підвищенні освіти. Отже, одним напрямом є діяльність зі сприяння розвитку країн, що розвиваються.
Свою діяльність міжнародні фінансові організації Міжнародний валютний фонд (далі — МВФ) і Світовий банк (спочатку як Міжнародний банк реконструкції та розвитку), як інституційні структури світової економіки, розпочали з моменту заснування Бреттон-Вудської валютної системи. В основі цієї системи лежала кейнсіанська доктрина державного (наддержавного) регулювання економічних (валютних) відносин. Ця доктрина відображала відносно високий рівень глобалізації світової економіки, який склався після Великої депресії 30-х років та після Другої світової війни.
Міжнародні фінансові організації Міжнародний валютний фонд та Світовий банк є глобальними за природою організаціями, цільова функція яких — інтеграція країн у світовий ринковий простір, тобто у глобальне економічне середовище. З моменту свого виникнення і впродовж еволюціонування, що триває понад 50 років, вони, змінюючи інструменти реалізації своєї цільової функції, спрямовано впливали на формування глобальної економічної системи.
Цільове спрямування кредитів міжнародних організацій як провідний інструмент реалізації глобалізаційної функції визначається конкретними історичними умовами. На перших етапах діяльності МВФ згідно з завданнями, що випливали з БреттонВудських угод, виконував роль своєрідного поліцейського, який мав стежити за правилами гри, що були встановлені для забезпечення нормального функціонування валютної системи золотодевізного стандарту. Світовий банк мав прокредитувати відбудову західноєвропейської економіки.
У 70—80-х роках МВФ та Світовий банк стають найактивнішими носіями глобалізаційного розвитку країн, що розвиваються, а з кінця 80-х — початку 90-х років — країн із перехідною економікою.
Необхідно зазначити, що задекларованої у Бреттон-Вуді мети
— підтримки порядку в міжнародній валютно-фінансовій сфері
— провідні фахівці з міжнародних фінансів збиралися досягти саме за допомогою МВФ та Світового банку.
Світовий банк і МВФ завжди були двома установами, що доповнювали одна одну. Вони тісно пов’язані між собою за основними цілями та організаційно. Так, згідно з положеннями Стату-
Якщо поставити питання, чим Світовий банк відрізняється від МВФ, то, як зазначає Девід Д. Дрісколл, більшість людей має лише приблизне уявлення про те, чим займаються ці організації, і насправді дуже мало хто може сказати, чим і як вони відрізняються. Навіть ініціатор їх створення Джон Мейнард Кейнс, якого багато хто вважає найвидатнішим економістом XX століття, визнав на першому урочистому засіданні Міжнародного валютного фонду, що його здивували назви: він вважав, що Фонд слід було б назвати банком, а Банк — фондом. Плутанина була вже тоді.
Справді, за поверхового підходу обидві установи мають чимало спільного. Вони в певному сенсі належать урядам країнчленів і управляються ними. Діяльність як Світового банку, так і МВФ пов’язана з економічними питаннями та спрямована на розвиток і зміцнення економік країн-членів. Обидві організації за статутами покликані сприяти розвитку та зміцненню економіки країн, які є їхніми членами.
Стисло спільну мету обох міжнародних фінансових інституцій можна сформулювати так:
• об’єднувати зусилля світової спільноти з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;
• здійснювати міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання;
• спільно розробляти й координувати стратегію і тактику світової валютної та кредитно-фінансової політики.
Однак, незважаючи на ці та інші спільні риси, Світовий банк та МВФ є різними організаціями.
Створення саме двох установ, а не однієї, є не випадковим. Міжнародне співтовариство, створюючи дві організації, свідомо прагнуло встановити розподіл повноважень. Поділ праці між
ту членом МБРР може стати тільки учасник МВФ. Структурою обидві установи входять до системи ООН. Світовий банк та МВФ є установами, що підтримують світову економічну та фінансову системи. Стрімкий розвиток різних сегментів світової економіки спричиняє поглиблення співробітництва між МВФ та Світовим банком. Це співробітництво здійснюється по лінії регулярного обміну інформацією та документацією, спільної участі в різних місіях, взаємовідвідування та за допомогою спільних нарад представників Директорату обох інституцій, взаємної організації та проведення спільних семінарів. Найбільш плідно фактичне співробітництво здійснюється щодо реалізації ініціативи допомоги бідним країнам із великим рівнем боргів.
