Posibniki.com.ua Економіка Соціальна економіка 3.5. Бідність, її критерії


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.5. Бідність, її критерії


Матеріальне становище членів суспільства різнилося завжди упродовж усього суспільно-історичного розвитку суспільства. Так, молоді люди мають більше можливостей щодо підвищення свого добробуту, аніж люди похилого віку, сім’ї з дітьми витра-

Бідність не лише поділяє суспільство, а й є стимулом для того, щоб людина прагнула і досягала кращої долі. Проте в сучасних умовах бідність часто стає на перешкоді стабільності суспільства і його подальшого розвитку. Навіть в економічно розвинутих країнах бідність стає загрозою, коли вона перетворюється на застійну, тобто спостерігається довготривалий стан бідності індивідів, сімей, де бідним є не одне покоління. Люди, які тривалий час перебувають у стані бідності, соціально деградують, перетворюються на люмпенів , злочинців, які становлять загрозу для добропорядних громадян. Тому боротьба з бідністю нині є складовою соціальної політики в усіх цивілізованих суспільствах.

Боротьба з бідністю особливо гостро стоїть на порядку денному у постсоціалістичних країнах. За часів «реального соціалізму» маєтне розшарування було незначним, а наявність бідних не визнавалась офіційно. Термін «бідність» тривалий час не вживався в офіційних документах. Проте, за оцінками зарубіжних експертів, станом на 1990 р. в Україні бідними можна було вважати приблизно 11 % населення. Нині внаслідок відомих економічних обставин частка бідних не лише зросла, а й з’явилася загроза появи застійної бідності, коли у бідних родинах немає надії вибратися зі злиднів. Діти з таких сімей, не маючи доступу до повноцінної освіти, закладів культури, найбільшою мірою заражені на ризик опинитися у дорослому житті навіть на ще нижчій соціальній сходинці, ніж їхні батьки.

Отже, бідність існує в кожній країні світу, навіть у багатих і соціально розвинутих суспільствах. Бідність є найдавнішою суспільною проблемою. Наукові роботи економістів і соціологів доводять різноманітність теорій і концепцій щодо визначення цього поняття. Поняття «бідність» використовують для різних соціально-економічних ситуацій та окреслюють ним багато соціальноекономічних проблем.

1

ЛюDмпени (люмпен-пролетаріат, нім. Lumpen-proletariat, від нім. Lumpen

— «лахміття»)

— декласовані й деморалізовані верстви населення, які опинилися на «дні» суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії.

чають більше, ніж бездітні, а фізично повноцінні люди можуть заробити більше, ніж особи з обмеженими можливостями. В економічно розвинутих регіонах населення є більше можливостей для створення доходу, ніж у депресивних. Безпосередньо бідність є результатом відмінностей щодо матеріального становища індивідів і сімей, а тому завжди існувала й існує в усіх суспільствах, навіть у найрозвинутіших.

В Указі Президента України від 15 серпня 2001 р. бідність визначається «як неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу». Тобто людина внаслідок нестачі коштів не в змозі підтримувати той рівень життя, який домінує в її середовищі. Це означає, що відсутність бідності ідентифікується не тільки із забезпеченням фізичних умов життя (прийнятне житло, харчування, одяг, здоров’я), а й з можливістю жити, споживати і брати участь у суспільному житті на рівні, який відповідає найбільш поширеним якісним вимогам суспільства. Дещо інше визначення трактує бідність як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі обґрунтованих фізіологічних, соціальних і духовних нормативів. Бідність

— це страх перед майбутнім, зумовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе і її близьких від матеріальних нестатків.

Уперше явище бідності сформулювали представники класичної політекономії. Так, у праці А. Сміта виявлено відносну природу бідності між соціальними стандартами та матеріальними здібностями їх притримуватися, вважалося, що бідність є наслідком індустріального розвитку. Доходи населення зростатимуть зі зростанням національного багатства і справедливою винагородою за працю, заробітна плата буде збільшуватися в міру зростання національного багатства, сприятиме підвищенню добробуту. Англійський учений Г. Спенсер визначав бідність позитивним і закономірним явищем, яке стимулює людський розвиток. Бідними є недосконалі люди, які не здатні пристосовуватися до суспільних умов. Кожен повинен сам задовольняти свої потреби. Він виходив з думки, що допомога бідним обмежує самостійність людини. Втручання держави у природний розвиток суспільства вважав недоцільним, бо, надаючи допомогу, держава стимулює пасивність населення. Ж. Прудон вважав бідність соціальним благом, невід’ємною рисою людства, розрізняв відносну й абсолютну бідність. При цьому до потреб він відніс не тільки те, що потрібно для виживання, а й те, що відповідає наявним у суспільстві стандартам. За Ж. Прудоном, бідність

— обов’язкова риса людства, за якої із зростанням виробництва зростають і потреби людей. Отже, бідність розглядалася через природний відбір та виживання сильніших, бідні вважалися відповідальними особисто за своє становище. Загальноприйнятим на бідність був погляд, що бідний означає грішний та що бідність

— ознака лінощів.

Класики марксизму під бідністю розуміли відсутність засобів виробництва у тих, хто своєю працею сприяє накопиченню багатства. Виділяються два типи бідності: абсолютна (зниження життєвого рівня порівняно з попереднім періодом) і відносна (коли частка національного доходу зростає за одночасного зменшення частки робочого класу). Зміною відношення до засобів виробництва визначається і зміна матеріального стану робочого класу. Було наголошено на соціальній нерівності, несправедливих розподільчих відносинах і вважалося, що бідність

— це форма експлуатації робітників власниками капіталу.

Узагалі в науковій літературі переважають дві концепції бідності, з яких і випливає характер її визначень. Перша виходить з того, що бідність

— категорія абсолютна. Існує певний набір благ, що забезпечують першочергові фізіологічні потреби людини. Їх набір і вартісна оцінка визначають межу абсолютної бідності. Отже, бідність за абсолютною концепцією

— це неможливість одержувати доходи, необхідні для забезпечення мінімальних життєвих потреб. Інші виходять з поняття граничного споживання. Бідність

— це такий рівень доходів, який не дозволяє індивідові дотримуватися мінімального рівня споживання для задоволення фізіологічних і соціальних потреб.

Принципи абсолютної концепції прослідковуються в Ч. Бута та С. Ровентрі. Згідно з цим підходом бідність

— це мінімум ресурсів, необхідний для підтримання здоров’я та працездатності. Ця позиція дозволяє державі не витрачати зайвих коштів на допомогу бідним.

Відносна концепція визначає бідність як недостатній обсяг доходів порівняно з іншими членами суспільства. Прибічники цієї концепції зазначають, що вибір еталону бідності через прожитковий мінімум або межу бідності породжує проблеми та пропонує використовувати дані витрат з урахуванням середніх норм, стандартів споживання в суспільстві. Відтак, бідними вважаються особи або сім’ї, яким бракує ресурсів для участі в суспільному житті для підтримання певного типу звичок, стандартів тощо.

У документах ООН підкреслюються чотири основні прояви бідності:

1) коротке життя;

2) низька професійно-освітня підготовка;

3) позбавлення економічної бази нормального життя

— чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

4) усунення від суспільного життя.

Пороговий показник бідності, за якого кількість бідних людей не повинна перевищувати 10 % населення, складно застосовувати безпосередньо. Рівень бідності в країні, визначений за різними критеріями, може відрізнятися у кілька разів. Так, наприклад, за структурною ознакою питомих витрат на харчування понад половини населення України є бідною, а за міжнародним критерієм доходів, що не перевищують 4,3 дол. США на день, бідності в Україні практично не існує. На практиці використовують такі критерії бідності (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

ДЕЯКІ КРИТЕРІЇ БІДНОСТІ №Критерії бідностіЗміст критерію

Абсолютний критерійРівень життя є нижчим за прийнятий у суспільстві мінімальний рівень; доходи людини перебувають на рівні прожиткового мінімуму

1

Відносний критерійРівень життя є відчутно нижчим за прийнятий у суспільстві середній рівень

2

Національний критерій

Доходи є нижчими за 75 % медіанного доходу домогосподарств

3

України

Структурний критерійВитрати на харчування перевищують 60% доходу домогосподарства

4

Критерій калорійності харчування

Добовий раціон харчування в середньому на одну особу в домогосподарстві становить менше 2100 кКал

5

Правовий критерійЛюдина не може користуватися громадянськими правами

6

7Суб’єктивний критерійЛюдина вважає себе бідною

Міжнародні критерії

Дохід однієї людини на день, обчислений за паритетом купівельної спроможності, є нижчим за 2,15 (для найменш розвинутих країн) або 4,3 (для постосоціалістичних країн) або 14,76 дол. США (для розвинутих країн)

ООН

8

Серед усього багатоманіття критеріїв бідності виокремлюють два основні

— абсолютний і відносний (рис. 3.8). З погляду економіки в цілому, поширення абсолютної бідності визначається рівнем економічного розвитку країни, а відносна бідність віддзер-

За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

Для аналізу бідності потрібно визначити мінімальний рівень споживання на кожного члена сім’ї, нижче якого сім’я вважається бідною, тобто межу бідності (Z). Нею може бути будь-який з перелічених критеріїв бідності. Слід зауважити, що визначення межі бідності є політичним питанням, її неможливо встановити об’єктивно.

1. Рівень бідності P

0 показує відсоток сімей, рівень споживання в яких є нижчим за встановлену межу бідності: ? = ?= n i n Q P

0 %100,(3) де Q

1

— кількість сімей, які є бідними відповідно до одного з критеріїв; n

— загальна кількість сімей на території, де проводять моніторинг бідності.

Рівень бідності характеризує частку бідного населення, а не те, наскільки воно бідне.

2. Показник глибини бідності P

1

— співвідношення між рівнем споживання (доходів) бідних сімей і межею бідності Z: %100

1

1 ? ?= Z YZ n P,(4) де Y

— рівень споживання сімей, яких визнали бідними, n

— загальна кількість сімей на території, де проводять моніторинг бідності. GINI

— це так званий індекс Джині (сутність його було наведено вище).

калює майнове розшарування у суспільстві, ступінь відмінностей між рівнем доходів різних прошарків населення. Традицією останніх років в Україні є скорочення абсолютної бідності, тоді як рівень відносної бідності залишається практично незмінним. Особливістю України, як і більшості пострадянських країн, є поширення бідності серед працюючого населення, що свідчить про занижений рівень оплати праці.

БІДНІСТЬ має два основні виміри

Абсолютна бідністьВідносна бідність Абсолютна бідність

Відносна бідність

— неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних і культурно зумовлених нормативів. За українською методикою, абсолютно бідними є люди, які не можуть задовольнити власні потреби у харчуванні, одязі та житлі. ООН додає до цього потреби в медичному обслуговуванні, освіті та інформації

— неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, що існує у даному суспільстві в даний історичний період. Відносна бідність відображає нерівність доходів у даному суспільстві.

Відносно бідними є люди, які живуть помітно гірше за своїх сусідів. Таке бачення бідності націлене на зменшення заздрощів до сусідів і, отже, зниження соціальної напруженості

З метою оцінки ступеня поширення бідності у тій чи іншій країні застосовуються різні показники рівня бідності Абсолютно бідними є люди, які:

Відносно бідними є люди, чий дохід не перевищує 40 %, 50%,

• отримують дохід, нижчий за прожитковий мінімум (загальний підхід);

60 % або 75 % (конкретна цифра залежить від країни) від медіанного (спрощено але неточно, середнього) доходу членів даного суспільства.

• отримують дохід, нижчий за 1,25

—2 дол. США на день (критерій Світового банку);

• витрачають на харчування понад 60 % свого доходу (структурний критерій)

Медіанний дохід

— такий дохід, порівняно з яким половина населення країни має вищий дохід, а половина

— менший

Метою соціальної політики є зменшення бідності у суспільстві.

Це сприяє поліпшенню соціальної безпеки Абсолютну бідність принципово можливо усунути за допомогою ефективної державної соціальної політики, гарантуючи кожному громадянину відносно достатній мінімальний рівень доходів

Відносна бідність присутня завжди й у будь-якому суспільстві. Її усунення неможливе, адже завжди існують люди, чий дохід є значно меншим порівняно із середнім чи медіанним

Рис. 3.8. Основні виміри бідності

3. Люксембурзькі дослідження прибутку (ЛДП)

це міжнародна база мікроданих, що дає змогу оцінювати прибутки специфічних членів суспільства. Використовуючи запропоновану ЛДП межу бідності 50 % медіани прибутку, можна визначити ефективність урядових заходів, спрямованих на зменшення бідності. До ЛДП належать такі показники:

НРП

— низький прибуток;

ГПБ

— глибини прірви бідності.

Принципово новий підхід представляє методика ПРООН щодо оцінки поширення бідності у тих чи інших державах світу на основі Багатовимірного індексу бідності (БІБ), який характеризує частку населення, що потерпає від депривації не менше, ніж за 310 зваженими індикаторами «багатовимірної бідності» (депривація

— неможливість індивіда реалізовувати свої потреби через відсутність у нього доступу до матеріальних благ чи соціальних ресурсів, таких як медицина, освіта, житло тощо) . БІБ відображає множинні депривації в одному і тому самому домогосподарстві у сфері освіти, здоров’я та за рівнем життя і розраховується методом статистичного огляду відповідної вибірки родин. Також до уваги береться 10 компонентних індикаторів бідності

— харчування, дитяча смертність, тривалість навчання, охоплення дітей освітою, наявність палива для приготування їжі, води, електрики та інших благ, на основі яких розраховуються «масштаб бідності» та «коефіцієнт бідності». Їх добуток у результаті становить Багатовимірний індекс бідності.

Прихильники соціалістичних ідей визначають рівність у бідності, що породжує утриманські домагання людей до держави та нездатність вирішувати проблему бідності. Одначе ліквідація капіталістичної експлуатації не забезпечила в колишніх країнах соціалізму рівності і справедливості, а навпаки, з’явилися нові форми несправедливості. Рівність умов існування людей навряд чи можна забезпечити на практиці. Можна лише вимагати більш справедливого та рівного розподілу і тим самим забезпечити більшу рівність. За командної економіки держава не здатна вирішувати проблему бідності, а здатна лише регламентувати. Мета соціальної справедливості

— відсутність бідних, а якщо люди однаково бідні, то це

— не вирішення проблеми справедливості. Подолання бідності в суспільстві можливе лише за рахунок надання людині економічної свободи

1 Доклад о развитии человека 2010. Реальное богатство народов: пути к развитию человека / Пер. с англ.; ПРООН.

— М.: Весь Мир, 2010.

— 244 с.

В умовах ринкової економіки всі професії та види діяльності доступні всім, перед кожною людиною відкриваються можливості прожити повніше і змістовніше життя, скасовуються необґрунтовані привілеї окремих людей та соціальних груп, усі професії і види діяльності стають доступними всім. Для тих, хто перебуває внизу соціальних сходів, завжди існують шанси та перспективи піднятися вгору. Звичайно, у бідного менше можливості, ніж у багатого, але кожна людина стає господарем своєї долі.

Сучасна соціально-економічна теорія трактує бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи такі її форми: об’єктивна та суб’єктивна, абсолютна та відносна, тимчасова і застійна. Об’єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Відповідно до бідних верств населення належать ті, які не з власної волі позбавлені благ, що більшість населення вважає необхідними: належного житла, їжі, одягу, охорони здоров’я, освіти, можливості працювати та повноцінно брати участь у суспільному житті. Суб’єктивну бідність визначають самооцінкою, тобто людина визнається бідною, коли вона сама себе так ідентифікує.

Абсолютна бідність визначається шляхом порівняння загального доходу індивідуума чи сім’ї із загальною вартістю певного «кошика» та послуг, що складають базові потреби в суспільстві. Згідно з цим підходом бідність асоціюється з мінімумом ресурсів, необхідним для підтримання здоров’я та працездатності. Цього підходу в практиці соціального захисту дотримуються розвинуті країни, наприклад, США, Німеччина, Велика Британія. Ця позиція дозволяє державі не витрачати зайвих коштів на допомогу бідним, коли необхідно дотримуватися жорсткої бюджетної дисципліни.

Відносна межа бідності визначається як певна частка середнього доходу домогосподарства в країні в розрахунку на одну особу, але за відмінності стандартів споживання в різних прошарках населення установлення єдиного мінімального «порогу бідності» проблематично та залежить від середнього рівня життя конкретної країни. Ті, хто є бідними у Швейцарії або США та одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, які розвиваються. За тривалістю бідність може бути тимчасовою

— одномоментне зниження рівня життя (природні катаклізми, політичні зміни) або застійною

— неможливість для

для одержання доходів для забезпечення нормального рівня життя, притаманного суспільству.

В Україні застосовується на законодавчому рівні абсолютний підхід, одначе встановлений прожитковий мінімум не відповідає загальновизнаному у світі поняттю. Законом України встановлено визначення прожиткового мінімуму та окремою постановою Кабінету Міністрів України затверджено набори продуктів харчування та непродовольчих товарів і послуг для задоволення основних потреб громадянина. Такий перелік різних наборів може відповідати соціальному мінімуму, встановленому в деяких країнах, проте не характеризує такий стан як бідність, тобто прожитковий мінімум не виконує соціальної функції як межі бідності.

Сучасні наукові економічні школи вважають, що споживання є функцією задоволення економічних потреб через використання продукту та є кінцевою метою будь-якого виробництва. При цьому споживання формується як результат розподілу відтворених у суспільстві матеріальних і духовних благ. Для розуміння сутності бідності важливо розуміти, що умови, принцип та механізми розподілу є невід’ємними складовими добробуту громадян. Споживання забезпечує відтворення та розвиток фізичних та індивідуальних здібностей і якостей конкретної людини. Особливості споживання залежать від стану економіки держави, соціальної політики, а також від індивідуальних переваг споживачів.

У світовій практиці нації вважаються бідними, якщо витрачають на харчування близько половини свого бюджету. Соціальні інститути в Україні по-різному трактують бідність. Можна виокремити чотири способи міркування про бідність

— офіційний, політичний, моралістичний і науковий. Вони суттєво різняться, бо поняття «бідність» у тому вигляді, в якому воно використовується в науці, тільки починає поширюватися на основні сфери соціальної свідомості. Огляд теоретичних концепцій показує, що не існує єдиної теорії бідності, кожна теоретична парадигма породжує свою концепцію бідності.

Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Сучасні праці соціологів та економістів демонструють різноманітність теорій і концепцій бідності. Саме тому поняття «бідність» застосовується до широкого спектра соціально-економічних ситуацій та втрачає наукову визначеність. Аналізуючи сучасні роботи, можна сказати, що бідність

— це неможливість

родини чи людини самостійно вирішити проблеми та подолати матеріальні негаразди.

— неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання. Згідно з першим визначенням, бідні

— це ті, чий рівень життя є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим

— ті, чий рівень життя є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень. У широкому розумінні родина живе в бідності, якщо її наявні засоби не можуть задовольнити основних потреб цієї родини (її розмірами, станом здоров’я, віком її членів та ін.).

Розглянувши поняття бідності, можна дійти деяких узагальнень. Поняття бідності трактується по-різному: і як низький рівень доходів та витрат, і як неможливість підтримування бажаних життєвих стандартів, і як визначення самосвідомості в соціумі. Це залежить від автора і концепції, якої він дотримується, розглядаючи це питання. Досвід світової науки потребує адаптації до сучасного стану українського суспільства. У сфері вітчизняних наукових досліджень бідність ще не стала предметом для досконалого та глибокого вивчення й аналізу.

Бідність

— це масове явище, яке не можна подолати тільки економічними важелями. Проблема бідності в Україні потребує системного підходу для врахування не тільки економічних, соціальних та правових механізмів, а й психологічних аспектів, потребує розглядання в широкому гуманітарному контексті, як явище, що обмежує свободу людини. Якщо в одних країнах подолання бідності

— це боротьба за виживання, то в країнах з ринковою економікою

— це вилучення частини населення з різних форм діяльності (економічної, політичної або культурної).

Бідність

— суспільна проблема, яка вимагає практичних дій щодо її зменшення, потребує об’єктивної та всебічної наукової оцінки поширення бідності в українському суспільстві з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування для розробки ефективних програм соціальної допомоги й упорядкування несправедливої диференціації доходів населення.

Головна проблема бідності

— це низький рівень доходів. Існують два шляхи зменшення бідності. Перший

— це активний спосіб, тобто підвищення доходів тих, які працюють, другий

— пасивний через підвищення соціальної допомоги. Виходом має стати соціально орієнтована економіка як механізм переробки ресурсів у товари та послуги для громадян, яка зрештою приведе до створення свідомого власника, зможе подолати масштабну бідність і зробить нашу державу країною зі зростанням добробуту.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.7. Елітні верстви населення: критерії належності та двозначність суспільної ролі
СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ
4.2. Економічні й соціальні аспекти зайнятості та безробіття
Частина 2. 4.2. Економічні й соціальні аспекти зайнятості та безробіття
4.3. Соціальне партнерство як шлях до гармонізації трудових відносин
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)