Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу 5.4. Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства


< Попередня  Змiст  Наступна >

5.4. Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства


Напрями, важелі і характер державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції залежать від ступеня його розвинутості. За умови, що аграрний ринок відповідатиме загальноусталеним нормам його функціонування, тоді сповна будуть реалізовуватися такі його функції, як регулювальна (збалансування попиту і пропонування та встановлення пропорцій виробництва різних видів сільськогосподарської продукції і продовольства); стимулювальна (орієнтація інвесторів на спрямування капіталів у більш дохідний бізнес, економічне спонукання виробників до зниження витрат і поліпшення якості товарів); оздоровча (вихід з ринку неефективних суб’єктів господарювання); посередницька — здійснення обмінних операцій за участю окремих інфраструктурних інституцій аграрного ринку; інформаційна.

Ступінь розвинутості ринку значною мірою визначається таким важливим показником, як стабільність цінового середовища. З цього приводу Альфред Маршалл зазначав: «Чим досконалішим є ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб в усіх його пунктах в один і той же момент платили за один і той же предмет однакову ціну» .

Про стабільність цінового співідношення можна судити за коефіцієнтом варіації цін по окремих видах продукції чи середньоквадратичних відхиленнях як у часовому просторі, так і в територіальному. Чим вищі ці показники, тим більше є підстав стверджувати про спонтанне, стихійне формування ринку, його більшу віддаленість від характеристи ринку з єдиним простором. За період, наприклад, 1997 — 2008 рр. ці коефіцієнти варіації за більшістю видів продукції залишаються високими. Так, часова варіація в цьому періоді становила 30

— 60 % (слабкою вважається варіація до 5 %, а значною — 10 — 20 %), територіальна варіація — у межах 10 — 12 %, а за окремими видами продукції, наприклад, овочі відкритого ґрунту, вона була значно вищою і становила 44 %.

Ці дані засвідчують, що в нашій державі процес формування єдиного ринку сільськогосподарської продукції і ринку продовольства в першому десятилітті ХХІ ст. ще не був завершений, має місце просторова локалізація обмін

1

Маршалл А. Принципы экономической науки / А. Маршалл. — М. : Прогресс, 1993.

— Т. ІІ. — С. 7. часної інфраструктури ринку, каналів дистрибуції, інформативного забезпечення тощо.

Регулювання ринку сільськогосподарської продукції та економічна підтримка сільськогосподарських товаровиробників здійснюється в Україні згідно з Законом «Про державну підтримку сільського господарства» (2004 р.) зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції» (2009 р.).

Крім того, регулювання ринків окремих видів продукції провадиться Законами України «Про ринок зерна», «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» (1999 р.), «Про молоко і молокопродукти».

Цінове середовище в державному регулюванні аграрного ринку займає провідне місце. Важливо, щоб чинним законодавством, включаючи й антимонопольним, не допускалась поява на рину сільськогосподарської продукції монопольних цін у будь-якій формі їх вияву — монопольно високих (низьких) чи монопсонічно низьких.

Монопольно низькі ціни можуть встановлюватися тими суб’єктами господарювання, які займають домінуюче становище на товарному ринку, що зумовлює зниження їх власних доходів у короткостроковому періоді, проте істотно ускладнює або й унеможливлює доступ до ринку іншим суб’єктам господарювання

— діючим і потенційним конкурентам. Це значно обмежує конкуренцію на товарному ринку і створює умови для встановлення такими суб’єктами в майбутньому високих цін на відповідний товар.

Монопсонічно низькі ціни встановлюються покупцями сировинних ресурсів, які займають домінуюче становище на ринку з метою одержання надприбутків чи покриття власних нераціональних витрат за рахунок постачальників цих ресурсів. Монопсонічно низька ціна є такою тоді, коли продавці — постачальники сировини не спроможні одержати прибуток від її реалізації за середньогалузевого (середньорегіонального) рівня собівартості виробництва.

Руйнівний вплив такої ціни виявляється в тому разі, коли її рівень призводить до загальногалузевої (середньорегіональної) збитковості виробництва. Монопсонічно низькі ціни часто встановлюють у багатьох регіонах на молоко незбиране, живу масу худоби, овочі та інші продукти.

Для недопущення різкого коливання цін на ринку сільськогосподарської продукції і продовольства та встановлення монопольних і монопсонічно низьких цін Законом України «Про державну підтримку сільського господарства» з подальшими змінами і доповненнями передбачено здійснення товарних та фінансових інтервенцій. Їх обсяги мають бути такими, щоб встановити ціну рівноваги (фіксинг) на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельноінтервенційну ціну та не вищому за максимальну закупівельно-інтервенційну ціну.

