…Стан і динаміка державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади.

Поль Марі Годме

Основні проблеми розділу

1.1. Бюджетно-податкова політика держави: сутність та складові.

1.2. Цільова спрямованість та основні функції бюджетно-податкової політики.

1.3. Ефективність бюджетно-податкового регулювання: критерії, відносні межі та чинники, що її визначають.

1.4. Бюджетно-податкова політика: внутрішні та зовнішні часові лаги.

1.5. Організаційне та нормативно-правове забезпечення бюджетно-податкової політики.

1.1. Бюджетно-податкова політика держави: сутність та складові

З проголошенням незалежності України розпочинається новий етап державотворення, формування власної національної політики й розвитку суспільно-економічних відносин. У специфічних умовах становлення незалежної української економіки одним з найскладніших завдань для держави стало формування та реалізація ефективної бюджетно-податкової політики України в контексті її загальнодержавної макроекономічної політики (рис. 1.1).

Адже докорінне реформування всіх сторін господарського життя в Україні потребувало не тільки значних витрат фінансових ресурсів, знаходження способів їх мобілізації та визначення напрямів найоптимальнішого їх використання, а й радикальних

змін у національній свідомості всіх верств населення в державі, що неможливі за короткий період. Тому бюджетно-податкова політика в Україні, суперечливе суб’єктивне формування та реалізація якої протягом усіх чотирнадцяти років незалежності пов’язані з певними економіко-політичними інтересами різних груп політиків-реформаторів та їхніх виконавців на регіональному рівні, що виборюють владу, є особливим об’єктом уваги й недовіри українського народу.

Варто також зазначити, що виважена та науково обґрунтована бюджетно-податкова політика має стати необхідною передумовою поступового переходу до сталого та ефективного розвитку України, в основу якого має бути покладено Концепцію сталого розвитку, ухвалену людством під егідою ООН у 1992 р. в Ріо-деЖанейро. Нині, коли світова спільнота підбиває підсумки впровадження «ідеї Ріо», на глобальному та національному рівнях важливо активізувати її реалізацію в Україні. Закладені в Концепцію сталого розвитку стратегічні положення щодо соціальноекономічної та екологічної збалансованості розвитку та необхідності впровадження паритетних суспільно-природних відносин важливі для переходу України до узгодженого вирішення стратегічних завдань: економічного зростання, поліпшення добробуту та генофонду населення, забезпечення сприятливих природних умов для життєдіяльності не тільки нинішнього, а й прийдешніхпоколінь. Наголосимо, що для України істотними є розроблення та реалізація національної стратегії сталого розвитку, яка б виходила із суспільно-територіальних властивостей країни, завдань адаптації її економіки до ринкових відносин, геополітичних інтересів держави щодо входження у світовий простір з урахуванням європейського вектора розвитку. Тому в Україні стратегія сталого розвитку повинна мати істотні відмінності. Це насамперед:

• етапність переходу країни до моделі сталого розвитку;

• перебудова суспільно-природного енергобалансу не за рахунок скорочення виробництва і споживання певних матеріальних благ, як це спостерігається в найрозвинутіших країнах, на частку яких припадає приблизно 70 % усього ВВП світу, а завдяки нарощуванню інноваційного потенціалу, інтелектуальних ресурсів, упровадженню енерго- та ресурсоощадних технологій за підвищення енергоозброєності виробництва;

• поліпшення демографічної ситуації за рахунок припинення депопуляції населення та покращання його генофонду;

• активізація охорони природи, її ренатуралізація та відтворення соціально-економічних функцій природних ландшафтів.

Вирішення цих стратегічно важливих завдань переходу країни до сталого соціально-економічно й екологічно збалансованого розвитку потребує задіяння величезних фінансових ресурсів, суттєвої активізації системи їх формування, розподілу, перерозподілу, а отже — формування та реалізації бюджетно-податкової політики з урахуванням нових вимог. Це передбачає:

• вироблення бюджетно-податкової політики держави на засадах забезпечення фінансовими ресурсами для збалансованого розв’язання економічних, соціальних і екологічних проблем;

• підвищення рівня узгодженості механізмів бюджетно-податкової, грошово-кредитної та інших складових макроекономічної політики;

• урахування під час розроблення Державного бюджету основних закономірностей формування світового економічного простору — глобалізації та регіоналізації світових суспільних процесів;

• реформування системи територіального управління держави з наданням економічної, і насамперед фінансової, самостійності органам місцевого самоврядування через підсилення дохідної частини бюджетів завдяки збільшенню обсягів грошових надходжень, закріплених за місцевими бюджетами;

• спрямування зусиль центральної та місцевої влади на забезпечення соціальної спрямованості суспільного розвитку на всіх територіальних рівнях реалізації бюджетно-податкової політики;

• сприяння вирішенню національних та регіональних соціальнота природно-екологічних проблем владними структурами всіх рівнів.

Бюджетно-податкова політика держави — це дуже складний феномен у державному управлінні, що характеризує досить специфічні напрями діяльності держави та охоплює заходи, методи й форми організації та використання фінансових інструментів для забезпечення економічного й соціального розвитку країни.

Головне завдання бюджетно-податкової політики — забезпечити відповідними фінансовими ресурсами реалізацію наявної державної програми соціально-економічного розвитку. Бюджетно-податкова політика насамперед спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки саме вони є джерелом, матеріальною базою будь-яких суспільних перетворень.

Фінансові ресурси країни є важливими економічними індикаторами, що окреслюють можливості бюджетів, позабюджетних фондів, визначають потенціал підприємств і організацій, банківської сфери, обумовлюють напрями співпраці з міжнародними фінансовими інституціями та інвесторами.

Динаміка і структура фінансових ресурсів країни, з одного боку, віддзеркалює результати макроекономічної політики, яка проводиться в країні, визначає інвестиційний клімат, а з другого — є істотним чинником впливу на процес формування й розподілу

ВВП, зумовлює можливості його зростання, слугує інформаційною й аналітичною основою для розроблення та обслуговування бюджетно-податкової політики держави.

Основні напрями розподілу та використання фінансових ресурсів держави визначаються на кожен поточний рік у Зведеному балансі фінансових ресурсів України (табл. 1.1).

Оскільки обґрунтування та прийняття рішень щодо розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, спрямованих на досягнення визначених макроекономічних цілей певними засобами та інструментами, є змістом фінансової політики держави, то є сенс ототожнювати бюджетно-податкову політику з фінансовою (політикою у сфері державних фінансів).

Теорія державних фінансів визначає, що в основі розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів є вибір суб’єктів — власників чи розподілювачів фінансових ресурсів, вибір пріоритетних напрямів використання фінансових ресурсів, а також джерел та методів їх формування, ступеня їх централізації в руках держави.

Це й обумовлює сутність та складові бюджетно-податкової політики держави.

Таблиця 1.1

ЗВЕДЕНИЙ БАЛАНС

ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ на 2003 р.*

З них: прибуток (після сплати податку)

31 523,032 380,034 898,0

3343,35068,55703,0

видатки Фонду соціального страхування

* За даними Міністерства фінансів України.

Важливо зазначити, що центральне місце в макроекономічній політиці держави належить саме бюджетно-податковій політиці. Річ у тім, що донорами у фінансовій системі можуть бути або держава, або суб’єкти недержавних фінансів. Недержавні фінанси «підгодовують» державу через систему податкових та боргових платежів, а держава надає допомогу підприємствам і домогосподарствам шляхом інструментів фінансової підтримки (субсидій, дотацій, субвенцій тощо). Саме ці фінансові потоки посідають провідне місце в макроекономічному кругообігу, а бюджетно-податкова політика справляє значний вплив на економічний розвиток країни, зумовлює формування макрорівноваги та слугує засобом її підтримки (див. рис. 1.2 [50]).

Рис. 1.2. Фінансові потоки в макроекономічному кругообігу

З макроекономічної теорії відомо, що:

1. Для встановлення макрорівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово вилучено з кругообігу (вилучення у вигляді T — податків, S — заощаджень), дорівнювала величині того, що повернулося до нього (ін’єкції у вигляді I — інвестицій та G — дер

жавних видатків), а саме: T + S = I + G.

2. Бюджетно-податкова політика може впливати на економіку через податки — T та державні видатки — G. Отже, вона має дві складові — податкову та видаткову, зміни в яких по-різному впливають на макроекономічні показники за певних умов державного управління в країні.

Окрім цих складових у межах бюджетно-податкової політики особливе місце посідає ще один напрям діяльності держави, зміс-жавних видатків), а саме: T + S = I + G.

2. Бюджетно-податкова політика може впливати на економіку через податки — T та державні видатки — G. Отже, вона має дві складові — податкову та видаткову, зміни в яких по-різному впливають на макроекономічні показники за певних умов державного управління в країні.

Окрім цих складових у межах бюджетно-податкової політики особливе місце посідає ще один напрям діяльності держави, зміс-

том якого є регулювання вертикальних та горизонтальних відносин між бюджетами різних рівнів влади з метою перерозподілу фінансових ресурсів, бюджетного вирівнювання регіонів тощо — політика у сфері міжбюджетних відносин, або міжбюджетна політика (рис. 1.3). Ця складова є похідною від основних — податкової політики та політики державних видатків.

БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА дино

Рис. 1.3. Бюджетно-податкова політика: сутність та складові