Розроблення науково обґрунтованої державної кадрової політики є нагальною потребою українського суспільства, найважливішою передумовою зміцнення держави.
Об’єктом впливу держави є всі кадри суспільства, всі людські ресурси. Однак об’єктом безпосереднього державного управління є особовий склад державної служби, кадри органів державної влади. Суттєво відрізняються механізми управління службовцями від системи державного впливу (в то му числі опосередкованого) на кадри виробничих, підприємницьких, фінансово-банківських структур.
У розробленні державної кадрової політики важливо вирізняти окремі етапи:
• розроблення кадрової доктрини;
• розроблення концепції державної кадрової політики, визначення її змісту (системи цілей, пріоритетів, принципів тощо);
• розроблення програм (цільових, комплексних та ін.);
• складання та налагодження механізмів реалізації кадрової політики, вирішення її окремих проблем.
Отже, перш ніж визначати шляхи та засоби розв’язання конкретних кадрових проблем, важ ливо визначити засади та концептуальні позиції державної кадрової політики, її місце і роль у державній діяльності, суб’єкти та об’єкти кадрової політики, специфіку їх взаємодії тощо.
Конституція України, Закон України «Про державну службу», укази Президента України з питань роботи з кадрами та становлення державної служби, постанови та р озпорядження
Кабінету Міністрів України суттєво зміцнили нормативноправову базу державної кадрової політики. У роботі з кадрами почала складатися певна система. Президент України та Кабінет
Міністрів України здійснили низку заходів щодо роботи з кадрами державної служби: реалізована Програма кадрового забезпечення державної служби, при Президентові утворена
Координаційна Рада з питань державної служби, затверджені
1
Государственная кадровая политика и механизмы ее реализации: Кадроведение:
Курс лекций. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: РАГС, 1998.
Стратегія реформування системи державної служби і
Комплексна програма підготовки державних службовців та нормативно визначені питання вступу на державну службу та її проходження, формування кадрового резерву та припинення служби; створена система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ та організацій тощо. Ці та інші заходи мають активізувати не обхідність створення концепції єдиної державної кадрової політики України.
У теоретичному обґрунтуванні та визначенні змісту державної кадрової політики необхідно насамперед сформулювати кадрову доктрину як висхідну концептуальну ідею.
Головний задум, базова ідея сучасної державної кадрової політики має віддзеркалюватися в зміні взаємовідносин держави та особи, в гарантованому забезпеченні конституційного права громадянина на свободу вибору місця, ро ду та часу своєї трудової діяльності. Сутність нової кадрової доктрини полягає в тому, що держава та особа — соціальні партнери в професійнотрудовій та інтелектуальній самореалізації особистості.
Досягнення гармонійного сполучення інтересів особи та держави, індивідуальних та загальнонаціональних інтересів — визначальний принцип у сучасній кадровій діяльності.
Необхідним етапом розроблення державної кадрової політики є теоретичне обґрунтування та визначення її концеп ції, тобто системи висхідних опорних позицій та провідних ідей, що розкривають наукові засади найбільш ефективних підходів держави до вирішення кадрових проблем у сучасних умовах і на перспективу, що визначають завдання та пріоритети державного впливу на формування, розвиток і раціональне використання кадрового потенціалу України. Концепція дозволяє більш чітко виз начити структуру, елементи, принципи державної кадрової політики, орієнтири на певний результат.
Без чіткої концепції можна згубити основну лінію розвитку кадрових процесів, втратити можливість наукового прогнозування, програмування та планування. Не можна зводити державну кадрову політику тільки до професійного навчання кадрів державної служби або до кадрового забезпечення органів державної влади, аб о до кадрового забезпечення органів виконавчої влади. Такий корпоративний, вузько відомчий підхід ускладнює формування державної кадрової політики як загальнодержавної стратегії.
Термін «кадрова політика» в управлінській практиці досить значущий. Головне — різниця в підходах до його використання: одні дослідники та практики розуміють під кадровою політикою визначення стратегії роботи з кадрами кожного суб’єкта управлінської діяльності, свого роду програму діяльності. Інші вважають, що кадрова політика тотожна кадровій діяльності, тобто тлумачать її досить широко, включаючи в неї кадрову роботу. Справді, між ни ми немає чіткої межі, але вони не тотожні за змістом і технологією реалізації, тому що віддзеркалюють різні етапи та сторони кадрового процесу. Кадрова робота — це діяльність багатьох суб’єктів з реалізації кадрової політики; сукупність технологій, способів, механізмів її реалізації; організація роботи з кадрами.
Кадрова політика як со ціальне явище, маючи багаторівневу структуру, значно ширше за змістом, ніж державна кадрова політика, де суб’єктом виступає держава, яка не може брати на себе вирішення всіх кадрових проблем. Існують також інші суб’єкти кадрової політики, наприклад: політичні партії, громадські організації, підприємницькі структури, трудові колективи тощо. Часто мова йде про кадров у політику окремого інституту влади, міністерства, регіону, у цьому разі межа між політикою та кадровою роботою майже непомітна, але недоречно використовувати термін «політика».
Під державною кадровою політикою слід розуміти державну стратегію, політичний курс роботи з кадрами на загальнодержавному рівні, що віддзеркалює волю народу, державну стратегію формування, розвитку та раціонального використання кадрів, ус іх трудових ресурсів держави. У змістовному плані державна кадрова політика — це система офіційно визнаних цілей, завдань, пріоритетів і принципів діяльності держави з організації та регулювання кадрових процесів і відносин. Ці принципи, у свою чергу, визначають і головні критерії оцінювання кадрів, шляхи вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу, раціонального використання кадр ового потенціалу країни.
Кадрова політика — це в першу чергу наука. Як наука вона покликана в ідеях, принципах, критеріях віддзеркалювати закономірності розвитку реальних кадрових процесів, сталі, постійні зв’язки та відносини, що дають їм певну якісну характеристику, визначають основні риси та принципи кадрової роботи.
У той же час державна кадрова політика є суб’єктивною за формами, механізмами, технологіями проявів і реалізації, що в багатьох випадках визначається суб’єктивними діями окремих осіб — лідерів, керівників державних структур, залежить від способу їхнього мислення.
Державна кадрова політика та багатогранна діяльність з її реалізації є соціальним регульованим процесом, цілеспрямованим і високоорганізо ваним інструментом влади, одним з найважливіших управлінських важелів.
Концепція державної кадрової політики, чітке визначення цілей, принципів та пріоритетів, що надає їй цільову спрямованість та цілісність, пов’язує в єдине ціле організаційні заходи та дії, взаємозбагачує теорію й практику, виходячи насамперед з того, що:
• розроблення та здійснення державної кадрової політики є однією із найскладні ших, багатогранних і суперечливих проблем державного масштабу. Вона не може бути зведена до вирішення тільки організаційно-управлінських завдань, тим більше до добору та розстановки керівних кадрів. Важливо виявити та реалізувати взаємодію кадрових процесів із соціальноекономічними, політичними, управлінськими, культурнодуховними підсистемами українського суспільства, з історично закладеними в ньому традиціями та стере отипами в масовій свідомості;
• кадрова політика держави є сукупністю різних соціальних функцій; будучи ефективним інструментом державного управління, важливим чинником розвитку суспільства, кадрова політика одночасно є елементом саморегуляції життєдіяльності населення;
• кадрова політика має свою об’єктивну логіку, віддзеркалюючи рівень розвитку, потреби та можливості українського суспільства й держави, реальний ст ан кадрів, рівень їх професіоналізму і закономірності розвитку кадрових процесів, їх залежність від характеру та рівня суспільнополітичного та економічного ладу.
Кадрова політика як складова внутрішньої та зовнішньої політики держави і засіб її реалізації формується на основі та в межах державної політики. Вона розробляється в інтересах останньої. Цілі, пріоритети й принци пи кадрової політики визначальною мірою залежать від ролі держави в суспільстві, від вирішення основних проблем становлення української державності, типу правління (міри співвідношення
президентської та парламентської республіки), рівня і демократизації механізмів устрою держави, поділу та взаємодії гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), розмежування їхніх функцій і повноважень, перспектив перетворень центральних, регіональних та місцевих структур влади.
Кадрова політика не повинна бути вузько прагматичною, розрахованою тільки на кадрове забезпечення вирішення завдань реформування держави й суспільства. Нагальною необхі дністю є розроблення кадрової політики, яка врахує потреби і сучасного стану держави, і майбутнього.
Розробляючи концепцію державної кадрової політики, слід зважити на такі засади:
1) використання наукових принципів пізнання соціальних явищ (системність, історизм, соціальна детермінованість);
2) критичне осмислення та творче застосування накопиченого наукового знання в галузі управління та кадрової діяльності, реалістична оцінка ста ну кадрового корпусу держави, визнання складності, взаємозумовленості та суперечливості кадрових процесів;
3) критичний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду роботи з кадрами, засвоєння його уроків, осмислення позитивних і негативних сторін цього досвіду, його адаптація в Україні з урахуванням традицій та особливостей, менталітету громадян
України;
4) урахування сучасних реалій і потреб України. Саме практика, ан аліз кількісного та якісного складу кадрів дозволять робити висновки про ефективність тих чи інших новацій, надасть матеріал для виявлення нових тенденцій і потреб.
