Варто зазначити, що борг держави є важливим елементом кругообігу «доходи — витрати». Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які мають бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу — це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства й фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу [39].
Державний борг (D G )
— це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів та кредиторам, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів і вилучених бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.
Державний внутрішній борг (D) (public internal debt) — заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.
В Україні у 1992 р. було прийнято Закон «Про державний внутрішній борг України», яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває в загальнодержавній власності.
До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов’язаннями уряду.
До боргових зобов’язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Визнання інших зобов’язань державним боргом встановлюється лише законом.
Державний зовнішній борг (D * ) (public external debt) — це заборгованість держави за непогашеними зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсотками на певну дату. Він складається із заборгованості міжнародним і регіональним банкам, урядам, приватним іноземним банкам, корпораціям і міжнародним фінансовим організаціям. До зовнішнього державного боргу зазвичай належать борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах і послугах та які впливають на платіжний баланс (рис. 11.10) [43].
Державний зовнішній борг — це боргові зобов’язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними. Іноземні запозичення дають змогу країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє національна економіка. За продуктивного використання таких запозичень, як інвестиції, країна може прискорити своє економічне зростання. І навпаки, нераціональне їх використання загострює проблему повернення боргів.
Залежно від ступеня охоплення державних боргових зобов’язань державний борг поділяється на капітальний та поточний. Державний капітальний борг — це вся сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи нараховані проценти, що повинні бути виплачені за цими зобов’язаннями. Державний поточний борг — це сума витрат поточного періоду з виплати відсотків кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави і за погашенням зобов’язань, строк сплати яких настав.
Рис. 11.10. Класифікація державного боргу за Бюджетним кодексом України
Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Державний прямий борг (public direct debt) — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни. Державний умовний (гарантований) борг (public warranted debt) — це зобов’язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника. Такий підхід лежить в основі нового порядку обліку державного боргу, уведеного в Україні в 2001 р. відповідно до світових стандартів.
Зауважимо, що обслуговування внутрішнього державного боргу здійснює Міністерство фінансів України через національну банківську систему проведенням операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашення і виплати доходу за ними у вигляді відсотків та в іншій формі.
Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов’язань України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування внутрішнього державного боргу України. До нього зараховують кошти в розмірі 50 %, одержані від приватизації майна державних підприємств. Міністерство фінансів України щороку публікує в загальнодоступному виданні відомості про внутрішній державний борг України [59]. Існування державного боргу, його значний вплив на економіку і фінансовий стан держави зумовлюють потребу чіткої системи управління ним.
Управління державним боргом — це сукупність заходів держави з виплати процентних доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення. Для капітального боргу важливо встановити терміни погашення і виплати процентних доходів за наявності відповідних для цього джерел.
Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення позики, відстрочення погашення боргових зобов’язань та анулювання боргу. Конверсія
— це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір відсотків, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфіка-
ція позик — це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації кількох раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. Цей метод економічних обґрунтувань не має.
Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують щодо внутрішнього боргу.
Відстрочення погашення боргових зобов’язань, а також анулювання боргу може застосовуватись як до внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством або політичними мотивами.
Розглядаючи сутність операцій з обслуговування державного боргу, слід звернути увагу на відмінності в трактуванні понять обслуговування боргу та погашення боргу.
Згідно з міжнародною статистикою погашення боргу — це операції з повернення основної суми боргу кредитору. Обслуговування боргу включає операції з повернення основного боргу та сплати процентів і компенсаційних виплат за борговими зобов’язаннями.
Згідно з українською практикою обслуговування боргу — це сплата процентів і компенсаційних виплат за борговими зобов’язаннями (без погашення основного боргу).
Управління внутрішнім державним боргом України здійснюється Міністерством фінансів України в порядку, погодженому з НБУ. Розміщення боргових зобов’язань Кабінету Міністрів України та надання гарантій від його імені провадить за його дорученням Міністерство фінансів України. Граничні розміри внутрішнього державного боргу України, його структуру, джерела і строки погашення затверджує Верховна Рада України у вигляді Державної програми запозичень одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік (див. дод. 12).
