Posibniki.com.uaЕкономікаЕкономіка і організація агропромислових формувань3.4.4. Переваги агропромислових формувань


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.4.4. Переваги агропромислових формувань


Формується система на добровільних засадах. Учасниками її можуть бути аграрні підприємства і об’єднання, переробні і обслуговуючі підприємства, машино-випробувальні станції, кон-структорські бюро, наукові установи. Система створює свої власні кошти за рахунок вступних внесків (з розрахунку, наприклад, на 1 га), а також коштів головного підприємства, спонсорської участі, цільових фондів. Умови і нормативи економічних відносин (як при організації системи, так і при розподілі кінцевого результату) визначаються радою системи і не можуть змінюватись без її згоди.

Ефективність такого регіонального формування має кілька вимірів і характеризується тим, що по-перше, господарства-учасники системи одержують від головного підприємства перевірену і відпрацьовану технологію; по-друге, головне підприємство обґрунтовує параметри і видає рекомендації щодо ресурсного, кадрового і фінансового забезпечення апробованих технологій; по-третє, підприємства-учасники мають реальну можливість практично освоїти рекомендації головного підприємства. Існують ще кілька різновидів агропромислових формувань міжгосподарського (територіального) характеру. Зокрема, в свій час створювались навчально-науково-виробничі комплекси, до складу яких входили не лише агропромислові ланки виробництва, а й навчальні заклади такого ж профільного спрямування. Таке формування поєднувало на договірних і добровільних засадах виробництво конкретних видів кінцевої продукції та наукове забезпечення, а також створювало реальні умови для практичної підготовки спеціалістів.

Досить привабливою та надійною з точки зору мобілізації інвестицій для агропромислової сфери є така форма інтеграції, як агроконсорціум. У його створенні можуть брати участь усі зацікавлені юридичні, фізичні особи, а не тільки підприємства АПК, які мають вільні фінансові ресурси і готові їх вкласти на чітко визначений строк і на погоджених умовах у здійснення якихось особливо важливих проектів (програм) у сфері АПК. Після досягнення визначеної мети в установлений строк учасники консорціуму самі приймають рішення про необхідність його подальшого функціонування або ж саморозпуску.

Практика створення в Україні вільних економічних зон по-новому висвітила можливості агропромислової інтеграції на таких територіях. З урахуванням реального здійснення регіональної економічної політики стає можливим створення асоціацій аграрних, переробних, торговельних і сервісних підприємств (у межах зони та на засадах її режиму), так званих спеціальних агропромислових районів. Користуючись нормами вільної економічної зони, такі агропромислові формування можуть на високому рівні забезпечити виробництво і переробку продукції, ширше запроваджувати нові технології та інновації, створювати нові виробництва, вступати у вигідні зовнішньоекономічні відносини, забезпечувати головне агропромислове виробництво комплексом сервісних структур, створювати колективний інвестиційний фонд, інвестувати розвиток соціальної сфери.

Потреба запровадження в АПК новітніх досягнень науки і техніки вимагає інтегрування і в цій сфері відносин. Формою інтеграції науки у виробництво може стати агропромисловий парк як посередник між науковими закладами та суб’єктами господарювання в АПК, які виявляють інтерес до науково-технічних інновацій. Саме через агропромисловий парк наука може комерціалізувати власні розробки, а агропромислові підприємства отримати прямий доступ до нововведень і з допомогою кваліфікованих кадрів запровадити їх у виробництво.

В економічній літературі до групи міжгалузевих агропромислових формувань інколи відносять агрохолдинги, мовляв, у них також поєднується технічна і біологічна стадії одержання кінцевого продукту. Однак така позиція ще не є підставою створені нині в Україні агрохолдинги вважати агропромисловими формуваннями в повному розумінні цього слова. Поперше, як правило, в більшості випадків у таких агрохолдингах у ролі інтегратора виступає підприємство чи інша інституціональна структура, яка аж ніяк не належить до складових ланок єдиного технологічного процесу агропромислового виробництва (металургійні і добувні компанії, торгівельні фірми, банківські структури). Виключенням можуть бути лише консервні заводи (комбінати), молокопереробні і цукрові заводи (комбінати), які чи то орендують землі для власного виробництва сировини, чи інвестують аграрні підприємства і в такий спосіб забезпечують нормальний хід агропромислового виробництва, трансформуючись в агропромислове об’єднання, асоціацію, комбінат і т. ін. По-друге, класичні агропромислові формування створюються і функціонують з єдиною кінцевою метою — виробляти продовольчі і непродовольчі товари сільськогосподарського походження для задоволення загальнодержавних потреб, у той час як агрохолдинги (інтеграторами в яких є індустріальне чи торгове підприємство), ставлять за мету прибуток, відшкодування (повернення) кредитів, задоволення потреб у продуктах харчування працівників холдингу. І, по-третє, створені в такий спосіб агрохолдинги не дуже переймаються проблемами відтворення в аграрному секторі та модернізації соціальної інфраструктури села, розвитку сільських територій взагалі.

Всі розглянуті вище види агропромислових формувань при розмаїтості своєї організаційної побудови мають одну спільну рису і мету — високі результати досягаються лише в тому випадку, коли інтегровані формування максимально зорієнтовані на виробництво і продаж кінцевого продукту, розвиток виробничої і маркетингової діяльності.

3.4.4. Переваги агропромислових формувань

Як уже зазначалось у попередніх темах, агропромислові формування мають значні переваги перед звичайними, відокремленими структурами агропромислового виробництва. Очевидно таким синтетичним узагальнюючим показником цих переваг слід вважати той синергічний ефект, який природно забезпечується інтегрованими в єдиній системі галузями.

Об’єктивними чинниками, що позитивно впливають на забезпечення інтегрованого ефекту, слід вважати:

— максимальне врахування особливостей формування продовольчого фонду, традиційних навичок населення, демографічної ситуації та платоспроможного попиту населення певної території;

— знання рівня розвитку та ступеня наповненості локального та сусідніх ринків продовольства і сировини;

— раціональне поєднання інтересів та економічних вигод у територіальному (локальному) та галузевому (міжгалузевому) аспектах;

— збалансованість потужностей виробництва сировини та її переробки, з одного боку, і можливостей зберігання (транспортування) та реалізації виробленої кінцевої продукції, з іншого;

— максимальне скорочення розриву в просторі й часі між біологічною та технологічною якістю сировини і практичну мінімізацію втрат сировини і продукції;

— організацію заготівлі сировини в місцях її виробництва (центровивіз) та забезпечення ресурсами (центрозавезення), що значно скорочує транспортні та інші трансакційні витрати;

— розвиток, поряд з основним виробництвом, допоміжних галузей (цехів) з утилізації побічної і супутньої продукції, викори-стання відходів;

— скорочення, з розрахунку на одиницю кінцевої продукції, втрат сировини, матеріалів та затрат живої праці;

— реальну консолідацію фінансових ресурсів і забезпечення на цій основі націленості інвестиційного процесу на розв’язання соціальних проблем.

В умовах глибокої і затяжної аграрної кризи агропромислові формування та особливо їх функціональне призначення не можна зводити лише до можливості консолідації ресурсів. Їх роль слід розцінювати в поліаспектному розумінні, бо саме вони дають можливість реально вирішити найголовніші технологічні, організаційні та економічні питання в їх органічній єдності.

Спільні зусилля в системі агропромислових формувань позитивно позначаються на таких аспектах інтегрованої діяльності:

1) зміцнення і технічно-технологічна модернізація матеріально-технічної бази. Об’єднання фінансових ресурсів дає змогу придбавати нову техніку і технології, йти шляхом інновацій в основному і допоміжному виробництві;

2) комплексне формування виробничої інфраструктури, скорочення зайвих нашарувань і ланок в системі виробничо-технічного обслуговування інтегрованих галузей;

3) досягнення пропорційності і збалансованого розвитку всіх трьох складових інтегрованого виробництва: одержання сировини, її переробка, реалізація кінцевого продукту.

Така консолідація зусиль у сфері виробництва позитивно впливає також на процес управління і менеджменту в цілому, бо за умов раціонального використання ресурсів інтегрованих структур неодмінною стає централізація управління, підвищення рівня кваліфікації управлінського апарату, націлення його на досягнення високого кінцевого результату при одночасному скороченні витрат на його утримання. Однією з переваг агропромислових формувань є раціональне врахування співвідношення потужностей виробництва сировини та її промислової переробки. У відокремленому виробництві переробні підприємства, як правило, диктують свої, вигідні тільки їм ціни на сировину, внаслідок чого її виробництво для аграріїв стає збитковим. За умов такого механізму ціноутворення аграрні підприємства вимушено перетворюються в кредиторів переробки, до того ж, безпроцентних. Це і стає основною економічною причиною відмови продавати сировину на таких умовах.

В агропромислових формуваннях стає можливим створення компактних сировинних зон відповідно до потенціалу переробки, відпрацьовувати на взаємовигідних засадах відносини розрахунків за сировину, надавати аграрним підприємствам на вигідних умовах кредитні ресурси, залучати їх до реалізації кінцевої продукції, організовувати центровивіз сировини транспортом переробних підприємств (за окремими видами продукції, наприклад, молоку, заводи створюють і утримують за свій кошт прийомні пункти, а заготовлене від населення молоко вивозять методом кільцевого збору). Система таких відносин будується на основі укладання договорів, в яких зазначаються двосторонні зобов’язання, обсяги і якість продукції, умови розрахунків та строки їх здійснення, конкретні санкції за недотримання зобов’язань угоди.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.5.4. Підприємства в структурі агропромислових формувань
4.1. Земля як головний засіб виробництва та її вплив на економіку агропромислових формувань
4.2. Земельні відносини та їх правове регулювання в Україні
4.2. Земельні відносини та їх правове регулювання в Україні. Частина 2
Тема 5. Капітал агропромислових формувань
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki