Posibniki.com.ua Філософія Методика викладання економічних дисциплін 11.2. Активізація навчання як педагогічна проблема


< Попередня  Змiст  Наступна >

11.2. Активізація навчання як педагогічна проблема


Я сподіваюсь, що читач уже «дозрів» для того, щоб розглянути процес активізації навчання на сучасному рівні розуміння цієї проблеми. Сучасні психологія та дидактика розглядають такі її аспекти: психологопедагогічні основи активності учнів у навчальному процесі; методи та форми активізації навчання; особливості проблемного навчання економічних знань; засоби активізації пізнавальної діяльності тощо.

Постановка проблеми

Відомий спеціаліст у галузі навчання професор Ліверпульського університету Е. Стоун, звертаючись до вчителів, написав: «Якщо, дорогий читачу, ти прочитав цю книгу, тому що збираєшся стати вчителем, то цілком імовірно, що через деякий час ти натрапиш на людину, що ставить теорію невисоко... і яка скаже тобі: «Облиш дитячі забавки і подивися на світ, яким він є». Тобі, можливо, важко буде опиратися такому соціальному тискові. Проте мені хочеться сподіватись, що ти не піддасися йому, тому що тільки завдяки вчителям, які будують свою діяльність у школі на певних теоретичних принципах, ми можемо досягти суттєвого прогресу в теорії та практиці н авчання». !

Проблема активізації навчання не може бути повністю розкрита без теоретичного аналізу поняття «активність у навчанні». Активність — це посилена діяльність. Проте у процесі навчання нас цікавить суто пізнавальна активність.

Активізація навчання як педагогічна проблема має ґрунтуватися на використанні дидактичних та психологічних закономірностей і принципів навчання. Якщо розгляда ти метод навчання як спосіб передавання знань викладачем учневі, то активізація навчання є каталізатором процесів викладання й учіння. Очевидно, даний термін «активні методи навчання» виник як альтернатива традиційним методам. Між тим, на наш погляд, це просто різновид проблемних методів навчання. Таким чином, навчання — це активність. Це активний процес, який здійснюється учнями. Мо жна і треба вчити дитину, але навчається вона тільки сама. !

В умовах традиційних методів навчання інформаційнорепродуктивного типу, незважаючи на постійні заклики викладачів до уваги, активності тощо, пасивність студентів (учнів) рідко можна подолати. Лекція, бесіда, оповідання, демонстрація — обов’язкові в навчанні. Вони дають певну суму знань і певною мірою сприяють пізнавальній активності. Але їх можливості обмеже ні. Більше того, вони призводять до звикання, репродуктивного підходу до засвоєння знань, створення стереотипів мислення (переказування конспектів). Відтак студенти не вміють ні знаходити проблеми, ні вирішувати їх. У якомусь розумінні ці методи відбивають застарілий підхід, який вимагає від студента (учня) готовності до відтворювання знань, а не їх свідомого засвоєння. Такий підхід не стимулює навичок творчої навчальної діяльності, прагнення до самостійного пошуку та засвоєння знань, негативно впливає на особистість студентів, формує простих виконавців, безініціативних працівників. !

Викладачі, на жаль, теж не пов’язують глибоке засвоєння знань з необхідністю відповідної пошукової діяльності студентів (учнів). У зв’язку з цим недооцінюються й методи, які стимулюють активну самостійну творчу працю для вивчення спеціальних предметів (що особливо важливо). Вивчення дидактичних та психологічних закономірностей навчання показує, що активізувати свідому діяльність можуть тільки зміст навчального матеріалу та метод на вчання, який породжує адекватний метод сприйняття. Інакше все залишиться на рівні демагогічних закликів. Отже, характер методу навчання як способу організації пізнавальної діяльності значною мірою визначає активність сту

дентів (учнів) та ефективність засвоєння навчального матеріалу.

Порівнюючи інформативні та проблемні методи навчання, можна помітити, що проблемне навчання завжди відбувається під знаком запитання, завжди породжує потребу в новому знанні, а інформативний тип навчання закінчується крапкою: все зрозуміло, все з’ясовано і потреби в самостійній діяльності учня (студента) ніби й немає. !

Традиційне навчання, як ми вже говорили, забезпечує (краще чи гірше) певний запас інформації, яку студент видобуває з монологів викладача або з текстів підручника, але ні те, ні інше не адресовано особисто йому! І викладач, і підручник орієнтовані на пересічного студента (учня), а відхилень від стандарту дуже багато. Звичайно, щось мож на й запитати, але часто сам студент (учень) не розуміє того, що саме він не розуміє! Ці прогалини з’ясовуються тільки у процесі самостійної діяльності.

Як відомо, загальна педагогіка вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання і виховання, які є загальними для всіх навчальних груп і навчальних закладів. При цьому навчання — це спільна діяльність викладача і студента, в якій викладач передає знання, вміння, навички і певний досвід соціальної і творчої діяльності, а студент повин ен їх засвоювати. Це і є учіння.

Сутність процесу активізації навчання

Ми користуємось класифікацією методів навчання за характером навчальної діяльності студентів із засвоєння матеріалу, тому що розглядаємо процес навчання як співробітництво, спільну діяльність викладача і студента. Ця класифікація розрізняє методи з точки зору розвитку креативності мислення студентів у навчанні.

Взагалі практика викладання потребує залежно від зм істу економічної інформації застосування всіх методів: пояснювально-ілюстративного, репродуктивного, проблемного і частково-пошукового, або еврістичного, а також дослідницького. Все залежить від курсу, характеру економічної дисципліни і таке інше.

Активізувати навчання можна пересуваючи центр ваги з використання методів І типу навчання до методів ІІ типу як більш високоорганізованого й відповідного рівню завдань. При цьому йдеться не про абсолютизацію проблемного навчання, а про обґрунтоване поєднання загальнодидактичних методів І та ІІ типів та про шляхи оптимізації цього поєднання для підготовки економічних кадрів (див. схему 1.1 у Модулі І).

Однобічне захоплення проблемним навчанням у певних умовах може бути і шкідливим, тому що воно не завжди дає позитивні результати. Досвід показує, що й активністю студентів, і енергією викладачів зловживати не треба. Тільки розумне використання всіх методів дозволяє викладачеві раціонально організувати навчальний процес, вести студентів від засвоєння необхідної сис теми понять та явищ до навчання методів діалектичного наукового пізнання, розвитку самостійного продуктивного мислення, виховання активної життєвої позиції та соціального досвіду.

Особливостями методів активного навчання (тобто методів проблемного типу) на відміну від традиційних форм інформативного типу навчання ми вважаємо: мобілізацію активності учнів, близькість ступеня активності учнів та викладач а, самостійне творче прийняття рішень учнями. Найбільш поширеними методичними формами активізації навчання є неімітаційні традиційні форми занять (проблемна лекція, семінар тощо) та імітаційні форми занять (аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи, ігрове проектування, тренінги, ігри тощо). !

Які ж методичні засоби та прийоми можуть підвищити ефективність діяльності викладача з активізації діяльності учня? Методичні прийоми навчання ефективні тільки тоді, коли вони обґрунтовані психологічно, тобто коли вони продиктовані не тільки змістом навчального матеріалу, а й психологічними закономірностями навчання.

Коротко характеризуючи специфіку засвоєння знань, можна наголосити на таких її моментах.

1. Будь-яке навчання, у яких би формах воно не здійсню валось, завжди є необхідною й неодмінною умовою формування та розвитку мислення. Як вважають психологи, необхідно дещо зменшити (де це можливо) обсяг конкретної засвоюваної інформації та більше уваги приділяти з’ясуванню фундаментальних наукових принципів, основоположних ідей, розвитку творчого мислення студентів.

2. Знання, здобуті як висновок з названих наукових ідей та принципів, постійно вчать аналітичній діяльності, породжують здатність до узагальнення. При цьому учень чи студент отримує не тільки інформацію, тобто знання, а й поняття про пізнавальні структури, які реалізують процес пізнання, і готовність застосувати їх на практиці.

3. Процес засвоєння є ефективнішим, коли знання закономірно пов’язані між собою, є час тиною певної системи. У цьо

Вирішальною умовою повноцінного засвоєння понять є здатність учня вільно переходити на різні рівн і застосування усвідомлених понять, тобто здатність рухатися від абстрактного мислення до конкретної дії. Дуже важливо, щоб навички та знання, які має здобути студент, відповідали ієрархії його інтересів.

4. Основа процесу формування навичок — систематичні вправи. Вони відрізняються від простого повторення передовсім прагненням студента поліпшити які сть їх виконання, самоконтролем та обліком досягнутого на попередніх етапах, поступовим підвищенням складності відповідно до результатів, точно визначеним часом виконання, який не може бути ні дуже малим (тоді вправа не діє корисно), ні дуже великим (тоді розвивається втома і можуть порушуватися вже встановлені психологічні зв’язки).

5. Бажаний розп оділ студентів на групи відповідно до їхньої підготовки та інтересів. Для зовнішнього спонукання та мотивації можна використати принцип змагання, пам’ятаючи, що заохочування завжди є ефективнішим, ніж покарання. Активність учнів має бути пов’язана з розв’язанням розумових завдань, самостійним опрацюванням матеріалу, самостійними пошуками відповідей.

6. Використання в процесі навча ння різних органів чуттів підвищує його ефективність. Добре, якщо результат дії учня сприйматиметься так само, як і в реальних умовах. Основна вимога до навчання полягає в тому, щоб навички, що формуються, за своєю психологічною структурою відповідали реальним трудовим навичкам. Психологи довели, що засвоюються тільки ті знання, які використовуються та закріплюються у свідомості. А розум — це добре організована свідомість.

Відповідно до вимог сучасної психології викладач повинен знати інтереси студента, а навчання побудувати на тому, щоб корисне знання було цікавим. При цьому відбір змісту та методів навчання впливає на його мотиваційний бік, а він, у свою чергу, — на розумову сферу.

Способи діяльності, засвоювані студентам, стають їхніми навичками та вміннями. Навичка — операція, спосіб вико-

му разі обсяг матеріалу стає меншою перешкодою для засвоєння. Оперування знаннями у різних ситуаціях закріплює їх у пам’яті набагато краще, ніж заучування. При цьому чим абстрактнішою є інформація, тим вищого рівня наукового і творчого мислення вона потребує для повноцінного усвідомлення та засвоєння. нання якої доведений до автоматизму. Він майже не контролюється свідомістю. Уміння може бути засвоєно з різним ступенем досконалості, але його виконання завжди контролюється свідомістю. Уміння — це дія учня, яка складається з упорядкованого ряду операцій, які мають загальну мету. У кожному випадку організованого навчання необхідно вирішувати, які способи дії в який момент навчального процесу потрібно здійснити, що саме, як і до яког о рівня засвоїти.

Таким чином активізація навчання — проблема складна й комплексна, а свою актуальність вона не втратить ніколи, поки люди бажають чогось навчитися. Комплексність цієї проблеми полягає в тому, що активізація навчання потребує організаційного, методичного та кадрового забезпечення. На жаль, ми не можемо детально зупинитися на характеристиці чинників, що сприяють ефективному застосуванню активних методів і методик навчання, на перевагах і недоліках цього процесу в економічній освіті. Крім того, процес активізації вивчення економічних дисциплін охоплює всю методичну систему викладання: мету навчання, методику лекційно-урочних та практични х і семінарських занять, а також методику організації самостійної роботи учнів, контролю та оцінюванню успішності їх навчання.

Психологічне сприйняття нових методик навчання відбувається досить суперечливо. Це і призводить до низки проблем. Як правило, саме очевидні ідеї, напевно через свою оманливу простоту, усвідомлюються та приймаються як керівниц тво до дії з великим запізненням (створення студентами економічної казки та підручника економіки). При цьому слід підкреслити, що в активізації навчання не може бути епохи «одобрямс». (Це не слово! Це була епоха в нашому житті.) З другого боку, треба відбирати кращі методики, навчати викладачів і вводити їх у практи ку навчання.

Для тих, хто не має практики викладання економічних дисцип

лін, можуть виникнути питання: ? Які методичні особливості викладання економічних дисциплін?

Роль методики викладання в активізації еко

? Чи можливо підготувати сучасного викладача тільки на базі професійних економічних знань або тільки на базі загальних знань з педагогіки та психології? номічного навчання ? Для чого вивчати проблеми розвитку економічного мислення як творчого і таке інше? Цим колегам хотілось би нагадати притчу. Одна людина сиділа на лавці на вулиці. Вона побачила, що повз неї пройшов один, а потім за нею другий чоловік з лопатою. Один з них викопав яму, а другий її засипав. Той, хто все це бачив, нічого не зрозумів і вирішив запитати цих двох, коли вон и проходили назад повз нього: «Хлопці, що це ви робили?» І він почув відповідь: «Ми саджали дерево! Але той, хто ніс дерево — не прийшов…»

Якщо психолого-методична підготовка сучасних викладачів економічних дисциплін буде здійснюватись без знання методичних особливостей викладання конкретних економічних дисциплін, то «дерево» компетентного викладача економічних дисциплін не виросте ніколи. !

Цим колегам може слугувати не тільки «притча про дерево», а той важливий факт, що споконвіку в педагогічних ВНЗ існували і існують кафедри методики викладання відповідно до фахового профілю майбутнього вчителя (географії, математики, біології тощо) і обов’язковий іспит з цих предметів. Без цього, як і фахової педагогічної практики, викладач не може йти в школу. Після введення в школу комплексу економічних предметів з’явилась і кафедра «Методики викладання економіки». Недавно створені Вчені ради з методики викладання географії, математики… Сподіваюсь, що з методики викладання економічних дисциплін теж буде така Вчена рада. В першому моду лі в матеріалах до дискусії «Методика чи технологія навчання?» ми намагалися показати зв’язок між навчальною інформацією, поняттям технологія і методика навчання і особистісті викладача з особливостями тих, хто навчається.

Методика викладання — це синтез сучасних досліджень з комплексу економічних дисциплін, економічної і педагогічної психології і сучасних технологій навчання сто совно конкретної галузі знань. Методика викладання економічних дисциплін — це своєрідний мост між економічною інформацією і психолого-педагогічною підготовкою викладачів. Тому викладати її треба тим, хто має і економічну, і педагогічну підготовку.

Дидактичні методи — це теоретичні настанови і принципи навчання, які залежно від специфіки кожної економічної дисципліни і стилю викла дання використовуються як сполучення методичних прийомів і засобів викладання інформації. Таким чином, методика викладання — це сучасний механізм реалізації завдань модернізації і активізації вивчення економічних !

дисциплін в умовах створення інноваційного інформаційного освітнього середовища, рушійна сила підвищення якості економічної освіти в Україні.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
11.4. Активізація розвитку креативності та інноваційності мислення студентів в економічному навчанні. Психолого-методичний аспект
11.5. Методичні поради з активізації економічного навчання для різних вікових груп
Частина 2. 11.5. Методичні поради з активізації економічного навчання для різних вікових груп
Досвід використання методу інтелект-карт у практиці економічного навчання
12.2.У чому суть методу інтелект-карт?
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)