Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу 17.4. Ціноутворення і ціни на продукцію сільськогосподарського походження та їх державне регулювання


< Попередня  Змiст  Наступна >

17.4. Ціноутворення і ціни на продукцію сільськогосподарського походження та їх державне регулювання


В умовах планово-централізованої економіки ціноутворення розглядалося як найважливіша функція держави. Реалізація цієї функції на практиці зводилася до централізованого встановлення відповідними державними органами рівнів цін і тарифів на всі види промислової і сільськогосподарської продукції. Товаровиробники не мали права самостійно встановлювати ціни на вироблену ними продукцію (роботи, послуги) і вибирати канали її реалізації, а тому аграрні підприємства не цікавила кон’юнктура ринку на кінцеву продукцію.

Методологія ціноутворення ґрунтувалася на визначенні за відповідними природними зонами необхідних (як правило, середніх) витрат на виробництво продукції сільського господарства і додаванням до них певної суми прибутку, що виділялась централізовано, виходячи з можливостей бюджету й господарського виробництва. Інші фактори ціноутворення скільки-небудь відчутної ролі для встановлення цін не відігравали.

Найістотнішим недоліком централізованої системи ціноутворення, сформованої в умовах екстенсивного розвитку економіки, було те, що встановлювані зверху жорстко фіксовані ціни неспроможні були виконувати роль важливого економічного важеля розвитку національної економіки, оскільки їх функції були зведені переважно до виконання обліково-розрахункових операцій. Ціни не справляли регулюючого впливу на збалансування попиту і пропонування, вкрай недостатньо стимулювали підвищення якості продукції й прискорення запровадження досягнень НТТП у виробництво, не відображали за багатьма видами продукції суспільно необхідних витрат на її виробництво, не враховували повною мірою споживчих характеристик товарів.

Централізоване встановлення цін і тарифів відсторонювало споживачів від процесу ціноутворення і цим породжувало ціновий диктат виробників, особливо монополізованих, знижували вимоги до них щодо забезпечення необхідної якості продукції.

Орієнтація на відшкодування індивідуальних витрат при встановленні цін на низку видів продукції дозволяла багатьом підприємствам одержувати прибутки навіть в умовах низькоефективного ведення виробництва і безгосподарності. Негативним було й те, що система вітчизняних цін формувалася без урахування рівня і динаміки світових цін.

З переходом до ринкової економіки постало завдання докорінної перебудови механізму ціноутворення, відмови від усталених стереотипів, коли теорія і практика спиралися на затратну концепцію цін відтворювального рівня. За роки перехідного періоду була прийнята низка нормативних актів на впровадження нової ідеології формування цін. Їх рівень спочатку на промислову продукцію (ресурси) для сільськогосподарських товаровиробників, на сервісні послуги, а пізніше і на продукцію сільського господарства перестав бути контрольованим державою. Був здійснений перехід до лібералізованого ціноутворення, а це означає, що на території України стали діяти єдині ціни на сільськогосподарську продукцію без їх зональної диференціації, як це було в умовах плановоцентралізованої економіки.

На жаль, у процесі такої лібералізації ціноутворення, держава повністю втратила контроль над цінами усіх сфер АПК. Процес зростання цін став некерованим. Але якщо підвищення цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство стримувався низьким платоспроможним попитом населення, то зростання цін на промислову продукцію для потреб села відбувалося нестримно. Високий ступінь монополізації підприємств І сфери АПК давав їм можливість вершити ціновий диктат, оскільки відповідних антимонопольних заходів прийнято не було.

Водночас не можна не брати до уваги і високий ступінь монополізації переробних і заготівельних підприємств. Завдяки такому становищу вони спроможні вершити ціновий диктат на ті види продукції, які через свої технологічні властивості не можуть бути збереженими і переробленими аграрними підприємствами. В цих умовах аграрні підприємства як носії пропонування через свою розосередженість і прив’язаність до певних сировинних зон, справляють не досить істотний вплив на формування цін за багатьма видами продукції, що негативно відображається на стані їх економіки. Рух ціни за таких обставин може підпорядковуватися не стільки співвідношенню між попитом і пропонуванням, скільки ступеню монополізації виробництва в технологічно зав’язаних із сільським господарством галузях АПК.

Негативні процеси в ціноутворенні посилювалися високими темпами інфляції. У результаті дії розглянутих чинників поглиблювався розрив між темпами підвищення цін на сільськогосподарську продукцію і на продукцію промисловості та виробничі послуги, що виробничо споживаються аграрними підприємствами. Тобто в даному разі був проігнорований важливий принцип розвитку: економіка будь-якої галузі, у тому числі і сільського господарства, залежить від співвідношення цін придбання (цін на ресурси, що виробничо споживаються, у даному разі — у сільському господарстві) і цін реалізації. До цього питання ми ще повернемося у параграфі 17.5.

Тут же зазначимо, що докорінна зміна принципів ціноутворення, набута практика формування цін в аграрному секторі економіки за останні роки переконливо довели, що цінова політика повинна ґрунтуватися на поєднанні вільного ціноутворення з державним регулюванням цін на сільськогосподарську продукцію і посиленням антимонопольного контролю за цінами на ресурси І сфери АПК (техніку, мінеральні добрива, отрутохімікати тощо), на енергоносії та виробничі послуги для сільськогосподарських товаровиробників.

Слід зазначити, що до 2013 р. було прийнято низку заходів з удосконалення цінової політики. Це привело до деякого поліпшення цінової ситуації на селі. Сформувалися нові види цін, що за своєю сутністю в основному відповідають вимогам ринкового середовища.

Згідно з Законом України «Про ціни і ціноутворення» (серпень 2012 р.) суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності можуть використовувати вільні ціни і державні регульовані ціни.

Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари (продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові і немайнові права), що підлягають продажу, і щодо яких не здійснюється державне регулювання.

До вільних цін відносять такі: ? договірні ціни — їх рівень визначається на засадах домовленості між виробником продукції (продавцем) і споживачем (покупцем) при укладанні між ними договорів купівлі-продажу. За такими цінами аграрні підприємства реалізують свою продукцію переробним підприємствам (молоко- і маслозаводам, м’ясокомбінатам, елеваторам тощо) і різним заготівельним організаціям (посередникам). За взаємною згодою сторін вказані ціни можуть коригуватися відповідно до зміни кон’юнктури ринку і платоспроможності населення; ? біржові котирування — ціни, що встановлюються на біржах протягом робочого дня на біржові товари (зерно, соняшник, цукор, олію, партію тварин та ін.); рговельну мережу.

Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, або мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне становище на ринку. Державне регулювання цін здійснюються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування двома шляхами: встановленням обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання важелів регулювання або запровадження процедури декларування зміни цін і/або реєстрації ціни.

Обов’язковими важелями державного регулювання цін можуть бути: ? фіксовані ціни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень; ? граничні ціни — максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватись суб’єктом господарювання; ? граничний рівень торговельної надбавки (націнки) — це максимально допустимий рівень націнки на товар під час реалізації товару в роздрібній торгівлі. Торговельна надбавка (націнка) включає в себе витрати суб’єктами господарювання, що пов’язані з обігом товару в роздрібній мережі, та прибуток; ? граничний (максимально допустимий) рівень постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди), який може встановлюватися суб’єктами господарювання, що здійснюють оптову торгівлю, під час встановлення ціни товару. Ця надбавка включає в себе витрати оптовика, пов’язані з обігом товару, і здійснюється в процесі його продажу під час надходження від виробника (постачальника) на відповідний ринок плюс прибуток; ? граничні нормативи рентабельності — максимально допустимий рівень рентабельності, який може встановлювати суб’єкт господарювання під час формування ціни на товар; ? розмір доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів). Доплата — це збільшення ціни товару виробником (постачальником) під час продажу, а знижка — зменшення ціни товару цими суб’єктами господарювання під час його реалізації (продажу).

Другий напрям державного регулювання — декларування зміни ціни і/або реєстрація ціни — здійснюється шляхом інформування суб’єктом господарювання в установленому порядку органів державного регулювання і контролю та спостереження у сфері ціноутворення про наміри встановлення та застосування ціни, відмінної від поточної. Основне завдання цього напряму — унеможливити підвищення цін на товари суб’єктами господарювання без об’єктивних на це причин.

Відповідно до згаданого Закону під час проведення експортних / імпортних операцій у розрахунках з іноземними суб’єктами господарювання застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Держава справляє регулюючий вплив на рівень цін і шляхом встановлення так званих підтримуючих цін на зерно через заставну закупівлю, яка розгляда-ється як гарантована державою закупівля зерна у сільськогосподарських товаровиробників за бюджетні кошти на певний період та його зберігання протягом певного строку з правом витребувати це зерно. Заставні закупівлі можуть здійснюватись й по інших об’єктах цінового регулювання.

Державні заставні закупівлі зерна проводить Аграрний фонд. Він надає бюджетну позику виробнику зерна під заставу його об’єкта цінового регулювання. Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 % вартості застави, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної інтервенційної ціни.

Причому така позика надається на строк, узгоджений сторонами, але він не може перевищувати одного маркетингового періоду — з 1 липня поточного до 1 квітня наступного бюджетного року. Отже, в даному разі заставна ціна є різновидом підтримуючої ціни і буде дорівнювати мінімальній інтервенційній ціні, помноженій на коефіцієнт 0,8.

Надана бюджетна позика погашається товаровиробником (позичальником) єдиним платежем у визначений кредитним договором строк або достроково. За повного погашення основної суми бюджетної позики і плати за її використання, товаровиробнику повертається зерно (воно звільняється від режиму застави). Але якщо основна сума бюджетної позики і/або плата за її використання не погашається товаровиробником у передбачений договором строк, то з такого моменту предмет застави переходить у власність держави.

Слід при цьому брати до уваги, що в будь-якому разі сільськогосподарський товаровиробник за власний рахунок відшкодовує витрати з сертифікації, доставки, зберігання, відвантаження, обробки, доробки, переробки та страхування предмета застави — зерна. Причому державна позика в межах режиму державних закупівель не надається тим товаровиробникам, які мають непогашений податковий борг із загальнодержавних податків, перебувають у процесі санації, банкрутства, мають прострочену заборгованість з виплати орендної плати за земельні паї тощо.

Важливою особливістю державних заставних закупівель є та обставина, що товаровиробник ще до закінчення строку договору може звернутися до кредитора із заявою про добровільний продаж зерна до державного інтервенційного фонду на умовах погашення фінансових зобов’язань. У разі коли Аграрний фонд погоджується з такою пропозицією, то закупівля зерна ним здійснюється за середньозваженими цінами, які склалися протягом останніх трьох торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах.

Як бачимо, заставна ціна виконує три функції — стабілізуючу, кредитну і забезпечення мінімальної гарантованої ціни на зерно. Перша функція тісно переплітається з третьою, але її виокремлення виправдане, бо саме присутність заставної ціни на ринку є важливим фактором, який надає впевненості аграрним товаровиробникам щодо забезпечення їх стабільної роботи в умовах несприятливої кон’юнктури на ринку сільськогосподарської продукції.

Кредитна функція виявляється в тому, що після жнив ціна на зерно різко зменшується. Зрозуміло, що аграріям економічно невигідно продавати зерно за такими низькими цінами. Передавши зерно під заставу, товаровиробник отри-кредит тощо, тобто тут заставна ціна виконує функцію кредиту.

За настання сприятливої ринкової ситуації аграрне підприємство може забрати зерно і продати його на ринку за вищою ціною, повернувши при цьому витрати на зберігання і доробку зерна. Якщо ринкова ситуація не поліпшилася або в товаровиробника немає коштів для повернення бюджетної позики, то він, як уже зазначалося, передає право власності на зерно заставоутримувачу.

У цьому разі заставна ціна виконує третю функцію — гарантовану мінімальну ціну, що відшкодовує нормативні витрати і забезпечує одержання прибутку, достатнього для здійснення наступного циклу простого відтворення.

Мінімальні ціни на продукцію сільськогосподарського походження як різновид граничної ціни встановлюються в нашій державі на цукровий буряк (сировину) і на цукор відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» (липень 1999 р.). Згідно з цим Законом Кабінет Міністрів України щорічно до 1 січня поточного року встановлює мінімальну ціну на цукрові буряки, які поставляються на виробництво цукру квоти А і квоти В, і мінімальну ціну на цукор квоти А із застосуванням щомісячних індексів інфляції. Мінімальна ціна встановлюється на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва цих видів продукції.

Фіксовані ціни встановлюються державою на продукцію (ресурси) і послуги, які справляють істотний вплив на загальний рівень і динаміку цін у національній економіці в цілому і виробництво яких зосереджено в структурах (галузях, об’єднаннях, підприємствах), що займають монопольне становище на ринку. Це насамперед стосується таких ресурсів, як вугілля, нафта, електроенергія, газ. Своєрідними граничними цінами є різноманітні тарифи. До централізовано-фіксованих тарифів належать тарифи на залізничний транспорт — плата за перевезення вантажів і пасажирів залізницею.

Аграрні підприємства можуть продавати один і той же вид продукції за різною якістю, різними каналами реалізації та в різні строки. Під впливом цих факторів ціна на дану продукцію може коливатися, і досить істотно. Найвигіднішим буде той канал реалізації, який забезпечує найвищу ціну.

Водночас для підприємства важливо знати, яка ж середньореалізаційна ціна на продукцію склалася за певний відрізок часу. Її визначають підсумовуванням грошової виручки (чистого доходу) від реалізації продукції за всіма каналами збуту і наступним діленням одержаного результату на весь обсяг реалізації продукції даного виду.

У переробних підприємствах також формуються середньореалізаційні ціни за певною номенклатурою продукції у зв’язку зі зміною її асортименту, налагодження зв’язків із новими торговельними партнерами — роздрібними продавцями, а також через підвищення (зниження) цін на вхідні ресурси, особливо на сировину з сезонним характером її виробництва.

У великому аграрному підприємстві можуть діяти так звані внутрішньогосподарські ціни і тарифи, за якими одні виробничі підрозділи продають сільськогосподарську продукцію іншим підрозділам або надають їм певні виробничі послуги. Це, по суті, різновид трансферних цін, які дають змогу об’єктивно оцінити діяльність кожного підрозділу підприємства за аналізований період.

Як ми переконалися, на вітчизняному аграрному ринку та в економіці країни в цілому функціонують різні види цін. Формування їх рівня залежить від багатьох чинників. Зрозуміло також, що ціновий фактор є одним із найістотніших щодо впливу на ефективність виробництва.

Разом з тим наукою з’ясовано і доведено практикою, що для досягнення вищої ефективності аграрного виробництва важливим є встановлення об’єктивного співвідношення цін на окремі види сільськогосподарської продукції. За дотримання такого співвідношення аграрні товаровиробники будуть отримувати правильні цінові сигнали і відповідно до цього приймати обґрунтовані рішення щодо раціональної структури виробництва і завдяки цьому забезпечувати за однакових інших умов вищі результати господарювання.

Зазначене співвідношення внутрішніх цін, як і співвідношення світових цін, розраховується діленням ціни відповідного виду сільськогосподарської продукції на ціну пшениці. Аналіз цих співвідношень доцільно здійснювати, з одного боку, в динаміці, а з другого — шляхом визначення коефіцієнта відхилення цінового співвідношення діленням відношення внутрішніх цін в Україні на відношення цін відповідних продуктів на світовому ринку.

Чим менше цей коефіцієнт відхиляється від одиниці, тим більше є підстав стверджувати про орієнтацію вітчизняної системи ціноутворення на ринку сільськогосподарської продукції на світові ціни .

У макроекономічному плані така орієнтація несе позитивний заряд, оскільки, по-перше, спрямовує сільськогосподарських товаровиробників на здійснення необхідної корекції рішень щодо більш раціонального розподілу ресурсів на розвиток тих чи інших видів аграрного виробництва (спрацьовуватиме на якісно новому рівні сигнальна функція ціни), і по-друге, вона (орієнтація) є важливою для України з огляду на її членство в СОТ.

Отже, державне регулювання цін на продукти сільськогосподарського походження здійснюється, як ми уже переконалися із попередніх тем і розглянутих питань даної теми, за кількома напрямами, зокрема: ? здійснення товарних і фінансових інтервенцій на аграрному ринку; ? встановлення граничного рівня рентабельності на окремі продовольчі товари; ? введення заставних цін, що присутні на ринку і впливають на ринкову кон’юнктуру; ? встановлення граничних цін на окремі види сільськогосподарської продукції і продовольства. ? встановлення граничного рівня торговельної надбавки.

Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції» (2008 р.) передбачено встановлення для об’єктів державного

1

Для аналізу доцільно використовувати як загальне цінове відхилення, визначене за всіма продуктами через інтегральний показник, так і цінові відхилення за окремими продуктами. товарів) граничної торговельної надбавки (націнки) на рівні не вище 20 % оптововідпускної ціни виробника (митної вартості) до кінцевого споживача.

Ця норма зазначеного Закону є досить важливою, бо ставить бар’єр на шляху завищення цін торговельними структурами на низку видів продукції сільськогосподарського походження і завдяки цьому сприяє підвищенню їх доступності для кінцевого споживача. Істотний регулюючий вплив на ціноутворення сприяє нормативне положення, згідно з яким переробні підприємства зобов’язані здійснювати декларування цін на продовольчі товари в разі наміру їх підвищення. Завдяки цьому ставиться, як уже зазначалося, заслін необґрунтованому підвищенню цін на продовольство, яке супроводжується зниженням життєвого рівня населення.

17.5. Методи визначення рівня ціни пропонування Існування договірних і вільних ринкових цін вимагає застосування підприємствами певних методів визначення їх рівня з урахуванням економічних інтересів цих підприємств. Йдеться про визначення оптової ціни підприємства, яку можна назвати ціною пропонування, оскільки вона береться як орієнтир у переговорах з потенційними покупцями при укладанні з ними угод купівліпродажу або ж при реалізації продукції через власну торговельну мережу.

При цьому слід пам’ятати, що успіху досягають ті підприємства, продукція яких постачається на ринок у потрібному місці, в потрібний час і за прийнятною для себе і покупців ціною.

У практиці маркетингової діяльності застосовується кілька методів встановлення ціни пропонування: виробництво певного виду продукції та ін.

? метод «середні витрати + прибуток»; ? досягнення цільового (фіксованого) прибутку; ? з орієнтацією на рівень ціни на аналогічну продукцію конкурентів; ? за допомогою пробного продажу в різних сегментах ринку; ? на підставі результатів закритих торгів з метою одержання замовлення на ? метод «середні витрати + прибуток»; ? досягнення цільового (фіксованого) прибутку; ? з орієнтацією на рівень ціни на аналогічну продукцію конкурентів; ? за допомогою пробного продажу в різних сегментах ринку; ? на підставі результатів закритих торгів з метою одержання замовлення на

Основним і найбільш поширеним методом визначення оптової ціни підприти) з урахуванням усіх статей витрат, а також обґрунтування рівня рентабельності галузі, за якого вона може нормально розвиватися.

ємства є метод «середні витрати + прибуток». Цей метод передбачає визначення повної собівартості продукції (виробнича собівартість + накладні витраємства є метод «середні витрати + прибуток». Цей метод передбачає визначення повної собівартості продукції (виробнича собівартість + накладні витра

У формалізованому вигляді ціну пропонування за цим методом можна представити так: або

Ц п = ПС + П,

Ц п = ПС + П, рп

ПСЦК??, де К р — коефіцієнт, що забезпечує оптимальний (прийнятний) рівень рентабельності галузі.

Припустімо, економісти встановили, що оптимальний рівень рентабельності становить 35 %, тоді даний коефіцієнт дорівнюватиме 1,35. При цьому величина прибутку в ціні П визначається з виразу ??

ПСПСП р ???К. Прибуток у ціні може обмежуватися державою через механізм встановлення граничного рівня рентабельності, у тому числі і на окремі продовольчі товари.

Так, урядом прийнято порядок формування цін на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання (Постанова Кабінету Міністрів України № 733 від 17 квітня 2008 р.). Цим порядком передбачено, що оптова ціна продовольчого товару розраховується на підставі повної планової собівартості виробництва з урахуванням визначеного вповноваженим органом з регулювання цін нормативу рентабельності без податку на додану вартість або інших податків і зборів, що нараховуються суб’єкту господарювання — покупцеві товару.

Формалізовано регульована ціна на окремі продовольчі товари має вигляд ?? рфза

НВВВВСЦ?????, де ВС — планова виробнича собівартість продовольчого товару (прямі матеріальні витрати, прямі витрати з оплати праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати); В а — планові адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробництва, які є розподіленими за нормативної потужності відповідно до сумарного обсягу виробництва продовольчих товарів); В з

— планові витрати зі збуту товару; В ф — планові фінансові витрати, пов’язані з виробництвом продовольчого товару (витрати із сплати відсотків за користування кредитами та витрати, пов’язані із залученням кредитів для виробництва продовольчих товарів, крім фінансових витрат, що включаються до вартості кваліфікаційних активів); Н р — норматив рентабельності виробництва продовольчого товару.

Близьким за методичним підходом встановлення ціни пропонування є метод цільового (фіксованого) прибутку. Він менш поширений і застосовується в тому випадку, коли підприємство передбачає одержати певну величину цільового прибутку від виробництва і реалізації запланованого обсягу відповідного виду продукції. Тоді ціну пропонування можна визначити за формулою

ЦППВ

ЗЦ одп ? ???, де од — змінні витрати виробництва на одиницю продукції; ПВ — постійні витрати на запланований обсяг виробництва і реалізації продукції; ЦП — цільовий прибуток від реалізації всього обсягу виробництва продукції; ОВ — обсяг виробництва продукції за 100 %-го рівня її товарності.

ОВ

З?вини, встановлюється акцизний збір, наприклад, на лікеро-горілчані та тютюнові вироби. У зв’язку з цим варто простежити, як формується роздрібна ціна на них.

Спочатку визначається гуртова (оптова) ціна підприємства, скажімо, на лікерогорілчану продукцію, множенням повної собівартості одиниці цієї продукції на коефіцієнт рентабельності (не вище нормативного). Гуртова ціна підвищується на величину акцизного збору К акц .

Якщо, наприклад, він встановлений у розмірі 30 %, то вказана ціна множиться на коефіцієнт 1,3. На одержану таким чином вільну відпускну ціну нараховується податок на додану вартість (Податковим кодексом України ставка ПДВ до 31 грудня 2013 р. включно становитиме 20 %, а з 1 січня 2014 р. — 17 %), тобто вона збільшується на коефіцієнт К пдв 1,2. Звідси роздрібна ціна на лікерогорілчані вироби дорівнюватиме його ціні з ПДВ, збільшеній на торговельну націнку К тн .

У формалізованому вигляді роздрібну ціну товару Ц р , на який нараховується акцизний збір, можна подати у такому вигляді: тнпдвакцрр

ПСЦКККК?????.

Договірні ціни на більшість сільськогосподарської продукції встановлюються з урахуванням їх якості. Нерідко для визначення такої ціни необхідне застосування спеціальної методики, особливо, коли до уваги беруться не один, а більше якісних параметрів продукції.

Скажімо, договірна ціна на молоко незбиране встановлюється з урахуванням його ґатунку та вмісту жиру і білка. При цьому береться до уваги, що нормативна жирність молока становить 3,4 %, а нормативний вміст білка — 3 %. Методикою передбачено, що на білок припадає 60 % ціни, а на жир — 40 %.

Якщо, наприклад, договірна ціна за 1 ц молока першого ґатунку з базисними показниками жиру і білка дорівнює 220 грн, то на жирність буде віднесено 88 грн ціни, а білковість — 132 грн. На основі цих даних розраховують «ціну» (вагомість) 1 % жиру і 1 % білка виходячи з їх нормативного рівня. З цією метою треба частину ціни в гривнях, що припадає на жир і білок, поділити на їх базисний рівень. У нашому прикладі «ціна» 1 % жиру становитиме 25,88 грн (88 : 3,4), а білка — 44,0 грн.

Наприклад, підприємство фактично поставило молокопереробному підприємству молоко першого ґатунку з жирністю 3,6 % і білковістю 3,1 %. Тоді закупівельну ціну 1 ц молока можна визначити за формулою ббжжм

ЦФЦФЦ????, де Ф ж і Ф б — фактичний вміст у молоці відповідно жиру і білка; Ц ж і Ц б — «ціна» 1 % відповідно жиру і білка.

У нашому прикладі закупівельна ціна 1 ц молока незбираного становитиме не 220 грн/ц, а більше завдяки вищим показникам якості:

229,644,03,125,883,6Ц м ????? грн. Особливого методичного підходу вимагає обґрунтування ціни пропонування на органічну продукцію. Її виробники повинні знати, за якого рівня такої ціни вироблена органічна продукція забезпечить їм одержання очікуваної економічної вигоди.

Відправним пунктом у такому обґрунтуванні є дотримання умови, згідно з якою сільськогосподарський товаровиробник повинен отримати з 1 га посіву культури, вирощеної за органічною технологією, не менше прибутку, ніж за інтенсивною технологією.

Дотримання цієї умови об’єктивно необхідне, оскільки урожайність культури за органічною технологією вирощування формується головним чином на рівні природної родючості ґрунту, а отже, вона може бути значно нижчою від урожайності, сформованої за інтенсивної технології. Змінюються також витрати на одиницю посівної площі. Зокрема, зменшуються витрати на добрива й отрутохімікати та на їх підготовку і саме внесення, натомість зростають витрати на обробіток ґрунту, на оплату праці в зв’язку із застосуванням у більших масштабах ручної праці тощо.

Але якщо ціна пропонування буде лише на такому рівні, що гарантуватиме сільськогосподарським товаровиробникам такий же прибуток з одиниці площі, як і за інтенсивної технології, то виробництво екологічно чистої продукції не буде економічно вигідним, оскільки це пов’язане зі значним ризиком втрати врожаю через вірогідний інтенсивний розвиток шкідників і хвороб та через ослаблення стійкості рослин до стресових змін зовнішнього природного середовища, наприклад посух.

З урахуванням викладеного мінімальну ціну одиниці екологічно чистої продукції Ц

ЕП можна визначити з виразу

ОП

З

П

СЦ ? ? ? ? ? ? ? ? ?? , де С

Р

ЕПЕП

У

ЕП

ЕП — собівартість одиниці органічної (екологічно чистої) продукції; ОП

З — операційний прибуток на одиницю площі за інтенсивної технології; У

ЕП — урожайність культури, отриманої за органічної технології; П

Р — премія за ризик, коефіцієнт, наприклад, 1,2.

Зрозуміло, що остаточну ціну на органічні продукти встановлюватиме ринок відповідно до закономірностей його функціонування. Слід також брати до уваги, що застосування органічних технологій тоді набуде поширення, коли буде довіра споживачів до пропонованих на продаж органічних продуктів. Досягти такої довіри стане можливим за умови, коли здійснюватиметься ефективна державна сертифікація цих продуктів із гарантованою стандартною якістю. приклад, якщо підприємство бере на себе витрати на доставку продукції до пункту кінцевого призначення, то ці витрати повинні бути враховані в складі витрат на збут (метод встановлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку). Або ж, визначивши ціну пропонування, підприємство може встановити на неї певну знижку (метод встановлення цін зі знижками).

Слід зазначити, що метод «витрати + прибуток» має ряд модифікацій. На

Слід зазначити, що метод «витрати + прибуток» має ряд модифікацій. Наекспорту з урахуванням витрат на доставку, страхування та інших. Так, ціна FOB — франко-борт («порт відвантаження вказано») вміщує: виробничу собівартість товару, витрати на доробку і передпродажну підготовку, на транспортування FOB, оплату ліцензій, мита, митних зборів.

Якщо всі ці витрати підсумувати, дістанемо повну собівартість на умовах FOB. Додавши до них бажаний прибуток, визначають контрактну ціну пропонування. Ціна CIF — вартість страхування і фрахт («порт призначення вказано») визначається на аналогічних засадах, але з тією особливістю, що до неї включають витрати на транспортування CIF внутрішнє і транспортування CIF зовнішнє та на страхування CIF внутрішнє і зовнішнє.

Проблема ціноутворення і цін є багатоаспектною і нерідко пов’язана з прийняттям важливих для економіки підприємства рішень. Для прикладу наведемо ситуацію, коли товаровиробник повинен вирішити питання, що стосується маркетингово-збутової діяльності: чи доцільно продавати певну продукцію в необхідні для споживача строки за підвищеною ціною з урахуванням тієї обставини, що така продукція, як правило, має вищу собівартість?

Скажімо, реалізація картоплі врожаю поточного року в наступному році вимагає від підприємства додаткових витрат на її зберігання й одночасно врахування втрат картоплі за такого зберігання. Все це здорожчує даний вид продукції. Одержання раннього врожаю овочів також вимагає від підприємств додаткових витрат, що підвищує їх собівартість.

Отже, потрібно визначити граничну межу зростання собівартості 1 ц продукції, за якої зберігається уже досягнутий рівень рентабельності її виробництва за підвищеної ціни. Для цього запишемо формулу визначення рівня рентабельності з таким значенням символів: де Ц

1 – С х ) : С х = Р о , (Ц

1 – С х ) : С х = Р о ,

1 — підвищена ціна за 1 ц продукції завдяки реалізації її в необхідні для споживачів строки; С х — граничний рівень зростання собівартості одиниці продукції, за якого зберігається досягнутий рівень рентабельності виробництва Р о , коефіцієнт.

Здійснимо необхідні математичні перетворення даної формули: хх CЦРС

1о ???;

ЦCРС??? хх ; ??

Ц1РС??? х , звідси

Ц

1 ? ? х .

С о

Порівняння визначеного показника собівартості С х з фактично можливим зростанням собівартості продукції, спричиненим реалізацією її у вигідні для споживача строки, дає змогу приймати правильне рішення щодо економічної доцільності такої маркетингово-збутової діяльності, Зрозуміло, що підприємству вигідно здійснювати такий продаж за умови, що фактичне зростання собівартості — менше від визначеного граничного її рівня, і навпаки. Важливо при цьому також врахувати і зміну маси прибутку на одиницю площі (голову тварин).

Реальною може бути і така ситуація, коли переробне або агропромислове підприємство стикається з проблемою збуту продовольчих товарів через низький платоспроможний попит населення. За цієї причини ці товаровиробники недостатньо використовують виробничі потужності.

Для стимулювання збуту вони можуть вдатися до зниження ціни на вироблену ними продукцію. Така дія може призвести до зниження суми прибутку. Тому за зниження ціни найпершою умовою, якої потрібно дотримуватися, щоб підприємство одержувало не меншу суму прибутку, ніж воно її генерувало до такого зниження. Звідси постає необхідність визначити, наскільки потрібно збільшити обсяг продажу б , щоб за зниженої ціни підприємство змогло одержати не меншу, ніж раніше суму прибутку. Для цього можна скористатися формулою ??

????

ОСЦОСЦ бзб ?????

СЦ з б ? ???, де Ц і Ц з — відповідно ціна без знижки і зі знижкою; С — фактично досягнута собівартість одиниці продукції; О б — обсяг продажу продукції до встановлення знижки на ціну.

