Підтримка впорядкованої та стабільної міжнародної валютної системи вимагає виконання всіма учасниками системи своїх фінансових зобов’язань стосовно інших учасників. Членство в МВФ дає право кожній країні, яка відчуває дефіцит іноземної валюти (що перешкоджає їй виконувати зазначені зобов’язання), на тимчасовий доступ до загальних валютних ресурсів МВФ для вирішення своїх проблем (найчастіше — платіжного балансу). Ці проблеми можуть виникати незалежно від економічного потенціалу та рівня валового національного продукту (ВНП) на душу населення, тому майже всі країничлени МВФ, починаючи від найменшої країни, що розвивається, до найбільшої промислово розвинутої країни, були змушені в той чи інший час звертатися за підтримкою до МВФ. Відсоткові ставки позик МВФ нижчі від ринкових, проте не настіль-
Нова формула повинна продовжувати відображати попередні функції Фонду. Хоча слід зауважити, що деякі країни запропонували не пов’язувати доступ країн-членів до ресурсів Фонду з розміром квоти та кількістю голосів.
Джерелом фінансування операцій МВФ є його власні кошти, що складаються із внесків держав-членів Фонду (у формі їхньої національної валюти та вільно конвертованої валюти), які вносить кожна країна-член, вступаючи до Фонду, а також спеціально емітованих Фондом кредитних засобів — спеціальних прав запозичення (СПЗ).
Згідно зі Статутом МВФ його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави й активних позицій платіжного балансу.
При цьому фінансові ресурси, що надаються МВФ під реалізацію системних проектів, використовуються винятково для підтримки платіжного балансу й фінансування дефіциту Державного бюджету та повертаються за рахунок коштів Державного бюджету.
Одержувачами кредитів МВФ є центральні банки країн, які зараховують їх до своїх міжнародних резервів і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для зазначених цілей.
Перше ніж надати кредит, МВФ ретельно вивчає ситуацію у країні, а потім пропонує урядові дотримуватися відповідної монетарної політики. Лише в разі належного виконання висунутих Фондом умов і відповідного досягнення певних стабілізаційних результатів фінансову допомогу може бути надано.
Оскільки за кредитами до МВФ звертаються головним чином країни з неконвертованими валютами, Фонд надає валютні кредити під заставу відповідних сум неконвертованих національних валют, на які відсутній попит з боку інших країн, і вони залишаються на рахунку загальних ресурсів. Зазвичай операція погашення кредиту, а саме викупу країною своєї національної валюти у Фонду та повернення коштів в іноземній валюті, відбувається впродовж 3—5 років з дати купівлі валюти.
Кредитні механізми МВФ, що формувалися залежно від цілей та умов кредитування, характеру макроекономічних і структурних проблем, які вони намагалися вирішити, зазнавали постійних змін за час діяльності Фонду. У міру того як деякі з них (такі як нафтовий механізм, довірчий механізм, механізм стабілізаційного фінансування та інші) перестали використовуватися, з’являлися нові.
Фінансові ресурси Фонду надаються за такими механізмами:
ки пільгові, як ставки позик Міжнародної асоціації розвитку з групи Світового банку.
• Програма «стендбай» (SBA). Зазвичай вона триває від 12 до 18 місяців. Кошти необхідно повернути МВФ упродовж п’яти років, причому перше повернення починається через 3,5 року після одержання коштів.
• Програма фонду спеціальних трансформацій (Systemic Transformation Facility, скорочено STF). Це спеціальна початкова програма для перехідних економік (нею користувалися всі країни з перехідною економікою). Кошти необхідно повернути МВФ упродовж десяти років, причому перше повернення починається через 4,5 року після одержання коштів.
• Програма фонду розширеного кредитування (Extended Fund Facility — (ЕFF)). Це також пільгова програма з точки зору повернення коштів. Кошти надаються на десять років.
• Програма ESAF — розрахована на найбідніші країни і є аналогом EFF. Останнім часом коштів для субсидування не вистачає, тому деякі з бідних країн змушені користуватися змішаними програмами, де лише частина є субсидованою (EFF-ESAP blend).
• Програма компенсації втрати експортних надходжень або додаткових витрат на імпорт зерна (CCFP). Ця програма компенсує важкопередбачувані обставини (неврожай, криза ринків, падіння експортних цін тощо), але доступ до такої програми обмежений 60 % від квоти країни-члена, порівняно з 100—300 % квоти за іншими програмами.
• Програма додаткових резервів (SRF)
— розрахована на випадок валютно-фінансової кризи країни-члена. Можна запросити дуже значні фінансові ресурси — понад 300 % квоти, але такі кошти треба повернути впродовж 12—18 місяців, або сплачувати практично ринкові відсоткові ставки за користування ресурсами впродовж більшого періоду.
