г) суб’єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки; д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб’єктом підприємницької діяльності, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальних підтверджень на обов’язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту; е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства.
За результатами здійснення заходів нагляду (контролю) в разі виявлення порушень чинного законодавства уповноважені державні органи застосовують до суб’єктів господарювання або до їхніх посадових осіб, винних у цих порушеннях, заходи адміністративної відповідальності.
Застосування заходів адміністративної відповідальності до суб’єктів господарювання та їхніх посадових осіб урегульовано низкою нормативно-правових актів. Деякі з них містять норми, що встановлюють загальні правила притягнення до адміністративної відповідальності, наприклад Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., інші, такі як Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р., містять не тільки норми загального характеру, а й визначають склади конкретних правопорушень, за вчинення яких несуть відповідальність фізичні особи — підприємці та посадові особи господарських організацій, решта законів, наприклад Закони України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14.10.1994 р., «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р., «Про рекламу» від 03.07.1996 р., «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.11.1997 р., «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., визначають підстави та заходи відповідальності лише за конкретні правопорушення.
Серед усієї множини нормативно-правових актів, що регулюють адміністративну відповідальність суб’єктів господарювання, важливе місце належить Господарському кодексу України, норми глави 27 якого встановлюють загальні правила застосування до суб’єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій, визначають види цих санкцій тощо.
журналі. Відмова представника контролюючого органу від підпису в журналі є підставою для недопущення його до проведення перевірки. Про факт цієї відмови суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючому органу, в якому працює такий представник. Форма та порядок ведення журналу встановлюються Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Як випливає зі змісту ст. 238 Господарського кодексу України, під адміністративно-господарськими санкціями слід розуміти заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Ці санкції застосовуються уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання за порушення останніми встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені винятково законами. Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративногосподарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців від дня виявлення порушення, але не пізніш як за один рік від дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
До суб’єктів господарювання застосовують такі види адміністративно-господарських санкцій:
— вилучення прибутку (доходу);
— адміністративно-господарський штраф;
— стягнення зборів (обов’язкових платежів);
— застосування антидемпінгових заходів;
— припинення експортно-імпортних операцій;
— застосування індивідуального режиму ліцензування;
— зупинення дії ліцензії (патента) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності;
— анулювання ліцензії (патента) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;
— обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;
— скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання.
Господарським кодексом України та іншими законами можуть бути встановлені й інші види адміністративно-господарської санкції.
Відповідно до ст. 240 Господарського кодексу України вилученню в дохід відповідного бюджету підлягають прибуток (дохід), отриманий суб’єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об’єкт
Перелік порушень, за які до суб’єкта господарювання застосовують зазначену санкцію, а також порядок її застосування визначаються законами. Так, наприклад, ст. 75 Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 р. передбачено, що прибуток, отриманий оператором, провайдером телекомунікацій унаслідок діяльності без повідомлення НКРЗ (Національна комісія з питань регулювання зв’язку), та/або ліцензії на порушення встановлених НКРЗ тарифів, вилучається в судовому порядку і спрямовується до Державного бюджету України.
Найпоширенішою і найчастіше застосовуваною у практиці державного управління економікою адміністративно-господарською санкцією є штраф. Відповідно до ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф — це грошова сума, що сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету в разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Особливістю штрафу як адміністративно-господарської санкції є те, що він може застосовуватися одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями у визначених законом випадках. Отже, адміністративно-господарський штраф може бути як основним, так і додатковим стягненням.
Перелік порушень, за які з суб’єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Такі санкції закріплені в багатьох законах, зокрема в Законах України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р., «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р., «Про рекламу» від 03.07.1996 р. та ін.
Згідно зі ст. 242 Господарського кодексу України у разі порушення суб’єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов’язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб’єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п’ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов’язкового платежу). Більш детально умови та порядок стяг-
оподаткування. Крім того, із суб’єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а в разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції — у трикратному розмірі вилученої суми.
Як випливає зі ст. 244 Господарського кодексу України, в разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов’язаної з отриманням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи. Застосування цих заходів докладно регламентоване Законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998 р., «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.1998 р., «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22.12.1998 р.
Відповідно до ст. 245 Господарського кодексу України у випадках недобросовісної конкуренції розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладів за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб’єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом.
За порушення суб’єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб’єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування.
Умови і порядок застосування індивідуального режиму ліцензування та припинення експортно-імпортних операцій встановлені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р.
Ст. 239 Господарського кодексу передбачено такі види адміністративно-господарських санкцій, як зупинення дії та анулювання ліцензії (патента) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності. Підстави та порядок анулювання ліцензій визначені ст. 21 Закону України «Про ліцензу-
нення до бюджетів зборів та обов’язкових платежів визначається Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року.
Водночас ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу та конфіскації виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без отримання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без отримання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його отримання передбачене законом.
У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб’єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.
Органи державної влади з питань захисту прав споживачів мають право у випадках і порядку, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р., приймати обов’язкові рішення про припинення суб’єктом господарювання виробництва продукції (виконання робіт, послуг), відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів.
У разі здійснення суб’єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб’єкта та його ліквідації. Скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб’єкта господарювання.
вання певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. Як свідчить аналіз цієї статті, підставами для анулювання ліцензії можуть бути такі правопорушення: повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов; недостовірність відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для отримання ліцензії; передача ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; відмова ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. Щодо такої адміністративно-господарської санкції, як зупинення дії ліцензії, то порядок її застосування Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не врегульований.
Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб’єкт господарювання вважається ліквідованим від дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу. Докладно порядок скасування державної реєстрації суб’єктів господарювання визначено Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року.
Поряд з адміністративно-господарськими санкціями Господарським кодексом України передбачено гарантії прав суб’єктів господарювання у разі неправомірного застосування до них зазначених санкцій. Так, ст. 249 Господарського кодексу України закріплює за суб’єктами господарювання:
— право оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій;
— право на звернення до суду із заявою про визнання недійсним акта органу державної влади та органу місцевого самоврядування, що не відповідає законодавству і порушує права чи законні інтереси суб’єкта господарювання;
— право на відшкодування збитків, завданих суб’єкту господарювання у зв’язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій.
Резюме за змістом теми
Державне регулювання у сфері господарювання як функція державного управління економікою — це напрям діяльності апарату державного управління, спрямований на практичну реалізацію державної регуляторної політики. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності спрямована на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами чи іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється у межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Державне управління у сфері підприємництва здійснює Кабінет Міністрів України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, інші органи виконавчої влади. У своїй регуляторній діяльності ці органи використовують такі методи, як державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій цільових інновацій та субсидій; контроль (нагляд).
Терміни та поняття до теми
Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється у межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Регуляторний акт — ухвалений уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який загалом або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами чи іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання.
Підприємництво — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.
Дозвільна система у сфері господарської діяльності — сукупність врегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, державними адміністраторами та суб’єктами господарювання у зв’язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, видачею дублікатів, анулюванням документів дозвільного характеру.
Дозвільний центр — робочий орган відповідної міської ради міста обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (її виконавчого органу), районної та районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, Севастопольської міської державної адміністрації, в якому представники місцевих дозвільних органів та державний адміністратор діють за принципом організаційної єдності
Документ дозвільного характеру — дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов’язаний видати суб’єктові господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб’єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Державний нагляд (контроль) — діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їхніх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення й довкілля.
Запитання для самоконтролю
1. У чому полягає сутність державного регулювання економіки?
2. Як поняття «державна регуляторна політика» визначене в чинному законодавстві України?
3. Які повноваження входять до компетенції Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва?
4. Які засоби владно-організуючого впливу застосовують в державному регулюванні підприємництва?
5. Які основні нормативно-правові акти регулюють контрольнонаглядову діяльність державних органів у сфері підприємництва?
6. Які адміністративно-господарські санкції застосовують до суб’єк
тів господарювання?
