Домінантна роль банків на фінансовому ринку

Компанія з управління активами окрім безпосередньо функції управління інвестиційним портфелем може виконувати ще ряд функцій, низку напряму чи опосередковано пов’язані з портфельним інвестуванням. Управління активами фактично перетворюється в комплексну фінансову послугу, яка, окрім безпосередньо вибору напряму інвестицій та реалізації інвестиційних рішень передбачає здійснення багатьох операцій, окремі з яких можуть лише дотично бути пов’язаними з управлінням активами.

За функціональним призначенням банки відіграють провідну роль у формуванні пропозиції грошових ресурсів. Саме банки активно впливають на розширене відтворення і мають можливість безпосередньо брати участь в економічному зростанні. Банки можуть спрямовувати ресурси у вигляді кредитів та інвестицій у галузі, сфери, регіони, де капітал матиме найкраще застосування.

Як показує досвід багатьох країн, у тому числі найближчих сусідів України, кожен вид фінансових інститутів виконує власні функції в механізмі формування та використання заощаджень, а домінування одного із секторів може призвести до непередбачуваних наслідків. Саме в цьому ракурсі слід розглядати процеси конвергенції на світовому фінансовому ринку, коли усталені моделі побудови фінансового сектору набувають нових, раніше не властивих їм рис.

Зазначимо, що розвиток вітчизняних фінансових інститутів з 1991 р. відбувався під впливом кількох вагомих чинників такого плану: історична відсутність у період перших років незалежності будь-яких фінансових установ, окрім комерційних банків, що й визначило їхню домінантну роль у фінансовому секторі в коротко- і середньостроковій перспективах; активні процеси роздержавлення та приватизації державної власності, які стали каталізатором економічних перетворень в реальному секторі економіки й відсунули на другий план проблеми розвитку небанківських фінансових інститутів; глибока економічна криза 90-х років минулого століття в Україні, яка призвела до мінімізації інвестиційного потенціалу абсолютної більшості громадян. За таких умов відсутні об’єктивні чинники для популяризації послуг спільного інвестування, недержавного пенсійного забезпечення, інших небанківських фінансових установ; явна та прихована підтримка банківського сектору України з боку різних гілок влади як на законодавчому рівні, так і через підтримку власників банківських установ у періоди перманентних економічних криз (досвід 2009 р. — яскраве свідчення такої політики).

Результатом дії вказаних чинників стало фактичне домінування банків в інституціональній структурі вітчизняного фінансового ринку — як з позицій сконцентрованих фінансових ресурсів, так і з позицій доступу споживачів до відповідних фінансових послуг та інструментів.

Моделі участі банківських установ в інвестиціях на ринку цінних паперів

У світовій практиці існує два основні підходи до можливого поєднання звичайної банківської діяльності з роботою на ринку цінних паперів, які прийнято називати американським та європейським.

Відповідно до американського підходу банкам заборонено займатися деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також суттєво обмежені види непрофесійної діяльності як інвесторів. Так, для США характерним є чітке розмежування комерційної й інвестиційної діяльності банків. До 1933 р. ці два сег-

менти були об’єднані, але після фінансового краху 1930-х років було ухвалено нове законодавство про банківську діяльність, відоме як закон Гласа

—Стігола, яке вимагало розмежування комерційної та інвестиційно-установчої діяльності банків. Інвестиційні банки США виступають активними учасниками ринку цінних паперів, здійснюючи андерайтинг та виконуючи функції брокера і дилера. Крім того, досить поширеними та перспективними для інвестиційних банків є такі види діяльності, як злиття та поглинання й інвестиційна діяльність на ринку нерухомості. Проте у 1989 р. групі банків було дозволено робити гарантоване розміщення боргових цінних паперів корпорації. Можна сказати, що останнім часом у США спостерігається розмивання кордонів між інвестиційними та комерційними банками шляхом прийняття поправок до законодавства. Європейський підхід дозволяє банкам поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів (як професійних, так і непрофесійних). Відповідно до цього підходу обмеження ризикованості банківських операцій має здійснюватися не через прямий розподіл функцій, а шляхом введення спеціальних обмежень, що мають обмежувати надмірні інвестиції банків у цінні папери, та здійсненням належного державного контролю за банківською діяльністю.