Posibniki.com.uaМаркетингУправління конкурентоспроможністю підприємства2.2. Державна політика в сфері регулювання конкуренції


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.2. Державна політика в сфері регулювання конкуренції


Крім перелічених у моделі М. Портера п’яти чинників, істотно впливає на формування конкурентних переваг та забезпечення конкурентоспроможності підприємства також і «шостий» чинник конкурентного середовища — державна політика у сфері регулювання конкуренції.

Проводячи конкурентну політику, держава має на меті створення конкурентних відносин на внутрішніх і міжнародних ринках, удосконалення правил конкуренції, її інституційного забезпечення.           При                   оцінці державної                   політики,    яка    регулює конкуренцію, виділяються такі її основні елементи [274]:

1) антимонопольна політика, що визначає засоби, методи контролю й обмеження існуючих природних, державних монополій; умови кваліфікації домінантного положення на ринку і відповідні санкції держави (аж до примусового розукрупнення підприємствмонополістів); порядок контролю за злиттям і поглинанням підприємств, а також за ходом приватизації для запобігання появі нових монопольних структур; межі державного втручання у зовнішню торгівлю; умови прямого контролю за цінами і заробітною платою (в екстрених випадках); системи заохочення створення і функціонування конкуруючих виробництв і підприємств; квотування і ліцензування певних видів діяльності; заходи щодо стимулювання малого бізнесу через надання податкових пільг, дотацій та пільгових кредитів; спрощення умов організації бізнесу у даній галузі;

2) фінансова політика стимулювання конкуренції, що полягає в регулюванні обсягів та умов надання кредитів, депозитних ставок, системи оподаткування, динаміки і розмірів доходів суб’єктів ринку, норм рентабельності виробництва і реалізації продукції;

3) регулювання експорту та імпорту продукції на основі ліцензування і квотування, зміни митної політики;

4) участь держави у виробництві і реалізації продукції за рахунок підтримання певних часток державної власності в галузевих підприємствах, державних капітальних вкладень, державних замовлень тощо;

5) державна стандартизація продукції, технологій, умов безпеки й екологічності виробництва, охорона навколишнього середовища;

6) регулювання видобутку корисних копалин, цін на сировину, матеріали, енергію, воду, землю;

7) патентноліцензійна політика, яка законодавчо закріплює виключні права на відкриття, винаходи, «ноухау» тощо;

8) соціальний захист споживачів за допомогою законодавчо закріплених прав споживачів.

Негативні моменти, що на сучасному етапі впливають на конкурентне середовище в Україні [134]: надмірна частка монополізованих ринків в Україні (більше 30 %); високий рівень концентрації української економіки (100 найбільших підприємств дають майже половину промислового виробництва, зокрема 10 найбільших — близько 20 %); нерівність умов конкуренції на багатьох ринках України; численність порушень законодавства про захист економічної конкуренції з боку суб’єктів господарювання та владних структур. Тому завданнями уряду є реалізація спеціальних програм підтримки вільного підприємництва, подолання монополізму та захисту ринку від недобросовісної конкуренції.

Серед основних законів та підзаконних актів, які регулюють конкурентні відносини в Україні, слід назвати насамперед Конституцію України, в абзаці третьому 42ї статті якої йдеться про таке: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

Інші закони і законодавчі акти України стосовно конкуренції: üЗакон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року № 2210;

  • Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року № 236/96;
  • Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року № 3659;
  • Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507;
  • Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 року № 330;
  • Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22 грудня 1998 року № 331;
  • Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22 грудня 1998 року № 332;
  • Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 року № 1682;
  • Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576;
  • Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року № 436; üРозпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку» від 5 березня 2002 року № 49р;
  • Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання» від 12 лютого 2002 року № 27р.

Антимонопольне законодавство — комплекс законів і урядових актів, спрямованих на розвиток конкуренції, обмеження і заборону монополій, які перешкоджають створенню монопольних структур і об’єднань, монополістичних дій. На сьогоднішній день антимонопольне законодавство мають 60 країн (у США — це антитрестівське законодавство, в Японії — антимонопольне, у більшості країн — членів ЄС — Боротьба з обмеженої діловою практикою, у Німеччині, Австрії, Швейцарії — картельне законодавство), зокрема на початку 90х pоків минулого століття його прийнято в усіх країнах СНД і Балтії.

Одним з основних нормативноправових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції» [96]. Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Згідно з цим законом основними порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінантним) становищем; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративногосподарського управління та контролю; невиконання попередніх рішень органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі; обмежувальна та дискримінаційна діяльність; порушення положень, погоджених з органами Антимонопольного комітету України, установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна; неподання інформації (або подання інформації у неповному обсязі, подання недостовірної інформації) Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативноправовими актами; створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; обмежувальна діяльність об’єднань тощо.

Основними порушеннями антимонопольного законодавства є: зловживання монопольним становищем (найпоширеніший тип порушення антимонопольного законодавства); антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративногосподарського управління та контролю; обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань; недобросовісна конкуренція.

Для аналізу рівнів монополізації як загальнодержавного, так і регіональних ринків використовується методика визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку [174]. Для визначення монопольного становища суб’єкта господарювання на ринку складається перелік товарів, щодо яких визначається монопольне становище суб’єкта господарювання, а також перелік їх споживачів; встановлюється проміжок часу, протягом якого визначається монопольне становище суб’єкта господарювання (як правило, за рік); визначаються товарні межі ринку, територіальні межі ринку, обсяг ринку, на якому діє суб’єкт господарювання,         обсяг товару,           що       надходить      від       суб’єкта господарювання на цей ринок, частки суб’єктів господарювання на ринку; структура ринку; встановлюються ознаки ринкової влади, що підтверджують можливість об’єкта аналізу обмежувати конкуренцію на ринку.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб’єкта господарювання не визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Таким порушенням Закон України «Про захист економічної конкуренції» визнає зловживання монопольним становищем на ринку — різновид монопольної діяльності, що призводить або може призвести до: істотного обмеження конкуренції; тимчасового (чи тривалого) обмеження виробництва товарів (товарообігу) зі створенням дефіциту на певному ринку або суміжних із ним ринках; руйнації ринків або необґрунтовано великого обсягу бартерного обміну товарів; порушення прав і законних інтересів споживачів, підприємців.

Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» зловживаннями монопольним становищем вважаються:

  • встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
  • застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;
  • обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
  • обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;
  • часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;істотне      обмеження      конкурентоспроможності      інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;
  • створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

За зловживання монопольним становищем на суб’єкта господарювання — юридичну особу накладається штраф у розмірі до 5 % виручки від річної реалізації продукції (за рік, що передував року, в якому накладається штраф). У випадку неможливості обчислення виручки чи її відсутності штраф становить до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за порушення антимонопольного законодавства несуть посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративногосподарського управління та контролю, підприємств (об’єднань, господарських товариств тощо), установ, організацій (у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Протоколи про адміністративне правопорушення складаються працівниками Комітету. Постанови про накладання штрафу виносяться суддями народних судів. Крім того, прибуток, незаконно одержаний унаслідок зловживання монопольним становищем, стягується судом чи арбітражним судом до державного бюджету. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольного утворення, що зловживає монопольним становищем на ринку. Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, підлягають відшкодуванню за позовами зацікавлених осіб у порядку, передбаченому чинним законодавством України. На практиці у багатьох випадках порушники добровільно відшкодовують завдані збитки, оскільки це враховується при визначенні розміру штрафу, який призначають за порушення антимонопольного законодавства, як пом’якшуюча обставина.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання займає монопольне (домінантне) становище на ринку товару, якщо:

  • на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
  • не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;
  • його частка на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції;
  • його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінантне) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов: на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції. Монопольним (домінантним) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

  • сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
  • сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються вищезазначені умови.

