Забезпечення конкурентного середовища на ринку вимагає від антимонопольних органів реалізації низки адміністративних заходів регулятивного характеру стосовно до суб’єктів господарювання, а також здійснення контролю за дотриманням цими суб’єктами антимонопольно-конкурентного законодавства.
Основними серед адміністративно-правових засобів державного регулювання у сфері економічної конкуренції можна назвати такі:
— надання дозволів на узгоджені дії;
— надання дозволів на економічну концентрацію.
За загальним правилом, закріпленим у ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність. Утім, ст. 10 цього Закону передбачено низку випадків, коли такі дії можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України. Як випливає зі змісту зазначеної статті, для отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії учасники цих дій мають довести, що ці дії сприяють:
— удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
— техніко-технологічному, економічному розвитку;
— розвитку малих або середніх підприємців;
— оптимізації експорту чи імпорту товарів;
— розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції. Зокрема, органи державної влади, до компетенції яких входить забезпечення державного регулювання та управління у відповідних галузях економіки, проводять моніторинг ринків цих галузей з метою аналізу та прогнозування їх розвитку, що необхідно, в тому числі, для сприяння конкуренції на цих ринках та запобігання тенденціям до їх монополізації.
— раціоналізації виробництва.
Водночас органи Антимонопольного комітету України не мають права давати дозвіл на узгоджені дії, якщо внаслідок цього конкуренція буде суттєво обмежена на всьому ринку чи в значній його частині. У разі такої відмови Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
Утім, дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії не може бути наданий, якщо:
— учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;
— обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.
Порядок надання дозволу на узгоджені дії Кабінетом Міністрів України та Антимонопольним комітетом України регламентований Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання» від 28.02.2002 р. № 219, а також «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання» від 12.02.2002 р. № 26-р.
Поряд із зазначеним дозвільним порядком відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Антимонопольний комітет України уповноважений визначати типові вимоги до узгоджених дій, за умови додержання яких узгоджені дії дозволяються і не потребують окремого дозволу антимонопольних органів, якщо про це прямо вказано в рішенні Антимонопольного комітету України про встановлення відповідних типових вимог.
Державне регулювання процесами економічної концентрації врегульовано розділом 5 Закону України «Про захист економічної концентрації», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання» від 28.02.2002 р. № 219, Розпорядженням Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію)» від 19.02.2002 р. № 33-р.
Як випливає зі ст. 22 Закону України «Про захист економічної концентрації», концентрацією визнається:
— злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого;
— набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька із перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, за якої понад половину посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
— створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами господарювання, який упродовж тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання;
— безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи отримання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.
Водночас не вважаються концентрацією:
— створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії;
— придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб’єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року від дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обґрунтуванням неможливості здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;
— набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції» концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії у випадках, коли:
— сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації з урахуванням відносин контролю за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації з урахуванням відносин контролю перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації з урахуванням відносин контролю перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро;
— незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації з урахуванням відносин контролю перевищує 35 відсотків та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.
Антимонопольний комітет України чи його адміністративна колегія надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не
Провідним напрямом у діяльності Антимонопольного комітету України та його органів є здійснення контролю за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства. Проведення заходів контролю антимонопольними органами регламентовано, насамперед, Законами України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції», а також деякими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема Розпорядженням Антимонопольного комітету України «Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції» вiд 25.12.2001 р. № 182-р.
Як випливає із положень ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», зазначений орган у процесі здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції має право перевіряти суб’єктів господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування, приймати розпорядження та рішення за цими заявами і справами, перевіряти і переглядати відповідні рішення тощо.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції є матеріальною підставою для початку розгляду відповідної справи. Водночас поряд із матеріальною під-
призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Водночас Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Утім, Кабінет Міністрів України не може надати відповідного дозволу, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення мети концентрації або становлять загрозу системі ринкової економіки.
— заява суб’єкта господарювання, громадянина, об’єднання, установи, організації про порушення їхніх прав унаслідок дій чи бездіяльності, які відповідно до закону кваліфікуються як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
— подання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
— власна ініціатива органів Антимонопольного комітету України.
У разі необхідності згідно зі ст. 38 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти розпорядження про об’єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду.
При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, мають право призначати експертизу, про що приймається розпорядження. Експертиза проводиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для формульювання висновку. За потреби проведення додаткових досліджень, а також у разі суперечливості висновків кількох експертів орган Антимонопольного комітету України може призначити додаткову або повторну експертизу.
Для забезпечення доказів у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органам Антимонопольного комітету України згідно зі ст. 44 Закону України «Про захист економічної конкуренції» надані повноваження щодо вилучення доказів, накладення арешту на документи, предмети та інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі.
ставою для початку юрисдикційного провадження за справою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції потрібна ще принаймні одна із таких формальних (процесуальних) підстав, передбачених ст. 36 вказаного Закону:
Вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення особисто або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у випадках, якщо:
— доказів не було надано і є достатні підстави вважати, що документи, предмети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному місці;
— існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші носії інформації можуть бути знищені.
У разі, коли вилучити докази немає можливості, державний уповноважений, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України чи уповноважені ними працівники Антимонопольного комітету України, його територіального відділення накладають арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі.
У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою суб’єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб’єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:
— заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;
— обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про:
— визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
— припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
— зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями;
— визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
— примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
— накладання штрафу;
— блокування цінних паперів;
— усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
— скасування дозволу на узгоджені дії;
— закриття провадження у справі.
Рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути перевірені чи переглянуті в адміністративному порядку або оскаржені до суду. Так, згідно зі ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
