Posibniki.com.uaМенеджментУправлінський облік3.5. Вітчизняні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.5. Вітчизняні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції


 

Вітчизняна теорія й практика обліку витрат і калькулювання собівартості продукції ґрунтується на єдності завдань та цілей, які стоять перед обліком витрат і калькулюванням . Це означає, що вони зобов’язані забезпечити своєчасне, повне й достовірне відображення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у процесі виробництва. Єдність в організації обліку витрат і калькулювання проявляється також в їх залежності від особливостей технології та характеру виробництва, різноманітності продукції і масовості її випуску.

 

Виходячи з цього, у вітчизняній літературі прийнято ототожнювати методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Залежно від виду продукції, технологічної складності її виготовлення, організаційних особливостей на підприємстві можуть застосовуватися різні методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому під методом обліку витрат і калькулювання у вітчизняній практиці прийнято розуміти сукупність прийомів і способів збору, нагромадження й систематизації інформації з метою обчислення собівартості продукції і контролю витрат. Більшість вітчизняних авторів розрізняють такі методи: попроцесний ( простий), попередільний, позамовний та нормативний, хоч у деяких джерелах дається їх детальніша класифікація (див. рис. 3.8).

 

Недоліком такої класифікації є її побудова на двох різних принципах: способі контролю за витратами (поточний контроль за діючими нормами чи контроль за підсумками роботи за місяць) і способі групування витрат по об’єктах обліку (замовленнях, переділах або процесах).

 

Зважаючи на те, що виявлення відхилень від норм та облік цих відхилень не є відмітною рисою лише нормативного методу, багато вітчизняних авторів цілком слушно пропонують покласти в основу класифікації методів єдину ознаку спосіб групування витрат на виробництво по окремих об’єктах обліку (замовленнях, переділах, процесах, окремих видах продукції, групах однорідних видів продукції тощо).

Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Однак до останнього часу бажаної єдності щодо класифікації вітчизняних методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції не спостерігається. Як і раніше, в нормативних документах (наприклад, у галузевих Методичних рекомендаціях з обліку витрат і калькулювання) серед основних методів називають позамовний, попередільний і нормативний, кожний з яких характеризується специфічними рисами й сферою застосування.

 

Хоч існують певні відмінності у сутності та сферах застосування, кожний з цих методів повинен забезпечити виконання наступних завдань:

  • визначення витрат за їх видами у розрізі елементів витрат і статей калькуляції;
  • групування витрат виробництва за місцем їх виникнення (центрами витрат) і по видах продукції;
  • обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг); контроль за витратами в процесі виробництва;
  • визначення й оцінка результатів діяльності виробничих підрозділів та підприємства в цілому.

 

Розглянемо, як кожний з вітчизняних методів виконує вказані завдання. Попроцесний метод калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах, для яких характерні масове виробництво одного або декількох однорідних видів продукції, короткий період технологічного процесу і відсутність у більшості випадків незавершеного виробництва. Прикладом можуть бути підприємства добувної промисловості, електричні й теплові станції, деякі підприємства хімічної та промисловості будівельних матеріалів тощо.

 

Сутність попроцесного методу полягає в тому, що всі витрати виробництва відповідного періоду відносяться на весь випуск продукції цього періоду. В зв’язку з цим собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення всіх витрат виробництва за період (як правило, за місяць) у цілому і по кожній статті витрат окремо на кількість готової продукції за даний період.

 

У літературі попроцесний метод часто називають простим або однопопередільним. Однак, зважаючи на те, що виробничий процес на підприємствах названих галузей поділяють переважно на стадії або процеси , по яких можна організувати облік витрат, цей метод доцільніше називати попроцесним. Такий поділ дає можливість посилити контроль за витратами і перетворити частину непрямих витрат у прямі (стосовно процесів), що позитивно впливає на точність калькуляційних розрахунків у випадку виробництва не одного, а декількох продуктів.

 

Якщо добувається або виробляється продукція одного виду і відсутні залишки незавершеного виробництва, загальна сума витрат за місяць і становить собівартість випуску. Однак у більшості випадків залежно від умов виробництва виникає необхідність розподілу витрат між випуском та незавершеним виробництвом або між видами продукції (див. рис. 3.9).

Етапи попроцесного методу калькулювання собівартості продукції

Зокрема, розподіл витрат між випуском і незавершеним виробництвом необхідний у галузях з тривалим циклом виробництва, де на кінець кожного періоду утворюється незавершене виробництво, наприклад у торф’яній та лісозаготівельній промисловості. Облік витрат на цих підприємствах ведеться по процесах, але без калькулювання собівартості продукції кожного процесу . Відповідно розподіл витрат здійснюють шляхом оцінки залишків незавершеного виробництва на кінець місяця за нормативними або плановими витратами, а решту витрат списують на випуск продукції.

 

Розподіл витрат виробництва між декількома видами продукції застосовується в галузях, де випускається одночасно кілька видів продукції, а незавершене виробництво відсутнє зовсім або настільки незначне, що не береться до уваги (наприклад, на електростанціях, де виробляється одночасно електрична й теплова енергія, на підприємствах нафтодобувної промисловості здобування нафти і газу тощо).

 

У галузях, які характеризуються випуском одного виду продукції, зокрема у вугільній, гірничорудній промисловості, у вуглезбагаченні, цегляному і шиферному виробництвах, витрати, обліковані по процесах, додаються та відносяться на загальний обсяг готової продукції без будьякого розподілу.

 

Попередільний метод застосовується у виробництвах, які характеризуються послідовною переробкою промислової або сільськогосподарської сировини для отримання готового продукту на основі хімікофізичних, біологічних або термічних процесів. Особливістю таких виробництв є наявність технологічних стадій, що одержали назву переділів.

 

Переділ — це сукупність технологічних операцій, яка закінчується випуском проміжного продукту (напівфабрикату) або ж отриманням готового продукту. Для цих виробництв характерний масовий випуск однорідної за вихідною сировиною продукції, яка виробляється в умовах однорідного, безперервного і, як правило, короткого технологічного процесу. Сюди відносяться такі галузі промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, целюлозопаперова, текстильна тощо.

 

Зазначені особливості зумовлюють сутність попередільного методу, яка полягає в тому, що облік витрат ведеться по переділах, навіть якщо в одному переділі отримують продукцію різних видів. У зв’язку з тим, що напівфабрикати, отримані в одному переділі, служать вихідним матеріалом у наступному переділі , виникає необхідність в їх вартісній оцінці для включення у собівартість продукції наступного переділу . Ще однією причиною вартісної оцінки напівфабрикатів є їх відпуск за межі підприємства, який спостерігається, наприклад у металургійній (чавун, сталь) і текстильній промисловості (пряжа).

 

В таких випадках собівартість кінцевого продукту складається із собівартості напівфабрикатів попередніх переділів і витрат останнього переділу. Даний порядок обліку витрат та калькулювання одержав назву напівфабрикатного варіанта попередільного методу (див. рис. 3.10).

 Схема обліку витрат і калькулювання попередільним мето-дом (напівфабрикатний варіант)

Рис. 3.10. Схема обліку витрат і калькулювання попередільним методом (напівфабрикатний варіант)

 

Якщо у підприємства немає необхідності визначати собівартість напівфабрикатів, застосовують безнапівфабрикатний варіант попередільного методу, за якого собівартість кінцевого продукту визначається як сума витрат усіх переділів з урахуванням залишків незавершеного виробництва по кожному з них. Контроль за наявністю і рухом напівфабрикатів у виробництві при цьому варіанті здійснюється шляхом оперативного обліку їх руху в натуральному виразі.

 

Сутність позамовного методу полягає в тому, що прямі витрати обліковуються за окремими виробничими замовленнями, які видаються на заздалегідь визначену кількість виробів одного виду. Решта витрат (непрямі) обліковуються по місцях виникнення і включаються у собівартість окремих замовлень відповідно до бази розподілу. До повного виконання замовлення всі витрати, що відносяться до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

 

Таким чином, обов’язковою умовою застосування позамовного методу є система виробничих замовлень , які відкриваються відповідними службами підприємства. Після закінчення виготовлення виробу чи виконання роботи замовлення закривається, ніякого відпуску матеріалів та нарахування зарплати по ньому не відбувається. При позамовному методі визначається не середня, а індивідуальна собівартість одиниці продукції (замовлення або роботи).

 

Із сутності позамовного методу виходить, що основною сферою його застосування є індивідуальні виробництва з механізованими процесами обробки матеріалів, де виготовляються неповторювальні або рідко повторювальні екземпляри продукції складних видів (турбіни, блюмінги, літаки, судна й т. ін.), а також виробництва, що випускають дослідні зразки продукції, і допоміжні виробництва (виготовлення спецінструментів, ремонтні роботи). Порядок і послідовність обліку витрат та калькулювання собівартості продукції позамовним методом наведено на рис.3.11.

 

Разом з тим , відносна простота данного методу сприяла його поширенню за межі індивідуальних виробництвах. Зокрема, він широко застосовується у дрібносерійному, серійному і навіть крупносерійному виробництвах. При цьому в дрібносерійному виробництві після закриття замовлення фактична собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення суми витрат виробництва на кількість виготовленої за цим замовленням продукції, тобто визначається середня собівартість одиниці продукції.

Етапи позамовного методу обліку витрат і калькулювання

У крупносерійних виробництвах застосування позамовного методу базується на використанні постійних, частіше річних замовлень. При цьому витрати на виготовлення окремих видів продукції протягом усього року збираються на окремих замовленнях, а собівартість випущених за звітний період виробів визначається шляхом ділення суми витрат виробництва (за вирахуванням вартості залишків незавершеного виробництва) на кількість випущених одиниць продукції.

 

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції не відкидає обліку витрат на виробництво у розрізі цехів , переділів, замовлень або окремих видів продукції. Він вносить лише додаткове групування витрат у розрізі встановлених норм та відхилень від цих норм. Оперативне виявлення відхилень фактично здійснених витрат від встановлених норм забезпечує своєчасне реагування й обґрунтоване управління раціональним використанням ресурсів. При встановленні відхилень, які фіксують перевищення фактично спожитих ресурсів над встановленими нормами, тобто перевитрати, виявляються причини, винуватці, приймаються відповідні управлінські рішення. При виявленні відхилень, які фіксують зниження фактично спожитих ресурсів порівняно з розробленими нормами (економію), норми переглядаються з метою підтримання їх на рівні досягнутих.

Етапи нормативного методу обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції

Нормативний метод передбачає дотримання певної послідовності і принципів його застосування:

 

  1. розробка і складання нормативних калькуляцій на початок звітного періоду по кожному виду продукції, по замовленнях або стадіях обробки;
  1. організація поточного обліку за нормами та відхиленням від них;
  2. облік зміни норм і оперативний контроль;
  3. складання звітних калькуляцій (див. рис. 3.12)

 

Систему нормативного обліку й контролю витрат на виробництво можна і доцільно застосовувати в умовах будьякого методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Така система дозволяє здійснювати повсякденний поточний контроль за зниженням витрат виробництва та оптимальним формуванням собівартості по встановлених об’єктах обліку.

 

Переваги нормативного методу проявляються і в питаннях розподілу витрат між випущеною продукцією і незавершеним виробництвом на кінець місяця (останнє може бути визначено розрахунково, без проведення інвентаризації залишків), і в оцінці браку, і в обчисленні фактичної собівартості випуску. Мається на увазі можливість визначення фактичної собівартості випуску за формулою:

 

фактична собівартість випуску = нормативна собівартість випуску ± відхилення від норм, зафіксованих протягом місяця ± зміна норми.

 

У такому випадку визначення фактичної собівартості, яке ґрунтується на балансовій рівності витрат (фактична собівартість випуску = незавершене виробництво на початок місяця + фактичні витрати за місяць – брак – незавершене виробництво на кінець місяця), може використовуватися для контролю правильності калькуляційних розрахунків нормативним методом.

 

Наведена характеристика вітчизняних методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції дозволяє зробити висновок про певну тотожність перших трьох методів (попроцесного, попередільного і позамовного) зарубіжним аналогам попроцесного і позамовного калькулювання, а нормативного методу — методу стандарткостинг, який буде розглянуто нижче.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.2. Аналітичні та контрольні можливості системи директкостинг
4.3. Варіанти директкостингу: простий і розвинутий директкостинг
4.4. Ступенева система обліку витрат
4.5. Облік відшкодування постійних витрат
4.6. Порівняльна оцінка методів обліку і калькулювання повних та неповних (змінних) витрат
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki