4.3.3. Сучасний стан енергетичної політики ЄС

Сучасна політика ЄС в енергетичній сфері має три головні мети — конкурентоспроможність енергетичного сектора, сталий розвиток і безпека енергопостачання.

Перша мета (конкурентоспроможність) пов’язана із лібералізацією внутрішнього ринку енергоносіїв, забезпеченням дієвої конкуренції, створенням мережі ліній електропередачі, а також НДДКР (у сфері отримання чистого вугілля, скорочення фінансування вугледобувної галузі, розвиток альтернативної енергетики, підвищення енергоефективності, ядерних досліджень). Друга мета (забезпечення сталого розвитку) охоплює розширення застосування поновлюваних джерел , підвищення енергоефективності, розвиток атомної енергетики, торгівля квотами шкідливих викидів. Третя мета (безпека енергопостачання) конкретизується в таких елементах: управління європейськими запасами нафти та газу, потужність нафтопереробних підприємств, зберігання енергії, захист від терактів, розвиток внутрішнього діалогу

Одним з основних інструментів реалізації енергетичної політики у період з 2003 по 2006 рік була багаторічна програма дій у галузі енергетики під назвою «Європа інтелектуальної енергії» (Multiannual programme for action in the field of energy (2003—2006) «Intelligent Energy — Europe»). На відміну від попередньої П’ятирічної рамкової програми дій в енергетичному секторі (1998—2002) нова рамкова програма має у своїй структурі чотири спеціальні програми, а саме: раціональне використання енергії та управління попитом на енергію (програма SAVE), розвиток використання нових та поновлюваних джерел енергії (ALTENER), енергетичні аспекти транспорту (STEER) та міжнародна кооперація у сфері відновлюваних джерел енергії і енергоефективності (COOPENER). Для кожної спецпрограми пропонується шість інструментів: імплементація стратегії, створення фінансових та ринкових структур і інструментів, розвиток систем та обладнання, необхідних для прискорення комерціалізації демонстраційних проектів, розвиток інформаційної і освітньої інфраструктури енергетичного комплексу, а також моніторинг та оцінка впливу зазначених важелів і інструментів. Перші два проекти (SAVE та ALTENER) вважаються пріоритетними. На них буде витрачено 160 млн. євро, на решту проектів — лише 50 млн євро із загального бюджету обсягом 250 млн євро. Рамкова програма надала фінансування для більше, ніж 200 європейських проектів в енергетичній сфері.

Іншою ініціативою, що доповнює основний інструмент — Рамкову програму, — є громадська Кампанія «Стала енергетика Європи 20052008», завданнями якої є забезпечення високого рівня громадської обізнаності, розуміння та підтримки цілей спільної енергетичної політики ; підвищення обізнаності державних службовців, причетних до реалізації енергетичної політики на всіх рівнях; обмін передовим досвідом, а також стимулювання приватних інвестицій у прогресивні технології, які забезпечують екологічно безпечний розвиток енергетики.

Застосування спільного загальноєвропейського підходу до регулювання енергетичної сфери уже дало позитивні результати. Так, споживання енергії в ЄС25^* протягом останніх 10—15 років зростало меншими темпами, ніж ВВП, що зумовило позитивну тенденцію скорочення енергоємності європейського виробництва (на 13 % у період 1993—2003 рр.) (табл. 4.3.1).

Таблиця 4.3.1

ДИНАМІКА ЕНЕРГОСПОЖИВАННЯ У ЄС25 ПО КРАЇНАХ, 1993—2003 рр.

Примітка:

(а) Індекс споживання енергії на 1 дол. ВВП, 1993 = 100.

(b) Індекс споживання енергії на душу населення, ЄС25 = 100

Схожа тенденція спостерігалась у США, проте в Японії енергоємність залишалася незмінною. Варто зауважити, що споживання енергії на душу населення у ЄС удвічі менше, ніж у США.

2005 року на споживачів, які мають можливість вибору постачальника, припадає понад 2/3 загального обсягу електричної енергії та 60 % газу в ЄС . На початок 2005 року повна лібералізація ринку електроенергії була досягнута у 9 країнах ЄС, природного газу — у 10. Сучасний стан відкриття ринків відображено по країнах у табл. 4.3.2.

Таблиця 4.3.2

РІВЕНЬ ВІДКРИТТЯ РИНКІВ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ТА ГАЗУ (%)

Важливим досягненням енергетичної політики ЄС стало зростання споживання з поновлювальних джерел енергії на 52 % у період 1990—2003 рр. (головним чином зростання забезпечила енергія з біомаси). Питома вага відновлюваних джерел енергії у загальному обсязі енергоспоживання зросла за вказаний період з 4,4 % до 6 % (рис. 4.3.3).

Дедалі більшого поширення в ЄС набувають енергетичні стандарти, що встановлює держава, та добровільні угоди про наміри, які запроваджують мінімальні рівні енергоефективності обладнання та енергоспоживання. Гармонізація стандартів досягається завдяки таким нормативним актам ЄС, як Директива № 2005/32 «Про встановлення вимог щодо екодизайну для електротоварів», Директива № 80/1268 (із змінами та доповненнями Директиви № 2004/3) щодо уніфікації законодавства у сфері регулювання споживання пального транспортними засобами, а також Директива № 2002/91 про енергетичну ефективність будівель. У межах програми «SAVE» Радою прийняті Директива № 92/42 «Про стандартизацію вимог щодо ефективності нових бойлерів, які працюють на газі або рідкому паливі» (із змінами і доповненнями Директиви № 2005/32); Директива № 92/75, яка дозволяє споживачам обирати найбільш енергоощадні побутові електроприлади завдяки їх маркуванню з нанесенням інформації про споживання енергії та інших ресурсів, а також Директиву № 96/57 (із змінами і доповненнями Директиви № 2005/32) «Про вимоги щодо енергоефективності для побутових холодильників, морозильників, та їх комбінацій». У цьому контексті Комісія прийняла Директиви стосовно енергетичного маркування холодильників і морозильників (Директива № 94/2 із змінами та доповненнями Директиви № 2003/66); побутових посудомийних машин (Директива № 97/17 із змінами та доповненнями Директиви № 2006/80) та побутових електроламп (Директива № 98/11).