Posibniki.com.uaМаркетингУправління конкурентоспроможністю підприємства5.2. Методи оцінки конкурентоспроможності продукції (продовження)


< Попередня  Змiст  Наступна >

5.2. Методи оцінки конкурентоспроможності продукції (продовження)


МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОВАРІВ

МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОВАРІВ

У результаті порівняння з використанням диференціального, комплексного або змішаного методу дається один з таких висновків:

· продукція конкурентоспроможна на даному ринку в порівнюваному класі виробів;

· у продукції низька конкурентоспроможність у порівнюваному класі виробів на даному ринку;

· продукція повністю неконкурентоспроможна в порівнюваному класі виробів на даному ринку.

Висновок доповнюється висновками про переваги і недоліки оцінюваної продукції порівняно з аналогами, конкретними пропозиціями щодо покращення положення її на ринку.

У табл. 5.11 наведено основні етапи оцінки конкурентоспроможності промислової продукції. Описаний метод є традиційним і в багатьох підручниках позиціонується як основний для оцінки конкурентоспроможності виробів, проте він має ряд недоліків. Зокрема, у разі визначення одиничних і групових показників: у всіх випадках передбачається лінійна залежність конкурентоспроможності від значення критерію (за всіма параметрами еластичність попиту рівна 1); не враховується існування для деяких критеріїв об’єктивних або суб’єктивних обмежень, при порушенні яких конкурентоспроможність товару тяжіє до нуля; при порівнянні кількох товарів необхідне проведення розрахунків для кожної пари окремо; складно встановлювати вагові значення, особливо для великої кількості критеріїв;                  неможливо        оцінити        ступінь        впливу        на конкурентоспроможність товару чинників, що не піддаються кількісній оцінці; існує певна складність вибору бази порівняння, особливо у випадках, коли як таку необхідно прийняти кращий з існуючих зразків.

Даним методом розраховується конкурентоспроможність одного об’єкта щодо іншого, а не рівень конкурентоспроможності об’єкта взагалі. На думку Н. Л.Родіонової, альтернативою використання даного методу може слугувати визначення конкурентоспроможності продукції методом багатокритеріальної оптимізації [238].

Перейдемо до розгляду конкретних методик оцінки рівня конкурентоспроможності продукції (послуг), що мають яскраво виражену галузеву специфіку (методика оцінки конкурентоспроможності однопараметричних машин та устаткування, методика оцінки конкурентоспроможності послуг роздрібної торгівлі тощо).

Таблиця 5.11 ЕТАПИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

 

Проведення маркетингових досліджень з вивчення ринку

Вивчення ринкового потенціалу (ємкості ринку), дослідження по-зицій конкурентів, вивчення інформації про споживачів.

На основі маркетингових досліджень формулюються вимоги до товарів

Формулювання вимог до виробу
Головні критерії: технічний рівень продукції; відповідність рівня якості продукції вимогам міжнародних стандартів, законодавчих актів країни-імпортера та специфічним вимогам споживачів; від-повідність рівня якості продукції в експлуатації і споживанні ви-могам нормативно-технічної документації; рівень витрат спожи-вача на придбання продукції, оплату митних зборів, податки, транспортування, монтаж, налагодження придбаного обладнання, оплату запасних частин, обслуговування та ремонт виробів, опла-ту матеріалів, палива, електроенергії тощо
Визначення мети аналізу конкурентоспроможності

Цілі аналізу конкурентоспроможності формулюються залежно від стадії життєвого циклу виробу.

Базуючись на встановлених цілях, здійснюється визначення переліку параметрів виробів, які підлягають оцінці і кількісно характеризу-ють властивості продукції

Визначення переліку параметрів виробу, що підлягають оцінці

Серед якісних показників можна виділити дві категорії параметрів: «жорсткі» і «м’які».

«Жорсткі» параметри описують найважливіші функції товару і пов’язані з ним основні характеристики, зміна і, тим більше, заміна яких можуть здійснюватися у визначених, відносно стабільних межах, заданих конструктивними принципами виробу (техні-чні     параметри,     які     включають     показники     призначення     і показники ергономічності; параметри відповідності міжнародним і національним стандартам, нормативам, законодавчим актам тощо).

