79Однією з найбільш поширених загроз діяльності банків, яка за своїм походженням може бути як внутрішньою, так і зовнішньою, є банківське шахрайство. Правова оцінка шахрайства дана у Кримінальному кодексі України, де шахрайство визначається як зловживання довірою, обман з метою введення власника матеріальних цінностей або коштів в оману і на тій основі добровільного пере дання ним своєї власності шахраям.
Слід зазначити, що в умовах народження і становлення ринкових відносин шахрайство є досить поширеним явищем, оскільки звичайні, і нестандартні форми бізнесу можуть здійснюватися в рамках чинного законодавства. Інколи просто неможливо визначити, що мається на увазі: нова форма бізнесу, афера чи незловмисно допущена помилка. Тому небезпечність шахрайства завжди була і є досить акту альною, особливо в банківській сфері, коли банк може непомітно втратити значний капітал.
Основною особливістю шахрайства є те, що в основу заволодіння чужим майном чи правом на майно зловмисник покладає обман і зловживання довірою, у результаті чого власник добровільно передає належне йому майно чи уступає право на ньо го (рис. 4.2).
Рис. 4.2. Формула шахрайства
Основними видами шахрайського обману в банках є надання неправдивих відомостей клієнтами або іншими особами про себе і свою діяльність, приховування обставин і фактів, здійснення фіктивного підприємництва, фальсифікація товарів і послуг. Зловживання довірою відбувається як через цивільно-правові відносини, так і переданням власності (права власності) без застережень і відповідного оформлення.
80Однією з мотиваційних засад шахрайства, особливо на ринку банківських послуг, є загальний інтерес до грошей. Деякі фахівці банківської справи цілком логічно стверджують, що в банківській діяльності незацікавлених осіб немає. Тому використання банківських коштів має здійснюватися виключно на високопрофесійній основі, маючи про об’єкт вкладання коштів об’єктивну інформацію, яка сформована на основі влас них знань, а не отриману від самого об’єкта. Недотримання цього принципу якраз і дає змогу шахраям реалізувати свій шахрайський задум. Один із фахівців у сфері забезпечення соціально-економічної безпеки професор Дзлієв М. І., маючи на увазі шахрайство, стверджує, що у сфері фінансів мистецтво нападу набагато випереджає мистецтво захисту, а у світі достатньо людей, здатних пе реконати будь-кого в будь-чому, як і людей, здатних піддатися на такі переконання [90]. Тому шахрайство у фінансовій сфері і залишається таким живучим, незважаючи на всілякі протидії йому. Слід також враховувати, що підприємницька діяльність, у тому числі і на ринку банківських послуг, здійснюється в умовах дос ить великої кількості різного роду нормативних актів. Жоден юрист чи фінансовий працівник не може оволодіти всією сукупністю положень, інструкцій, правил, наказів, що постійно змінюються, особливостями їх застосування на практиці, на які може спиратися шахрай, вводячи їх в оману.
Тут слід також зазначити, що шахраї, як правило, досить професійно володіють не тільки мистецтвом обм ану, а й сферою знань, у якій вони здійснюють шахрайство. Практика показує, що неграмотних шахраїв не буває. Шахраї перетворюють свої знання в своєрідний шахрайський бізнес. Вдала шахрайська операція є ознакою професійної майстерності шахраїв.
Успішність шахрайських дій забезпечується привабливістю обману, який спрямовано на те, щоб зацікавити жертву у вигідності взаємовідносин са ме для нього чи його організації. Привабливість базується на вигоді, великих прибутках, простоті дій тощо. Саме ця привабливість і є тим гачком, на який час від часу потрапляють і працівники банків.
Найбільш уражені шахрайством кредитні, вексельні, карткові та розрахункові операції. Найбільш масовим, ефективним для шахраїв і, як правило, безкарним продовжує залишатися шахрайство з банківс ькими кредитами.
Шахрайські злочини скоюються, як правило, в рамках легальної господарської і банківської діяльності клієнтів і
81банків. Така діяльність до того ж є основою для скоєння шахрайських дій. Основні зусилля шахраїв у процесі отримання кредитів направлені на введення в оману банку щодо ефективності своєї діяльності та чесних намірів щодо використання кредитних коштів. Виходячи з цього шахраї подають у банк неправдиві, підроблені документи, фальсифіковану інформацію, завищені показники своєї діяльності, показують офіси, засоби виробництва, які їм не належать, прикриваються наполегливим прох анням високопосадових осіб. Для забезпечення надають гарантії від осіб, неспроможних гарантувати кредитну угоду, з різним порушенням оформляють заставу, неправильно проводять страхування кредитного ризику і т. п. Але це все робиться з усмішкою, обіцяються значні позитивні результати та персональна подяка. Тобто в наявності всі ознаки шахрайських дій, обман та введення в оману. А метою їх є прагнення створити в банку уявлення про перспективне підприємство й ефе ктивну його діяльність.
Як правило, отримавши кредит, такі особи якщо відразу не зникають, то намагаються зробити все для того, щоб його не повертати: переводять усі активи на інші підпри ємства, знаходять підстави, за якими кредитні угоди можуть бути визнані недійсними, вишукують причини для зменшення розміру процентів, обґрунтовують необхідність пролонгації з метою затягування терміну повернення кредитних коштів. Сьогодні відомо багато шахрайських схем отримання і неповернення кредитних коштів — від простого зникнення позичальників до висококваліфікованого обґрунтування неможливості і законності їх неповернення. Нижче наводят ься кілька таких схем, відомих з практики банківської діяльності.
1. Відкривається Фірма. Отримавши кредит у банку «Альфа» під свої активи, вона засновує нові фірми Ф = 1, Ф = 2, Ф = 3. Останні під гарантію Фірми отримують кредити в банках «Ліра», «Ялта», «РІД». З метою обґрунтування кредитної угоди між ними укладаються угоди. За рахунок нових кредитів погашаю ться минулі позики. Ураховуючи, що розмір кредитів невеликий, їх погашення протягом визначеного терміну проводиться справно. Після ряду угод Фірма і засновані нею Ф = 1, Ф = 2, Ф = 3 починають вважатися для банків достатньо надійними (що й потрібно було шахраям). Через деякий час Фірма і Ф = 1, Ф = 2, Ф = 3 отримують великі кредити і… зникають.
822. Фірма О одержала кредит у банку Б для закупівлі товару. При цьому повернення кредиту забезпечувалося заставою, якою був сам товар. Закупивши товар, фірма О відразу його реалізує за готівку. Після чого починаються довгі пояснення, прохання про пролонгацію, а на закінчення фірма О реорганізується в іншу, самоліквідується або оголошує себе банкрутом.
3. Фірма Д, що діє в Україні як дилер закордо нної компанії, укладає від імені останньої контракт із фірмою К на поставку обладнання. Фірма К одержує для реалізації угоди в українському банку кредит, сума якого як передоплата переводиться на рахунок компанії в закордонний банк. Водночас іноземна компанія одержує в цьому банку кредит, гарантуючи його повер нення коштами, зазначеними в контракті з українською фірмою К. У результаті цього, отримані кошти не надходять на рахунки компанії, а відразу приймаються банком як повернення кредиту. Через деякий час (один
—два тижні) після отримання коштів від фірми К компанія оголошує себе банкрутом і реорганізується в іншу структуру. Ліквідаційна комісія не показує фірму К в списку креди торів компанії тому, що гроші фірми на рахунках останньої відсутні.
4. Банк 1 свого часу надав Фірмі кредит, остання ж з настанням терміну повернення кредитних коштів повернути їх не може, маючи при цьому безрадісні перспективи на майбутнє. За таких умов Банк 1 пропонує своєму боржникові отримати кредит у Ба нку 2, за рахунок якого погасити борг перед Банком 1. При цьому рекомендує Банку 2 Фірму як порядного і надійного позичальника. Після отримання кредиту в Банку 2 Фірма повертає борг Банку 1, а з часом його проблеми стають проблемами Банку 2.
Поряд з такими схемами дій щодо використання кредитних коштів, шахраї вдаються до подібного із зас тавою, гарантіями, порукою, страхуванням кредитних ризиків. Обман щодо наявності предметів застави, права власності на них, їх ліквідності, підміна, використання предметів застави під час кредитної операції ? все це шахрайство з заставою. Неправомірність підписів договорів гарантії чи поруки, відсутність фінансових можливостей гаранта, поручителя гарантувати кредитну угоду, неправомірне використання імені відомих фірм в уг одах про гарантію або поруку, родинні або інші близькі зв’язки позичальників і гарантів (поручителів) ? це також приклади шахрайства у кредитній діяльності банків.
83Відсутність правил страхування у страхових компаній, страхування тільки суми кредиту, а не ризику неповернення кредитних коштів, несвоєчасна проплата страхового внеску, незначні можливості страхових компаній ? дії, відомі з практики шахрайства щодо банківських кредитів.
Значна частина шахрайських дій пов’язана з юридичними колізіями або ж взагалі з юридичною безграмотністю банківських працівників. Мова йд е про так звані юридичні бомби. Заклавши їх у договори, шахраї можуть потім з легкістю не виконувати своїх обов’язків перед банком.
Наприклад, договір може підписати керівник суб’єктапозичальника, який не має на це права або має право, але воно обмежене певною сумою, яка менша ніж сума кредиту. У результаті такі договори за законом є недійсними, а кредитні кошти використовуються шахраями певний час безкоштовно або взагалі не повертаються. Також поширеною є практика створення фіктивних фірм, які відкривають на підставних осіб, і якщо принципово не ставиться до їх перевірки, наслідки співпраці з такими позичальниками можуть також бути не на користь банку.
Шахрайство в банках здійс нюється не тільки у процесі кредитних операцій. Досить часті випадки шахрайських дій і під час інших банківських операцій. Основною особливістю у таких випадках є те, що шахрайські дії скоюються тут, як правило, працівниками банків або за безпосередньою їх участі. Світова практика показує, що в дрібних банках шахрайство з бок у працівників банків скоюється частіше ніж у великих. Це пов’язано насамперед із сумісництвом у дрібних банках кількох функцій банківського виробництва однією посадовою особою, що дозволяє їй здійснити шахрайство виконуючи одну функцію й приховати його виконанням іншої. Ось два приклади:
1. Працівник підрозділу цінних паперів, уступивши в зговір з держателем підроблених чи крадених цінних паперів, зловживаючи своїм посадовим с тановищем, розміщує їх у портфелі боргових зобов’язань банку. Іншим разом він змінює свої, які втратили високу прибутковість, цінні папери на цінні папери, які належать банку, вносячи при цьому відповідні зміни в реєстр.
2. Фірма отримує в банку В під гарантію банку А кредит, кош ти від якого присвоюються керівництвом фірми і банку А.
84Коли настає термін платежу, але фірма і не повертає кредитних коштів, банк В виставляє претензію її гаранту ? банку А. Останній оформляє і видає фірмі кредит на суму, яка необхідна для погашення заборгованості. У цьому разі збиткова операція банку щодо надання гарантії перетворюється в активну кредитну операцію. Виграно час, а неповернений кредит — звичайна на сьогодні справа.
Шахрайство мо же мати місце навіть тоді, коли банк не вкладає, а залучає кошти. Тобто розгалуженість шахрайських дій досить широка й охоплює практично всі сфери діяльності банків. Ось один із прикладів:
Фірма Ф = 1 відкрила в банку Б = 1 депозитний рахунок, перерахувавши на нього 5000 грн. Під нього отримала кредит на суму 400
0 грн. Водночас Фірма Ф = 2 пред’явила в банк Б = 1 чек на суму 3000 грн. З використанням створених коштів фірма провела ряд операцій. Під залишок коштів отримала кредит на суму 1500 грн.
Через деякий час виявилося, що депозитний вклад фірми Ф = 1 створений від помилково перерахованих банком Б = 2 коштів на суму 5000 грн і їх необх ідно повернути. А чек, наданий фірмою Ф = 2 виявився досить якісною підробкою.
В останні роки (2008?2010) кількість випадків шахрайства зросла на 36,7%. Як зазначають фахівці, таке зростання обумовлене фінансово-економічною кризою, негативних наслідків від якої найбільше зазнали банки [173].
Поряд з шахрайством значну загрозу діяльності банків можуть становити зловживання службовим становищем працівників банків, яке може вияв лятися у двох формах протиправних дій: використання посадових повноважень з корисливою метою та перевищення посадових повноважень із корисливою метою. У першому випадку це може здійснюватися через:
• штучне створення посадовцями виключного свого становища в управлінських або технологічних лініях;
• отримання матеріальної винагороди за послуги, виконання яких передбачено посадовими обов’язками;
• лобіювання збиткових, безперспективних рішень і проектів, які сприяють створенню вигідних позицій конкурентам, окремим клієнтам або з метою отримання матеріальної винагороди;
• створення нерівноцінних умов роботи для своїх підлеглих, вимагання від них виконання роботи, не пов’язаної із
85• умисне затягування вирішення службових чи виробничих питань з метою примушування до надання матеріальної винагороди чи акцентування виключного значення власного становища;
• необгрунтоване створення сприятливих умов для надання послуг банком власним комерційним структурам, родичам, близьким або особам, які виражають матеріальну подяку.
У другому випадку зловживання службовим становищем може виражатися в такому: прийняття рішень не притаманних посадовому становищу або функціям посадової особи; виступи, заяви від імені банку без отримання на це необхідних повноважень; представлення інтересів установи банку без отримання на те відповідних повноважень; підписування документів, не передбачених функціональними обов’язками або посадовими повноваженнями; надання вказівок, розпоряджень із перевищенням повноважень або таких, що не передбачені функціональним призначенням; надання гарантій, прийняття зобов’язань від імені банку без наявності на те відповідних повноважень.
Зловживання посадовим становищем, як правило, є похідним від якихось інших економічних злочинів або є одним з інструментів таких злочинів. Тобто за зловживанням службовим становищем працівників банку можуть приховуватися гучніші й серйозніші справи.
Розвиток економічних відносин стимулює появу но вих форм банківського виробництва з використанням сучасних технічних досягнень. Такі форми обумовлені і постійним зростанням кількості інформаційних операцій, що виконуються в банках, їх різними видами. Тому виникають загрози втрати капіталу банку, які безпосередньо не мають економічного характеру, але результати реалізації їх призводять до значних збитків банків.
Проникнення зловмисників до платіжних систем ба нків через інформаційні банківські системи є досить небезпечним і непередбачуваним явищем. Особливо поширеною є загроза посягання на капітал банку через несанкціоновані прийоми використання пластикових платіжних засобів. Втрати банків від реалізації таких загроз за деякими підрахунками становлять понад
8615% від загальних втрат. Найпоширенішими протиправними діями з пластиковими картками є незаконне використання оригіналів карток (загублених, викрадених), використання карток, не отриманих власником, часткова підробка карток, додаткові сліпи, зроблені працівниками пунктів торговельної мережі та ін. За таких умов картковий бізнес хоч і є прибутковим, але вимагає великого ступеня захисту для себе, це звичайно не обхідно розуміти і вживати всіх заходів безпеки.
Значну загрозу для вітчизняних банків становлять іноземні схеми шахрайства, до яких наші банки бувають не готові.
Банківська система України знає приклади коли іноземні шахраї досить активно втілювали у своїй діяльності такі методи шахрайства, як проведення операцій з так званими першокласними банківськими інструментами (гарантіями, акр едитивами, чеками та ін.). Привабливість операцій з першокласними банківськими інструментами ґрунтувалася на прагненні вкладників отримати великий прибуток.
Шахраї ж, реалізуючи свої злочинні схеми, використовують підроблені, прострочені, недійсні та інші банківські інструменти. Маскуючи свою мету, вони стверджують, що банки в усьому світі беруть участь у такій діяльності. За їх словами, ці першокласні банківські інструменти не відобра жаються в банківських звітах і тому можуть приносити значний прибуток за короткий проміжок часу. Такі операції, за твердженням шахраїв, ураховуються в балансах тільки при виконанні відповідних зобов’язань. Шахраї намагаються сформувати у своїх «клієнтів» уявлення про те, що операції здійснюються тільки за допомогою «завіреного телекса» за принципом «банк для банку», а засобами зв’язку служать звичайні банківські комунікації з участю «банківського консультанта». До того ж такі операції проводяться під час короткочасного покращення ринкової кон’юнктури. Не допускаються ніякі телефонні дзвінки, які, на думку шахраїв, можуть призвести до розголошення конфіденційної інформації. Тобто ознаками таких операцій є строга їх тає мність і короткостроковість.
Ще одна ознака ? міф про те, що банківські інструменти призначені для ексклюзивних клієнтів, які здійснюють операції з такими інструментами на вторинних ринках. Вважається, що емітовані відомими банками такі інструменти мають безмежну ліквідність. Інструменти пропонуються шахраями з гарантією
87Різновидом закордонного шахрайства є так звані нігерійські листи, які дійшли до України в 1997 р., а подекуди трапляються і зараз. Їх автори із далекої африканської країни пропонують суттєві вигоди особам, згодним надати свої банківські рахунки для виконання деяких фінансових операцій. Тих, хто повірив таким листам і здійснив співробітництво з їх авторами, очікувало глибоке розчар ування, ані прибутків, ані власних грошей вони більше не отримали, а звертатись, як правило, ні до кого.
Пільги офшорного бізнесу, які надаються керівництвом ряду країн, також використовуються міжнародними шахраями, насамперед для реєстрації різноманітних фінансових установ. Особливо привабливими для них є компанії у фінансових центрах Богамських островів і Кіпру. В інтернеті та ін оземних періодичних виданнях досить багато реклами банків, розташованих в офшорних зонах, які обіцяють значні проценти і серйозні податкові пільги.
Ще одним із видів загроз, які мають тенденцію до значного поширення, є загрози, пов’язані із заподіянням збитків банком через комп’ютерні мережі. Сьогодні неможливо уявити банк, який би не ви користовував у своїй діяльності комп’ютерні інформаційні мережі (автоматизовані банківські системи), активне використання яких обумовило навіть появу нового терміна ? «електронні гроші». Водночас, незважаючи на досить розвинену в банках систему комп’ютерної комунікації, вжиття заходів щодо її захисту, практика показує, що вона не є абсолютно надійною. Час від часу злочинці проникають до банківсь ких комп’ютерних мереж, електронної фінансової інформації, завдаючи банкам та їх клієнтам значних збитків. Виходячи з іноземного досвіду, сьогодні можна говорити про наявність тенденції до збільшення питомої ваги втрат банків, заподіяних їм через комп’ютерні злочини в загальній частині матеріальних втрат. Найбільш поширеними є загрози, пов’язані з незаконним ви користанням інформації пластикових платіжних засобів та комп’ютерної банківської інформації. Загрози інформації пластикових платіжних засобів реалізуються через використання спеціального програмного забезпечення, за допомогою якого визначаються номери рахунків таких засобів, паролі доступу до них, іншу необхідну інформацію. Виявлена інформація використовується для скоєння злочинів щодо незаконного зняття коштів клієнтів банків або для її поши рення, продажу тощо.
Ефективність дій електронних шахраїв характеризується такими показниками: кількість шахрайських операцій із пластиковими
88платіжними засобами у 2009 р. зросла в 6,5 разу порівняно з 2008 р., а збитки від дії карткових шахраїв становили 12,970 млн грн [111].
Водночас досить динамічно розвиваються загрози, пов’язані з підробкою пластикових платіжних засобів, розкрадання банківських коштів з використанням електронно-обчислювальної техніки. В останньому випадку банківські працівники або сторонні особи, досить добре обізнані з си стемою обробки, передавання та захисту електронної фінансової інформації банків, проникають до місця зосередження такої інформації, знімають гроші з електронних рахунків та переказують їх на підставні фірми або присвоюють.
Останнім часом почастішали випадки несанкціонованого списання коштів із рахунків клієнтів під час здійснення розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування «клієнт
—банк», «клієнт
—інтернет
—банк» шляхом хаке рських атак на комп’ютери клієнтів банків. За таких умов не можна заперечувати, що уже в найближчому майбутньому основні проблеми банків можуть бути зосереджені саме у сфері використання автоматизованих банківських систем.
