Особливою формою об’єднання держав є Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво.
За останні десятиліття Азійсько-Тихоокеанський регіон світового господарства належить до тих, які швидко зростають. Тут спостерігаються високі темпи економічного піднесення та розширення взаємної торгівлі. У регіоні два центри сили: з одного боку, США, що вже створили Північноамериканську зону вільної торгівлі та прагнуть посісти провідні позиції не тільки на ринках Північної Америки, а й на найбільшому за обсягами азійськотихоокеанському ринку, і з іншого — Японія з величезним еко-
координація співпраці в політиці та дипломатії, в обороні й безпеці, у галузі економіки (зокрема, транспорту і зв’язку), освіти й культури, охорони здоров’я та продовольчого забезпечення, науки й техніки. Таким чином, ОАЄ — це економічна організація з широкими функціями.
Поступово почала виявлятися тенденція до формування організації, що охоплює весь Азійсько-Тихоокеанський регіон. У 1989 р. було створено міжурядову організацію, діяльність якої спрямована на формування широкого економічного об’єднання
— Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), яке має консультаційний статус і перебуває на передінтеграційній стадії, оскільки реальних кроків з економічного об’єднання поки не здійснено.
До АТЕС входить 21 країна, серед яких є і промислово розвинені (США, Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Республіка Корея), і ті, що розвиваються (Бруней, В’єтнам, КНР, Гонконг, Індонезія, Малайзія, Мексика, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Сінгапур, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі). З грудня 1998 р. членом АТЕС стала Росія. До АТЕС входять нові індустріальні країни Південно-Східної Азії першого покоління (Гонконг, Сінгапур і Тайвань), які вже багато хто вважає, як і Республіку Корею, промислово розвиненими, і нові індустріальні країни другого покоління (Малайзія, Таїланд, Індонезія, Філіппіни, В’єтнам), що швидко розвиваються, дуже розвинена Мексика (що впритул наблизилася до групи промислово розвинених країн) і країна з потенційно найбільшим ринком у світі — КНР.
Отже, в АТЕС є всі об’єктивні можливості для розвитку співпраці. Високі темпи розвитку ставлять перед усіма цими країнами питання про розширення ринків. Мексика вирішує цю проблему шляхом приєднання до НАФТА, країни Південно-Східної Азії створили своє економічне угруповання АСЕАН. Проте всі вони не хочуть замикатись у цих об’єднаннях і шукають шляхи ширшої співпраці.
Країни-члени АТЕС мають неабияке значення і для великих країн регіону. Так, наприклад, на країни АТЕС припадає 65% зовнішньої торгівлі США, 71 % — Японії, 74 %
— Китаю, а прямі інвестиції США до країн-членів АТЕС становили в 1995 р. 145 млрд дол.
Найвищим органом АТЕС є зустрічі глав держав і урядів (саміти), на яких обговорюються актуальні проблеми світової економіки, основні підсумки роботи та приймаються документи, що визначають перспективні напрями діяльності. Регулярно відбуваються наради міністрів фінансів, транспорту і зв’язку, торгівлі та промисловості, науки й технологій. Сформовано 15 робочих
номічним потенціалом, але у плані зовнішньоекономічних зв’язків односторонньо орієнтована на США. Спроби Японії створити навколо себе інтеграційне угруповання не мали успіху.
На саміті 1994 р. у Богоре (Індонезія) було прийнято Декларація про загальну рішучість економічних лідерів АТЕС, у якій визначено, що довгостроковою метою АТЕС є формування в регіоні системи вільної та відкритої торгівлі й інвестицій, а зрештою
— створення в розвинених країнах у 2010 р. (у тих, що розвиваються, — до 2020 р.) максимально сприятливих умов для вільного переміщення капіталів, товарів і послуг. На саміті 1995 р. в Осаці (Японія) було намічено підготовку кожною країноюучасницею індивідуального плану дій з лібералізації національного торгового й інвестиційного законодавства, а також з розвитку співпраці з партнерами по АТЕС.
Як пріоритетні програми співпраці визначено: створення регіональної економічної інфраструктури (транспорт, інформатика, зв’язок, енергетика, туризм), розвиток трудових ресурсів, організація науково-дослідних центрів, підтримку малого й середнього підприємництва, охорону довкілля. Прийнято Кодекс прямих іноземних інвестицій АТЕС. Як провідні інвестиційні принципи відзначено прозорість, недискримінаційний підхід, встановлення національного режиму для іноземних інвесторів, відмова від експропріації інвестицій, усунення перешкод у разі вивезення капіталу. Країнам-членам АТЕС рекомендовано враховувати їх під час розроблення свого законодавства. Заходи з лібералізації та сприяння торгівлі в рамках АТЕС здійснюються за такими напрямами:
1) добровільна секторальна лібералізація, що забезпечує відкриття ринків окремих товарів;
2) індивідуальні плани дій країн із лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків із країнами АТЕС;
3) колективні плани дії (під цим терміном мають на увазі спільні заходи сприяння торгівлі та інвестиціям).
За рішенням саміту 1997 року, що відбувався у Ванкувері (Канада), розроблення таких заходів здійснюється Комітетом з торгівлі та інвестицій, зокрема, напрацьовуються пропозиції зі спрощення й гармонізації митних процедур і єдиний підхід до ділових документів.
Проте між країнами-членами АТЕС існують суперечності, які стосуються не тільки заходів із лібералізації торгівлі, але й з ін-
груп із різних питань співпраці. Створено спеціальний інститут «старших посадових осіб» — міністрів і їхніх перших (постійних) заступників, яким доручено підготовку питань і документів, що підлягають розгляду на самітах, а також контроль за реалізацією ухвалених рішень. Постійний секретаріат АТЕС знаходиться в Сінгапурі.
США хотіли б використовувати АТЕС для розширення позицій американських компаній у регіоні, створюючи сприятливі умови для діяльності в регіоні для своїх малих і середніх компаній. Саме в цьому Штати бачать основний сенс участі в АТЕС, добиваючись від інших країн скасування або зниження бар’єрів на шляху американських товарів. Проте така позиція США зустрічає опір з боку інших країн-учасниць організації, що виявилося на самітах у 1998 р. в Куала-Лумпурі (Малайзія) і в 1999 р. в Окленді (Австралія). Багато з країн-членів АТЕС ідею створення зони вільної торгівлі не вважали реалістичною та практично передали її до Світової організації торгівлі з подальшим обговоренням, хоча США, і меншою мірою Канада та Австралія, виступали захисниками ідеї створення зони вільної торгівлі.
Дві ключові країни регіону — Китай і Японія, які повністю ніколи не схвалювали ліберальну модель міжнародних економічних відносин, фактично підтримали дії Малайзії з контролю над рухом капіталу під час фінансової кризи, що дало для її економіки позитивні результати.
Зі всього сказаного про АТЕС можна зробити висновок, що поки що йдеться лише про наміри йти шляхом розширення співпраці на основі зони вільної торгівлі. Тільки в разі реального здійснення узгоджених на самітах АТЕС заходів, у чому багато хто сумнівається, можна буде говорити про реальне формування зони вільної торгівлі країн-учасниць. Проте всередині цього великого угруповання існуватимуть два об’єднання з меншою кількістю країн (НАФТА і АСЕАН), але з більш розвиненими формами співпраці.
Підбиваючи підсумки розгляду регіональної інтеграції, треба відповісти на запитання, який вплив має створення інтеграційних угруповань на глобалізацію економіки.
По-перше, вони стали певною мірою новими центрами ухвалення рішень. У найбільш розвиненому інтеграційному угрупованні ЄС частина функцій національної держави перейшли на рі-
ших питань. Малайзія, наприклад, під час фінансової кризи ввела обмеження на рух капіталу, що суперечило правилам гри вільного ринку. На саміті у Ванкувері (1997 р.), який проходив під час цієї кризи, багато азійських учасників форуму висловилися за вживання заходів з відновлення фінансової стабільності в регіоні, які, на їхню думку, міг провести МВФ за координувальної ролі США. Однак лідери країн-членів АТЕС не змогли домовитися про механізм надання такої підтримки і, зокрема, про створення азійського антикризового фонду.
По-друге, всі регіональні угруповання впливають на зміну товаропотоків у міжнародній торгівлі, стимулюючи зростання взаємної торгівлі країн-учасниць. Незважаючи на лібералізацію економічних відносин стосовно третіх країн, тобто тих, що не беруть участі в угрупованнях, створюються сприятливіші умови для розвитку взаємної виробничої співпраці.
По-третє, з різним рівнем активності в різних регіональних угрупованнях іде створення регіональних економічних комплексів. Це має особливе значення для малих країн, які через вузькість національних ринків зацікавлені в більш містких ринках, якими стають ринки інтеграційних об’єднань, із поглибленням процесів регіонального поділу праці.
Усе це свідчить про те, що регіональні угруповання більшою чи меншою мірою сприяють економічному розвиткові країнучасниць, готують їх у перспективі до активної участі у глобалізаційних процесах.
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТА ПИТАННЯ
ДЛЯ ДИСКУСІЇ
1. Чим ЄС відрізняється від типових міжнародних організацій?
2. Міжнародна інтеграція як рівень міжнародних економічних відносин.
3. Форми міжнародної інтеграції (на прикладі ЄС).
4. Ефективність моделі розвитку ЄС.
5. Аналіз сучасного стану економічного співробітництва України з Європейським Союзом.
6. Оцінка конкурентоспроможності економіки ЄС у системі світового господарства та шляхи її підвищення.
7. Взаємовідносини України з країнами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі.
8. Напрями поглиблення інтеграційних процесів між Європейським Союзом та Україною.
9. Механізми економічної конвергенції України та Європейського Союзу.
вень ЄС. Наднаціональні органи ЄС відіграють самостійну роль у позиціонуванні ЄС у світовій економіці. У цьому ж напрямі, хоча поки і не такою мірою, як в ЄС, відбуваються процеси і в деяких угрупованнях країн, що розвиваються, — МЕРКОСУР, АСЕАН, Раді співпраці арабських держав Перської затоки та інших.
10. Як реалізуються основні форми економічної інтеграції в Американському регіоні?
11. Визначте ключові тенденції та перспективи функціонування економічних організацій держав американського регіону.
12. Визначте ключові проблеми, які повинні вирішувати регіональні угруповання та економічні організації АзіатськоТихоокеанського регіону.
13. Основні напрями економічного співробітництва між арабськими державами.
14. Оцініть особливості співпраці України з арабськими державами у сфері економічних та валютно-фінансових відносин.
15. Перспективи та напрями розвитку економічної інтеграції в Африці.
16. Роль регіональних економічних організацій Африки в системі світового господарства.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ
1. Міжнародна інтеграція як рівень міжнародних економічних відносин.
2. Теорії та концепції розширення й поглиблення європейських інтеграційних процесів.
3. Основні інтеграційні угруповання Європи.
4. Об’єктивна необхідність участі України в інтеграційних процесах.
5. Проблеми та перспективи економічного співробітництва України та Євросоюзу.
6. Україна на шляху інтеграції до Європейського Союзу.
7. Аналіз стратегій країн-членів Європейського Союзу.
8. Аналіз стратегій основних економічних партнерів Європейського Союзу.
9. Правове регулювання торговельно-економічних відносин між Україною та ЄС.
10. Внутрішні суперечності та проблеми ЄС на сучасному етапі економічного розвитку.
11. Розвиток двосторонніх та регіональних економічних відносин ЄС з основними партнерами.
12. Оцінка переваг процесу взаємодії України з країнами Європейського Союзу.
13. Аналіз конкурентних переваг України в контексті її європейської інтеграції.
14. Аналіз сучасного стану економічного співробітництва України з Європейським Союзом.
15. Взаємовідносини України з країнами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі.
16. Напрями поглиблення інтеграційних процесів між Європейським Союзом та Україною.
ТЕСТОВІ ВПРАВИ
1. Організація європейського економічного співробітництва згодом перетворилася на: а) ЄОВС; б) ЄАВТ; в) ОЕСР; г) ЄС.
2. Європейське об’єднання вугілля та сталі заснували (вкажіть на цілком достовірний склад): а) Франція, Велика Британія, ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург; б) Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург; в) Франція, ФРН, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург; г) Франція, Іспанія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.
3. Європейський Союз складається з таких блоків: а) ЄОВС, ЄЕС, Євроатом; б) ЄОВС, ЄАВТ, ЄЕП; в) ЄЕС, Євроатом, ЕКОСОР.
4. Європейський Союз засновано за угодою: а) шенгенською; б) маастрихтською; в) амстердамською.
5. Серед наведених головних органів Європейського Союзу знайдіть один, який є не головним, а спеціалізованим: а) Європейська рада; б) Європейський парламент; в) Рахункова палата;
6. Основними органами ЄС є: а) Європейська Рада; б) Європейська Комісія;
7. Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС) а) була підписана в червні 1994 р. в Римі; б) набула чинності в березні 1998 р. після ратифікації всіма сторонами; в) могла діяти після набуття чинності Угоди в 1998 р. (для виконання всіх положень УПС, що стосуються торгівлі) ; г) була підписана в 1991 р. у Брюсселі.
8. Яка з інституцій ЄС виконує функції виконавчого органу? а) Рада Міністрів; б) Європейський Парламент; в) Європейська Комісія; г) Суд ЄС; ґ) Рахункова Палата.
9. Основними цілями Європейського Інвестиційного банку є: а) фінансування капіталовкладень в економіку країн ЄС; б) реконструкція та будівництво підприємств, які не може бути здійснено силами однієї країни; в) освоєння найменш розвинутих регіонів ЄС; г) розвиток пріоритетних галузей; ґ) усе наведене вище.
10. Економічний та Соціальний Комітет ЄС а) відповідає за спільну соціально-економічну політику країнчленів ЄС; б) знаходиться у Франкфурті-на-Майні; в) є дорадчим інститутом представництва інтересів країнчленів ЄС у сфері економічного та соціального життя; г) складається з міністрів економіки та соціального забезпечення країн-членів ЄС; ґ) усі відповіді правильні.
11. Рішення Суду ЄС а) не можна скасувати;
в) Міжпарламентська Асамблея; г) Європарламент; ґ) Європейська Рада Міністрів; д) усі відповіді правильні.
12. Європейське економічне співтовариство стало називатися Європейським Союзом з 1 листопада 1993 р. згідно з Амстердамською Угодою: а) так; б) ні.
13. Скільки країн входять до складу ЄС? а) 15; б) 23; в) 27; г) 18; д) 25.
14. Хто може звернутися до ЄС із проханням майбутнього членства? а) будь-яка європейська країна; б) тільки ті країни, які є країнами-членами Ради Європи; в) усі відповіді правильні.
15. Для вступу до ЄС країни-претенденти повинні зняти обмеження, які забороняють іноземцям бути власниками землі: а) так; б) ні.
16. Який із перерахованих нижче критеріїв «відбору» країн до ЄС не є обов`язковим: а) існування демократичного суспільства, забезпечення прав людини та національних меншин; б) верховенство закону; в) досягнення сталих темпів економічного зростання не менше 3 % ВВП на рік; г) наявність ринкової економіки та здатності витримувати конкурентний тиск із боку країн-членів; ґ) немає правильної відповіді.
17. Договір про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі — як перший етап на шляху до ЄС — а) було розроблено Робертом Шуманом (1950);
б) може анулюватися загальною палатою верховних суддів країн-членів ЄС; в) виконується тільки після попередньої згоди з Радою Міністрів; г) можна скасувати, якщо за це проголосують не менше 90% членів Європейської Ради; ґ) може бути анульовано Міжнародним Судом у Гаазі.
18. Договір про Європейський Союз чинний а) упродовж необмеженого періоду; б) до 14 квітня 2014 року; в) до узгодження Конституції Європейським парламентом; г) до початку міжурядової конференції з питань реформування договору про Європейський Союз; ґ) доки кількість країн не буде перевищувати 35.
19. До основних органів ЄС не належать: а) Європейська Рада; б) Європейська Комісія; в) Міжпарламентська Асамблея; г) Європейський Парламент; ґ) Європейська Рада Міністрів.
20. У 1967 р. Бруней, Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни підписали декларацію про створення: а) ОЧЕС, б) ЛАД, в) ОПЕК, г) ООН, ґ) АСЕАН.
21. Кількість населення, яке проживає в ЄС: а) ? 250 млн; б) ? 420 млн; в) 1,5 млрд; г) ? 850 млн; ґ) ? 500 млн.
22. Що з перерахованого нижче є правильним: а) Європейський Центральний банк керує всіма національними центральними банками країн-членів ЄС;
б) ставив за мету примирення між Німеччиною та Францією і створення умов, за яких нова війна була б неможливою; в) був ініціативою Черчиля — як реалізація його прагнення створити Сполучені Штати Європи; г) заклав перші наднаціональні механізми контролю за виробництвом і торгівлею; ґ) правильними є відповіді в) та г).
23. Основними завданнями Європейського Суду вважаються: а) координація головних економічних політик держав-членів ЄС; б) розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики CFSP, заснованої на керівних принципах, розроблених Радою; в) забезпечення розуміння та однакового застосування законодавства в усіх країнах-членах та його підтримання; г) усі відповіді правильні.
24. У 1995 р. на основі Асуньонського договору було створено Південний Спільний Ринок: а) НАФТА; б) КОМЕСА; в) МЕРКОСУР; г) СНД; ґ) немає правильної відповіді.
25. Функціями країни, що головує в ЄС, вважаються: а) керівництво роботою Ради Європейського Союзу; б) підтримка стосунків з іншими інституціями ЄС; в) представлення Європейського Союзу в міжнародних відносинах; г) усі відповіді правильні.
26. Для підтримки аграрного сектору країн ЄС створено фонд: а) ФЕОГА; б) МІНЕКС; в) СТАБЕКС.
27. Сучасна валютна система ЄС ґрунтується на: а) ЄВІ; б) ЄВС; в) ЄСЦБ; г) ЄІБ.
б) Європейський Центральний банк разом з національними центральними банками країн-членів утворює Європейську систему центральних банків; в) Європейський Центральний банк знаходиться в Брюсселі; г) основною метою діяльності Європейського Центрального банку є введення євро в готівковій обіг та підтримка його стабільного курсу на світових ринках; д) до Ради Європейського Центрального банку входять голови національних банків усіх країн-членів ЄС.
28. Європейський фонд розвитку (ЄФР) створено для надання допомоги: а) країнам-членам ЄС;
б) країнам, що розвиваються; в) країнам із перехідною економікою.
29. До Європейської асоціації вільної торгівлі входять: а) Швеція, Данія, Швейцарія, Фінляндія; б) Швеція, Швейцарія, Норвегія, Фінляндія; в) Швейцарія, Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн; г) Норвегія, Ірландія, Швеція, Люксембург.
СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ
Верховенство права (або верховенство закону) — це правова максима, яка передбачає, що жодна людина не вища від закону, що ніхто не може бути покараний державою за винятком порушення закону і що ніхто не може бути засуджений за порушення закону, за винятком покарання в порядку, встановленому самим законом. Верховенство закону різко контрастує з ідеєю, що лідер може бути вищим за закон, що було особливістю римського права, нацистського права та деяких інших правових систем.
Гуманітарна допомога — вид безвідплатної допомоги (сприяння); засоби для життя, безкоштовно поширювані серед населення районів, охоплених гуманітарною катастрофою або що стоять на її грані. Для умов озброєного конфлікту Міжнародний Суд визначив допустиму гуманітарну допомогу як «надання продовольства, одягу, ліків та іншої гуманітарної допомоги, але це не включає надання зброї, систем озброєння, боєприпасів або іншого устаткування, автотранспортних засобів і матеріалів, які можуть бути використані для завдання серйозних тілесних ушкоджень або стати причиною смерті». Гуманітарна допомога відрізняється від іноземної допомоги своїм терміновим характером і тим, що використовується для полегшення становища жертв стихійних лих. Іноді гуманітарна допомога може бути прихованою формою підкупу місцевого населення або прелюдією до вторгнення.
Доробок Спільноти, інша назва «Здобуток Союзу» (Acquis communautaire/Community acquis)
— правовий доробок Європейської Спільноти. Це сукупність спільних прав і зобов’язань,
Отже, доробок Спільноти передбачає не лише закони Спільноти у вузькому розумінні, а й усі акти, прийняті в рамках другого та третього «стовпів» Європейського Союзу, і визначені в договорах спільні цілі. Перш ніж вступити до Європейського Союзу, країни-заявники повинні прийняти доробок Спільноти. Винятки можливі лише за особливих обставин, і їх сфера обмежена. Союз сповнений рішучості зберігати доробок Спільноти в його цілісності та розвивати його далі. Право ЄС звернено передусім до держав-членів ЄС. Вони повинні неухильно дотримуватися правових настанов директив, регламентів, рішень та інших актів ЄС, оскільки в момент вступу до цього об’єднання добровільно віддали йому частину свого суверенітету. Європа різних швидкостей (англ. Multi-speed Europe) — термін, що використовується на позначення ідеї про можливість різних темпів інтеграції для різних країн. Тобто ті держави-члени, що мають бажання й можливості, за згоди всіх інших, можуть швидше просуватися в інтеграційному процесі в певній сфері. Передбачається, що решта згодом приєднається до них.
Термін «Європа різних швидкостей» уперше з’явився у звіті прем’єр-міністра Бельгії Лео Тіндеманса (1975 р.) і відбивав ситуацію, коли не всі держави-члени можуть або хочуть інтегруватися однаковими темпами. При цьому виникає потреба узгодити інтереси різних груп держав. Загалом пропозиції звіту Тіндеманса відхилили, однак, запроваджуючи європейський механізм обмінних курсів (наприкінці 1970-х рр.), різношвидкісну інтеграцію вперше дозволили в рамках Європейської валютної (монетарної) системи.
Європейська економічна спільнота (ЄЕС) (англ. European Economic Community, EEC)
— назва інституції, яка нині вже не існує, а заснована була 1957 р. згідно з Договором про заснування Європейської економічної спільноти (один із Римських договорів) з метою створення спільного ринку. Початково складалася з шести країн: Бельгія, Західна Німеччина, Італія, Люксембург,
обов’язкових до виконання в усіх країнах-членах ЄС. Доробок постійно змінюється й узагальнюється. Він охоплює: зміст, принципи та політичні цілі угод; закони, ухвалені на виконання угод, і рішення Суду ЄС; декларації та резолюції Союзу; заходи в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики; заходи у сфері правосуддя та внутрішніх справ; міжнародні угоди, укладені Спільнотою, а також державами-членами між собою у сфері діяльності Союзу. Нідерланди та Франція. Разом із Європейською спільнотою з вугілля та сталі (ЄСВС) і Європейською спільнотою з атомної енергії становить Європейські спільноти.
Загальна декларація прав людини — рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийняте в 1948 році, яке є найбільш авторитет-
Європейські спільноти — міжнародна організація, яку можна вважати попередницею сучасного Європейського Союзу. У 1965 році Європейська спільнота з атомної енергії (ЄСАС або Євроатом), Європейська спільнота з вугілля та сталі (ЄСВС) та Європейська економічна спільнота (ЄЕС) підписали Договір про злиття (Брюссельський договір), який почав діяти 1 липня 1967 року. Саме з цього часу можна вести відлік існування Європейського Союзу. Згідно з договором, згадані організації створили єдину організаційну структуру. Комісія ЄЕС та Рада ЄЕС замінили Комісію та Раду Євроатому, а також Верховний орган і Раду ЄСВС. Організації залишались юридично незалежними, але управлялись спільними інституціями (до підписання угоди вже діяли спільні Європейська Парламентська Асамблея та Суд Європейських Спільнот). Європейські спільноти існували фактично до набуття чинності Маастрихтським договором про створення ЄС. ЄЕС перетворено на Європейську спільноту, яка стала одним із трьох стовпів Європейського Союзу. Брюссельський договір було скасовано дещо пізніше, після підписання Амстердамського договору. ЄСВС та Євроатом продовжили своє існування під урядуванням владних інституцій Європейського Союзу. Євроскептици?зм — термін, яким позначають відмову або загалом скептичне, негативне ставлення до процесу інтеграції в межах Європейського Союзу. Євроскептицизм як поняття з’явився у Великій Британії серед противників членства країни в ЄС. З того часу термін поширився на багато інших країн Європи. Крім загального несприйняття інтеграції в ЄС, євроскептики виступають проти окремих політик союзу, зокрема проти введення єдиної валюти євро, конституції, наддержавних утворень, федералізації союзу та інших. Дуже часто євроскептики виступають з позицій підтримки національних держав, їхнього суверенітету та висловлюють побоювання, що подальша інтеграція розмиє національний суверенітет їхніх держав. Незважаючи на це, євроскептицизм не є окремою, оформленою ідеологією, і представники різних країн різняться в аспектах союзу, які є неприйнятними для них. Цілі багатьох євроскептиків також різняться — від повного виходу із союзу, виходу з валютної зони до бажання реформувати союз, не виходячи з нього.
Копенгагенські критерії (англ. Copenhagen criteria)
— у червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгагені визнала право кожної європейської країни, яка визнає положення статті 6 пункту 1 Угоди про створення Європейського Союзу, вступати до Європейського Союзу після виконання ними низки вимог за трьома критеріями: політичним (стабільність установ, які гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав меншин); економічним (дієва ринкова економіка); «членським» (зобов’язання, що випливають із факту вступу до ЄС, зокрема визнання його політичних, економічних та монетарних цілей). Так звані копенгагенські критерії, або критерії вступу, було підтверджено у грудні 1995 р. на Мадридському засіданні Європейської Ради, яка підкреслила, крім того, значення перебудови адміністративних структур країни-заявника та створення умов поступової гармонійної інтеграції в ЄС.
ним джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом із Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний білль про права людини. «Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. у паризькому палаці Шайо. Її перекладено принаймні 375-ма мовами й діалектами. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни та вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона мала рекомендаційний характер, містила 30 статей, зміст яких було уточнено й розвинуто через інституції міжнародних угод, регіональних та національних конституцій і законів. «Міжнародний білль про права людини» прийняла Генеральна Асамблея 1966 р. після затвердження двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права». Україна ратифікувала ці пакти 1973 р. Те саме зробили понад сто інших країн світу і, тим самим, зобов’язалися привести своє національне законодавство у відповідність із прописаними в пактах вимогами. Міжнародно-правові акти отримали верховенство над внутрішнім законодавством. А це дало можливість громадянинові, чиї політичні чи громадянські права порушено, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Якщо ж певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів.
Маастрихтський договір (англ. Maastricht Treaty) (формально Договір про створення Європейського Союзу) також відомий як договір про Європейський Союз (ДЄС), підписаний 7 лютого 1992 року в місті Маастрихті (Нідерланди) між членами Європейської спільноти, який набрав чинності 1 листопада 1993 р. Це привело до створення Європейського Союзу. Договір став результатом окремих консультацій стосовно політичного й валютного союзів. Маастрихтський договір передбачав запровадження спільної валюти євро та засновану на трьох стовпах структуру ЄС. Європейський Союз об’єднав Європейські спільноти та дві інші підвалини політичної співпраці: спільну зовнішню й безпекову політику та співпрацю у сфері правосуддя і внутрішніх справ. Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора із захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалася процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалася сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю. Ратифікація Договору про ЄС наразилася на значні перешкоди. Зокрема, референдум у Данії 1992 року відкинув її; лише повторний референдум наступного року відкрив шлях до ратифікації Угоди.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ
1. Hayward Jack, Menon Anand Governing Europe. — Oxford University Press, 2003. — P.5.
2. Faina Andres Decision making in a deeping European Union // The European Union Review. — March 2003.
3. Bolton Rohan, Eastwood Joanne Guide to the EU institutions. — London : Federal Trust for Educational and Research, 2003.
4. Johnson Peter. Industries in Europe: competition, trends and policy issues. — Cheltenham : Edward Elgar, 2005.
5. EU Europe & the US: Facts and Figures on Transatlantic Trade and Investment / edited by David Spence. — New York : American Chamber of Commerce to the EU, 2005.
6. Smith Julie The future of Europe and transatlantic relationship // International Affairs. — October 2005.
7. Coffey Peter The future of Europe — revisited. — Cheltenham : Edward Elgar, 2004.
8. Европейский союз на пороге 21 века ; под ред. Ю. А. Борко и О. В. Буториной. — М., 2010.
9. Hitiris Theo European Union Economics.
— 5th Edition. — London : Sweet & Maxwell, 2010.
10. Prodi Romano Europe: the dream and the choices, Europe documents.
— n. 2339/2340. — November 2003.
11. Oliver Peter Free movement of goods in the European Community.
— London : Sweet & Maxwell, 2003.
12. Mcdonald Frank, Dearden Stephen European Economic Integration.
— 4th Edition. — Oxford Univ. Pr., 2004.
13. Європейська інтеграція: крок за кроком : посіб. — К. : Фонд «Європа 221», 2009.
14. Gros Daniel, Thygesen Niels European Monetary Integration. — 2nd Edition. — Paris : CEMT, 2005.
15. Мусіс Ніколас Усе про спільні політики Європейського Союзу.
— К. : К.І.С, 2005.
16. European Commission. The European Charter for Small Enterprises.
— Luxembourg: EUR-OP, 2002.
17. European conference of ministers of Transport. Fifty years of transport policy: success, failure and new challenges. — Paris: CEMT, 2005.
18. Explaining the Common Agricultural Policy // EC Directorate General for Agriculture. — Publication, 2005.
19. Chari Raj S., Kritzinger S. Understanding EU Policy Making. — London : Pluto Press, 2004.
