Для пошуку на кожному підприємстві резервів зростання продуктивності праці потрібно проаналізувати її досягнутий рівень, визначивши найважливіші фактори, які впливають на зміну останнього.
Скажімо, із формули визначення річної продуктивності праці випливає, що вона може збільшуватись (зменшуватись) за рахунок зменшення (збільшення) кількості працівників, або за рахунок зміни обсягу виробництва продукції, або під одночасним впливом обох цих факторів. продуктивності праці завдяки вивільненню працівників можна скористатися формулою
КПКП
10 пр ? ? ? , де — приріст річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників; і — кількість працівників відповідно в звітному і базовому періодах. пр
100
ДР
КП
1
ДР
КП
КП ??
10
Вплив збільшення обсягу виробництва продукції на приріст продуктивності праці визначається за формулою
КПВП– ВП
001 пп ? ? ? ? , де — приріст річної продуктивності праці завдяки збільшенню обсягу виробництва;
100
ДП
ВПКП
01
ДП
1 і
0 — обсяг виробництва валової (товарної) продукції відповідно в звітному і базовому періодах. пп
ВПВП
При аналізі трудомісткості 1 ц продукції потрібно пам’ятати, що рівень цього показника за окремими видами сільськогосподарської продукції залежить від двох величин: урожайності культур (продуктивності тварин) і затрат живої праці на 1 га посіву (одну голову тварин).
Зміна співвідношення цих величин веде до зміни рівня трудомісткості продукції. Варіанти такого співвідношення наведені в табл. 9.4. Тут зображено знапраці, і знаком «–», коли ці показники знижуються.
ком «+», коли зростає врожайність (продуктивність тварин) і продуктивність ком «+», коли зростає врожайність (продуктивність тварин) і продуктивність
Таблиця 9.4
ЗАЛЕЖНІСТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
ВІД ЗМІНИ ВРОЖАЙНОСТІ КУЛЬТУР (ПРОДУКТИВНОСТІ ТВАРИН) І ЗАТРАТ ЖИВОЇ ПРАЦІ НА 1 ГА ПОСІВУ (НА ГОЛОВУ ТВАРИН)
| Варіант |
Урожайність, ц/га (продуктивність тварин) |
Затрати живої праці на 1 га посіву (на 1 голову тварин) |
Продуктивність праці (обернений показник трудомісткості) |
| 1. |
+ |
– |
+ |
| 2. |
+ |
Const |
+ |
| 3. |
+ |
+ |
+ |
| 4. |
Const |
– |
+ |
| 5. |
Const |
Const |
Const |
| 6. |
+ |
+ |
– |
| 7. |
– |
– |
– |
| 8. |
– |
– |
+ |
| 9. |
Const |
+ |
– |
| 10. |
– |
Const |
– |
сліджуваними величинами, що впливають на рівень продуктивності праці. Для підприємства найбільш ефективним є перший варіант: зростає врожайність (продуктивність) і знижуються затрати живої праці на 1 га посіву (одну голову тварин), оскільки при цьому досягаються високі темпи підвищення продуктивності праці. Ефективними для товаровиробників є також варіанти 2 — 4, оскільки в них теж скорочуються затрати живої праці на 1 ц продукції.
Проте не кожне підвищення продуктивності праці є ефективним для підприємства. В цьому перекопує восьмий варіант, коли за зниження врожайності (продуктивності) зростає продуктивність праці. У даному випадку темпи зниження врожайності (продуктивності) були нижчими за темпи зниження затрат живої праці на 1 га посіву або голову тварин.
З огляду на показник продуктивності праці для підприємства не цілком прийнятним є і шостий варіант, коли темпи зростання врожайності (продуктивності) нижчі за темпи зростання затрат живої праці. Решта варіантів (крім п’ятого) пов’язані зі зниженням ефективності ведення виробництва і, зрозуміло, для підприємств є недоцільними.
Для кількісного визначення впливу розглянутих факторів на трудомісткість продукції можна скористатися індексним способом дослідження. Загальний індекс трудомісткості розчленовується на два часткові індекси: ,
У:ЖП
У:ЖП
У:ЖП
Тм
1 о ??? де і — трудомісткість продукції відповідно в базовому і звітному роках; і — затрати живої праці на 1 га посіву культури (одну голову тварин); і — урожайність культури (продуктивність тварин) у цих періодах. о
У:ЖП
У:ЖП
У:ЖП
Тм
11 о:1 о1 оо
11 оо
Тм о
Тм
1
ЖПЖП
1
У
У
1
0
За допомогою першого часткового індексу визначається кількісний вплив на продуктивність праці затрат живої праці на 1 га (голову тварини), а за допомогою другого — врожайності культур (продуктивності тварин).
Усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник можна об’єднати в три групи. До першої групи належать фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, до другої — скороченню затрат живої праці, до третьої — соціально-економічні фактори, що спонукають працівників до кращої праці.
Збільшення виробництва продукції досягається завдяки підвищенню культури землеробства, запровадженню нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, ліпших порід і ліній тварин, раціональної хімізації виробництва і меліорації землі, зміцненню кормової бази тощо.
Серед другої групи факторів важливе значення мають такі, як запровадження нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації праці і виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробництва й ефективного співвідношення між основними та допоміжними галузями.
Але найбільш радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й авто-праці, а й зростає прибутковість підприємств. Складність і важливість цього питання вимагають детальнішого його розгляду (див. параграф 9.7).
Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, моральне стимулювання кращої праці.
Працівники з вищою кваліфікацією швидше й якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення економіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального сти мулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна винагорода його очікує.
Значна частина наведених факторів підвищення продуктивності праці в сільському господарстві стосується і переробних підприємств, наприклад, впровадження нових технологій, заміна живої праці капіталом, пі двищення кваліфікації працівників, їх матеріальне і моральне стимулювання.
До притаманних переробному виробництву факторів підвищення продуктивності праці належить зміна номенклатури й асортименту продукції, використання економічних видів сировини і матеріалів, збільшення реального фонду робочого часу та поліпшення ергономічних характеристик праці, подовження робочого періоду на підприємствах із сезонним виробництвом, диверсифікація виробництва, запобі гання внутрішньозмінним простоям і деякі інші.
Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці в аграрних і переробних підприємствах є взаємовідносини між управлінським апаратом (менеджерами) і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об’єктивно оцінювати ро боту кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності інших працівників.
Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки запровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне виконання трудового процесу.
