Posibniki.com.ua Право Державна служба ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В СУСПІЛЬНОПОЛІТИЧНІЙ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМАХ 1.Держава, державність і державна служба


  Змiст  Наступна >

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА В СУСПІЛЬНОПОЛІТИЧНІЙ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМАХ 1.Держава, державність і державна служба


Держава — явище багатогранне. Французький політолог Ф. Ардан стверджував, що держава в один і той же час — це ідея і факт, абстракція та організація, воно не має конкретної реальності, але її присутність відчувається постійно .

У деяких політологічних роботах, словниках визначення категорії «держава» стверджується, що держава — це суспільство, хоча вона має суттєві особливості та відмінності

2 . У філософських працях, деяких дослідженнях американських політологів мало місце ототожнення держави та політичної організації суспільства. За такого підходу дослідниками правильно підмічалася одна з рис держави — її універсальний, всеохопний характер.

У державознавчих дослідженнях під державою перш за все розуміється особлива, універсальна для даного суспільства організація, що володіє унікальною вла дою та спеціалізованим апаратом управління. Як невід’ємна складова суспільства держава виконує всеохопні регулятивні функції відносно нього.

Ті чи інші риси цієї організації знаходять своє відображення в офіційних назвах держав, у конституційних визначеннях її ознак (королівство, республіка, народно-демократична республіка, ісламська республіка; визначення «демократична», «соціальна», «правова» держава тощо).

Сучасне де ржавотворення спрямоване на формування умов розвитку громадянського суспільства.

Громадянське суспільство

це вільне, демократичне, правове, цивілізоване суспільство; це ринкове багатоукладне

1 Ardant. Ph. Instututons politiques et droit constitutionnel.

— P., 1989.

— P.16

2 King P. Society, State Formation and Modernization. — Montreal, 1973. — P.1;

13конкурентне суспільство зі змішаною економікою, суспільство ініціативного підприємництва, розумного балансу інтересів різних соціальних прошарків .

Незважаючи на ситуацію тієї чи іншої країни, можна навести найбільш загальні ідеї та принципи громадянського суспільства. До них належать:

• беззаперечне визнання та захист прав людини і громадянина;

• економічна свобода, різноманітність форм власності, ринкові відносини;

• рівність усіх перед законом, надійна правова захищеність особи, свобода слова та друку, незалежність засобів мас ової інформації, невтручання держави в особисте життя громадян, їхні взаємні обов’язки;

• правова держава заснована на принципах легітимності та демократичного характеру влади, поділу та взаємодії різних гілок влади, політичного та ідеологічного плюралізму, наявності легальної опозиції, політичного партнерства;

• соціальна держава забезпечує умови для достатнього рівня життя, соціа льного партнерства.

Громадянське суспільство з багатоманітністю суб’єктів, плюралізмом ідеологій тощо не може мати багато політик, не може змінювати напрями свого розвитку, не може служити то одним, то іншим прошаркам суспільства. Саме тому найактуальнішим постає політичне і соціальне партнерство. Цим об’єднальним, інтегрувальним і компромісним явищем є розроблені та законода вчо визнані стратегічні, тактичні та оперативні цілі, що являють собою основу державної політики.

Незалежно від характеру держави, її типу, режиму вона відіграє визначальну роль у житті особи, громадянина, суспільства, впливає на характер соціальних, виробничих, правових та інших відносин.

Невід’ємна від діяльності держави політична система суспільства. Держава створює умо ви для забезпечення багатопартійності, різноманітності ідеологій, визначає відношення до віросповідання, вживає заходи щодо дозволу на функціонування декількох дозволених конституцією партій або забороняє їх існування. Держава законодавчо визначає засади організації та діяльності інших суспільних організацій.

Зростаюча роль держави, з одного боку, та необхідність забезпечення природного саморегулювання, з другого, зумовлюють

1

Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: реалії та інноваційний розви

14необхідність визначення меж державного втручання в розвиток політичної системи, продуктивних сил і виробничих відносин, використання позитивних сторін такого впливу та нівелювання негативних. З цією метою досліджуються системи державного управління, державний апарат та механізм держави, їх моделі, функціональні та організаційні структури, методи і процедури діяльності органів державної та представницької влади, засади організації та функ ціонування державної (публічної) служби, співвідношення з іншими державними інститутами.

Категорія «держава» органічно пов’язана з питанням її виникнення. Існує багато доктрин

1 , які з різних позицій пояснюють виникнення в суспільстві такого інституту.

Більшість сучасних зарубіжних політологів визначають три основні шляхи створення держави: воєнний (війна як засіб перерозподілу суспільного продукту та виокремлення правлячої елітарної верхівки серед вищих військових), аристократичний ( відділення правлячої аристократії від народу та зосередження в її руках владних функцій), плу тократичний (зосередження влади в руках окремих осіб, які володіють значним за призначенням і вартістю майном, біля яких концентруються їх численні прибічники, які підтримують владні зазіхання перших).

Зазначені шляхи виникнення держави є різними аспектами концепції елітарного (олігархічного) виникнення держави. «Коли олігархи перебирають на себе функції всього суспільства, з’являється політи чна влада і народжується держава» 2 . Такий, найзагальніший підхід до виникнення держави, що передбачає як необхідну умову соціальну асиметрію в суспільстві, став придатним для багатьох сучасних наукових концепцій, у тому числі й класових.

Разом з тим, однобічність цієї концепції, що полягає в урахуванні тільки однієї сторони процесу виникнення держави — виокремлення прошарку владарюючих, ігнорує інший, па ралельний процес — створення суспільством необхідної організації для виконання спільних справ. Така організація почала виявлятися ще до виникнення еліти, інша справа, що згодом саме панівна елітарна верхівка перехопила виконання цих завдань. Це суто природно з урахуванням природного відбору.

У сучасному державознавстві можна виокремити п’ять основних підходів до виз начення категорії «держава»: теологічний,

1

Серед них: теорія вічності та «богоустановленості» держави, теорія насилля та завойовництва; теорія суспільного договору, класові теорії.

2

15класичний, юридичний, соціологічний та найсучасніший — кібернетичний. В усіх народжених ними школах є функціоналістська складова — завдання та функції держави в суспільстві.

Усі сучасні школи визнають, що:

1) держава — це єдина універсальна організація в суспільстві, яка має владні повноваження, має особливий апарат спеціалізованих агентств та відомств і охоплює все населення країни від повідно до її адміністративно-територіального поділу;

2) держава — це організація політична, зумовлена, з одного боку, соціальною асиметрією суспільства: існуванням класів, соціальних прошарків, зацікавлених груп суспільства, які представлені партіями, суспільними організаціями, групами тиску, а з другого — необхідністю виконання загальних для суспільства справ, однаково необхідних усім класам і соціальним прошаркам;

3) держава за вжди виступає як арбітр у суспільстві. Здійснення політичних арбітражних функцій — найважливіша якість держави як організації. Зазвичай абсолютно безпристрасного арбітражу держави з різними та навіть протилежними соціальними інтересами бути не може. Але серед усіх політичних інститутів роль арбітра може виконувати тільки держава;

4) найважливішою ознакою держави є ос облива публічна, державна влада, яка може застосовувати державне примушування. Вона поширюється на всіх членів суспільства країни та громадян держави, які проживають за кордоном. Ця влада юридично незалежна від будь-якої влади всередині держави та поза нею (кожна держава має державний суверинітет). Легалізація державного примушування актуалізує проблему легітимації дер жавної влади, тобто визнання населенням самої державної влади і державного примушування, що здійснюється нею в необхідних і обумовлених випадках.

Крім перелічених чотирьох ознак держави можна назвати й інші, а саме: суверенітет, збирання податків і зборів, розподіл громадян за адміністративно-територіальними одиницями, єдність території, єдність права тощо.

Сучасна держава — універсальна по літична організація в суспільстві, яка зумовлюється його соціальною асиметрією та необхідністю виконання «спільних справ», яка має особливу публічну (державну) владу та спеціалізований апарат управління суспільством, яка виражає передусім інтереси народу, легітимно визнані в результаті впливу різних груп тиску на державну владу, та виконує певною мірою функції арбітражу між різними про шарками суспільства. Ця організація будуєть

16ся на основі розподілу населення за адміністративнотериторіальними одиницями та на інституті громадянства.

У світі існує більше 200 держав, враховуючи суб’єкти федерації, які згідно з деякими конституціями є державами-республіками або державами-монархіями. Існують різні політичні режими, застосовуються різні форми правління та територіально-політичного устрою. Їх класифікація можлива за ба гатьма критеріями: за соціальними ознаками (характером державної влади); за формою (способу організації); за типами (суспільно-економічними формаціями, історичними періодами); за видами державного режиму (методам здійснення державної влади); за способом виникнення тощо.

Соціальний характер держави може слугувати основою для інших видів класифікацій. Так, у конституціях багатьох країн, у тому числі й у Конс титуції України, міститься характеристика країни як демократична, соціальна, правова.

Демократична держава — така організація державної влади в суспільстві, яка забезпечує суверенітет народу, здійснення його волі, владу більшості за умови охорони права меншості, права і законні інтереси людини і громадянина на рівні загальновизнаних міжнародних стандартів.

Соціальна держава — соціальна складова зм істу функцій державної влади, яка передбачає: надання всім членам суспільства соціальних послуг, організовуючи у визначеному, характерному для конкретної держави обсязі безплатну освіту, медичне обслуговування, встановлюючи максимальну тривалість робочого часу і мінімальну тривалість оплачуваної відпустки, обов’язкові дні відпочинку тощо; підтримку за рахунок державного бюджету та в інших формах тих пр ошарків населення, які перебувають у найгірших економічних умовах (бідні, безробітні та інші), особливо опікується дітьми, жінками, молоддю, інвалідами; застосування заходів щодо згладжування соціальної нерівності.

Правова держава є виключно багатостороннім постулатом і характеризується такими головними принципами

1 :

• гарантія свободи окремої людини (особи) відносно держави: цей принцип знаходить своє логічне продовження та конкретизацію в основних правах і свободах людини;

1

Соколов А.Н. Правовое госудрство: от идеи до ее материализации. — Калининград:

17• правова рівність, яка конкретизується в поглядах на те, що закони мають однакову для всіх силу дії та що всі громадяни мають бути однаково рівні перед законом;

• правова безпека;

• поділ державної влади у функціональному та інституціональному (організаційному) змісті, як найважливіший політичний і організаційний принцип Конституції, на закон одавчу, виконавчу та судову має практично реалізовуватися шляхом діяльності окремих державних інституцій, що реалізують відповідні повноваження.

Світська держава забезпечує свободу совісті, право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніяку, а в деяких країнах право вести антирелігійну пропаганду. В деяких демократичних країнах є державна церква. Як правило, це не пов’яз ано з обмеженнями для інших церков. Держава здійснює матеріальну підтримку такої церкви. При цьому держава може не втрачати свого світського характеру. Інша справа, коли все життя суспільства підпорядковане канонам єдиної релігії. У такому разі держава стає теїстичною, а коли ще й державні посади обіймають священики — к лерикальною.

Специфічною ознакою державно-політичної організації суспільства є державність. Цей термін вживається як синонім держави в цілому чи держави відповідного історичного типу, для характеристики системи політичної організації суспільства, з метою визначення ступеня розвитку системи органів державної влади.

Характер державності зумовлюється рівнем результативності діяльності вищих і місцевих органів влади, еф ективністю адміністративного управління, рівномірністю добробуту населення в адміністративно-територіальних одиницях. Чільне місце в категорії державності посідає суверенітет країни. В Україні головними чинниками суверенної державності є специфічна форма державно-політичної організації суспільства (форма правління, державного устрою, організації державної влади), державницькі ідеологія та традиції, державна мова, державна символіка тощ о .

Будь-яка модель державності органічно пов’язана з іншими елементами політичної системи, рівнем розвитку країни, економікою, культурою, менталітетом і свідомістю народів. Лише творчість самих народів, їх практичний досвід можуть стати основою для запозичення в перетвореному вигляді зарубіжних моделей державних структур і створення нових. Кожен народ робить свій

1

Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та

18внесок у загальнолюдські цінності, у тому числі й у сферу пошуків оптимальних структур державного управління суспільством.

Характерними принципами правової державності є:

• унормування діяльності виконавчої влади правом та законом;

• обмеження поглядів і простору для суджень адміністрації;

• заборона зворотної сили законів;

• правова рівність і рівне застосування права;

• всеохопний судовий зах ист громадянина від незаконних адміністративних актів;

• сформованість, чіткість і демократизм адміністративного процесу;

• чіткість принципів судового процесу, тобто чіткість судового процесуального права;

• відповідальність держави за дії своїх органів;

• компенсація за втручання держави, якщо воно принесло особі збитки;

• інститут конституційного оскарження, який відкриває кожному г ромадянину шлях до конституційного суду держави.

Проблеми державності досліджуються теорією держави переважно із загальнотеоретичних, соціологічних та переважно правових позицій.

Дослідження моделей державності, різних інститутів держави, в тому числі й державної служби, може проводитися на основі різних методологічних підходів. Для складових державності мікро- і макрорівні дослідження не є харак терними, що в першому випадку унеможливлює дослідження цільових державницьких настанов, в другому — застосувати системно-елементного аспекту системного підходу.

Дослідження інститутів державності потребує застосування всього арсеналу системного підходу, зосереджуючи увагу на цільових, функціональних і структурних характеристиках.

На думку В. Є. Чиркіна в історії розвитку державності та в сучасних умо вах можуть бути виокремлені три основні форми держави, що спираються на ознаку форми державності: монократична («єдиновладна» державна форма, що має висококонцентрований характер), полікратична (характеризується поділом влади, розмежуванням ролей в управлінні державою, автономією різних ланок і територіальних одиниць, розвитком місцевого самоврядування, демократичними методами державного режиму); сегментарна (має олігархічний хар актер та займає проміжний стан між монократичною та полікратичною формами).

19Актуальною є проблема відчуження держави від народу. Вона пов’язана не з відносинами «меншості, яка експлуатує», з «більшістю, яку експлуатують», а з обов’язковою наявністю бюрократичного апарату, необхідного для управління справами суспільства (при цьому бюрократичний апарат розглядається як необхідна «розумна бюрократія» за М. Вебером). Подоланню відчуження держави від су спільства сприяє партиціпація — найширша участь представників населення та самого населення на різних етапах організацій та здійснення державної влади, управління державою.

Державна служба як спеціалізована сфера діяльності державних службовців виникає разом з державою як властива для неї складова. Як відомо, держава з’являється на такій стадії розвитку суспільства, коли виникає об’єктивна необхідність по літичного регулювання суспільного життя. Причини, що викликали до життя державу, лежать і в основі виникнення державної служби.

Передусім державна служба виникла внаслідок об’єктивної необхідності для політичної влади мати спеціальний апарат управління, здатний здійснювати державні функції. Для цього належало із загальної маси населення виді лити спеціальну групу осіб, підготувати їх до професійної діяльності, поставити в особливо привілейоване становище і зробити надійним знаряддям здійснення державної політики.

Слід також мати на увазі, що більш-менш розвинена державна служба виникає на такій стадії розвитку державності, коли відбувається істотний поділ праці між владою і апаратом управління, між осо бами, що обіймають політичні посади, і тими, хто виконує свої обов’язки в системі державної служби на професійній основі. Влада, що представлена політичною елітою, бере на себе функцію вироблення внутрішньої і зовнішньої політики, апарат управління, чиновники — функцію реалізації цієї політики. Отже, державна служба виступає як особливий вид пра ці, що є результатом її поділу.

Внаслідок цих обставин і виникла державна служба як спеціалізована сфера діяльності державних службовців. З появою держави сутність державної служби стала зводитися до адміністрування, тобто держава здійснювала управлінську діяльність через органи державної влади і державних службовців.

У міру історичного розвитку державна служба ускладнюється, удо сконалюється, перетворюючись поступово в цивілізовану професійну форму здійснення функцій держави. Як показує історич

20ний досвід, створення професійної державної служби становить відносно тривалий процес. Історія розвитку державної служби свідчить про залежність її соціальної природи від характеру держави як політичної надбудови над економічним базисом суспільства.

1 . За класовою природою вони поділяться на рабовласницькі, феодальні, буржуазні, соціалістичні; за формою правління — на монархічні, республіканські, президентські, парламентські; за устроєм політичної організації — на унітарні, федеративні, конфедеративні; за характером політичного режиму — на демократичні, авторитарні, тоталітарні, диктаторські, деспотичні, ліберальні тощо.

Давно встановлено, що держави бувають різного типу

Державна служба є копією, точним зліпком існуючих типів держав з пр итаманними ним різного роду властивостями. Залежність державної служби від природи держави, від властивого їй політичного режиму показав у своїх працях М. Вебер. Він виокремив три типи легітимного панування: раціональний, патріархальний і харизматичний — кожен з яких є виразом специфіки країн з різним суспільно-політичним ладом.

Раціональний тип політичного панув ання був властивий в його час найбільш розвинутим країнам буржуазної демократії, таким як США, Англія, Франція. Управління державними справами в цих країнах здійснювалося професійно підготовленим апаратом чиновників. За патріархального типу політичного панування, характерного переважно для феодальних країн, пріоритетом є визнання своєрідної «святості», незмінності «з давніх часів чинних порядків».

Служба управління за такого панування має чітку ієрархію за схемою: начальник, штаб управління, підлеглі-піддані. Апарат управління формується не за принципом ділової компетенції, а на основі особистої відданості. Вірність керівнику, пану є основою і для просування службовими сходами. За такого типу держави відсутнє по суті формальне право, воно пі дміняється свавіллям правителя. Чим більший страх відчувають слуги перед чинною системою покарання, тим більш ревно виконують вони свої обов’язки. Пан має право їх милувати й карати.

До третього типу М. Вебер відносив харизматичне панування.

Воно властиве країнам з авторитарним типом правління.

1

Государственная служба: Теория и организация: Курс лекций. — Ростов-на-Дону:


  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.Держава добробуту та соціально орієнтована ринкова система
4.Державна політика як цілеформувальний чинник діяльності державного апарату та державної служби
5. Механізм держави, державний аппарат і державна служба в системі державного управління
6. Соціальна природа державної служби
7. Походження, значення і роль державної служби в умовах державотворення України
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)