Кожна з цих установ має свої цілі, структуру, отримує фінансування з різних джерел, надає допомогу різним категоріям країнчленів і намагається досягти своєї мети, використовуючи власні специфічні засоби. Світовий банк має на меті створити обґрунтовану підставу успіху специфічних проектів, зусилля Фонду спрямовані на сприяння досягнення сильнішої міжнародної монетарної стабільності. Отримання допомоги від МБРР залежить у більшості випадків від чинників загальноекономічного стану країни, а отримання допомоги МВФ — від стану монетарної системи, перш за все від платіжного балансу країни-учасника, узгодженості його платежів і надходжень з інших країн.
У процесі своєї діяльності, згідно зі встановленим поділом праці, МВФ контролює впровадження у країнах-членах макроекономічних реформ, у той час як МБРР — структурних. Якби було потрібно визначити ключове слово для кожної з міжнародних інституцій, то кредо МВФ можна було визначити як «стабілізація», а МБРР — «розвиток». Під час розподілу проблем, якими опікуються ці дві установи, для МВФ випали б макроекономіка, сукупний попит і управління, тоді як для МБРР залишились би сукупна пропозиція та виробництво в поєднанні з менеджментом на рівні мікроекономіки. Із розвитком світового господарства та у зв’язку зі структурними змінами, що в ньому відбулися за останні 50 років, цільове спрямування діяльності МВФ зазнало певної еволюції, з’явилися нові риси і в діяльності Світового банку.
Так, наприклад, із 60-х років минулого століття до цільової функції МВФ як наддержавної установи, що покликана регулювати міжнародні валютно-фінансові відносини, додалася функція надання кредитно-фінансової допомоги для здійснення антиінфляційної політики та вирівнювання платіжних балансів у країнах, що розвиваються. Світовий банк у цей період починає диверсифікувати свою діяльність. У його структурі з’являється розгалужена система фінансових інститутів, діяльність яких зорієнтована на доповнення функціональної дієздатності МБРР і спрямована на посилення його глобалізаційного впливу.
ними був породжений відмінностями в наданих їм функціях: якщо МБРР став переважно інституцією розвитку, то МВФ — організацією, яка прагне підтримувати належну систему міждержавних платежів і розрахунків, інституцією співпраці (кооперації), унікальність якої визначається поєднанням регулювальних, консультативних і фінансових функцій.
За роки своєї роботи Світовий банк, як і Міжнародний валютний фонд, зазнав певних змін. Якщо у Бреттон-Вудській валютній системі його діяльність була спрямована на відновлення за рахунок фінансування темпів економічного зростання західноєвропейських країн, то в умовах дії загальної закономірності світового економічного розвитку, яка була посилена Бреттон-Вудським валютним порядком, — а закономірності полягають у нерівномірності економічного розвитку, — на перший план вийшли проблеми подолання бідності, поліпшення рівня життя найменш захищених верств населення в усьому світі. Це вплинуло на переорієнтування діяльності Банку. Його пріоритетом стало спочатку сприяння довгостроковому економічному зростанню країн, що розвиваються, а надалі і країн із транзитивними економіками. За рахунок цих дій реалізовувалася глобалізаційна функція Світового банку, яка полягає в наданні допомоги активному інтегруванню країн у світову економіку. Для цього Світовий банк було наділено спеціальними інструментами, провідним серед них стало надання довгострокових пільгових кредитів найбіднішим країнам. Досить чітко відбувся розподіл кредитів Банку на інвестиційні (фінансування конкретних інвестиційних проектів) та структурні (підтримка реформ в окремих галузях економіки). Інститути, що входять до складу Світового банку, широтою охоплення та функціональним призначенням засвідчують глобалізаційну функцію Банку як багатосторонньої міжнародної кредитної установи, котра має на меті надання фінансової допомоги країнам Африки, Азії, Латинської Америки, Центральної та Східної Європи незалежно від місця їх розташування. За визначенням Світового банку, ціль цих кредитних установ полягає в тому, щоб
