Тема 4. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОСНОВНА ЛАНКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
4.1. Поняття підприємства, його роль і умови ефективної роботи в ринковій економіці
На початку 90-х років Україна розпочала побудову багатоук-ладної змішаної економіки, яка базується на різних формах влас-ності і господарювання. Але ефективність її значною мірою за-лежить від співвідношення ринкового і неринкового секторів та їх взаємодії. Як свідчить світовий досвід, ринковий сектор пови-нен бути переважаючим, у ньому має працювати більшість актив-ного населення. Своєю динамічністю і високою ефективністю він активно впливає на неринковий сектор, забезпечуючи загальний високий рівень розвитку економіки. Це дає підстави говорити, що така економіка є ринковою, головною ланкою якої виступа-ють підприємства.
Підприємство — це самостійний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (ви-робничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання при-бутку. Таке визначення підприємства є узагальненим. Проте спе-цифічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання в цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення по-няття аграрного (сільськогосподарського) підприємства.
Сільськогосподарське (аграрне) підприємство — це юридич-на особа, основним видом діяльності якої є виробництво та пере-робка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію».
В умовах ринкової економіки підприємство не може ефектив-но працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі ви-дів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (поста-чальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Але економічна свобода підпри-ємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забез-печення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяль-ності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процен-тів за збереження в банку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу.
Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхід-ною властивістю ринкової економіки. Конкуренція — це змагаль-ність підприємств (підприємців) з метою здобуття завдяки влас-ним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впли-вати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться, насамперед, за спожи-вача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку. Але цього можна досягти тільки за умови повнішого за-доволення потреб споживачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конкуренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств.
Конкуренція між підприємствами супроводжується конкурен-цією між працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їх праці, породжує почуття відповідаль-ності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця.
Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах. До-сягти тут повної самостійності неможливо, тому відбувається пе-вна інтеграція груп виробників. У цих межах кожному забезпечу-ється автономність і поінформованість про дію своїх партнерів. Крім того, для правильного прийняття рішень вони повинні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інфор-мацію з пріоритетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб’єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною. Важливу роль у формуванні такої рин-кової економіки відіграє її інфраструктура — насамперед біржі.
Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності. Вона характеризу-ється постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції — ре-сурси спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму при-бутку на їх авансовану вартість.
Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб’єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення (в США, наприклад, 75 % зайнятого населення працює на під-приємствах) і виробляють необхідні для людей і народного гос-подарства товари й послуги. Вони до певної міри мають закінче-ний тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, відшкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробниц-тва.
Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там форму-ються трудові навички людей, підвищується їх кваліфікація, ви-ховується організаційна культура (дисциплінованість, відповіда-льність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частки соціальних потреб своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безплатними або пі-льговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо).
Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні дер-жавного і місцевих бюджетів, оскільки є об’єктом оподаткуван-ня. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефектив-ній роботі підприємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови.
4.2. Складові ланки підприємств та їх взаємодія
Надійна робота підприємств в умовах ринку, їх конкурентосп-роможність і тривалість існування як юридичних осіб значною мірою залежать від ступеня комплексності їх внутрішньої будо-ви. Успіхів досягають насамперед ті підприємства, які створили всі необхідні ланки для реалізації ринкових функцій, здійснюють ефективну кадрову політику і мають певний запас потужностей.
На рис. 4.1 наведено узагальнюючу систему структурних ла-нок підприємства, зазначено їх взаємодію і фрагментарний (не-повний) зв’язок із зовнішнім середовищем. Центральною ланкою є виробництво й управління ним. Головна її функція — забезпе-чення встановленої ритмічності процесу виробництва і дотри-мання прийнятої технології. На перший план тут висувається ви-конавська робота щодо реалізації цієї функції і недопущення втручання у виробничий процес, оскільки це може призвести до порушення встановленого й виваженого графіка роботи.
Іншою важливою ланкою підприємства є його кадровий пер-сонал (людський фактор). Одна з його функцій — забезпечити стабільність кадрового складу підприємства (з можливою орієн-тацією на довічний найм за японським зразком). При цьому важливо визначити критичну масу людського ресурсу підприємства, ту кадрову основу з постійних працівників, яка здатна забезпечи-ти його стабільну роботу і конкурентоспроможність. Ця ланка відповідає також за підвищення кваліфікації персоналу, його своєчасну перепідготовку. Досвід західних фірм переконує в до-цільності закріплення за даною ланкою і функції розв’язання внутрішніх соціальних та трудових конфліктів, укомплектувавши її штат соціопрофесіоналами. Показником успішної роботи цієї ланки є швидке розв’язання конфліктів, створення здорового мі-кроклімату в трудовому колективі.
На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє іннова-ційна ланка підприємства. З інших його ланок, а також із зовніш-нього середовища сюди надходить необхідна інформація, яка аналізується, оцінюється і використовується з метою виявлення і за необхідності створення нових технологій, техніки й обладнан-ня, нової організації виробництва, впровадження яких забезпечи-ло б конкурентоспроможність продукції підприємства.
Однією з найдинамічніших ланок підприємства є фінансова. Вона оцінює фінансові можливості підприємства, прогнозує їх, розподіляє кошти за напрямами діяльності на процес виробницт-ва й матеріальне стимулювання кадрового персоналу, на іннова-ційну і маркетингову діяльність, на експортні операції та ін. Важ-ливою функцією її є визначення можливостей надходження додаткових грошових коштів за рахунок випуску нових акцій.
В умовах ринку підприємство не може розраховувати на успіх без служби маркетингу. Основна функція цієї ланки полягає в тому, щоб спрямувати роботу всіх ланок підприємства на задово-лення потреб споживачів. Головним результатом діяльності мар-кетингу є збільшення обсягу продажу продукції підприємства за максимально можливою ціною. Практика вітчизняних і зарубіж-них фірм переконує, що ефективність роботи цієї ланки досяга-ється за умови, коли нею охоплюються всі стадії руху товару, по-чинаючи з вивчення кон’юнктури ринку і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням споживачів.
Основною метою діяльності підприємства є одержання прибу-тку. Ця мета досягається лише тоді, коли продукція, яку виробляє підприємство, потрібна споживачеві, коли вона задовольняє його потреби за якісними характеристиками і прийнятним рівнем ціни. В іншому разі споживач купить цей товар в іншого виробника. Тому підприємства прагнуть забезпечити конкурентоспромож-ність свого товару, оскільки лише за цієї умови вони можуть його реалізувати й одержати прибуток, здійснювати відтворення на розширеній основі. Виграє від цього підприємство, але найбіль-шою мірою споживач.
Досягнення даної мети пов’язане з необхідністю розв’язання низки проблем, що виникають у процесі виробництва і реалізації продукції. Побачити проблему й усвідомити необхідність її ви-рішення означає, по-перше, сформулювати ціль, якої потрібно досягти, а по-друге, розробити механізми такого досягнення.
Як переконує досвід роботи підприємств в умовах ринкової економіки, вони не повинні ставити перед собою таких цілей, для досягнення яких ще не створено об’єктивних передумов. Цілі по-винні бути реальними, конкретними, мати відповідні кількісні та якісні виміри для контролю за їх виконанням, бути гнучкими, з досить високим ступенем адаптації до зміни умов. Потрібно та-кож пам’ятати, що ціль не слід перетворювати на самоціль, бо через кардинальну зміну обставин може бути змінена і вона сама.