«М’які» параметри характеризують естетичні властивості товару (дизайн, колір, упаковку тощо). Нині, коли ринок заповнений різноманітними товарами, зокрема зі схожими «жорсткими» показниками, зростає значення «м’яких» параметрів, що додають товарам особливу привабливість. Визначаючи перелік параметрів виробу, які підлягають оцінці, аналіз нормативних параметрів доцільно, керуватися: діючими міжнародними (ІСО, МЕК тощо).

та регіональними стандартами, національними, іноземними та вітчизняними стандартами; чинною нормативнозаконодавчою базою; технічними регламентами країниекспортера та країниімпортера, які встановлюють вимоги на продукцію, що ввозиться до країни; документацією на постачання; каталогами, проспектами та стандартами фірмвиробників даної продукції; патентною та кон’юнктурноекономічною документацією; результатами сертифікації продукції.

Далі необхідно ці параметри кількісно визначити, що просто здійснити для «жорстких» параметрів, кожний з яких має певні значення (або діапазон граничних величин), виражені в тих або інших одиницях вимірювання, наприклад, технічні параметри: точність, потужність, сила світла і т. п.

Складнішою проблемою є кількісне визначення «м’яких» параметрів, які не мають, як правило, природної фізичної міри, і тому важко піддаються безпосередній кількісній оцінці. Можливі методи оцінки: органолептичні (побудовані на суб’єктивному сприйнятті людиною тієї або іншої властивості об’єкта і виразі результатів сприйняття в кількісній (баловій) формі); експертні методи (засновані на порівнюванні різних властивостей виробу; проводяться групою експертів, що орієнтуються не стільки на безпосереднє сприйняття властивостей виробу, скільки на досвід роботи на ринку, на розуміння ролі властивостей виробу в задоволенні потреб покупця).

Формуючи номенклатуру критеріїв, зокрема споживчих показників якості, слід керуватися принципом кваліметрії, згідно з яким приймається до розгляду лише обмежена кількість найістотніших характеристик об’єкта оцінки — 8—10 головних показників. За надмірної номенклатури (характерно для складнотехнічних товарів) є небезпека «розчинення» головних показників у великій кількості другорядних. У ряді випадків велика кількість показників (більше 40) створює лише видимість точного рішення, призводить до багатократного зростання складності розрахунків.

Вибір оцінної бази

Оскільки конкурентоспроможність товару характеризує не саму по собі його якість, а ступінь відповідності якості даного товару показникам якості аналогічного за призначенням товару конкурента, то оцінка конкурентоспроможності товару включає зіставлення значень показників якості продукції підприємства з показниками якості товару конкурента (базовим або еталонним зразком). При цьому вибір товаруеталону є одним із найбільш відповідальних етапів процедури оцінки конкурентоспроможності товару.

Як базові можуть бути вибрані такі параметри: потреба покупців; конкуруючий товар; гіпотетичний зразок товару; група аналогічних товарів; величина корисного ефекту. Якщо як база порівняння виступає потреба покупців, необхідно вибрати номенклатуру і встановити величини параметрів потреби покупців відносно оцінюваної і конкуруючої продукції. Перелік даних параметрів містить ті показники, якими споживач користується, оцінюючи продукцію на ринку. При цьому необхідно враховувати ваговитість цих параметрів в їх загальному наборі.

Другий варіант оцінної бази — наявність конкуруючого товару. В цьому випадку товарзразок моделює потреба і виступає як матеріалізовані вимоги покупців, яким має задовольняти продукція, що підлягає оцінці.

Використання як порівняльної бази гіпотетичного зразка, що є «усередненим» значенням для групи виробів, застосовується у тому випадку, коли інформації по конкретному зразкуаналогу недостатньо. Дана оцінка зазвичай розглядається як орієнтування і підлягає подальшому уточненню.

На практиці за базу береться група аналогів, відібраних з погляду узгодження класифікаційних параметрів зразка і оцінюваної продукції. Спочатку з них вибираються найбільш представницькі, а потім — найбільш прогресивні вироби, що мають якнайкращі перспективи для подальшого розширення об’єму продажу. Залучені до групи аналогів вироби мають відповідати таким критеріям: конкуруюча та оцінювана продукції мають бути аналогічними за призначенням й умовами експлуатації та орієнтовані на одну групу споживачів; вирібконкурент має відповідати меті оцінки рівня конкурентоспроможності; існування виробуконкурента на ринку в момент оцінки та тенденції її зміни на перспективу повинні підтверджуватися достовірною інформацією. До групи аналогів входять: при оцінці продукції, що розробляється, — перспективні та експериментальні вироби, надходження яких на світовий ринок прогнозується на період випуску оцінюваної продукції, значення показників перспективних зразків прогнозується на період випуску розроблюваної продукції; при оцінці продукції, що виготовляється, — зразки, які реалізуються на світовому ринку; значення показників зразків встановлюються на основі існуючої на них документації та (або) за результатами випробувань; при оцінці не допускається як аналог використовувати рекламні та експериментальні зразки продукції, що не освоєні виробництвом.

У тому випадку, коли за базу порівняння береться величина необхідного споживачеві корисного ефекту продукції, як еталон виділяється сам корисний ефект.

Джерелами інформації для вибору базового зразка можуть бути: урядові зовнішньоекономічні видання; публікації міжнародних, регіональних та національних організацій зі стандартизації і сертифікації продукції; галузева, періодична та спеціальна література; проспекти, каталоги, видання зарубіжних фірм; звіти спеціалістів про відвідування виставок, ярмарків, зарубіжних фірм

Аналіз технічного рівня виробу, ціни споживання й організаційнокомерційних показників.
В основі розрахунку одиничних, комплексних та інтегральних показників — показники (параметри)що характеризують конкурентоспроможність продукції, вони поділяються на: технічні; економічні; організаційнокомерційні

Технічні показники характеризують технічну досконалість продукції (сукупність найбільш істотних властивостей продукції, які визначають її якість і характеризують науковотехнічні досягнення в розвитку даного виду продукції) і включають класифікаційні й оціночні. Класифікаційні показники характеризують призначення та сферу застосування даного виду продукції Значення цих показників дають змогу віднести зразки, що існують на світовому ринку, до групи аналогів оцінюваної продукції. Для подальшого зіставлення оцінюваного та базового зразків вони не використовуються.

Технічну досконалість виробу вимірюють за допомогою оцінки його технічного рівня відносно зразка, застосовуючи: показники технологічності (питома конструкційна маса; питома металоємкість); показники транспортабельності (габаритні розміри); ергономічні показники (параметри середовища на робочому місці оператора; параметри вібрації); показники безпеки (шлях гальмування; граничні кути підйому та спуску); патентноправові показники (показники правового захисту і патентної чистоти); показники стандартизації та уніфікації (коефіцієнт застосовності); естетичні показники. Залежно від специфічних особливостей продукції та умов її застосування система використовуваних оціночних показників може доповнюватись або скорочуватись, а частина вказаних показників може застосовуватися при оцінюванні як обмеження.

Економічні показники характеризують повні витрати покупця на придбання та експлуатацію (або споживання) товару і являють собою елементи ціни споживання. Цінова привабливість товару вимірюється на основі зіставлення фактурних цін товарів і цін споживання. Цінова привабливість може бути уточнена також і стосовно якості, упаковки, марки, умов обслуговування тощо. Організаційнокомерційні показники визначають умови продажу продукції. До групи цих показників можна віднести показники, що характеризують умови платежу, поставок, строки та умови гарантії, умови знижок і т. п.

Розрахунок одиничних, групових показників

При аналізі технічного рівня виробу, ціни споживання й організаційнокомерційних показників проводиться розрахунок одиничних, групових показників, на базі яких визначаються інтегральні показники конкурентоспроможності продукції. Одиничний показник (параметричний індекс) визначається як процентне співвідношення величини параметру оцінюваного виробу до величини параметру базового зразка.

Груповий показник розраховується на основі одиничних показників, як зведений параметричний індекс методом середньозваженого. При розрахунку зведеного параметричного індексу складністю є визначення ваги параметру. Необхідність встановлення ваги параметру пояснюється неоднозначністю для споживача різних параметрів товару. Виходячи з цього, визначається значимість (вага) параметра для споживача, за умови, що вся потреба приймається за 100 %. Вага параметру може встановлюватися різноманітними методами. Найбільш часто для оцінки конкурентоспроможності застосовуються методи вартісних регресійних залежностей та експертні методи

Розрахунок інтегральних показників конкурентоспроможності товару. Висновок про конкурентоспроможність виробу порівняно з базовими зразками
Інтегральний показник розраховується як відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або вживання продукції до сумарних затрат на придбання та використання цієї продукції
Розробка технікоекономічних рішень про підвищення конкурентоспроможності виробу
На основі зробленого висновку формується політика підприємства стосовно оцінюваного виробу. У випадку позитивного результату оцінки (показники оцінюваного виробу перевищують показники базових зразків) підприємство приймає рішення про виробництво та вихід на ринок з пробним продажем. У разі негативної оцінки розроблюються технікоекономічні рішення з підвищення конкурентоспроможності промислової продукції.
Рішення про виробництво та вихід на ринок з пробним продажем
 

 

Конкурентоспроможність однопараметричних обєктів (наприклад, машин та устаткування) можна визначити за формулою [85]:

КП = Еоп/Епк ×k1 ×k2 ×k3 ,                            (5.28)

де КП — конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці;

Еоп,Епк     — ефективність відповідно оцінюваної продукції і продукціїконкурента, одиниця корисного ефекту/одиниця валюти;

k1,k2,k3 — коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.

Ефективність продукції ЕОП(ПК) визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби ЕКНС  із сукупними витратами протягом життєвого циклу ВСЖЦ     :

ЕОП(ПК) = Екнс/Всжц .                                 (5.29)

Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для оцінки конкурентоспроможності того чи того виду продукції (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема корисний ефект однопараметричних машин за нормативний строк служби рекомендується визначати за формулою:

ЕКНС = t=1 ПГП ×ФРЧР ×k1 ×k2 ×k3 ×kn ,                            (5.30)

деТН     — нормативний термін служби машини, років; ПГП     — погодинна паспортна продуктивність машини; ФРЧР — річний фонд часу роботи машини; k1......kn — коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості машини вимогам споживачів.

Показники (коефіцієнти), що зменшують корисний ефект: коефіцієнт зниження продуктивності машини в міру її технікоекономічного старіння; показники погіршання безвідмовності й ремонтопридатності; показники рівня шуму, вібрації та інші показники ергономічності й екологічності машини; показник організаційнотехнічного рівня виробництва в споживачів машини.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини можна визначити за формулою:

Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини

де ВМД.НДДКР     — кошторисна вартість маркетингових досліджень, НДДКР;        ВОТПВ          —        кошторисна                   вартість         організаційнотехнологічної підготовки виробництва нової машини; N1,N2     — кількість машин, яку передбачається виготовити за даною конструкторською і технологічною документацією ( N1 = N2 , якщо є тільки один виробник даної машини); ВВМ     — витрати на виробництво машини (без амортизації попередніх витрат); ВВС — витрати на впровадження машини в споживача, що включають транспортні     витрати     та     кошторисну     вартість     будівельно монтажних і пускових робіт; ВЕР     — витрати на експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт у t — му році (без амортизації попередніх витрат); ВДЛ — витрати на демонтаж і ліквідацію (реалізацію) елементів основних виробничих фондів (включаючи саму машину), що вибувають з експлуатації у зв’язку з освоєнням і впровадженням нової машини. Якщо ці витрати менші за дохід від реалізації елементів основних фондів, що вибувають, то у формулі (5.31) вони мають бути зі знаком «–», якщо більші — зі знаком «+».

У процесі розрахунку сукупних витрат за життєвий цикл треба враховувати чинник часу.

Для оцінки конкурентоспроможності продовольчих товарів можуть використовуватися [250]:

  • матричні методи — дають змогу оцінювати конкурентоспроможність товарів з погляду виробника; як головний критерій оцінки нерідко виступає виручка від реалізації, що характеризує ступінь успішності збуту товару; найбільш відомі: матриця зростання — ринкової частки БКГ, матриця порівняння привабливості ринку і конкурентоспроможності (модель GE/McKinsey), матриця спрямованої політики (модель Shell/DPM); недолік методів — не враховується ступінь відповідності споживчих властивостей товарів потребам покупців;
  • методи кількісної оцінки — диференціальний, комплексний і змішаний; найпоширеніший — комплексний метод, заснований на застосуванні комплексу одиничних, групових і інтегральних показників, розрахованих щодо обраного базового зразка;

для продовольчих товарів корисний ефект найчастіше виражають у балах, користуючись оцінними шкалами, а також коефіцієнтами вагомості оцінюваних показників; недоліки методу: базовий зразок не завжди легко вибрати; не враховуються організаційнокомерційні показники конкурентоспроможності; розрахунок коефіцієнтів вагомості є суб’єктивним і не може претендувати на достовірність; у рамках даного методу також оцінюються нормативні показники якості товару (масова частка вологи, солі тощо), які взагалі не цікавлять споживача.

Для отримання достовірніших результатів оцінку конкурентоспроможності продовольчих товарів необхідно проводити з погляду споживача. Для цього необхідно вибирати показники, які важливі для споживача; відмовитися від розрахунку коефіцієнтів вагомості показників; розраховувати рівень конкурентоспроможності за кожним товаром окремо і потім порівнювати здобуті коефіцієнти. На основі рівнів конкурентоспроможності товарів, за середньо арифметичною формулою можна обчислити рівень конкурентоспроможності продукції окремого підприємства і порівняти з аналогічними показниками інших підприємств.

В оцінці масового споживчого товару основними показниками є: рентабельність продажу конкретного товару і його ринкова частка [90]. Як метод інтеграції рентабельності товару і його ринкової частки в показнику конкурентоспроможності доцільний розрахунок геометричної середньої. Обрали форму середньої, оскільки, вибудовуючи свою стратегію, підприємство вимушене балансувати між двома групами інтересів: досягнення високої рентабельності або збільшення ринкової частки. Фокусування на одному з показників відображає використання різних конкурентних переваг, їх усереднення визначає комплексну стратегію підприємства відносно досягнення конкурентоспроможності товару. За інших рівних умов, чим вище конкурентоспроможність продукції або чим значніша ринкова частка, тим більше конкурентоздатний товар. Найбільш бажаною для фірми є максимізація одночасно обох показників, що на висококонкурентному ринку можливо, але дуже важко. Вибір геометричної середньої зумовлений тим, що обидва інтегровані показники є відносними величинами. Якщо розподіл інтересів між ними оптимально збалансовано, то можна застосовувати просту середню геометричну, якщо він відчутно нерівномірний — доцільно користуватися зваженою (як вага в цьому випадку виступає важливість досягнення кожного з показників).

Якщо ринкова частка завжди позитивна, то рентабельність може набувати негативні значення, причому останнє небажано для підприємства. У зв’язку з цим розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару здійснюється за модулем вихідних показників, а після його визначення — негативний знак додається до обчисленого значення для адекватної інтерпретації ринкової позиції товару: чим більша негативна величина інтегрального індикатора, тим гірша конкурентоспроможність товару, і навпаки.

Після розрахунку інтегрального показника конкурентоспроможності за сукупністю товарів визначається їхня рангова конкурентна позиція, що можливо навіть в умовах навмисного заниження прибутків багатьма вітчизняними підприємствами. У ситуації приховування частини прибутку можна звернути увагу на супутнє зростання доходів і чистих активів.

Недоліком використання запропонованого інтегрального показника конкурентоспроможності товару є труднощі з отримання інформації про рентабельність і ринкову частку за окремими товарами конкурентів. У даному випадку зростає роль первинної інформації, що збирається від споживачів, посередників, з інших джерел (за допомогою неформальних методів збору даних шляхом проведення маркетингової розвідки). Інтегральний показник конкурентоспроможності товару — статична характеристика, тому аналіз динаміки конкурентної позиції на мінливому ринку доцільно здійснювати за рядом періодів і доповнювати його визначенням динамічних індикаторів (абсолютної зміни ринкової частки і рентабельності продукції в процентних пунктах, темпу їх зміни у відсотках). Показники динаміки дають змогу продемонструвати погіршення конкурентної позиції товару за його високого конкурентного рангу.

Конкурентоспроможність продукції побутового призначення, використання якої не супроводжується будьякими значними витратами з експлуатації (одяг, взуття, меблі, харчові продукти), можна оцінити за формулою [178]:

Конкурентоспроможність продукції побутового призначення

де КСо/к     — показник конкурентоспроможності даної (оцінюваної) продукції по відношенню до продукції конкурента; РСВо і РСВк — рівні споживної вартості відповідно оцінюваної і конкуруючої з нею продукції; Цо і Цк — ціни відповідно оцінюваної і конкуруючої з нею продукції; a і b — коефіцієнти еластичності. Рівні споживної вартості визначаються набором і кількісними характеристиками споживчих властивостей продукції (показниками якості продукції, що характеризують ступінь задоволення вимог споживача з урахуванням умов її експлуатації або використання). Наприклад, до меблів ставляться такі вимоги, як дизайн, відповідність моді, матеріали, обробка, міцність, габарити, вагові характеристики, можливість збирання і розбирання, транспортабельність. Ураховуючи складність природи споживної вартості, рівень споживчих властивостей може бути оцінений в умовних одиницях за допомогою експертних методів, які дають змогу (за виконання всіх умов формування експертної групи і застосування експертних методів):

  • визначити набір найбільш вагомих для користувачів продукції її споживчих властивостей, що кількісно оцінюються показниками якості (призначення, надійності тощо);
  • оцінити рівень споживчих властивостей продукції в умовних одиницях (балах, відносних коефіцієнтах);
  • визначити ступінь відносної значущості кожної зі споживчих властивостей;
  • розрахувати середньозважений бал рівня споживної вартості порівнюваних варіантів продукції;
  • за формулою (4.1) визначити показник конкурентоспроможності продукції.

Аналогічно визначається рівень споживчих властивостей технічних пристроїв тривалого користування виробничого і  побутового призначеннядля яких  необхідно враховувати два додаткові чинники: експлуатаційні витрати за термін служби і рівень післяпродажного обслуговування (рівень сервісу). У цьому разі конкурентоспроможність такої продукції може бути визначена за формулою:

рівень споживчих властивостей технічних пристроїв тривалого користування виробничого і  побутового призначення

де Еоі ,Екі      — відповідно річні експлуатаційні витрати при використанні технічних пристроїв оцінюваного і конкуруючого варіантів; Т — розрахунковий термін служби порівнюваних технічних пристроїв;

РПОо,РПОк — відповідно рівень післяпродажного обслуговування оцінюваного і конкуруючого з ним технічного пристрою;           — коефіцієнт еластичності.

Для розрахунку показників РПОо,РПОк     враховуються тривалість гарантійного терміну й умови його забезпечення (можливості повної заміни або тільки проведення ремонтів у випадках втрати працездатності технічного пристрою внаслідок виробничих дефектів); забезпеченість запасними частинами; можливість проведення ремонтів і робіт з модернізації силами підприємства виробника; можливості отримання від постачальника супутніх і витратних матеріалів, умови доставки, монтажу і наладки техніки на місці установки; можливості навчання обслуговуючого персоналу й інші чинники, що характеризують ступінь відповідальності, який готовий прийняти на себе виробник і постачальник техніки за її експлуатацію і необхідність проведення робіт з технічного обслуговування та ремонту впродовж терміну служби.

Особливі труднощі виникають в оцінюванні рівня конкурентоспроможності перспективних розробок або імпортної про дукції, що вперше з’явилася на ринкуТак, у разі використання традиційних підходів до розрахунку рівня конкурентоспроможності продукції виникають серйозні проблеми зі збором необхідної інформації. Метод експресаналізу, який застосовується в широкому діапазоні умов при порівняно невеликому обсязі початкових даних, полягає у виконанні таких послідовних дій [107].

1. Вибір n найбільш значущих для оцінки рівня конкурентоспроможності продукції показників: kij , де i 1..., n — індекс показника конкурентоспроможності, j — індекс виду продукції.

Відбір може проводитися як одноосібно, так і з залученням інших експертів. Для відбору можуть використовуватися методи збору і обробки думок експертів.

2. Збір інформація про вибрані показники якості для порівнюваних видів продукції.

3. Переведення показників конкурентоспроможності kij     в безрозмірні величини одним із можливих способів (кращому значенню конкурентоспроможності має відповідати більше значення безрозмірного показника).

4. Оцінка для кожного з вибраних показників конкурентоспроможності його важливості з погляду визначення загального рівня конкурентоспроможності. Оцінка важливості показників проводиться або одноосібно, або із залученням інших експертів. 

5. Визначення для кожного з обраних показників конкурентоспроможності одним з можливих способів вагового коефіцієнту mi , що пропорційний важливості даного показника для оцінки рівня конкурентоспроможності продукції.

6. Підсумовування для кожного виду продукції добутків безрозмірних значень показників конкурентоспроможності на відповідні вагові коефіцієнти:

Kj = i=1 mi ×kij.                                   (5.34)

Здобутий результат — сума зважених показників конкурентоспроможності продукції певного виду.

7. Обчислення частки від ділення порівняльної ціни Cj     одиниці кожного j го виду продукції (вираженої в одній грошовій одиниці) на відповідну суму зважених показників конкурентоспроможності. Під порівняними маються на увазі ціни на різні види продукції, що перебувають в однакових умовах з погляду споживачів. Частка від ділення — це ціна одиниці зваженої якості продукції j го виду:

Cj = cj /kj.                                     (5.35)

8. За результатами обробки даних робимо висновок про конкурентоспроможність продукції конкретного виду на певному ринку. Найбільш конкурентоспроможною є продукція, що має найменшу ціну одиниці зваженої конкурентоспроможності.

Специфіка послуг роздрібної торгівлі полягає в тому, що вони надаються і споживаються в основному одночасно і не підлягають зберіганню. Послуги, як правило, базуються на прямих контактах між виробниками і споживачами. Тому в торгівлі відбувається певне відособлення послуг від упредметнених товарів, реалізація яких пов’язана з торговим посередництвом і можливостями зберігання. Послуги роздрібної торгівлі — це виробництво таких споживних вартостей, які в процесі діяльності підприємств роздрібної торгівлі не набувають упредметненої форми і задовольняють матеріальнопобутові потреби суспільства [69].

Етапи комплексної оцінки конкурентоспроможності послуг роздрібної торгівлі:

1. Визначення переліку одиничних, комплексних і узагальнених показників, необхідних і достатніх для оцінки конкурентоспроможності послуги роздрібної торгівлі.

2. Визначення коефіцієнтів вагомості всіх показників конкурентоспроможності послуги.

3. Встановлення базових значень одиничних показників.

4. Визначення виду залежності між показниками конкурентоспроможності і їх оцінками.

5. Вимірювання одиничних показників конкурентоспроможності чи їх бальна оцінка.

6. Обчислення оцінок окремих одиничних і комплексних показників конкурентоспроможності послуги торгівлі порівнюваних магазинів.

7. Визначення узагальненого показника конкурентоспроможності послуги торгівлі порівнюваних магазинів.

8. Визначення відносної вартості товарів у порівнюваних магазинах.

9. Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності послуги кожного магазина.

10. Розробка заходів щодо підвищення конкурентоспроможності послуги роздрібної торгівлі.

Для забезпечення зіставності умов порівняльного аналізу доцільно вибрати магазини, що належать до одного виду (підприємство роздрібної торгівлі, класифіковане за асортиментом товарів) і типу (підприємство роздрібної торгівлі певного виду, що класифікується за торгівельною площею і формами торгового обслуговування) підприємств роздрібної торгівлі. Як об’єкти дослідження роздрібної торгівлі можуть бути прийняті магазини продторгу (фірмові молочні магазини, універсальні магазини тощо).


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
5.3. Якість товару — основний важіль забезпечення його конкурентоспроможності
5.4. Основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару
Тема 6. СИСТЕМА ТА ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
6.2. Методи оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства
6.2.2. Методики оцінювання конкурентоспроможності підприємства
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki