< Попередня  Змiст  Наступна >

4.3. ЕНЕРГЕТИЧНА ПОЛІТИКА


 

4.3.1. Суть та значення спільної європейської енергетичної політики

 

4.3.2. Еволюція енергетичної політики ЄС

 

4.3.3. Сучасний стан енергетичної політики ЄС

 

4.3.4. Перспективи спільної Європейської енергетичної політики. 

Запитання і завдання для самоконтролю

Основна література

Додаткова література 

 

4.3.1. Суть і значення спільної європейської енергетичної політики

 

Енергетичний комплекс є основою розвитку сучасної промислової моделі Європейського Союзу. Великий перелік проблем і викликів, які постали в енергетичній сфері сьогодні , зумовлюють необхідність розробки та імплементації активної енергетичної політики на рівні Співтовариства.

 

Енергія у різних формах споживається всіма секторами економіки. Більшість енергії споживається транспортом (30 %), промисловістю (28 %) та домогосподарствами (27 %). На сферу послуг і сільське господарство припадає лише 11 % та 4 % відповідно . У структурі енергоспоживання відбулися значні зміни. З 1990 по 2000 рік валове споживання енергії в ЄС15* зросло на 10 %, при цьому питома вага твердого палива знизилася на 29 %, природного газу — зросла на 52 %, атомної енергії — на +23 %, поновлюваних джерел енергії — на +35 %, нафти — на +8 %.

 

Станом на 2005 рік валове споживання енергії у ЄС27 сягнуло 1811 млн тонн нафтового еквівалента (далі м.т.н.е.). Нафта є найвагомішим джерелом енергії (питома вага у споживанні енергії становить 36,7 %), вона переважно використовується у транспорті (56 % валового споживання нафти), як сировина у нафтопереробній промисловості (15 %), а також в інших галузях кінцевого споживання промислових товарів, послуг та в домогосподарствах (сукупна частка дорівнює 23 %). Крім того, нафта є сировиною для підприємств, що забезпечують опалення житлових будинків (6 %) (рис. 4.3.1).

Структура споживання енергетичних ресурсів  у ЄС-25 за їх видами

Природному газу належить друге місце у структурі енергоспоживання ЄС (24,6 %). Цей вид палива переважно використовується для виробництва електроенергії (29 %), опалення житлових будинків (29 %), потреб промисловості (25 %), має доволі невелике значення для транспорту. На третьому місці — тверде паливо (17,7 %), що переважно використовується для виробництва електроенергії (74 %) та на потреби важкої промисловості.

 

Таким чином, можна стверджувати, що структура споживання енергоресурсів не відповідає економічним інтересам ЄС: нафта, газ та вугілля у сукупності забезпечують майже 80 % споживчих потреб ЄС.

 

Частка атомної енергії постійно зростала і досягла 15 % у 2004 році (дещо знизившись у 2005 році до 14,2 %) від валового енергоспоживання ЄС. Проте останнім часом значно скоротився обсяг інвестицій у галузі, а також велика кількість АЕС у нових країнахчленах тимчасово зупиняють свою діяльність на вимогу Європейської Комісії. Це зумовлено бажанням підвищити рівень безпеки атомного сектора за рахунок виведення з експлуатації енергоблоків застарілих модифікацій (насамперед ВВЕР 440230 та РБМК). До того ж, три старі країни—члени ЄС — Бельгія, Німеччина та Швеція — прийняли рішення у майбутньому цілковито відмовитися від атомної енергетики.

 

Останнім часом стрімко зростало використання енергії з відновлюваних джерел (енергія біомас, гідроенергетика, енергія вітру, сонця, геотермальна, фотогальванічна тощо), частка якої досягла 6,7 % у 2005 році. Енергія біомас успішно використовується для виробництва електроенергії , опалення, виробництва біопального для транспорту. Вітрова та гідроенергія використовуються для виробництва електроенергії. Використання енергії вітру зросло у шість разів у 1998—2005 рр.

 

Близько половини спожитої енергії виробляється в межах ЄС, отже, в даний час імпортна енергетична залежність Спільноти становить 50 %. При цьому, найбільша залежність від сирої нафти — ЄС імпортує близько 80 % від загального обсягу внутрішнього споживання нафти. Дещо нижча залежність віж природного газу (54 %) та вугілля (38 %). Атомна енергія та енергія з відновлюваних джерел вважається повністю забезпеченими внутрішніми джерелами. Ситуація ускладнюється тим, що залежність продовжує зростати. Так, у 2005 р. чистий імпорт (імпорт мінус експорт) енергоресурсів у ЄС25 зріс порівняно з 2004 р. на 4,5 % і сягнув 950 млн тонн нафтового еквівалента. Рівень енергетичної залежності зріс із 54 % у 2004 р. до 56,2 % у 2005 р. Усі державичлени, за винятком Данії, є чистими імпортерами енергоресурсів. Найбільший рівень енергетичної залежності мають Німеччина (61,1 %), Франція (54,5 % ), Італія (86,8 %) та Іспанія (85,1 %). За оцінками експертів*, за збереження сучасних темпів зростання енергоспоживання залежність від зовнішніх поставок енергоносіїв може сягнути 70 % у 2030 році (а з нафти — 94 %).

 

Іншою проблемою, яка є похідною від попередньої, є недостатній рівень географічної диверсифікації імпорту енергоносіїв. Так, половина імпорту нафтисирцю надходить до ЄС із трьох країн, а саме: з Російської Федерації (20 % загального імпорту нафти), Норвегії (20 %) та Саудівської Аравії (11 %) (рис. 4.3.2).

Географічна структура імпорту сирої нафти  до ЄС-25 у 2005-му році

Ще одним наслідком залежності від зовнішніх постачань енергоносіїв є зростання кон’юнктурних ризиків, зумовлених коливаннями цін на світовому ринку на нафту та нафтопродукти. Так, ціни на рідке паливо подвоїлися протягом періоду з 1996 по 2006 рік. В основі цього є зростання цін на нафту, що спричинило відповідне подорожчання нафтопродуктів, зокрема бензину.

 

Отже, ключовими проблемами у контексті розвитку енергетичної політики ЄС є:

 

  • • невідкладна потреба в інвестиціях для задоволення попиту на енергію та модернізацію інфраструктури (близько 1 трлн євро протягом майбутніх 20 років);

  • збільшення залежності від імпорту (до 2030 року близько 70 % споживання енергії в ЄС задовольнятиметься за рахунок імпортних продуктів);

 

  • недостатня географічна диверсифікація постачань енергоресурсів (більше половини обсягу споживання газу ЄС надходить від трьох країн — Росії, Норвегії, Алжиру; аналогічно і з нафтою, 50 % імпорту якої надходить з Росії, Норвегії та Саудівської Аравії);

 

  • очікується, що глобальний попит на енергію та рівень викидів CO2 зростуть до 2030 року на 60 %;

 

  • до кінця століття очікується потепління світового клімату від 1,4 % до 5,8 %, що призведе до серйозних проблем у розвитку економічних та екологічних систем;

 

  • недостатній рівень конкуренції на внутрішніх енергетичних ринках Європи призводить до втрат споживачів енергії від завищених цін та ризику безпеки постачання енергії.

 

Ураховуючи ці та низку інших чинників органи ЄС виробили єдине бачення щодо цілей спільної політики ЄС в енергетичній сфері. Це насамперед забезпечення функціонування спільного енергетичного ринку, безпека постачань енергоносіїв до ЄС, сприяння зростанню енергоефективності та економії енергії, а також розвиток нових і відновлюваних форм енергії. У контексті визначених цілей покладено конкретні кількісні цільові орієнтири енергетичної політики ЄС, а саме:

 

– заощадити 20 % прогнозного обсягу споживання енергії y 2020 році;

 

– збільшити до 2020 року питому вагу відновлюваних джерел енергії (далі ВДЕ) до 20 % загального обсягу споживання енергії;

 

– збільшити питому вагу біопалива до 10 % у загальному обсязі споживання бензину та дизпалива у 2020 році за умови, що економічно життєздатними стануть сталі види біопалива «другого покоління» (з нехарчових культур);

 

– знизити рівень парникових викидів на 20 % до 2020 року;

 

– завершити формування вільного внутрішнього ринку енергії, що дасть реальні ефективні вигоди корпоративним та приватним споживачам;

 

– поліпшення інтеграції спільної енергетичної політики ЄС з аграрною та торговельною;

 

– розвиток міжнародного співробітництва в енергетичній сфері.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.3.3. Сучасний стан енергетичної політики ЄС
4.3.4. Перспективи спільної Європейської енергетичної політики
4.4. ТРАНСПОРТНА ПОЛІТИКА
4.4.2. Наднаціональна транспортна політика ЄЕС/ЄС (1990-2006)
4.4.3. Механізми та інструменти подальшого розвитку транспортної політики Європейського Союзу (2007-2013 рр.)
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki