Posibniki.com.uaІсторіяІсторія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст.1.3. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни


< Попередня  Змiст  Наступна >

1.3. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни


Виборювання союзників стало найважливішим напрямом дипломатії представників обох ворогуючих коаліцій під час війни. З цим пов’язувалось зміцнення існуючих і утворення нових фронтів, можливість досягнення реальних успіхів як під час проведення бойових операцій у період війни, так і щодо реалізації політичних намірів переподілу світу у повоєнні роки. Антанті вдалося залучити на свою сто рону Японію, Італію, Румунію, Грецію США,

2

Див: Історія дипломатії. Т. 2: Дипломатія за нового часу (1872—1919 рр.) / За ред. В. П. Потьомкіна. — К.: Політвидав, 1948. — С. 268.

3

країнам австро-німецького блоку — Туреччину і Болгарію. Це відчутною мірою вплинуло на їхні геостратегічні позиції, відбилось на характерові й часових вимірах війни.

Водночас приєднання кожної з названих країн до існуючих блоків — це окрема сторінка дипломатії, що віддзеркалює певну розстановку політичних й дипломатичних сил діючих угруповань, мету, наміри у війні як провідних, так і пі дпорядкованих країн.

Вступ Японії у війну

Щодо виборювання союзників, то на здійснення цього завдання дипломатія обох сторін поклала немало зусиль. Самостійне бажання приєднатися до блоку Антанта виявила лише Японія, що вже в серпні 1914 р., після оголошення ультиматуму (15 серпня), а надалі й стану війни (23 серпня) розпочала воєнні дії проти Німеччини. Вона захопила ряд китайських територій (Кіао-Чао, залізницю Ціндао, Цзін ань-фу), а також декілька островів у Тихому океані, які належали Німеччині.

Ці загарбання викликали незадоволення не тільки супротивної сторони, а й безпосередніх членів або можливих союзників Антанти — Великої Британії, США, англійських домініонів Австралії і Нової Зеландії, що справедливо побачили в діях Японії не стільки прагнення виконати союзницькі зобов’язання (Японія фактично не брала да лі участі у війні проти Німеччини), скільки поширити у сприятливих для неї умовах експансію у Східну Азію. Це знайшло підтвердження вже у січні 1915 р., коли Японія вручила Китайському уряду ноту на 21 вимогу, прийняття якої означало фактичне встановлення в Китаї японського протекторату. 7 травня 1915 р. до Китаю надійшо в ультиматум з погрозою, що в разі відхилення японських вимог до нього буде вжито воєнних заходів. За умов, коли всі держави Старого світу були задіяні у збройній боротьбі на європейському континенті, а США, не бувши зацікавленими на той час у загостренні відносин з Японією, обмежились лише заявою, що не визнають угод між Китаєм і Я понією, китайський уряд вимушений був визнати нав’язаний йому стан.

З держав Антанти тільки Росія винайшла в діях Японії певний, позитивний для себе зміст. Царський уряд мав намір використати виступ Японії проти Китаю задля реалізації подібних домагань на Північну Маньчжурію. З іншого боку, інтереси в Китаї відволікали Японію від російських далекосхід них володінь, що упереджувало її можливу експансію в російському напрямку. І водночас зближення Росії та Японії (виникло через нейтралітет Росії щодо японських загарбань у Китаї) мало суперечливі наслідки: поставки японського військового спорядження в Росію не відповідали вимогам часу, а само співробітництво двох країн викликало підозріле ставлення до Росії союзних до неї Ве ликої Британії і Сполучених Штатів.

Вступ Туреччини у війну

З перших днів війни супротивні сторони розгорнули гостру боротьбу за втягування в неї Туреччини. Младотурецький уряд схилявся до австро-німецького блоку, хоча у фінансовому плані залишався залежним від Антанти. Щодо самої Туреччини, то вона не могла очікувати нічого доброго від перемоги жодного з угруповань: Антанта загрожувала їй розчленуванням, Троїстий союз — перетворенням на васа ла. Власні ж загарбницькі пантюркістські устремління младотурків пов’язувались з російськими та англійськими територіями, і це, врешті, зумовило пронімецьку орієнтацію країни. Втім, рішення було прийнято не без вагань і не без боротьби. В младотурецькому триумвіраті — Енвер, Талаат, Джемаль — перші двоє вважались германофілами, а останній — прихильником Антанти. Урешті-решт 22 липня 1914 р. військо вий міністр Енвер-паша без відома більшої частини уряду заявив німецькому послу про намір Туреччини вступити в союз з Німеччиною.

2 серпня 1914 р. було підписано німецько-турецький союзний договір, який передбачав, що у разі втручання Росії в австро-сербський конфлікт і підтримки Німеччиною Австрії Туреччина також повинна оголосити війну Росії. Договір ві ддавав турецьку армію в цілковите розпорядження Німеччини, що, у свою чергу, передбачало перебування на турецькій території німецької військової місії. Того ж дня, 2 серпня, в Туреччині було оголошено мобілізацію. На виконання союзного договору Німеччина надіслала до Туреччини два воєнних кораблі «Гелен» і «Бреслау», які 10 серпня 1914 р. увійшли до Дарданелл.

Щоб відстрочити, а може й за побігти виступові Туреччини, російське Міністерство закордонних справ в особі її голови — Сазонова запропонувало союзним державам гарантувати Туреччині територіальну недоторканність і до того ж повернути їй грецький острів Лемнос. Ця пропозиція не була підтримана країнами Антанти, і насамперед Великою Британією, що прагнула зберегти доброзичливі стосунки з Грецією. Відносини по лінії Туреччина — країни Антанти загострювались, а з 9 вересня 1914 р. набули відверто загрозливого характеру із проголошенням турецьким урядом заяви про скасування з 1 жовтня 1914 р. режиму капітуляцій. Спроби Туреччини визволитись від імперіалістичної кабали мали негайний дипломатичний результат: посли усіх держав вручили турецькому урядові ноти з протестом як передумови оголошення війни.

Німеччина починає нап олягати на вступ Туреччини у війну. Проте навіть за таких обставин младотурецький уряд вагається, враховуючи, з одного боку, поразки Німеччини на Західному і Східному фронтах, а з другого — певні пропозиції з боку Антанти щодо обговорення питання про капітуляції.

Ситуація розв’язується неочікувано швидко, коли Енвер-паша у згоді з німецьким команду ванням вирішив поставити свою країну перед доконаним фактом. 29 і 30 жовтня 1914 р. турецький флот під командуванням німецького адмірала Сушона обстріляв Севастополь, Одесу, Феодосію, Новоросійськ. Того ж дня, 29 жовтня, російський посол у Константинополі дістав розпорядження забрати свої паспорти. 2 листопада 1914 р. Росія оголосила Туреччині війну, а 5 і 6 листопада у війну з Туреччиною вступили, ві дповідно, Велика Британія і Франція.

Вступ Туреччини у війну відтягнув частину сил Росії і Англії від німецьких фронтів. Другим наслідком участі Туреччини у війні було закриття проток не тільки для воєнних, а й торгових суден. Це перервало морський зв’язок між Росією та її союзниками через Чорне й Середземне моря. На Ба лтиці панував німецький флот. Крім довгого шляху на Владивосток з його незначною пропускною спроможністю, зв’язок з Англією й Францією можна було підтримувати тільки через Архангельськ, однак залізниць на Мурманськ на той час ще не було. Шляхи через Румунію, Сербію, Грецію були дуже ненадійними, навіть у перший період війни. В кінці 191

5 р. цей зв’язок був зовсім перерваний австро-німецьким наступом на Сербію. Отже, вступ Туреччини у війну відчутно послабив позиції Антанти. Сили двох коаліцій по суті зрівнялись. Війна почала набувати позиційного характеру, виснажуючи фінансові й матеріальні можливості обох сторін.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Вступ Румунії у війну
1.4. Дипломатичні позиції воюючих держав у 1916—1917 рр.
1.6. Міжнародні відносини наприкінці війни
Поразка у війні Німеччини та її союзників
МИРНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ВЕРСАЛЬСЬКОВАШИНГТОНСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki