Posibniki.com.uaМенеджментУправлінський облік - Добровський В.М.Розділ 6. АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРИБУТКУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Розділ 6. АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРИБУТКУ


6.1. Обмеження й передумови аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток»

Діяльність будьякого підприємства спрямована на одержання позитивного фінансового результату — прибутку. Останній становить основу основою власних внутрішніх ресурсів господарюючого суб’єкта та застосовується для розрахунку багатьох показників, що характеризують ефективність дій його керівництва. Формування прибутку відбувається під впливом всіх господарських операцій підприємства. Проте його основним джерелом звичайно виступає операційна діяльність, яка забезпечує одержання до 95% кінцевого фінансового результату . Тому завдання управління фінансовим результатом полягає у виявленні найважливіших чинників, що визначають величину операційного прибутку, та пошуку резервів її подальшого збільшення.

 

Прибуток виникає, якщо доходи звітного періоду перевищують витрати. Величина доходів визначається ціновою політикою підприємства , змінами співвідношення попиту та пропозиції на той чи інший вид продукції, діями конкурентів тощо. На витрати, в свою чергу, впливають обсяги діяльності підприємства, закупівельні ціни на сировину й енергоносії, рівень мінімальної заробітної плати тощо. Керівництво підприємства має постійно відстежувати та оцінювати вплив зовнішніх чинників на операційні доходи і витрати. Але одержати вичерпну інформацію про вигляд кривих попиту та пропозиції надзвичайно складно. Тому використання економічних інструментів оптимізації своєї діяльності у підприємства дещо обмежено. У зв’язку з цим для побудови дійового механізму управління формуванням операційного прибутку необхідно ретельно вивчати взаємозв’язок між основними параметрами діяльності підприємства. Для ефективної координації діяльності підприємства вирішальне значення має розуміння залежності фінансового результату від обсягу діяльності, доходів та витрат. Ця теоретична залежність і покладена в основу моделі аналізу «витрати—обсяг діяльності—прибуток».

 

Аналіз «витрати — обсяг діяльності — прибуток» — це аналітичний підхід до вивчення взаємозв’язку між витратами та доходами за різних рівнів діяльності підприємства. Він дозволяє дослідити зміни, що відбуваються з операційним прибутком унаслідок зміни певних параметрів діяльності господарюючого суб’єкта — ціни продукції, обсягу продажу, а також величини і складу витрат. За допомогою цього аналізу можна вирішити такі питання:

 

  • Який обсяг реалізації забезпечить вихід із зони збитків?
  • Який обсяг продажу дозволить досягти запланованої величини прибутку?
  • Який асортимент продукції буде оптимальним?
  • Який прибуток слід очікувати за певного рівня реалізації продукції?
  • Наскільки безпечні існуючі масштаби діяльності підприємства?
  • Який мінімальний рівень цін на продукцію слід встановити за певного обсягу реалізації для уникнення збитків?
  • Як впливати на прибуток за допомогою змін у складі витрат?
  • Яка нижня межа цін на продукцію, що реалізується підприємством?

 

Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку дозволяє визначити роль окремих чинників у формуванні операційного прибутку. Тому його широко застосовують у процесі короткострокового планування для встановлення обсягів продажу й оцінки відповідних витрат. Крім того, він зводить разом усю фінансову інформацію підприємства, що створює надійну базу для прийняття управлінських рішень. Зокрема, знання залежності між прибутком, обсягом діяльності та витратами часто має вирішальне значення у розгляді проблем, пов’язаних з поточною роботою підприємства, (наприклад, при вирішенні питання стосовно припинення виробництва продукції, оптимізації асортименту, доцільності завантаження вільних виробничих потужностей або вибору маркетингової стратегії).

 

Таким чином, взаємозв’язок між доходами, витратами та фінансовим результатом виступає корисним інструментом для визначення ступеня й обсягу економічних проблем підприємства та сприяє їх вирішенню. Отже, аналіз «витрати—обсяг діяльності— прибуток» є ефективним засобом поточного планування і прийняття операційних рішень.

 

Як зазначає К. Друрі (6), модель аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток», як і будьяка інша економічна модель, являє собою абстрактне відображення реальних умов господарювання підприємства і дозволяє значно спростити дійсність. Виділяють такі обмеження й передумови, покладені в основу цього аналізу та які слід ураховувати при його застосуванні.

 

1. Основним фактором витрат підприємства виступає обсяг реалізації. Такий вибір є цілком доречним, оскільки цей показник звичайно є одним з найважливіших чинників , що впливають на доходи та витрати підприємства і відповідно на його на прибуток. При цьому будьякі інші чинники як кількісного (чисельність замовників, число проектів, кількість рекламних акцій), так і якісного характеру (відносини з постачальниками, інфляція, технологічні зміни процесу виробництва) не враховуються. Наприклад, затримка у поставці сировини може знизити ступінь довіри до виробника кінцевої продукції, що призведе до зменшення обсягу реалізації. Але врахувати наслідки таких обставин лише за допомогою аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток» неможливо.

 

2. Обсяг виробництва та обсяг продажу однакові. Тобто протягом періоду, що аналізується, суттєвих змін у залишках запасів не відбувається. Інакше кажучи, якщо реалізація у звітному періоді здійснюється за рахунок залишків продукції, виробленої протягом попередніх періодів, коли рівень та характер витрат був іншим, то одержані висновки аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток» можуть призвести до прийняття помилкових рішень. Для усунення можливих негативних наслідків окремі автори рекомендують застосовувати середньозважену оцінку параметрів цієї моделі. Отже, незмінність залишків запасів і зумовлює той факт, що єдиним чинником, який впливає на витрати, є обсяг реалізації (виробництва), тобто обсяг діяльності.

 

3. Необхідною умовою здійснення аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток» є поділ витрат підприємства на змінні й постійні. Класифікації підлягають усі витрати підприємства: виробничі, збутові та адміністративні. Як зазначалося вище, до змінних слід включати ті витрати, які змінюються пропорційно або майже пропорційно змінам обсягу діяльності підприємства. В свою чергу, постійні витрати не залежать від обсягів діяльності і визначаються умовами організації виробництва та загальною політикою підприємства. Тому їх загальна сума залишається незмінною. Проте на практиці значна кількість витрат підприємства за своєю сутністю є змішаними, тобто такими, які містять і постійну, і змінну складову. В межах застосування аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток» зазначені складові мають бути відокремлені одна від одної та включені до постійних або змінних витрат відповідно. Для виділення зі складу змішаних витрат кожної складової застосовують спеціальні методи (метод вищої— нижчої точки, метод найменших квадратів, графічний метод тощо), за результатами яких будують відповідні функції залежності загальних витрат від обсягу реалізації продукції. Слід додати лише, що при здійсненні розподілу витрат на змінні й постійні податки на прибуток не підлягають класифікації, зважаючи на їх особливу природу (29). Ці витрати не можна вважати ні постійними, ні змінними, оскільки вони більше визначаються правилами податкового обліку, ніж обсягом продажу. Тому при здійсненні аналізу взаємозв’язку між доходами, витратами та фінансовим результатом (прибутком) під терміном «прибуток» розуміють прибуток до оподаткування.

 

4. Аналіз «витрати — обсяг діяльності — прибуток » базується на принципах калькулювання за змінними витратами (метод директкостинг ). Проте він може успішно застосовуватися також у межах іншої системи калькулювання, зокрема при калькулюванні на основі діяльності (15).

 

5. За будьяких обсягів діяльності змінні та постійні витрати зберігають особливості своєї поведінки: змінні витрати на одиницю й загальна величина постійних витрат залишаються без змін. Тому функція витрат звичайно має лінійний вигляд.

 

6. Ціна продажу залишається незмінною за будьяких обсягів продажу. Отже, функція виручки має лінійний характер і відображається як пряма лінія.

 

7. Чітко визначаються деякі параметри діяльності підприємства. Проте в дійсності підприємства досить рідко заздалегідь знають точний рівень цін на продукцію, а також величину постійнихта змінних витрат. Тому для підвищення якості аналізу і наближення його результатів до реального життя слід застосовувати фактор невизначеності, тобто моделювати ситуації при зміні окремих параметрів моделі.

 

8. Має місце постійний асортимент або виробництво одного виду продукту. Зміни в асортименті можуть призвести до змін у величині як постійних, так і змінних витрат, що вплине на прибуток.

 

9. Застосувуються релевантний обсяг діяльності (діапазону) та період часу. Аналіз «витрати — обсяг діяльності — прибуток» є інструментом, що застосовується для прийняття поточних (короткострокових) рішень. Тому необхідно обрати певний період часу, протягом якого дійсно можна вважати характер доходів та витрат лінійним. У релевантному діапазоні виробництво продукції обмежено рівнем наявних виробничих потужностей. Швидко змінити рівень діяльності і відповідно виробничі потужності неможливо. Тому лише в межах цього діапазону всі вищезазначені припущення мають сенс та максимально наближені до реальних умов господарювання. Крім того, при здійсненні аналізу кожний період часу розглядається як незалежний від наступних і попередніх періодів.

 

Слід зазначити, що наведені вище обмеження й передумови властиві так званій бухгалтерській моделі аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток». Підхід економістів для визначення залежності між доходами, витратами та фінансовим результатом відрізняється більшою реалістичністю і складністю. На, рис. 6.1 функції доходів та витрат подаються у вигляді кривих.

Поведінка доходів та витрат в економічній моделі аналізу «ви-трати—обсяг діяльності—прибуток»

Це пояснюється тим, що, поперше, для збільшення попиту на продукцію підприємства і відповідно обсягу його діяльності понад певну досягнуту величину необхідно знизити ціни. Подруге, «нелінійна» поведінка загальних витрат зумовлена впливом масштабу діяльності. При цьому свої «типові» ознаки можуть міняти як змінні, так і постійні витрати. Наприклад, при зростанні обсягу виробництва спостерігається ефект збільшення віддачі від розширення масштабу діяльності: зменшуються змінні витрати на одиницю продукції завдяки одержанню знижок при придбанні великих партій матеріалів або сировини тощо. В свою чергу, розширення діяльності викликає необхідність підвищити виробничі потужності, що призводить до стрибкоподібного зростання постійних витрат (амортизація нового обладнання, орендна плата, опалення та освітлення залучених приміщень тощо).


В подальшому при наближенні до максимального проектного рівня використання виробничих потужностей виникає зниження віддачі від розширення масштабу діяльності: оплата понаднормової роботи перевищує переваги від одержаних знижок, продуктивність праці зменшується, а загальні витрати зростають (ремонт обладнання, порушення графіків постачання тощо). Отже, кількість виготовленої продукції скорочується, а сукупні витрати на одиницю продукції підвищуються. Крім того, величина сукупних витрат може підпадати під вплив зміни асортименту продукції, що призводить до ускладнення організації виробництва.

 

Таким чином, узгодження бухгалтерської та економічної моделі аналізу відбувається лише в межах певного короткого періоду часу, протягом якого неможливо швидко змінити обсяг діяльності. Тому реальні лінії доходів і витрат дійсно мають лінійний характер ( див. рис. 6.2), Такий часовий відрізок називають релевантним діапазоном або зоною релевантності, а його тривалість дорівнює одному року.

Поведінка доходів та витрат у межах релевантного діапазону

Проте більша об’єктивність даних, які пропонує економічна модель аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток», не завжди підвищує корисність інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень, оскільки, наприклад, реальні криві доходів та витрат можуть взагалі не перетинатися. Крім того, витрати на одержання точніших даних можуть перевищити вигоди від використання останніх. Тобто використання реальнішої, але водночас і складнішої економічної моделі для виявлення та вивчення загальних залежностей між параметрами діяльності підприємства недоцільне. Більше того, жодна з моделей не може претендувати на визнання єдиної правильної, оскільки й економісти , і бухгалтери кладуть в їх основу власні припущення, які так чи інакше призводять до спрощення поведінки доходів та витрат. У цілому, на думку А. Апчерча (1), правильна інтерпретація й використання результатів цього аналізу безпосередньо залежать від того наскільки припущення, покладені в його основу, відповідають економічним реаліям роботи підприємства. Але незважаючи на цілу низку обмежень, бухгалтерська модель аналізу «витрати — обсяг діяльності — прибуток» виступає інструментом процесу поточного управління. Більше того, її можна досить успішно застосовувати також для прийняття довгострокових рішень (наприклад, в оцінці інвестиційних проектів).

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
6.3. Визначення точки беззбитковості
6.4. Визначення запасу міцності та операційного важеля
6.5. Графічний метод аналізу витрати - обсяг діяльності - прибуток
6.6. Визначення точки беззбитковості на багатопродуктовому підприємстві
6.7. Аналіз взаємозвязку витрат, обсягу діяльності та фінансового результату при калькулюванні на основі діяльності
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоЕтика та естетикаІсторіяБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki