Posibniki.com.ua Філософія Філософія ДІАЛЕКТИКА ЯК ЗАГАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ


< Попередня  Змiст  Наступна >

ДІАЛЕКТИКА ЯК ЗАГАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ


Схема 3

Діалектика — у сучасній філософії — теорія розвитку всього сущого, а також заснований на ній метод пізнання дійсності

Закони діалектики

Закон єдності та боротьби протилежностей розкриває суперечності як джерело саморозвитку явищ, предметів та процесів

Закон переходу кількості в якість розкриває та обґрунтовує механізм розвитку, зміст так званих стрибків — якісних переходів у процесі розвитку

Закон заперечення заперечення вказує напрям розвитку охоплюють усі сфери дійсності розкривають першоджерела руху, механізм переходу від старого до нового, зв’язки старого й нового

Розвиток є найвищою формою руху

Головна проблема діалектики — пошук відповіді на питання «що таке розвиток?»

Особливості

Альтернативи діалектики

Філософські підходи (концепції), альтернативні діалектиці, що не стали самостійними теоріями

Некласичні концепції діалектики

Наукові концепції

Догматизм

Релятивізм

Софістика

Еклектика «Трагічна діалектика»

Діалектична теологія

Негативна діалектика

Синергетика

Метафізика

Загальне поняття діалектики й розвитку

33Процес розвитку об’єктивної реальності аналізують діалектика, метафізика, синергетика тощо, але визначальною серед них є діалектика. У сучасній філософії діалектика — це теорія розвитку об’єктивної реальності, а також заснований на цій теорії універсальний метод пізнання. Діалектика як учення віддзеркалює найзагальніші закони розвитку матерії, духу, свідомості, пізнання та інших аспектів дійсності.

В історії філософії поня ття діалектики мало різні значення.

У стихійній античній діалектиці філософів Стародавнього світу діалектика із самого початку визначалась як мистецтво вести розмову (дискусію) з метою досягти істини. Геракліт першим висловив думку про те, що суперечність (боротьба) існує не тільки в думках, а й у реальному предметному світі. Почасти цей погляд на бороть бу як причину зміни й руху називають наївною діалектикою буття та свідомості; наївність полягає в тому, що такий погляд не дає змоги зрозуміти сутності предметів, процесів, явищ довколишнього світу. У період Середньовіччя діалектику було витіснено метафізикою (схоластикою), яка використовувалася для зміцнення у свідомості людей релігійн ої ідеології. У М.

Кузанського ідеї діалектики розвивалися вченням про вічність руху, про збіжність протилежних сторін, максимуму та мінімуму тощо.

Наступною формою діалектики стала ідеалістична діалектика. Її початок сягає філософії Нового часу (Р. Декарт, Б. Спіноза, Д. Дідро та ін.), але своїх класичних форм вона набула в німец ькій класичній філософії (І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінґ та особливо Ґ. Геґель). Саме Геґель на ідеалістичній основі розробив тлумачення світу як системи, що розвивається від нижчої

1

Реальність — філософський термін, який використовується у двох значеннях: 1) об’єктивний світ, що існує незалежно від людської свідомості й волевиявлення (матерія в усіх формах її існування та об’єктивний світ людського духу, тобто артефакти людської культури); 2) усе, що існує взагалі. Багатозначність терміна «реальність» віддзеркалена в понятті «реалізм», яке в історії філософії використовувалось як синонім матеріалізму або ідеалізму. У науковому пізнанні терміном «реальність» визначають предметну галузь дослідження певної науки (наприклад, «фізичну», «біологічну» реальність тощо).

Об’єктивна реальність — філософське поняття, що використовується у двох значеннях: об’єктивна реальність як матерія та об’єктивна реальність як об’єкт пізнання, котрий, на відміну від ідеальних об’єктів, не конструюється попередньо в межах тієї чи іншої теорії.

Суб’єктивна реальність — філософське поняття, яке також використовують у двох значеннях: суб’єктивна реальність як явище свідомості та суб’єктивна реальність як ідеальний об’єкт пізнання, сконструйований попередньо в межах тієї чи тієї теорії, котрий не існує поза нею та незалежно від неї.

35стадії до вищої. Діалектика (або метод розвитку), згідно з його концепцією, є способом знаходження та вирішення суперечностей, що існують на рівні понять як результат зіткнення протилежних визначень, які можна вирішити через об’єднання. Особливістю теорії діалектики Геґеля було те, що вона сама мала суперечливий характер (між діалектичним методом і консервативною системою).

Третьою ф ормою діалектики стає матеріалістична діалектика. Основи цієї форми розроблено представниками матеріалістичної філософії К. Марксом та Ф. Енґельсом. Головним було положення про поєднання матеріалізму та діалектики (діалектична логіка). Так, діалектика стала підґрунтям розуміння найузагальненіших законів розвитку природи, суспільства та мислення. Матеріалістичне розуміння історії — основа синтезу діалектики й гу манізму (концепція історичного матеріалізму). Діалектика є теорією обґрунтування саморозвитку суспільства в його зв’язку з конкретними історичними потребами людини.

Некласичну діалектику умовно визначають як четверту форму діалектики. Її репрезентують концепції сучасної західної філософії, наприклад герменевтика (П. Пуанкаре), в якій використовують діалектичний метод пошуку під час ситуативного ан алізу об’єкта пізнання.

Підсумовуючи характерні особливості матеріалістичної діалектики, можна зробити попередній висновок: розвиток — це загальна властивість матерії (ідеальних і матеріальних об’єктів) змінювати свій стан, саморозвиватися, у результаті чого вони переходять на вищий рівень свого існування. А рух є внутрішня властивість матерії, яка характеризується наявністю внутрішніх суперечностей, цілісністю та безперервністю зміни її форм.

Будь-який матеріальний або ідеальний об’єкт завж ди перебуває в стані руху (одночасно рухається й одночасно перебуває в стані спокою). Рух стає головним способом зв’язку в матеріальному світі.

Виокремлюють об’єктивну та суб’єктивну діалектику. Об’єктивна діалектика — це розвиток реального світу (природи й суспільства), а суб’єктивна діалектика — це діалектика мислення (понять). Процес відображення світу, що діалектично розвивається, здійснюється за рахунок системи щонайбільше узагальнених понять (категорій) про цей світ. Об’єктивна та суб’єктивна діалектики мають спільну основу — однакові закони розвитку світу. Суб’єктивна діалектика відрізняється від об’єктивної лише за формою св ого існування (суб’єктивною

36логікою розвитку). Об’єктивна діалектика віддзеркалюється мисленням людини, яке має суб’єктивний та ідеальний характер.

Об’єктивна та суб’єктивна діалектика, своєю чергою, суперечливо взаємодіють між собою, і ця суперечливість вирішується («знімається») у сфері суспільно-політичної практики. Окрема людина, особа має можливість пізнати діалектику й використати її для практичного пере творення світу, що її оточує, з метою максимальної адаптації до нього через його трансформацію та зміну самої себе.

Діалектика (як логіка) є системою принципів, категорій, законів, що віддзеркалюють процес саморозвитку об’єктивної реальності і дають можливість відобразити процес саморозвитку цієї реальності та здобути істинне знання про неї.

Принципи діалектики — це універсальні ідеї, критерії, що визначають головний зміст і роль усіх інших елементів суперечливої системи (до них належать принципи зв’язку, розвитку, єдності, суперечливості, гармонії, тотожності мислення та буття, діяльності тощо). Закони діалектики відбивають найсуттєвіші зв’язки розвитку предмета, явища або процесу й одночасно стають методом та осно вою теорії (наприклад, закони єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення). Категорії діалектики є найузагальненішими основоположними поняттями, за допомогою яких здійснюється філософське мислення (до таких категорій належать загальне, особливе, одиничне, сутність — явище, зміст — форма, можливість — дійсність, необхідність — випадковість, причина — наслідок, частина — ціле, система — стру ктура — елементи тощо).

Категорії є результатом якнайбільшого узагальнення, а отже, вони стосуються будь-якого предмета, явища або процесу дійсності.

Стабільність закону завжди співвідноситься з поняттям конкретності умов їх вияву. Наявність динаміки зміни одних умов іншими породжує нові варіанти виявів закону (його зняття), поглиблене тл умачення, розширення його розуміння або звуження сфери використання тощо (тому вияви будь-якого закону діалектики мають конкретно-історичні параметри). У процесі пізнання одні закони замінюються іншими. Відкриття нових законів — головне завдання діалектичного мислення. На цій основі людина пізнає світ з метою використання знань для його адекватного духовно-матеріального освоєння.

37Категорії діалектики є результатом відображення у свідомості матеріальних і духовних об’єктів довколишнього світу, тому вони завжди мають об’єктивний характер (відображують об’єктивний світ). Разом з тим вони суб’єктивні, як певний момент процесу пізнання (є логічною формою пізнання), відображають певний ступінь достовірності знань (відносну істину). Категорії маю ть власну суперечливу підсистему (взаємозв’язок), яка перебуває в стані розвитку від абстрактного до конкретного, від простого до складного з метою здобуття істини. З огляду на це старі категорії замінюються новими — відбувається процес «зняття» на вищому рівні. ходу від незнання до знання, від менш глибокого знання до глибшого), світоглядну (у ни х відображено певну систему поглядів людини на світ і відповідь на питання про ставлення цього світу до людини).

Категорії діалектики у процесі діалектичного пізнання виконують такі функції: онтологічну (як результат віддзеркалення об’єктивної дійсності, буття), гносеологічну (позаяк виступають певними етапами процесу пізнання, дають загальну його картину), логічну (бо є формами мислення), методологічну (орієнтують на конкретний спосіб мислення, що сприяє пере

Відмінність між принципами, законами та категоріями діалектики доволі відносна й умовна, понад те — момент єдності між ними завжди домінує. Наприклад, усі закони діалектики разом з принципами й категоріями виконують роль універсального методу, який визначає конкретні вимоги до суб’єкта мислення та його практичної діяльності. Методологічні орієнтири (норми та правила пізнання) оптимізу ють пізнавальну діяльність людини, сприяють щонайшвидшому подоланню омани й хибних знань.

Центральне місце в структурі діалектики мають закони, що конкретизують принципи зв’язку й розвитку. Таких законів три — закон єдності й боротьби протилежностей, закон переходу кількості в якість і закон заперечення заперечення.

Закон єдності й боротьби протилежностей фі ксує те, що все суще складається з єдності протилежних сторін, які перебувають у стані суперечності (боротьби). Суперечність є джерелом розвитку як результат її розгортання й вирішення. Сутність цього закону розкривається через такі категорії діалектики, як «протилежність», «суперечність», «єдність протилежностей», «боротьба протилежностей». Зупинимося на аналізі цих категорій доклад ніше.

38Протилежність — категорія діалектики, яка віддзеркалює наявність протилежних сторін, які водночас неподільно пов’язані між собою та суперечать одна одній, перебувають у стані взаємозаперечення (в єдності та взаємній протидії). Єдність протилежностей — це неможливість існування однієї сторони без іншої.

Протилежності мають властивість взаємопроникнення (наприклад, позитивне може завжди стати негативним). Загалом протилежнос ті, що перебувають у стані єдності, характеризуються станом покою й одночасно станом зміни (руху). Стан взаємодії між протилежностями (у мить їх єдності) називається суперечністю.

Суперечність є універсальною властивістю всіх явищ об’єктивної реальності, власне вона стає джерелом її зміни та розвитку. Суперечність (боротьба) має вічний та абсолютний характер. «Су перечність» — це категорія, що віддзеркалює не тільки боротьбу протилежних сторін (їх суперечність), але й процес розгортання цих суперечностей та їх вирішення. Цей процес має такі фази розвитку: суперечність (тотожність, різниця, протилежність), розв’язання суперечностей та поява нової суперечності (як остаточне розв’язання суперечності). Тотожність — це перша стадія розгор тання суперечності, подібність одного предмета до іншого.

З огляду на це розвиток описується формулою: розділення єдності на протилежності, їх боротьба та вирішення на рівні нової єдності. Тому процес розвитку стає процесом виникнення, розростання, загострення й вирішення суперечностей

1 .

Закон єдності та боротьби протилежностей є визначальним у всій системі діалектики. Він є основою для всіх інших законів діалектики, в яких обов’язково виокремлюються суперечності, цей закон також визначає головні вимоги діалектичного методу пізнання — обов’язкове роздвоєння об’єкта пізнання на окремі частини («складові»), одночасно синтезуючи їх на новому рівні.

Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні розкриває механізм формотворення якості, котрої ще не існує. Сутність цього закону розкривається через категорії «кількість» та «якість», «властивість», «міра», «стрибок».

Якість — це філософська категорія, яка віддзеркалює характеристики предмета, що дає змогу відрізнити один предмет від

1

Суперечності класифікуються на основі стану існування (наприклад, гармонія та дисгармонія, конфлікт), за характером їх вияву (наприклад, зовнішні та внутрішні), за формою виявлення (на основні та неосновні), на основі соціальних ознак (антагоністичні, неантагоністичні).

39інших. Якість предмета визначає кінцеву форму його існування (зникнення якості призводить до припинення існування самого предмета). Якість предмета визначає його властивості, але не зводиться до окремих властивостей, якість — це предметна цілісність властивостей, що визначають назву предмета. Пізнання не може обмежитися пізнанням однієї якості «взагалі», воно має виявити характерні особливості, спе цифічні якості, що притаманні конкретному предмету. Якості можуть бути природні та соціальні, структурні, функціональні, загальні, специфічні тощо.

Кількість — це філософська категорія, що віддзеркалює таку визначеність предмета, згідно з якою характеристики, що існують у певних межах, не зумовлюють перетворення одного предмета на інший. До кількісних характеристик предмета на лежать величина, об’єм, розміри, ступінь інтенсивності розвитку його властивостей. У математиці кількість позначається за допомогою таких понять, як величина та число.

Якість і кількість перебувають у діалектичному взаємозв’язку.

Немає кількості, яка не визначала б конкретну якість, і навпаки, конкретній якості відповідає конкретна кількість. Будь-яка кількість має умовну ме жу свого існування — міру. Міра — це інтервал кількісних характеристик, у межах яких може існувати якість.

Порушення міри спричиняє зміну предметних характеристик. Він перестає бути тим, чим він є. Закон переходу кількісних характеристик в якісні також має загальний характер, тобто будь-який елемент довколишнього світу зазнає дії цього закону.

Закон переходу кількісних змін в якісні фіксує такий взаємозв’язок між кількісними та якісними властивостями предмета, завдяки якому кількісні зміни, що виходять за межі міри, обов’язково зумовлять нову якість.

Згідно з дією цього закону розвиток об’єктивної реальності може проходити безперервно або бути перерваним. Безперервність — це повільна зміна кількості, перервність — це поява нової якості, що називається «стрибок».

Стрибок — це філософська категорія, яка характеризує якісну зміну предмета, зникнення старої якості, завершене перетворення на нове внаслідок кількісних змін. За гальний механізм стрибка відомий: розрив поступового еволюційного розвитку, зміна кількісних характеристик предмета, явища або процесу, перехід їх на новий рівень суперечності (їх вирішення), створення

40нової єдності буття та небуття, виникнення нового та знищення старого. Під час стрибка старе не знищується повністю, а заперечується діалектично з утриманням у новому всього цінного, позитивного. Різновиди стрибків залежать від форм розвитку матерії, часових характеристик їх перебігу та їх ролі у розвитку (постійні, випадкові, прогресивні, регресивні

1 тощо).

Закон заперечення заперечення характеризує напрями й форми розвитку. У певному розумінні цей закон синтезує дію всіх попередніх законів, його головною категорією є заперечення. Заперечення — це перехід від старої якості до нової, в якій попередні сторони, елементи та функції старої якості переходять у трансформованому вигляді в нову. Це означає, що між старим і новим існу є зв’язок, який характеризується трьома моментами: по-перше, подоланням старого, по-друге, необхідністю збереження старого й, по-третє, конструюванням нового.

Заперечення заперечення фіксує те, що процес розвитку має поступально циклічний характер (за спіраллю). Інакше кажучи, у процесі розвитку стара якість повторює себе на новій вищій стадії, ніби повертаючись до попере дньої. Форму циклічного розвитку називають діалектичною тріадою (теза — антитеза — синтез, теорія — практика — нова теорія). Кожний цикл є виток спіралі, а спіраль є ланцюжком циклів. Дію закону заперечення заперечення можна осягнути не в окремі моменти, а лише в цілісному завершеному процесі розвитк у.

Якщо процес єдності й боротьби протилежностей відображає джерело розвитку (суперечності), а закон взаємного переходу кількісних змін в якісні — його узагальнений механізм дії, то закон заперечення заперечення розкриває вектор спрямованості розвитку, його форму та результат.

Поряд з діалектикою зазвичай існують протилежні їй концепції, теорії (філософські та наукові), що також аналізують проблеми руху й розвитку, методи пізнання (мислення) тощо. До них належать метафізика, софістика, еклектика, некласичні концепції діалектики, синергетика тощо.

Коротко охарактеризуємо головні з них.

1

Прогрес і регрес — поняття, що використовуються для позначення протилежних форм розвитку. Прогрес — напрям розвитку від нижчого до вищого, від менш упорядкованого до більш упорядкованого. Прогрес використовується для оцінювання системи загалом, а також для окремих її елементів. Регрес — це перехід від вищих до нижчих форм, рух назад до старих форм, зміна на гірше (менша впорядкованість).

41Метафізика як протилежна діалектиці теоретична система посвоєму аналізує об’єктивну реальність у контексті проблем її розвитку. Альтернативність діалектики та метафізики виявляється, по-перше, у питаннях розуміння зв’язку між предметами та явищами: діалектика всі предмети й процеси розглядає через їх зв’язок, взаємодію; метафізика стверджує, що предмети й процеси існу ють у відриві один від одного. Якщо такі зв’язки є, то вони щонайменші. У діалектиці важливого значення набувають внутрішні зв’язки, а в метафізиці — зовнішні.

По-друге, у розумінні джерел і першопричини руху (розвитку): діалектика джерелами руху вважає закони діалектики, а метафізика — зовнішнє джерело руху. Діалектика сприймає розвиток як процес безперервного ро звитку кількісно-якісних змін, а метафізика зазвичай абсолютизує кількісні зміни. Діалектика визначає розвиток як рух від нижчої форми до вищої, від нової форми до старої або від старої до нової (заперечення заперечення). Метафізика вважає, що існує або тільки прогрес, або рух по колу, або тільки регре с.

По-третє, у розумінні методів пізнання діалектика вимагає вивчати всі предмети, явища й процеси в їх взаємозв’язку, розкривати й досліджувати їх суперечливий характер, поєднувати аналіз і синтез, об’єктивність, конкретність і всебічність в аналізі об’єктивної реальності. Метафізика аналізує предмети поза їх зв’язками й до мінантного значення набувають вивчення їх зовнішніх проявів, умоглядність та однобічність дослідження.

З погляду філософії розвитку метафізика — це специфічний спосіб аналізу розвитку матеріального та духовного в світі, характерною особливістю якого є заперечення домінантного значення взаємодії та взаємозв’язків між явищами та предметами, а сам процес розвитку визначається лише як процес поступових кількісних змін (або випадкових стрибків).

Однією з форм метафізичного мислення є догматизм. Характерною особливістю догматизму є відрив від практики, критики й самокритики. Сам термін уперше був використаний давньогрецькими філософами-скептиками Піроном і Зеноном, які називали догмою будь-яку філософську систему. Згодом цим терміном став послугововутись І. Кант, який вважав, що догма — це знання без по переднього аналізу та спроби доведення. Геґель під догматом мав на увазі метафізичне мислення. Інакше кажучи, догматизм — це різновид метафізичного мислення, основою якого є позакритичне оперу

42вання догматами. Догма — незмінне положення, яке сприймається на віру, без доведення та врахування конкретних обставин, місця й часу на підставі сліпого підкорення авторитетові.

Догматичні стереотипи несуть великий негативний потенціал, вони несумісні з розвитком наукового пізнання та практикою в соціальній сфері. Наприклад, аналіз суспільно-політичних проблем з боку догматизму (антиісторичний підхід) спр ичиняє кризові явища в економіці, культурі й політиці. Догматичні положення можна лише коментувати, а все, що суперечить авторитарній догмі, є об’єктом для переслідування. Підґрунтям для сучасного догматизму є гіпертрофований суб’єктивізм, невігластво, криза духовної культури, моральна деградація, споживацький інтерес панівних державних структур тощо.

Протилежну догматизму позицію посідає ре лятивізм. В його основі лежить погляд, згідно з яким у світі все постійно змінюється, а отже, є всі підстави говорити про нестійкий стан предметів та явищ. Релятивізм — це різновид метафізичного тлумачення істини. Якщо догматизм абсолютизує значення абсолютної істини й ігнорує момент конкретної істини, то релятивізм, навпаки, гіперболізує значення від носної істини, водночас применшуючи роль абсолютної істини. Головними аргументами послідовників релятивізму є неповність і неточність людських знань, безліч хибних теорій і положень у науці.

Саме таку позицію обстоює сучасний конвенціоналізм. Згідно з ним ті чи ті наукові теорії є результатом погодження, домовленості між членами наукового співтовариства на ґру нті суб’єктивних інтересів без потреби вирішувати проблеми істини. Основним критерієм цінності наукових тверджень є їх простота, ефективність тощо.

Альтернативою діалектики є софістика. В основі софістичного мислення лежить міркування, яке видається за істину для навмисного введення кого-небудь в оману. Метафізична однобокість софістичного мисленння очевидна, а отже, така поз иція є антидіалектичною. Слід зазначити, що софістика як історикофілософське знання в певний історичний період відіграла позитивну роль, вона сприяла формуванню наукової картини світу, критикуючи догматично-релігійні погляди на світ. Протилежну софістиці позицію посідає паралогізм — неправильне міркування, в якому помилкове твердження з’являється ненавмисно.

У процесі п ізнання метафізика почасти виявляється у формі еклектики. Еклектика — це різновид метафізичного мислення, характерною рисою якого є крайній суб’єктивізм, безпринцип

43ність, переплетення із софізмом (як і софізм, еклектизм має на меті навмисно ввести людей в оману). Традиційно еклектичними прийомами вважають механічне об’єднання в одному вченні (теорії) несумісних елементів, сторін предметів, явищ тощо. У результаті отримують хаотичні безструктурні нагромадження, які так і не стають логічною системою знань в єдності всіх сво їх сторін і зв’язків. Але, як софістика, еклектизм в історії філософії також свого часу відігравав позитивну роль, наприклад на початкових етапах пізнавального процесу, завдяки своєму методологічному прийому, формулі — «з одного боку, так, а з другого — інакше».

До цього методологічного прийому вдавалися під час формулювання проблеми дослідження.

У ХХ ст. ви никає ціла низка некласичних концепцій діалектики. Отож, коротко схарактеризуємо найголовніші з них.

1. «Негативна діалектика» критично переосмислювала головні ідеї традиційної діалектики, заперечувала її головні положення, що вже стали догмами. Основними представниками, які репрезентували цей напрям, були Теодор Адорно і Жан-Поль

Сартр. Вони вважали, що діа лектика можлива у двох формах — критичній та догматичній. Перша дістала назву «негативна діалектика». Її головними положеннями були: необхідність гострої критики всього старого, консервативного; формулювання все нових і нових проблем, які є основою заперечення старого й віджилого; усе старе повинно заперечуватися новим і одразу критично переосмислювати себе знову. «Негативна діалектика» не має об’єк тивного змісту, вона має місце лише на рівні свідомості, бо критикує лише її. Абсолютизація заперечення заперечення повинна зменшити можливість появи позитивних кінцевих рішень проблеми — досягнення ідеалу. Головна формула процесу пізнання в «негативній діалектиці» — «постійна критика й заперечення».

2. «Трагічна діалектика» репрезентована насамперед французьким со ціологом і філософом Раймоном Ароном. Головні положення його теорії викладено у праці «Розчарування в прогресі». Головна тема його філософських роздумів — проблеми сучасного суспільства, неможливість використати прогрес на користь людині. Арон виступає за необхідність критичного переосмислення значення соціального знання для цивілізації, його гуманістичних потенцій, формування «людських вимірів».

441 .

3. «Діалектична теологія» — ця концепція відома під іншою назвою — «теологія кризи». Її репрезентували швейцарський теолог і філософ Карл Барт та німецький протестантський теолог Мауль Тілліх. Аналізуючи причинно-наслідкові зв’язки в розвитку матеріального світу, вони дійшли висновку, що Бог створив світ з конкретної матерії, якої спершу не було (її не існу вало), а отже, у перспективі вона може зникнути, тобто матерія не вічна. Отже, на противагу діалектичним поглядам про безмежність і вічність світу представники «діалектичної теології» доходять висновку, що «світ має початок і кінець».

Найвідомішою серед альтернатив діалектиці є наукова концепція синергетики (від гр ец. synergos

— спільна дія). Синергетика стала новітнім науковим напрямом — системою світорозуміння, об’єктом якої є процеси самоорганізації у відкритих системах об’єктивної реальності (фізичні, хімічні, біологічні, екологічні тощо). Цей напрям репрезентований бельгійським ученим І. Пригожиним. Він запропонував науковому співтовариству перше розгорнуте визначення синергетики як сучасної теорії самоорганізації, саморозвитку, неліні йності та відсутності рівноваги, глобальної еволюції, вивчення процесів становлення порядку через хаос, незворотності часу, нестійкості як головної характеристики процесів еволюції.

Можна умовно виокремити характерні особливості синергетичного підходу до аналізу процесів розвитку на основі їх співвідношення з основними ідеями діалектики.

1. Щодо причин руху діалектика називає та кі з них: діалектичну суперечність, перехід кількості в якість, заперечення заперечення, водночас синергетика вважає причинами руху нестабільність, еволюцію та коеволюцію.

2. Щодо форм руху, то діалектика обстоює позицію, згідно з якою ними є перервність поступовості (стрибки), рух за спіраллю («зняття»). Синергетика ж формами руху вважає акумулювання «флукту ацій» (відхилення) та біфуркацію; базові самоорганізовані самопереходи системи в новий стан, нелінійність, лавиноподібні процеси, самоорганізацію.

1

Основою цієї теорії стала концепція технологічного детермінізму, головним постулатом якої є надання надмірного значення ролі техніки й технології в суспільному розвитку.

453. У питаннях про властивості розвитку (як динамічного процесу) діалектика виокремлює насамперед детермінованість, випадковість як форму виявлення необхідності. Синергетика акцентує увагу на наявності феномену ймовірної випадковості, під якою розуміють калейдоскоп можливостей та їх відбір.

4. У питаннях про чинники, що визначають процес розвитку, діалектика називає об’єктивні та суб’єктивні зако номірності. Синергетика до таких відносить малі впливи, атрактори, параметри порядку, вплив мікропроцесів на макропроцеси.

5. У питаннях про результати руху та розвитку діалектика фіксує можливості зворотного руху. Синергетика говорить про існування багаторівневого цілого, яке не є сумою простих частин елементів; це нова нерівномірна структура, що не може розвиватись у зво ротному напрямку.

6. У питаннях про способи пізнання й критерії істини діалектика висуває ідею про висхідну лінію цього процесу (перехід від абстрактного до конкретного та від конкретного до абстрактного), а критерієм істини називає практику. Синергетика акцентує увагу на раціоналізмі, редукціонізмі, коеволюції та відсутності можливості прогнозування (Докладніше див.: Даниль ян О. Г., Тараненко

В. М. Философия: Учебник. — М., 2005. — С. 249

—252).

Зауважимо, що синергетичні положення є нині гостродискусійними, але, незважаючи на це, вони повільно посідають своє місце в сучасній філософії. З огляду на це переосмислюється чимало філософських положень, наприклад, неможливість у складних соціальних системах суб’єктивно нав’язати шляхи їх ро звитку; слід знати шляхи розвитку природи та організовувати діяльність згідно з цими законами (коеволюції); будь-яка складна система має не один, а безліч варіантів розвитку; хаос є лише механізмом самоорганізації та самовідновлення структур, який виводить систему на оптимально структури — атрактори еволюції.

простіi

Отже, діалектика є визнаною в сучасній філософії теорією розвитку матеріального та духовного у світі, а також заснованим на ній методом пізнання. Діалектика теоретично відображає світ таким, яким він є насправді.

Діалектика вивчає розвиток процесів, предметів, явищ об’єктивної реальності на основі знання законів діалектики, а саме: єдності й боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення заперечення.

Альтернативами діалектики є метафізика, окремі філософські прийоми, методи, підходи, що не є самостійними теоріями (релятивізм, еклектизм, догматизм). Найвідомішими сучасними теоріями розвитку є концепції «негативної діалектики», «трагічної

46діалектики», «діалектики кризи». Найвідомішою альтернативною діалектиці науковою концепцією є синергетика. ?

Питання для самоперевірки

1.Що таке діалектика?

2.Чим різняться між собою історичні форми діалектики?

3.Охарактеризуйте відмінність об’єктивної та суб’єктивної діалектики.

4.Що означає діалектика як метод?

5.Дайте коротку характеристику поняттям «розвиток», «прогрес», «регрес».

6.Дайте визначення поняттям «закон», «зв’язок», «закономірність».

7.Що таке діалектична суперечність?

8.Дайте коротку характеристику законів діалектики: єдності й боротьби протилежностей, переходу кількості в якість і заперечення заперечення.

9.Що таке діалектична категорія?

10.Коротко проаналізуйте головні положення альтернативних концепцій діалектики.

11.Дайте коротку характеристику основним положенням синергетики.

Теми рефератів

1.Діалектика як теорія розвитку.

2.Діалектика кількісних та якісних змін.

3.Діалектична суперечність як джерело розвитку.

4.Особливості закону заперечення заперечення.

5.Категорії діалектики як універсальні форми мислення.

6.Метафізика — альтернатива діалектики як теорії розвитку.

7.«Негативна» діалектика: сутність, основні положення та принципи.

8.Софістика та еклектика — альтернативи діалектики як логіки.

9.Догматизм і релятивізм — альтернативи діалектики як теорії пізнання.

Cписок рекомендованої літератури

1.Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М.,

472.Аристотель. Метафизика: Соч.: В 4 т. — М., 1976. — Т. 1.

3.Бородкин В. В. Проблемы отрицания и развития. — М., 1991.

4.Гегель Г. Наука логики: Соч.: В 3 т. — М., 1970.

5.Данильян О. Г. Социальные противоречия. Сущность, типология, формы проявления. — Харьков, 1997.

6.Данильян О. Г. Развитие взглядов на общество и его противоречия в истории философской мысли. — Харьков, 199

7.

7.История диалектики. Немецкая классическая философия. — М.,

1978.

8.Категории диалектики, их развитие и функции. — К., 1980.

9.Князева Е. Н., Курдюмов С. П. Синергетика как новое мировидение //

Вопр. философии. — 1992. — № 12.

10.Лутай В. С. О разработке теории материалистической диалектики // Филос. науки. — 1990. — № 2.

11.Мануйлов Е. Н. Диалектика, ее принципы, законы, категории и их ме тодологическое значение для деятельности военных кадров. — Харьков, 1991.

12.Материалистическая диалектика: В 5 т. — М., 1981.

13.Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М., 1986.

14.Шинкарук В. И. Философия и современные исторические реалии //


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ГНОСЕОЛОГІЯ
ЛОГІКА ТА МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ
АНТРОПОЛОГІЯ ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ.
Соціальні характеристики особистості
СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ПРОБЛЕМА СУСПІЛЬСТВА У ФІЛОСОФІЇ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)