Методика визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку надає можливість здійснити розрахунок частки ринку підприємця. Обсяг ринку (місткість ринку) товару окремо з кожного найменування обчислюють за формулою:

Методика визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку


де Ов(i, j),Oе(i, j),Oi(i, j) — відповідно обсяги виробництва, експорту та імпорту iго товару, j го підприємця в межах загальнодержавного ринку; n — кількість підприємців на ринку.

Частку підприємця на ринку певного товару Д(i, j) визначають за формулою:

Частку підприємця на ринку певного товару

де Opm(i, j) — обсяг ринку товару iго найменування; O(i, j) — обсяг надходження товару i го найменування на ринок від j го підприємця.

 

До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії  органів влади, органів місцевого самоврядування, органів ад міністративно-господарського управління та контролю, якими Закон України «Про захист економічної конкуренції» визнає прийняття будьяких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будьякі інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративногосподарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративногосподарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

  • заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будьякій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;
  • пряме або опосередковане примушування суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;
  • пряме або опосередковане примушування суб’єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;
  • будьяка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
  • встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;
  • надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
  • дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
  • дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, зокрема щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпоряджання прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративногосподарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється делегувати окремі владні повноваження об’єднанням, підприємствам та іншим суб’єктам господарювання, якщо це спричинює або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Четверту групу порушень законодавства про захист економічної конкуренції становить обмежувальна та дискримінаційна , яка полягає у діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань у тому, що суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється схиляти інших суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб’єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій; участі у концентрації суб’єктів господарювання.

Суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання обмеження, які, зазвичай, не застосовуються до інших суб’єктів господарювання, або застосовувати без об’єктивно виправданих причин неоднаковий підхід до різних суб’єктів господарювання. Суб’єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створювати перешкоди у господарській діяльності малим або середнім підприємцям (дискримінація конкурентів суб’єктами господарювання).        Не                      допускається       обмежувальна  діяльність об’єднань (об’єднань юридичних та (або) фізичних осіб, зокрема об’єднань підприємств, а також громадських організацій) через відмову суб’єктові господарювання у прийнятті до такого об’єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова необґрунтована і невиправдана.

Узгодженими діями є: укладання суб’єктами господарювання угод у будьякій формі, а також будьяка інша узгоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання; створення суб’єкта господарювання, мета і результат утворення якого — координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що його створили, або між ними і новоствореним суб’єктом господарювання. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, технікотехнологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;       істотного        обмеження             конкурентоспроможності                                            інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. Зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України (у випадку, коли конкуренція істотно не обмежується на всьому ринку чи в значній його частині), якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; технікотехнологічному, економічному розвиткові; розвитку малих або середніх підприємств; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва. Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольний комітет України не надав дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів перевершує негативні наслідки обмеження конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією згідно з Законом України «Про недобросовісну конкуренцію» визнаються будьякі дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, а саме:

  • неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання (чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама);
  • створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб’єкта господарювання; купівляпродаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;
  • схиляння до бойкоту суб’єкта господарювання, до дискримінації покупця (замовника), до розірвання договору з конкурентом;
  • підкуп працівника постачальника; підкуп працівника покупця (замовника); досягнення неправомірних переваг у конкуренції);
  • неправомірне збирання, розголошення, схиляння до розголошення та використання комерційної таємниці.

За вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, суб’єкти господарювання несуть певну відповідальність, яка визначена Законом «Про недобросовісну конкуренцію» (табл. 2.2). У випадках незгоди з рішеннями Комітету і його територіальних відділень суб’єкти господарювання, органи державної влади, місцевого самоврядування, адміністративногосподарського управління та контролю, інші зацікавлені особи мають право у тридцятиденний строк звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про скасування чи зміну повністю або частково відповідних рішень.

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріальнотехнічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, які сприяють розвиткові конкуренції, здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративногосподарського управління та контролю [95]. Для забезпечення державного контролю за додержанням законодавства про    захист економічної          конкуренції,                    захисту             інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган — Антимонопольний комітет України.

Таблиця 2.2

ВИДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕДОБРОСОВІСНУ КОНКУРЕНЦІЮ

Вид відповідальності

Пояснення

Накладання штрафів на суб’єктів господарювання — юридичних       осіб   та            їх

Вчинення суб’єктами господарювання — юридичними особами та їх об’єднаннями дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділення

 

об’єднання

 

ми штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі, якщо обчислення виручки суб’єкта господа-рювання неможливе або виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян

 

Накладання штрафів на юридичних осіб, їх об’єднання               та об’єднання громадян, що не є суб’єктами господарювання

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобро-совісна конкуренція, юридичними особами, їх об’єднаннями та об’єднаннями громадян, що не є суб’єктами господарювання, тягне за собою накла-дання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у роз-мірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

 

Відшкодування збит-ків

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначе-них Законом як недобросовісна конкуренція, підля-гають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодав-ством України

 

Адміністративна від-повідальність грома-дян

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобро-совісна конкуренція, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридич-ної особи, тягне за собою накладення адміністра-тивного стягнення згідно із законодавством. Вчи-нення в інтересах третіх осіб дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадя-нами, що не є підприємцями, тягне за собою накла-дення адміністративного стягнення згідно із зако-нодавством

 

 

Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання (підприємця)

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, передбаченого статтею 4 цього Закону, або факту копіювання виробів, передбаченого статтею 6 цього Закону, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення

 

товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб’єкта господарювання (підприємця) як у виробника, так і у продавця. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України. Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання (підприємця) застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом

Спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей

У разі встановлення факту дискредитації суб’єкта господарювання (підприємця) Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням

Основні завдання Антимонопольного комітету України: здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції; захист законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів через застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, накладання стягнень за порушення цього законодавства у межах своїх повноважень; сприяння розвиткові добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законом України «Про Антимонопольний комітет України», а його діяльність щодо контролю за концентрацією суб’єктів господарювання, розгляду заяв та справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання, розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про недобросовісну конкуренцію регламентують закони України «Про захист економічної конкуренції» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Для запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінантним) становищем, обмеженню конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб’єктів господарювання.

Контроль за економічною концентрацією — одна з важливих форм реалізації конкурентної політики держави, що забезпечує запобігання монополізації економіки і конкурентних ринків, захист інтересів споживачів і підприємців, гарантує створення й зберігання рівних можливостей у конкуренції для всіх суб’єктів господарювання [294].

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції», економічна концентрація — створення, реорганізація (приєднання, злиття) суб’єктів господарювання у господарські товариства, асоціації, концерни, корпорації, консорціуми та інші об’єднання підприємств; вступ одного або кількох суб’єктів господарювання в об’єднання; безпосереднє або опосередковане придбання, одержання якимнебудь іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб’єктів господарювання або структурних підрозділів суб’єктів господарювання; оренда цілісних майнових комплексів суб’єктів господарювання або структурних підрозділів суб’єктів господарювання;      затвердження  суб’єктами     господарювання,          органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративногосподарського управління й контролю установчих документів, на підставі яких створюються господарські товариства або об’єднання підприємств, а також змін до установчих документів, пов’язаних зі зміною предмета і мети діяльності, порядку розподілу прибутку й витрат, складу і компетенції органу управління, порядку прийняття органом управління рішень, або інших змін, що посилюють узгодженість дій на ринку засновників (учасників) господарського товариства або об’єднання підприємств, або призводять іншим способом до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками); ліквідація суб’єктів господарювання всіх організаційноправових форм; створення промисловофінансових груп.

Випадки      економічної      концентрації,      що      потребують обов’язкового одержання згоди органів Антимонопольного комітету України, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 1994 р. № 765 «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків»:

  • створення   суб’єкта   господарювання   двома   та    більше суб’єктами господарювання, не пов’язаними відносинами контролю, якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг цих суб’єктів господарювання за підсумками останнього фінансового року перевищує суму у валюті України, еквівалентну 12 млн дол. США за офіційним валютним курсом, який діяв на кінець останнього фінансового року (сума грошового еквівалента), і при цьому менш як у двох суб’єктів господарювання, не пов’язаних відносинами контролю, вартість активів або обсягів реалізації товарів перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 1 млн дол. США у кожного. У разі, коли одним із засновників (учасників) є орган державної влади, орган        місцевого          самоврядування чи орган         адміністративногосподарського управління та контролю, то у розрахунках вартості активів або обсягів реалізації товарів використовуються відповідні показники державних чи заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, підприємств, майно яких передається до статутного фонду створюваного суб’єкта господарювання та суб’єктів господарювання, пов’язаних з ними відносинами контролю;
  • створення суб’єкта господарювання двома та більше суб’єктами господарювання, якщо загальна частка зазначених суб’єктів господарювання на певному ринку перевищує 35 % або якщо хоч один із зазначених суб’єктів господарювання займає монопольне становище на ринку;
  • створення суб’єкта господарювання, частка якого на певному товарному ринку явно перевищуватиме 35 %;
  • вступ одного або кількох суб’єктів господарювання в об’єднання, якщо сумарна вартість активів, сумарний обсяг реалізації товарів цих суб’єктів господарювання та об’єднання разом із його засновниками (учасниками) перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн дол. США, або якщо хоч один із суб’єктів господарювання чи об’єднання займає монопольне становище на певному товарному ринку, або загальна частка засновників (учасників) об’єднання після вступу до нього цих суб’єктів господарювання на певному ринку перевищуватиме 35 %;
  • злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого, якщо хоч один із них займає монопольне становище на певному товарному ринку;
  • злиття або приєднання суб’єктів господарювання, які діють на певному товарному ринку, якщо їх загальна частка на цьому ринку перевищує 35 %;
  • злиття суб’єктів господарювання або приєднання суб’єкта господарювання до іншого, якщо жоден із них не займає монопольного становища на ринку, але сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів цих суб’єктів господарювання за підсумками останнього фінансового року перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн дол. США, і при цьому не менш як у двох суб’єктів господарювання вартість активів або обсяг реалізації товарів перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 1 млн дол. США у кожного;
  • безпосереднє або опосередковане, одноразове або за кілька разів придбане, набуття в інший спосіб у власність або одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25—50 % голосів у вищому органі управління відповідної юридичної особи, якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів цієї юридичної особи (суб’єкта господарювання, до складу якого входить ця юридична особа) та суб’єкта господарювання, що набуває зазначені права, за підсумками останнього фінансового року перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн дол. США, і при цьому вартість активів або обсяг реалізації товарів як у суб’єкта господарювання, що набуває частки (акції, паї), так і в юридичної особи (суб’єкта господарювання, до складу якого входить ця юридична особа), частки (акції, паї) якої набуваються, перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 1 млн дол. США;
  • придбання, набуття в інший спосіб у власність, одержання в управління (користування, в тому числі лізинг), оренду зазначених вище часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісного майнового комплексу чи структурного підрозділу суб’єкта господарювання монопольним утворенням або часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісного майнового комплексу суб’єкта господарювання чи структурного підрозділу суб’єкта господарювання монопольного утворення незалежно від сумарної вартості часток (акцій, паїв), загальною вартістю придбаних, набутих в інший спосіб у власність, одержання в управління (користування, в тому числі лізинг), оренду активів (майна).

Процедура одержання згоди на економічну концентрацію викладена в Положенні про контроль за економічною концентрацією, затвердженому розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 травня 1998 р. № 134р.

Однією з основних функцій органів, що здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, є розгляд справ про його порушення. Ця діяльність Антимонопольного комітету здійснюється відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції», норми якого визначають порядок розгляду Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, виконання, перевірки, перегляду прийнятих ними рішень, а також порядок оскарження рішень органів Антимонопольного комітету.

За порушення вітчизняного законодавства про захист економічної конкуренції згідно з відповідним законом до суб’єктів господарювання застосовуються певні види санкцій:

  • примусовий поділ у випадках зловживання монопольним (домінантним) становищем;
  • відшкодування шкоди особам (шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, відшкодовується особою, яка вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди);
  • адміністративна відповідальність посадових осіб та інших працівників суб’єктів господарювання, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративногосподарського управління та контролю за здійсненням антиконкурентних дій; неподання інформації АКУ, його територіальному відділенню у встановлені органами АКУ, головою його територіального відділення чи нормативноправовими актами строки (або подання в неповному обсязі, чи подання недостовірної інформації); створення перешкод працівникам АКУ, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації);
  • сплата штрафів: (а) за антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінантним) становищем; невиконання рішення, попереднього рішення органів АКУ або їх виконання не в повному обсязі — у розмірі до 10 % доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф; якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів АКУ, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; б) за здійснення учасниками узгоджених дій; обмежувальна та дискримінаційна діяльність; недодержання умов; концентрація без отримання відповідного дозволу органів АКУ у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію — у розмірі до 5 % відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів АКУ, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки) — у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; в) за обмежувальну діяльність; неподання інформації АКУ, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами АКУ, головою                його територіального   відділення               чи        нормативноправовими актами (або подання в неповному обсязі, чи подання недостовірної інформації); створення перешкод працівникам АКУ, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації — у розмірі до 1 % доходу (виручки) суб’єкта господарювання, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів АКУ, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    Суб’єкта господарювання не можна притягнути до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності (п’ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення). Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

    Регулювання конкуренції державою виступає одним із необхідних компонентів забезпечення соціальноекономічного консенсусу інтересів учасників ділових відносин і включає методи адміністративного               (законодавчого)    та                                        нормативноорієнтовного (що коректує) регулювання, які активно застосовуються державними органами практично у всіх країнах з ринковою економікою [6].

    Кожна країна посвоєму підходить до теорії і практики антимонопольного регулювання, що відображає ті або інші переваги країн у стимулюванні конкуренції. У цілому на сучасному етапі склалися три системи антимонопольного регулювання [47; 295].

    1. Американська система, що діє в США, Чилі і деяких інших країнах, виходить з принципу заборони, тобто формальної юридичної заборони монополістичної практики як такої; найбільш формалізована і жорстка парадигма системи антимонопольного захисту суспільства, що існує вже понад 110 років; інтереси підтримки конкуренції на національному ринку мають явний пріоритет порівняно з іншими завданнями економічного розвитку країни, зокрема із збереженням неконкурентоспроможних виробництв і компаній; виняток — захист внутрішнього ринку від демпінгу.

    2. Європейська система, прийнята в країнах ЄС і низці інших країн, в основу якої покладений принцип контролю і регулювання, склалася набагато пізніше ніж у США — після Другої світової війни; монополістична діяльність, що діє в межах ЄС, у принципі не виключається, не забороняється, але допускається, поки не порушує встановлених у законі умов; система є по суті протекціоністською стосовно скількинебудь серйозної конкуренції зовні; порівняно з американською системою, підтримка конкуренції має менший пріоритет, аніж збереження національних виробників серед країн ЄС, допускаються способи міжфірмової взаємодії, що визнаються антиконкурентними в США.

    3. Японська система, що в даний час також поширилася на Південну Корею й інших нових «азійських тигрів»; підтримка конкуренції між національними компаніями на внутрішньому ринку не тільки поступається в пріоритетності загальній експортній експансії, а й повністю підпорядкована цій меті; для забезпечення захоплення й утримання позицій на міжнародних ринках допускаються форми міжфірмової взаємодії, що явно суперечить інтересам конкуренції між національними компаніями, зокрема й на внутрішньому ринку.

    Основна відмінність між системами — у співвідношенні пріоритетності антимонопольної й індустріальної політики. У США антимонопольна політика переважає над індустріальною (за винятком сільськогосподарської, НДДКР з розробки експортної продукції і деяких інших нечисленних випадків), тобто завдання підтримки конкуренції ставиться вище за інші завдання розвитку економіки в цілому й окремих галузей і секторів. У ЄС і Японії індустріальна політика фактично переважає над антимонопольною (збереження рівня виробництва, підвищення конкурентоспроможності національної промисловості й експансія на зовнішніх ринках є пріоритетнішою, ніж підтримка конкуренції). Фактично легалізовані картелі в хронічно депресивних галузях, які характеризуються надлишком і низьким рівнем завантаження потужностей, зокрема, в металургії та вугільній галузі. Реструктуризація таких галузей відбувається не на початкових етапах конкуренції, як у США, а при втручанні держави або наддержавних органів, як у випадку з ЄС.

    До особливості державного регулювання можна віднести те, що в країнах Західної Європи і Японії до монополій ставляться спокійніше, ніж у США, розглядаючи їх як іншу форму конкуренції. У Великій Британії, Німеччині, Франції, Бельгії, Голландії політика щодо конкуренції є важливим інструментом державного регулювання економіки. У Греції, Іспанії, Португалії антимонопольні закони застосовуються порівняно недавно і мають обмежений характер.

    Для антимонопольного законодавства західноєвропейських країн характерно вилучення зі сфери його дії націоналізованих підприємств у таких галузях, як чорна металургія, суднобудування, текстильна промисловість, ряд галузей добувної промисловості. У деяких країнах (Великій Британії, Німеччині, Австрії, Ірландії, Фінляндії) з антимонопольного законодавства виключені сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування. У країнах Східної і Центральної Європи антимонопольна практика перебуває на стадії становлення і близька за своєю суттю до західноєвропейської.

    У тому випадку, коли рівень монополізації економіки не надає можливості розвивати ринкові відносини, стримує конкуренцію, в країнах з розвиненою ринковою економікою здійснюється політика демонополізації. Її ключові напрями: принципове або ініціативне розукрупнення, зокрема розділення суб’єктів господарювання, створення паралельних виробничих структур, внутрішньофірмова диверсифікація (міжгалузевий перелив) капіталу, стимулювання конкуренції різних напрямів усередині фірми, залучення іноземних інвестицій. Можуть бути і жорсткіші заходи демонополізації економіки (уряд післявоєнної Японії не дозволив починати виробництво в жодній галузі господарства до появи в них щонайменше трьох потенційних конкурентів).

    Виділяють також антитрестову і антикартельну спрямованість законодавства [6]. Антитрестові закони спрямовані на протидію спілкам, об’єднанням, концернам, у рамках яких відбувається повна втрата фірмами, що входять у спілку, будьякої самостійності. Подібна спілка усуває конкуренцію, тому вона не може бути прийнятною для ринкової економіки. Антикартельні закони спрямовані на протидію різного роду змовам між фірмами картельного типу (предметом зговору виступають: розділ ринків збуту по споживачах або по районах, встановлення однакових цін і ін.). Забороняючи спілки і змови у вигляді трестів і картелів, антимонопольні закони тим самим стимулюють не тільки конкуренцію, а й диверсифікацію виробництва, освоєння фірмами нових сегментів ринку. У багатьох країнах застосовуються також спеціальні закони, спрямовані на протидію недобросовісній конкуренції, включаючи шахрайство в торгівлі та виробництві.

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.4. Аналіз діяльності конкурентів
2.4. Аналіз діяльності конкурентів (продовження)
Тема 3. КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ ПІДПРИЄМСТВА
3.2. Властивості конкурентних переваг
3.3. Сфери формування та реалізації конкурентних переваг
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki