Поняття мотивації та її роль в управлінні навчанням
Основою успішного навчання є мотивація — як педагогів, так і тих, хто навчається. Відомо, що забезпечити мотивацію учнів (студентів) може лише мотивований до викладання вчитель (викладач). У практиці навчання в середній та вищій школі відомо чимало прикладів, коли блискуче викладання навчального предмета ставало чинником формування професійних інтересів школярів і студентів, вибору ними професії чи спеціалізації.
З позицій менеджменту мотивацію розглядають як процес спонукання себе та інших до діяльності з метою досягнення особистих цілей або цілей організації1. Стосовно спонукання себе кажуть про внутрішню мотивацію, а щодо впливу на інших — про зовнішню. Поняття «мотивація» розглядається також як мотиваційна сфера особистості — система внутрішніх чинників, що зумовлюють поведінку й діяльність людини та підтримують її активність на необхідному рівні. Цілісне уявлення про мотивацію надає така притча.
Одного дзенського майстра спитали: «Чим ти займався до того, як став просвітленим?». Майстер відповів: «Дрова колов та воду носив з криниці». Його знову спитали: «А зараз, коли ти став просвітленим, став буддою, чим ти займаєшся?». Майстер відповів: «А що мені ще залишається робити? Дрова колю та воду ношу з криниці». Той, хто запитував, звісно, був здивований, і спитав: «Так у чому ж різниця?». Майстер розсміявся і сказав: «Різниця величезна. Раніше я змушений був це робити, а зараз це відбувається природно. Раніше мені треба було докладати зусиль. До того, як стати просвітленим, це було моїм обов’язком, який я виконував аби як, без бажання, неохоче. Я виконував цю роботу, тому що мені наказував це робити мій Майстер. Але глибоко всередині я розлючувався: «Доки цей старий бовдур змушуватиме мене колоти дрова і носити воду? Скільки це може тривати?», — та вголос я нічого не казав.
А зараз я колю дрова просто тому, що знаю красу і радість цієї праці. Я ношу воду з криниці, бо так треба. Це більше не обов’язок, це моя любов. Адже я люблю старого Майстра. Стає дедалі холодніше. Зима вже стукає у віконце, і нам знадобляться дрова. Я ношу воду для Майстра із любові. Так, зараз все по-іншому. Більше немає неохоти, немає опору, немає его. Я не слідую чужим наказам, я нікому не підкоряюся, я просто відповідаю сучасному моменту та необхідності».
Стратегії управління мотиваційними процесами у навчанні
Під управлінням мотиваційними процесами у навчанні розуміють цілеспрямоване забезпечення педагогами достатньої активності тих, хто навчається. Серед стратегій забезпечення мотивації виокремлюють негативну та позитивну1. Негативна ґрунтується на застосуванні методів тиску і буває доцільною у виняткових ситуаціях. Її вадами є викликання фрустрації, запуск захисних механізмів, створення агресивного середовища. За одним із законів Мерфі, «під тиском все погіршується».
Де криються витоки цієї стратегії? Наведемо чотири точки зору на молоде покоління.
- «Наша молодь полюбляє розкіш, вона погано вихована, вона глузує з керівництва і зовсім не поважає старих. Наші сучасні діти стали тиранами, вони не підводяться, коли до кімнати входить людина похилого віку, суперечать своїм батькам. Просто кажучи, вони дуже погані».
- «Я втратив будь-які надії стосовно майбутнього нашої країни, якщо сучасна молодь завтра візьме до своїх рук кермо влади, бо ця молодь нестерпна, зневажлива, невитримана, просто жахлива».
- «Наш світ сягнув критичної стадії. Діти більше не слухають своїх батьків. Вочевидь кінець світу вже не дуже далеко».
- Ця молодь розбещена до глибини душі. Молоді люди зловмисні та недбайливі. Ніколи вони не будуть походити на молодь минулих часів».
Першу точку зору приписують Сократові (470—399 рр. до н. е.), друга, за деякими джерелами, належить Гесіодові (близько 720 р. до н.е.). Та їх не можна вважати фундаторами подібної традиції: автор третього вислову — єгипетський жрець (близько 2000 р. до н.е.). Четверте ж звинувачення знайдене на глиняному горщику при розкопках руїн Вавилону. Його вік — понад 3000 тисячі років.
Отже, негативні погляди на молоде покоління існують, напевно стільки, скільки існує людство. Відповідно, існує негативна стратегія впливу як втілення прагнення жорстко контролювати, регламентувати, тиснути, аби «довести до розуму». Так виникає замкнене коло, бо тиск породжує опір, тотальний контроль — агресію, а всілякі повчання — роздратування. На жаль, існує безліч прикладів негативної установки педагогів, хоча, на щастя, як свідчить історичний досвід, деякі здібні учні здатні їй протистояти за рахунок внутрішньої мотивації та віри в успіх:
1)Шаляпіна дяк виженув з хору як такого, що не мав ані слуху, ані голосу;
2)Бутлерова вигнали з класу з табличкою на шиї «Великий хімік». У 26 років він став професором Московського університету, а згодом і великим хіміком;
3)Гріг вистукував у школі такти музики, з нього глузували, прозвали великим музикантом. У 15 років він був прийнятий до Лейпцизької консерваторії, став усесвітньо відомим композитором;
4)відомого історика Ключевського хотіли виключити з семінарії за те, що він був заїкою, але він здолав себе і став видатним лектором;
5)Чарльза Дарвіна шкільні вчителі й співучні вважали нетямущим і навіть тупуватим хлопцем;
6)коли Суріков приніс свої малюнки до Художньої академії, йому сказали: «З такими малюнками тобі до Художньої академії не тільки вступати не можна, а й проходити поблизу».
Позитивна стратегія є принципово іншою. А.С.Макаренко часто нагадував про роль оптимістичного впливу педагога на вихованців, застосовуючи для цього поняття «мажор». Отже, позитивна стратегія ґрунтується на внутрішніх потребах тих, хто навчається, на узгодженні мотивацій суб’єктів процесу навчання. За К.Роджерсом, одним із засновників гуманістичного напряму психології, головним завданням педагога є полегшення (фасилітація) процесу навчання, тобто створення атмосфери психологічної підтримки. Навчання має будуватися й плануватися відповідно до послідовності, в якій перед учнем (студентом) виникають ті чи інші проблеми. Коли вони виявлені, роль викладача зводиться до створення такої вільної та невимушеної атмосфери, яка сприятиме самостійному
розв’язанню їх. К. Роджерс вважає, що викладач може створити в аудиторії потрібну атмосферу, якщо він керуватиметься такими принципами:
- демонструвати повну довіру до тих, хто навчається, від початку і впродовж усього навчального процесу;
- допомагати у формулюванні й уточненні мети і завдань, що стоять як перед групами, так і перед окремими учнями (студентами);
- завжди виходити з того, що у тих, хто навчається, є внутрішня мотивація до навчання;
- бути для учнів (студентів) джерелом різноманітного досвіду, помічником, до якого завжди можна звернутися за допомогою, стикнувшись із труднощами у розв’язанні тієї чи іншої проблеми;
- розвивати в собі здатність відчувати емоційний настрій групи і приймати його;
- бути активним учасником групової взаємодії;.
- відкрито висловлювати в групі свої почуття;
- прагнути досягнення емпатії, що сприятиме розумінню почуттів і переживань кожного студента;
- зрештою, викладач має добре знати себе.
Експеримент, описаний американськими психологами Розенталем і Джекобсоном у книжці «Пігмаліон у класі», підтвердив, що результати навчання значною мірою залежать від установок педагогів щодо тих, хто навчається. Експеримент полягав у тому, що учнів зі слабким за проведеним тестуванням рівнем розвитку представляли вчителю як здібних. У результаті віра вчителя, що це здібні учні, спричинилася до того, що вчитель поводився з цими учнями як зі здібними. І вони справді досягли кращих результатів, ніж ті, хто демонстрував на початку тестування кращі здібності.
Види та механізми мотиваційного впливу
Можна вирізнити такі види мотиваційного впливу, як прямий і непрямий. Прямий — це чітке, зрозуміле повідомлення про необхідність засвоєння навчального матеріалу. Непрямий вплив являє собою натяк на необхідність засвоєння навчального матеріалу, за якого учні (студенти) самі доходять такого висновку, або створення специфічних умов автоматичного включення тих, хто навчається, до виконання навчальних завдань.
Відповідно, існують певні механізми прямого та непрямого мотиваційного впливу. Так, переконування є механізмом прямого впливу, оскільки впливає на логіку людини, на її свідомість. Але є механізми, які дають змогу впливати на несвідому сферу особистості, оминаючи свідомість. І нерідко вони виявляються більш дієвими. Відомий психіатр В.Л.Леві зазначав, що внутрішній опір обов’язково властивий кожній людині. Це одна із психофізіологічних закономірностей сприйняття інформації, зокрема навчальної. Психолого-педагогічні дослідження довели, що пряме втручання у внутрішній світ учня іноді викликає гострі конфлікти і може виявитися педагогічно недієвим. Так, у підлітковому віці значно підвищується критичність свідомості і всі раціональні аргументи педагогів та батьків стосовно того, що треба добре вчитися, бути відповідальним і дисциплінованим, як правило, ігноруються. Запобігти критичності можна, застосовуючи такі механізми, як зараження та навіювання. Зараження діє на емоційний стан людини, при цьому її воля є пригніченою. Людина поводиться несвідомо, під впливом інших або певного контексту.
Прикладом застосування механізму зараження є сміх за кадром у телевізійних шоу та серіалах. Отже, у глядачів намагаються автоматично викликати реакцію сміху.
Поняття «зараження» не випадково може викликати асоціацію зі станом фізичного здоров’я. У прямому значенні ми використовуємо це слово, коли йдеться про поширення інфекційних хвороб. Приклад зараження як психологічного механізму у поєднанні із самонавіюванням чудово представив Джером К.Джером у книжці «Троє в човні, не враховуючи собаку». Цікаво, що цей епізод пов’язаний саме з фізичними хворобами. Головний герой, відчуваючи перед довгоочікуваною відпусткою легке нездужання, хоче усвідомити свій діагноз і починає читати медичну енциклопедію. Читаючи про ту чи іншу хворобу, він починає відчуваючи всі відповідні симптоми (зараження). У результаті він знаходить у себе ознаки усіх хвороб, крім пологової гарячки (самонавіювання).
Навіювання діє на основі емоцій, але воля при цьому не завжди пригнічується, людина залишається у свідомому стані. Цей механізм розрахований на некритичне сприйняття інформації.
Також наведемо приклад, пов’язаний із медициною. У медичній практиці існує поняття плацебо-ефекту. Він полягає у тому, що лікар приписує хворому нейтральний засіб, але при цьому говорить про велику користь цих ліків. Психічний настрій хворого на сприятливу дію приписаних ліків дає позитивний результат.
Навіювання відіграє значну роль у педагогічному процесі, оскільки навчання та виховання загалом вимагають тонких і тривалих засобів впливу. У 70-х роках минулого століття болгарський вчений Г. Лозанов запропонував сугестивну (від англ. — suggest — навіювання) технологію навчання, яка будується на п’яти принципах: ніякого зубріння; навчальний процес без утоми; в основі навчання полягає інтерес, мотивація; навчати треба укрупненими одиницями (блоками); можна комплексно розв’язувати задачу.
Ця технологія навчання ґрунтується на застосуванні двох закономірностей пам’яті людини. Відповідно до першої закономірності запам’ятовується все, що потрапляє до свідомості: люди, слова, події, але в активному стані залишається лише те, що людині важливо, цікаво чи потрібно, те, що її по-справжньому хвилює і пов’язане з певними переживаннями. Друга закономірність пов’язана зі своєрідним механізмом, який можна порівняти з воротами: цікаво — ворота трохи відчинені, дуже цікаво — ворота широко прочинені, нецікаво — ворота зачинені. Система Г.Лозанова використовує збудження першої сигнальної системи, емоційний чинник на тлі загальної релаксації того, хто навчається.
Крім розглянутих механізмів мотивації доречно, на наш погляд, вирізнити творчість, яка характеризується нестандартністю мислення й діяльності, внаслідок чого народжується нове корисне рішення чи продукт діяльності, що виходить за межі загальноприйнятих стандартів. Для ефективного навчання дуже важливим є те, щоб воно було захоплюючим, здійснювалося на творчій основі. С.О.Сисоєва зазначає, що особливістю педагогічної творчості є, з одного боку, реалізація педагогом свого особистісного творчого потенціалу як засобу творення особистості учня, а, з іншого, розвиток його творчого потенціалу, зумовлений розвитком творчих здібностей вихованця1. Отже, творчість у педагогічному процесі виступає основою взаємомотивації, ефективної взаємодії та співпраці між суб’єктами навчальної діяльності.
Мотиваційний цикл у навчанні та чинники його ефективної реалізації
Процес мотивації, як і процес навчання взагалі, є циклічним. Поняття цикл (від грецьк. kyklos — коло) в своєму основному значенні розкривається як сукупність явищ, процесів, що становлять кругообіг упродовж відомого часу. Під циклом навчання слід розуміти всю сукупність дій викладача та тих, хто навчається, що призводять останніх до засвоєння певного фрагмента змісту освіти із заданими показниками, тобто досягнення поставленої мети. Це може бути і окреме навчальне заняття, і вивчення теми чи тематичного блоку, і вивчення навчального предмета загалом. У сучасній педагогіці визначають не тільки когнітивні (пізнавальні) навчальні цілі, а й афективні, пов’язані з позитивним ставленням учнів до навчання та задоволенням їх від цього процесу. Відповідно, для забезпечення поставлених цілей має реалізовуватися мотиваційний цикл як окремого навчального заняття, теми, блоку тем, так і всієї навчальної дисципліни.
Мотиваційний цикл утворюється системою всіх заходів щодо управління мотиваційними процесами. Повноцінний мотиваційний цикл складається з таких етапів: вступно-мотиваційного (викликання похідної мотивації), підтримувального (підтримка та підсилення мотивів, що виникли), завершального (забезпечення мотивації на подальше вивчення навчального матеріалу). Отже, мотивація має здійснюватися на всіх етапах навчального процесу. Спеціальні методи та прийоми забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу будуть розглянуті далі.
У забезпеченні навчальної мотивації можна виокремити низку несприятливих і сприятливих чинників, які послаблюють або підсилюють навчальну мотивацію. До несприятливих чинників навчальної мотивації — демотиваторів — належать: незрозумілість та нечіткість поставлених завдань, необхідність їх виконання; навчальне перевантаження або недовантаження; недостатня поінформованість учнів (студентів); відсутність конкретних позитивних результатів; некомпетентність викладача; погані стосунки у навчальній групі; надто сувора, несправедлива критика; невмотивована відмова у визнанні.
Сприятливими для ефективного управління мотиваційними процесами в навчанні є такі чинники: обізнаність викладача щодо
основних мотивів навчання своїх учнів (студентів); створення викладачем необхідних умов для реалізації особистісних потреб тих, хто навчається; взаємна віра викладачів і тих, хто навчається, в успіх; встановлення гармонійних стосунків між викладачем і навчальною групою та між учнями (студентами) в групі; доброзичливе ставлення викладача до кожного учня (студента); проведення «занять радості» (Н.В.Басова), де учні чи студенти мають можливість отримати задоволення від того, що вони знають та вміють (дискусії, ігри, конкурси тощо); зовнішні умови навчання (стан приміщення, обстановка в аудиторії, сучасні технічні засоби навчання).