Наприклад, на 2010 — 2011 маркетинговий рік мінімальна інтервенційна ціна за 1 т пшениці м’якої групи А класу І становила 1545 грн з ПДВ, а максимальна інтервенційна ціна — 1854 грн з ПДВ; на тверду пшеницю класу І — від-ршкове — 30 тис. і 36 тис. грн.

Товарна інтервенція згідно з чинним законодавством трактується як продаж продукції за умови зростання цін на організованому аграрному ринку понад максимальний рівень і здійснюється з метою досягнення стану рівноваги (фіксингу).

При цьому під організованим товарним ринком розуміють сукупність правовідносин, пов’язаних з укладанням і виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі.

Товарні інтервенції здійснюються Аграрним фондом шляхом продажу окремих суб’єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку на умовах споту та форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) на рівні, що не перевищує максимальної закупівельно-інтервенційної ціни.

Об’єктами цінового державного регулювання, за чинним законодавством, є такі види сільськогосподарської продукції і продовольства, як пшениця тверда, пшениця м’яка, кукурудза, ячмінь, жито озиме, горох, гречка, цукор-пісок (буряковий), борошно пшеничне та житнє, м’ясо та субпродукти забійних тварин і птиці, молоко сухе, масло вершкове, олія соняшникова та деякі інші.

Підставою для здійснення товарних інтервенцій є перевищення ціни попиту на умовах споту або форварду на продукцію — об’єкт державного цінового регулювання — протягом однієї торгової сесії в межах від 5 до 20 % від рівня максимальної закупівельно-інтервенційної ціни.

Розмір товарної інтервенції має бути достатнім для встановлення ціни рівноваги на рівні, який не перевищує значення максимальної інтервенційної ціни. Якщо це перевищення більше 20 %, тоді Аграрний фонд призупиняє торгівлю таким товаром на поточній біржовій сесії та проводить консультації з учасниками біржового ринку.

Важливо, щоб був застосований всебічно обґрунтований науковий підхід до встановлення рівня максимальної інтервенційної ціни. Тут економічно виправдано дотримуватися такої вимоги: рівень такої ціни повинен унеможливлювати зростання індексу цін виробників об’єкта державного цінового регулювання понад загальний індекс споживчих цін (за всіма товарами і послугами) за відповідний період державного цінового регулювання. Причому вона не може змінюватися протягом всього періоду і є єдиною для всієї території України.

В умовах зниження ринкової кон’юнктури Аграрний фонд здійснює фінансову інтервенцію — придбання сільськогосподарської продукції в разі падіння спотових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня закупівельної інтервенційної ціни на продукцію — об’єкт державного цінового регулювання.

Мета фінансової інтервенції — досягнення рівня цінової рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів. Вона здійснюється шляхом закупівлі окремих об’єктів державного цінового регулювання на умовах споту має бути не меншим значення мінімальної закупівельної ціни. Отже, мінімальна закупівельна інтервенційна ціна є підставою для прийняття рішення про здійснення фінансових інтервенцій.

Для сільськогосподарських товаровиробників і для нормального функціонування ринку відповідного виду продукції, необхідно, щоб рівень мінімальних інтервенційних цін був економічно обґрунтованим. Тому для його визначення беруться до уваги середньогалузеві нормативні витрати виробництва на одиницю продукції, мінімальний рівень рентабельності (не менше 10 %), кон’юнктура на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Як і максимальні інтервенційні ціни, мінімальні ціни також встановлюються єдиними по всій території України і не змінюються протягом встановленого періоду державного регулювання (крім випадків для обох видів цін, пов’язаних із суттєвою зміною цінової кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках).

Фінансові інтервенції здійснюються, коли рівень ціни пропонування на умовах споту або форварду на відповідний об’єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії є меншим від встановленого рівня мінімальної інтервенційної ціни від 5 до 20 % її значення.

Здійснює фінансову інтервенцію Аграрний фонд у розмірі, достатньому для встановлення ціни рівноваги на рівні, що не є меншим за рівень мінімальної інтервенційної ціни. Якщо ж має місце більш ніж 20 %-ти перевищення, Аграрний фонд призупиняє торгівлю таким товаром і проводить консультації з учасниками біржового ринку.

Дієвість здійснюваних державою інтервенцій та забезпечення продовольчої безпеки істотно залежить від розміру інтервенційного фонду, який формує Аграрний фонд. У 2012 р. визначено, що державний інтервенційний фонд стосовно кожного об’єкта державного цінового регулювання не може бути меншим, ніж 20 % обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий рік. Доречніше було б цей відсоток встановлювати до річної науково обґрунтованої норми споживання відповідної продукції.

Держава використовує й інші важелі регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства: встановлення граничної торговельної надбавки, введення експортного мита, зміна розміру податку на додану вартість на окремі продукти, відміна відшкодування ПДВ, квотування експорту, декларування цін на продовольчі товари в разі їх підвищення тощо.

Наприклад, на продукцію державного цінового регулювання встановлена гранична торговельна надбавка на рівні не вище від 20 % оптово-відпускної ціни виробника. Ця чинна законодавча норма є важливою, оскільки ставить заслін необґрунтованому підвищенню цін на завершальній стадії маркетингового ланцюга і тим самим підтримує купівельну спроможність населення.

Слід наголосити й на такій обставині. З розвитком глобалізаційних процесів окремі продовольчі ринки перейшли до зони контролю глобальних транснаціональних компаній. В цих умовах зменшується роль держави в регулюванні продовольчих ринків, зростає загроза зниження рівня забезпеченості продовольчої нкціонування продовольчих ринків у напрямі обмеження ринкової влади монополізованих у глобальному вимірі структур.

Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції має бути всебічно обґрунтованим, бо в іншому разі це може призвести до серйозних втрат. Підтвердженням цього може слугувати реальна ситуація, що склалася на ринку зерна влітку 2011 р. Так, за інформацією Л. Козаченка , у липні внутрішня ціна 1 т зерна в Україні знизилася на 35 % від рівня світової ціни. Причинами цього стали введення державного експортного мита на зерно (правилами СОТ дозволяється вводити таке мито на термін до 6 міс.), що знизило ціну в середньому на 20 %, а також введення в дію з 1 липня цього року норми Податкового кодексу про невідшкодування ПДВ при експорті зерна, що зумовило падіння ціни ще на 15 — 17 %.

Відіграли тут негативну роль і піар уряду щодо очікуваного в 2011 р. великого врожаю зернових і значні перехідні запаси зерна. До того ж на світовому ринку склалася менш сприятлива ситуація порівняно з 2010 р.

Загалом за цих причин аграрії в разі продажу зерна зернотрейдерам, різним перекупникам у липні-серпні втрачали б по 300 — 400 грн на кожній тонні зерна, що призвело б до його збитковості. З другого боку, аграрії вимушені продавати зерно, бо їм потрібно повертати кредити, строк погашення яких настав.

Крім того, сільськогосподарським товаровиробникам потрібні кошти для завершення жнив і проведення комплексу осінніх польових робіт.

Вихід з цього скрутного становища, що тимчасово може виправити ситуацію, є один — здійснення Аграрним фондом фінансової інтервенції, закуповуючи 1 т зерна за 1740 грн (трейдери пропонували по 1 тис. грн) — саме така ціна офіційно була задекларована урядом як мінімальна на 2011 р. Щоб зняти напруження на ринку зерна, Аграрним фондом і Держрезервом слід було б закупити 1,4 млн т зерна (20 % від річної потреби продовольчого зерна) на суму 2,4 млр грн.

Прикладом неврахування довгострокових негативних наслідків від недостатньо зваженої регуляторної політики на ринку зерна стало його квотування у 2010 р. У результаті Україна, до речі, як і Росія, втратили довіру як надійні експортери зерна, тому вони в 2011 р. програли всі основні тендери з продажу пшениці та соняшнику на головних світових ринках (Єгипет, Саудівська Аравія, Південна Корея). Ті, хто виграв ці тендери (європейські, американські, канадські та інші компанії), тепер скуповують в українських трейдерів пшеницю за ціною 1 т на 15 — 20 дол. нижче.

Зернотрейдери України, щоб не втратити свою дохідність (вони закладають, як правило, 50 грн прибутку на 1 т зерна) тепер занижуватимуть внутрішню закупівельну ціну на зерно. Як бачимо, врешті-решт програють сільськогосподарські товаровиробники.

1

День. — 2011. — № 125. — 20 липня. 1. Поняття аграрного ринку і критерії виявлення та аналізу його внутрішньої будови. Олігопсонічна будова ринку.

2. Сутність біполяризованої, поліцентричної та атономічної будови ринку.

Шляхи переходу до біполяризованої будови аграрного ринку.

3. Інфраструктура аграрного ринку: сутність, склад і необхідність прискореного розвитку.

4. Значення і функції заготівельно-збутових кооперативів та оптових продовольчих ринків для розвитку цивілізованих ринкових відносин.

5. Цінова еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію і продовольство та її вплив на економіку підприємств.

6. Сільськогосподарська проблема довгострокового періоду і необхідність державної економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

7. Поняття стабільності цінового ринкового середовища, показники його оцінки та необхідність державної підтримки.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
6.2. Склад витрат за всіма видами діяльності підприємств
6.3. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями
6.4. Відмінності у формуванні витрат і собівартості продукції в системі бухгалтерського та податкового обліку
6.5. Класифікація витрат
6.6. Постійні і змінні витрати та поняття операційного левериджу
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)