Аналогічний результат можна одержати й іншим способом: б з з б

РР ? ? ???, де Р і Р з — рівень рентабельності виробництва продовольчого товару відповідно за ціни без знижки і за ціни з установленою знижкою.

О

Р

Одержаний б оцінюється з точки зору можливостей такого додаткового виробництва продукції з тим, щоб не вийти за межі 100%-го використання виробничої потужності підприємства. Якщо така обставина має місце, потрібно знижувати ціну на меншу величину. ??

Розрахунок б в обох випадках здійснюється без урахування можливостей зниження собівартості продукції і одержання підприємством додаткового прибутку. Адже без одержання такого прибутку підприємству немає сенсу виробляти додатковий обсяг продукції. Спираючись на механізм формування собівартості продукції з урахуванням ступеня використання виробничої потужності, розглянутий у параграфі 10.9, можна стверджувати, що за цих умов підприємство матиме реальні можливості зниження собівартості продовольчих товарів завдяки економії постійних витрат на одиницю цієї продукції, а отже, й одержання додаткового прибутку.

О?том аналізу важливих виробничих та економічних параметрів діяльності підприємства.

У темі 6 ми уже зазначали, що за її допомогою можна визначити поріг доцільності ведення виробництва для окремих галузей чи видів продукції. Додамо до цього, що є також можливість розрахувати і ступінь результативності такого виробництва.

Скажімо, для сільськогосподарської продукції вказаний розрахунок здійснюється на етапі складання виробничої програми і визначення планових виробничих витрат на одиницю площі посіву або на одну голову тварин. Якщо рівень такої урожайності культур чи продуктивності тварин позначити через У х , а сукупні витрати (постійні і змінні) через СВ, то формула визначення вказаного параметра набуває вигляду: де Ц п — прогнозована ціна за 1 ц продукції.

Припустімо, що планові сукупні витрати на 1 га посіву озимої пшениці становлять 4000 грн, а прогнозована ціна за 1 ц зерна — 190 грн, тоді поріг доцільності (беззбитковий рівень виробництва) становитиме 21 ц з 1 га (4000 : 190).

Припустімо, що планові сукупні витрати на 1 га посіву озимої пшениці становлять 4000 грн, а прогнозована ціна за 1 ц зерна — 190 грн, тоді поріг доцільності (беззбитковий рівень виробництва) становитиме 21 ц з 1 га (4000 : 190).

Витрати на 1 га в сумі 4000 грн розраховувалися, виходячи з прогнозованої врожайності 40,0 ц з 1 га. Отже, одержуючи урожайність меншу за 40 ц, підприємство буде отримувати прибуток доти, доки вона не знизиться до рівня 21 ц. За межами цього рівня виробництво зерна буде збитковим.

Отримані результати такого аналізу є важливими ще й тому, що дають змогу судити про ступінь ризикованості виробництва відповідного виду продукції, який можна визначити за формулою ????

100У:У1С пбРв ???, де С

Рв — ступінь ризикованості на стадії виробництва зерна; У б — поріг доцільності (беззбитковості) виробництва зерна; У п

— прогнозована урожайність, ц/га.

У нашому прикладі ступінь ризикованості досить низький, бо підприємство одержуватиме прибуток навіть за зниження врожайності до 52,5 %, тобто [(1 – 21 : : 40) · 100].

Водночас спеціалісти підприємства мають змогу визначити ступінь ризикованості на стадії реалізації зерна залежно від коливання цін на ринку (у нашому прикладі — на ринку зерна). Для цього потрібно знати мінімальну ціну реалізації МЦ, за якої досягається беззбитковість виробництва. Такою ціною, як нам відомо, є повна собівартість 1 ц продукції. В нашому прикладі вона дорівнює

МЦ = СВ : У п ,

МЦ = СВ : У п ,

За нашими даними, МЦ = 100,0 грн (4000 : 40). Як бачимо, ризикованість виробництва зерна і за параметром ціни є низькою для підприємства, оскільки воно буде отримувати прибуток за зниження ціни до межі 53,6 % [(1 – 100 : 190) ? ? 100] за умови одержання планової урожайності.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Тема 18. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ПІДПРИЄМСТВ
18.2. Поняття якості, характеристика її показників і значення для підвищення конкурентоспроможності продукції
18.2. Методи визначення якості продукції та вплив її рівня на результати виробництва
18.5. Витрати на поліпшення якості продукції, основні чинники її підвищення та забезпечення конкурентоспроможності підприємства
18.6. Основи управління якістю продукції
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)