У процесі реформ, які тривають у нашій країні, у кадровій роботі відбулося немало змін; вона стає більш цілеспрямованою, послідовною. І все ж таки є підстави стверджувати, що кризова кадрова си туація переборюється вкрай повільно.
На основі уроків минулого та аналізу реалій сьогодення концепція має виявити і негативні тенденції в розвитку кадрового корпусу, що складаються сьогодні, запропонувати науково обґрунтовані шляхи та засоби їх подолання. Перш за все необхідно передбачити шляхи та механізми протидії нової монополізації кадрової діяльності з боку де ржави. Слід звернути увагу на можливі небажані наслідки практики тривалого використання «командного принципу» для формування керівних кадрів, політичної заангажованності та
особистої вірності працівників окремому лідеру, «служіння» начальнику, що може негативно відбитися на професіоналізмі та інноваційності дій управлінських кадрів. Слід закріпити в державній кадровій політиці ідею альтернативності у відборі на найвищі посади, недопущення «незмінності першого керівника».
Отже, не можна нехтувати теоретико-методологічними аспектами розроблення державної кадрової політики, не приділяти певної уваги осмисленню її об’єктивної та конкретно-історично ї зумовленості, аналізу накопиченого в цій сфері науковотехнічного матеріалу, виявленню існуючих кадрових потреб реформування України, перспектив її розвитку.
Від стратегії подальшого розвитку української державності та рівня становлення ринкових відносин, долі державної власності певною мірою залежать обсяг і межі державного регулювання кадрових процесів і відносин, рівень йог о децентралізації та демократизації.
Спираючись на сформульовані аспекти, можна визначити такі сутнісні риси державної кадрової політики, яка має бути:
• системною, тобто такою, що ґрунтується на єдності цілей, принципів, форм і методів роботи з кадрами, що враховує різні аспекти кадрових питань (економічні, соціальні, моральні, соціально-психологічні тощо);
• науково обґрунтованою, реалістичною, твор чою, такою, що враховує потреби суспільства в кадрах, послідовність та етапність вирішення стратегічних завдань, орієнтованою на відродження та сталий розвиток країни, на залучення до служби осіб, професійно підготовлених, заповзятих, з новаторськими творчими устремліннями та мотивами;
• єдиною для всієї України, але багаторівневою, такою, що охоплює весь кадровий корпус, усі кадрові процес и в умовах використання різних механізмів державного впливу на них;
• перспективною, такою, що має упереджуючий та випереджаючий характер, що враховує соціальний прогрес, зміни характеру праці та управлінських процесів;
• демократичною за цілями, соціальною базою та механізмами вирішення кадрових проблем;
• духовно-моральною, такою, що виховує в кожному працівникові, особливо в де ржавному службовці, чесність, упевненість у правоті і громадянську відповідальність за доручену справу та особисту поведінку;
• правовою, такою, що здійснюється в межах і на основі закону, що створює правові гарантії об’єктивного та справедливого вирішення кадрових питань.
Саме ці риси, що стають принципами, надають державній кадровій політиці цілісності і сутнісної визначеності, єдності в межах усієї держави, створюють можливість її впливу на всі кадрові процеси, на всі суб’єкти кадрової ро боти, виступають базою для їх взаємодії.
Таким чином, основними компонентами концепції державної кадрової політики є: ? її цілі, найближчі та довгострокові завдання; ? пріоритети і найважливіші напрями кадрової діяльності держави; ? суб’єкти та об’єкти кадрової політики й характер їх взаємодії; ? принципи та механізми реалізації державної кадрової політик и; ? система роботи з кадрами; ? технології професійного розвитку персоналу державної служби.
Важливими умовами їх розроблення має стати критичний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду, врахування його уроків, глибоке вивчення сучасної кадрової ситуації та стану кадрового корпусу, виявлення потреб його якісного поліпшення та професійного розвитку.
Державна кадрова політика призначена пр огнозувати та програмувати майбутнє, визначати стратегічне бачення формування, професійного розвитку та раціонального використання кадрів, усіх трудових ресурсів України, визначити цілі й пріоритети кадрової діяльності.
