< Попередня  Змiст  Наступна >

6.2. Дошкільний вік


 

Загальна характеристика дошкільного віку

 

У дошкільному віці триває розвиток особистості дитини. Формується потреба у визнанні, почуття власної гідності, усвідомлення себе в часі (в минулому, теперішньому і майбутньому), усвідомлення власної статевої належності, усвідомлення себе в соціальному просторі (усвідомлення своїх бажань та обов’язків).

 

Позитивним результатом розвитку дитини у цьому віці є переживання нею почуття прихильності, ніжності і любові на аналогічні почуття дорослих (передовсім батьків); реалізація власної потреби в авторитеті та повазі, розуміння з боку близьких та значущих для нього осіб; поява сталого почуття «Я», впевненість, ініціативність та активність, адекватна самооцінка; здатність до співчуття; наявність почуття доброзичливості до людей за ненадмірної вираженності ревнощів і заздрості; контактність і комунікабельність, прагнення взаємодіяти з ровесниками на рівних.

 

Дошкільний вік — це період, упродовж якого відбувається величезне збагачення й упорядкування чуттєвого досвіду дитини, опановування специфічно людських форм сприйняття та мислення, бурхливий розвиток уяви, формування паростків довільної уваги та смислової пам’яті.

 

Усі ці надбання особистості є результатом розумного навчання та виховання і любові до дітей.

 

Особливості розвитку особистості дошкільника

 

Дошкільна освіта має враховувати особливості цього віку в процесі розвитку особистості дошкільника. Одним із важливих моментів цього періоду є активне формування морально-етичних та особистісних категорій. Норми, правила поведінки, розуміння того, що таке добре, а що погано, формуються під впливом емоційних ставлень, оцінок дорослих, представником яких виступає педагог. У дітей з’являється почуття сорому (наприклад, вони починають соромитися роздягатися в присутності чужих людей). Досить добре дошкільник розуміє правила поведінки, заборони, але ще не завжди вміє контролювати власні почуття та бажання, що є природним для цього віку.

 

Морально-етичні поняття і почуття нерозривні з яскраво вираженою емоційністю. Діти безпосередньо спонтанно виражають почуття, легко плачуть і швидко заспокоюються, настрій залежить від обставин, радість не знає меж, горе невтішне, страх глибокий, здивування безмежне, а сміх заразливий.

 

На початку дошкільного віку у дітей з’являються страхи. Воснові більшості страхів лежить афективно -загострене сприймання загрози життю як одного з виявів інстинкту самозбереження. Діти, які бояться, більш обережні і передбачливі, емоційні і чутливі. Повна відсутність страхів може вказувати на занижену емоційність, чутливість, ослаблення інстинкту самозбереження із розгальмуванням потягів і некероване збудження.

 

Інколи самі батьки, особливо матері, переживають страхи, несвідомо передають їх дітям або занадто переймаються уявними небезпеками, обмежуючи контакти, читання «страшних» казок, перегляд мультфільмів і самостійне дозвілля. Багато залежить від батька в сім’ї, зокрема його манера поведінки і здатність допомогти дитині в подоланні страхів. Його надмірна суворість, жорсткість, ігнорування підвищеної чутливості дітей, неувага до душевних запитів посилюють невротичну, основану на тривозі прив’язаність дитини до мами і вже цим спричиняють появу страхів.

 

Неправильно забороняти дітям зовнішньо виявляти негативні емоції (гнів, образа, невдоволення, плач) . Річ не в тім, щоб не схвалювати ці емоції, а в розумінні їхніх причин, джерел. Якщо дитина часто вередує, роздратована, плаче або часто агресивна, гнівається , кричить — це сигнал неблагополуччя в певних значущих для неї сферах взаємин із дорослими.

 

Важливу роль у формуванні названих вище новоутворень особистості відіграє позиція, ставлення педагога до дітей, його стиль управління навчанням: авторитарний, демократичний чи ліберальний.

 

Дієвим і, головне, позитивним для подальшого розвитку буде спокій, співчуття, довірливий контакт, роз’яснення і за необхідності — настанови з вираженням упевненності в здатності дитини самостійно подолати труднощі. Тим самим відчуття «Я» дитини буде зміцнюватися і розвиватися. Спостерігається підвищена сприйнятливість дітей до емоційного стану дорослого, особливо до збудженого та роздратованого тону.

 

Психологи вважають, що тон голосу дорослого має три вияви залежно від ситуації та мети: спокійний, розмірений — буденна розмова; дещо вищий і трішки гучніший — схвалення дитини; низький і дещо уповільнений — зауваження, несхвалення, повторна вимога.

 

За відсутності страху покарання і довірливого контакту з батьками можливі зауваження з боку дітей: «Не говори зі мною таким голосом . Ти думаєш, що це нормальний тон з батьками». Подібні фрази свідчать про почуття власної гідності, яке є важливим надбанням «Я».

 

У дошкільному віці відбувається засвоєння статевої належності. Дитина чітко знає, хто вона: хлопчик чи дівчинка.

 

Діти в ранньому віці, з одного боку, здійснюють вчинки за безпосередньою вказівкою дорослих, а з іншого, роблять те, що їм хочеться, що їм приємне і не потребує особливих зусиль. У дошкільному віці поведінку більшою мірою визначають ситуативні бажання, пов’язані з легкодосяжною метою. Розвивається мотиваційна сфера дошкільника. Йде «боротьба» між «Я хочу» і «Ти маєш». Відокремившись від дорослого, дитина починає виділяти власну діяльність і діяльність дорослого. Орієнтація поведінки за принципом «діяти як дорослий» формує довільність дій, бо тут постійно стикаються два бажання: діяти імпульсивно, безпосередньо і діяти відповідно до вимог дорослого. Дитина змушена знаходити компроміс між бажанням самостійності й незалежності та бажанням приємної міжособистісної взаємодії з дорослими (першою чергою з батьками). Педагог у процесі взаємодії із дошкільнятами обов’язково має враховувати особливості мотиваційної сфери дошкільника і будувати заняття так, щоб дитині хотілося брати участь у них.

 

Наслідування особливий вид навчання. Коли ми цілеспрямовано навчаємо — ми контролюємо ситуацію, розповідаємо дитині як потрібно поводитися в тій чи іншій ситуації. Закінчивши урок, ми забуваємо, що дитина продовжує спостерігати за дорослим, здивовано виявляємо в її поведінці, грі, розмовах те, чого, мабуть, і не хотіли навчити (вчимо, що вулицю треба переходити лише на зелене світло, а самі цього не робимо; говоримо, що кричати негарно, а самі це робимо і багато-багато іншого). Дитина наслідує як позитивні, так і негативні дії.

 

Наприклад, в одному із експериментів дитину запрошували до кімнати з різними ігровими предметами і демонстрували фільм. На екрані — ця сама кімната, до неї заходить дорослий («об’єкт») і починає грати: в одних ситуаціях — тихо, спокійно, в інших — псуючи іграшки. Під час перегляду експериментатор непомітно виходить з кімнати. Неочікувано фільм переривається, і дитина помічає, що вона в кімнаті одна. Дошкільник починає наслідувати побачене, копіювати дії об’єкта — як позитивні, так і негативні. Отже, дитина наслідує не заради схвалення дорослого, сам процес надає їй задоволення.

 

Постає питання, як зробити так, щоб дитина не була «всеїдною », щоб вона, копіюючи хороше, утримувалася від поганого? Зрозуміло одне: жодними директивними методами цього не досягти. Управляти можна процесом прямого навчання, а наслідування — процес стихійний, неконтрольований. Як зробити так, щоб дитина сама вміла і хотіла відрізнити потрібні зразки від непотрібних, утримавшись від копіювання останніх? Тобто у дитини має сформуватися особлива якість особистості — незалежність.

 

На формування таких якостей впливає стиль управління навчанням. В основі появи у дошкільнят елементів незалежності перебуває демократичний стиль. Раніше за все дошкільник починає діяти незалежно в сфері суджень, словесної оцінки партнера; в сфері практичних дій незалежність з’являється пізніше. Стиль також впливає на підвищення активності, ініціативності дитини. Іякщо у переддошкільному віці малюк схильний до глобального наслідування, то це тому, що демократичне спілкування не застосовувалося.

 

Також педагогам слід широко використовувати гру в процесі навчання. Інколи вони недооцінюють її ролі. Але якщо дитина не навчилася грати , якщо її не приваблюють іграшки, якщо вона не може створити сюжетно-рольову гру, зацікавити в ній своїх друзів, то у такого малюка не буде успіхів і в серйозній діяльності. Гра — це особлива, необхідна для нормального розвитку дитини школа, в якій діти багато чого навчаються. Радянські психологи називають гру провідною діяльністю цього віку, наголошуючи при цьому, що саме в грі дитина опановує вміння узагальнювати й аналізувати, запам’ ятовувати і пригадувати те, що потрібно в даний момент. У грі розвивається фантазія, здатність концентрувати увагу, вміння взаємодіяти. Хоча дорослим може здаватися, що в грі дитині надається повна свобода, саме граючись малюк набуває здатність стримувати безпосередні бажання, контролювати власні дії, підкорятися правилам, до цілеспрямованої, доцільної поведінки , що регулюється усвідомленою метою. Не випадково педагоги давно помітили — яка дитина в грі, такою значною мірою вона буде й у житті.


Пізнавальна сфера

 

Окреслимо, на що необхідно звертати увагу педагогові в процесі розвитку пізнавальної діяльності дошкільника.

 

Сприймання . Розвивається зорове, слухове, тактильне сприймання. У цей період формуються сенсорні еталони — виокремлені певним чином, розподілені та взаємопов’язані зразки властивостей предметів : системи кольорів, геометричних форм, музичних звуків, фонем мовлення тощо. Сенсорні еталони використовуються дітьми під час виконання дій сприймання, виступають своєрідними відправними точками для визначення особливостей досліджуваного предмета.

 

До кінця дошкільного віку дитина ще не володіє загальноприйнятими еталонами. Точкою відліку для її сприймання є уявлення про властивості конкретних, добре знайомих предметів.

 

Це виявляється в тих словесних позначеннях, які дитина дає властивостям предметів. Наприклад , визначаючи трикутну форму, вона говорить: «Як дах», коло — «Як м’ячик», овал — «Як огірок»; червоний колір — «Як помідор».

 

Тому ознайомлюючи дітей з еталонами, педагогу слід спиратися на власний досвід дітей, на ті предмети та явища, уявлення про які вони вже мають.

 

Матеріал, яким користується дитина (кольорові олівці, фарби, мозаїка, кубики, пірамідки, конструктори), містить основні зразки кольорів і форм, серії величин. Такі практичні дії з матеріалом — вихідний пункт для переходу до моделювання у внутрішньому плані.

 

Педагогу в процесі навчання слід враховувати, що в дошкільному віці переважає мимовільні увага та память. Дитина уважна до того, що для неї цікаво, емоційно значуще, і запам’ятовує те, що привертає увагу і «запам’ятовується само собою». Набагато краще запам’ятовуються наочні образи, аніж словесні міркування.

 

Відомо з досвіду, що дуже багато дітей взимку намагаються «їсти» сніг чи смоктати бурульки. Будь-які розумні пояснення, аргументи дорослих стосовно того, що це шкідливо, не допомагають. Але якщо разом з дитиною взяти білосніжний, на перший погляд чистий сніг, розтопити його вдома в мисочці і побачити, що плаває у воді, то це для дитини буде вельми переконливим, щоб більше снігу не їсти.

 

Матеріал, який дитині потрібно запам’ятати, добре було б подавати в певному ритмі; широко використовувати рими, бо для дітей при запам’ятовуванні тексту вагоміше значення мають ритм і рима, аніж зміст. Слід демонструвати їм та опановувати з ними прийоми запам’ятовування, наприклад уголос разом з дітьми повторювати кілька разів певні слова, щоб їх запам’ятати. Наприкінці дошкільного віку формується здатність до тривалого довільного управління увагою, починає розвиватися словесно-логічна пам’ять. Переломний момент у розвитку пам’яті — виникнення спеціальних мнемічних дій, за яких дитина ставить перед собою мету запам’ятати і починає використовувати відповідні способи.

 

Мовлення. У розвитку мовлення дитини значну роль відіграють дорослі, передовсім педагоги. Педагог має розмовляти грамотно, чітко, пояснювати нові, незрозумілі для дитини поняття, його мовлення має бути правильним, емоційним. Він має спонукати дитину до розмов, розповідей за малюнком, реальних ситуацій тощо. Наприкінці дошкільного віку збагачується словниковий запас; удосконалюється граматична будова мовлення; здійснюється перехід від ситуативної до контекстної форми мовлення, зрозумілої поза ситуацією; різко зростає регулювальна функція мовлення в поведінці та здійсненні всіх видів психічних дій; формується внутрішнє мовлення.

 

Мислення. Педагог у процесі навчання має враховувати, що у цей період переважає наочно-дійове й інтенсивно розвивається наочно-образне мислення (яке в майбутньому буде складовою будь-якої творчої діяльності).

 

Так, мисленнєва операція — порівняння, що вміло використовується педагогом, допомагає учневі уявити собі і зрозуміти предмети і явища, які виходять за межі його життєвого досвіду і недоступні його уяві. Наприклад, викладач-професіонал не просто порівнює розміри Сонця та Землі, а демонструє школярам для порівняння канцелярську кнопку і велике картонне коло. Говорячи про висоту морської хвилі, вчитель не лише називає її в метрах, ай порівнює із доступною спостереженню багатоповерхівкою.

 

Розв’язання прикладу 6 + 3 може викликати у дошкільнят труднощі, але якщо їм запропонувати вирішити таку задачу: «У тебе було 6 цукерок, а тато дав ще 3. Скільки стало всього?» — відповідь отримаємо швидше.

 

Дитина спирається на наочні образи. Цей метод допомагає їй розв’язувати конкретні завдання, але під час розв’язання абстрактних прикладів, де числа не мають найменувань, можуть виникати ускладнення. Тому важливо засвоїти принципи складання чисел.

 

Ознайомити дитину з поняттям «склад числа» можна на прикладі. Дитині пропонують розкласти 3 палочки на дві купки. Дуже швидко вона переконається, що можливі тільки два варіанти: 1 і 2 або 2 і 1. Це і є модель розуміння «склад числа», тобто щоб отримати число 3, потрібно до 1 додати 2 або до 2 додати 1 (варіант 1 + 1 + 1 діти зазвичай знають).

 

За логічного мислення розумові дії здійснюються в плані внутрішнього мовлення, використовуються різні знакові системи. Мислення дошкільника оперує образами, які відображають в одних випадках конкретні предмети, а в інших є більш чи менш узагальненими й схематизованими. Дитина уявляє собі розв’язок задач у вигляді розгорнутих дій з предметами чи їх замінниками. Але в цей період дошкільня найбільше покладається на те, що бачить, чує тощо.

 

Дітям пропонується порівняти 2 однакові лінійки, які прикріплені до дошки так, що одна з них здається довшою за іншу. Звісно, всі діти визнають, що лінійки не однакової довжини. Знявши лінійки, малюкам дають їх роздивитися, щоб вони впевнились у їх тотожності, а потім знову повертають на дошку і повторюють запитання. Порівнявши лінійки, діти впевнено говорять , що лінійки однакові. Малюка відволікають розмовою на 2—3 хв., а потім просять дістати на підлозі гарну марку, не встаючи зі стільчика: «дотягнешся — буде твоя». Відстань між максимально витягнутою рукою і маркою приблизно дорівнює довжині лінійки. «Якщо хочеш — можеш скористатися лінійкою» — радять дитині. Абсолютна більшість дошкільнят беруть ту лінійку, яка здається довшою.

 

Розвиток словесних форм мислення пов’язаний зі змінами взаємовідношень мовлення і практичної дії. У молодших дошкільнят висловлювання в процесі розв’язання практичних завдань йдуть за відповідними діями , ніби підсумовуючи їх. Потім мовлення починає випереджати дії, виконувати функцію планування. Це дає змогу дитині схоплювати і використовувати при розв’язанні задачі смислові зв’язки, які перебувають за межами зору. Коли дитина розуміє задачу, коли вона спирається на спостереження доступних їй фактів, її міркування можуть бути доволі послідовними й логічно правильними.

 

Спостерігаючи, як «ведуть себе» різні предмети, коли їх опускають на воду, дошкільник зробить правильний висновок, що дерев’яні предмети плавають, а металеві тонуть. Але мислити абстрактно діти ще не вміють.

 

Для дошкільнят характерно мислення комплексами і «передпоняттями», в яких об’єкти поєднані між собою не завжди істотними і навіть не завжди спільними для них особливостями.

 

Наприклад, 6-річній дівчинці запропонували відібрати із сукупності малюнків ті, на яких зображено тварини. «Кінь — тварина.» — «Чому?» — «Бо він їсть травичку і возить людей. Ведмідь — тварина. Він живе в лісі. Він клишоногий... Слон також тварина. Він в Африці живе... Ось ще лисичка тварина. Вона зайчиків ловить...»

 

Отже, управляючи розвитком особистості дошкільника, необхідно, щоб педагог пам’ятав, що його позиція, ставлення, стиль є важливими чинниками розвитку особистості дитини; щоб те, що він говорить дитині, збігалося з тим, що він робить; що необхідно давати простір для дитячої самостійності й активності; показувати цінність статі дитини ; надавати необхідну допомогу та підтримку в процесі навчання; чергувати в діяльності дії обов ’язкові («потрібно») й ті, що приносять задоволення («хочу ») (звісно, якщо процес навчання не вдається побудувати таким чином, щоб «потрібно» і «хочу» збігалися). У навчанні слід спиратися на гру.

 

У процесі управління пізнавальною діяльністю дошкільнят необхідно враховувати, що у дитини переважає мимовільна увага, а довільну увагу вона здатна утримувати лише до 15 хвилин; ознайомлювати з системами сенсорних еталонів, навчати прийомів дослідження предметів, порівнянню їх властивостей із засвоєними еталонами; організовувати матеріал для запам’ятовування, використовуючи ритм та риму, логічні зв ’язки, зрозумілі для дитини; стимулювати до розповідей та опису предметів, подій та ситуацій; обов’язково використовувати наочність (зрозумілу, яскраву, цікаву); вчити вголос розмірковувати в процесі розв’язання задач; спиратися на наочно- дійове та наочне-образне мислення; використовувати гру , творчі вправи.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
6.4. Середній шкільний вік
6.5. Старший шкільний вік
6.6. Студентський вік
6.7. Дорослий вік
Тема 7. КОМУНІКАЦІЇ, КЕРІВНИЦТВО І ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВЯЗАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ СИТУАЦІЙ
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki