Вивчивши матеріал цього розділу, Ви будете ЗНАТИ:
9 сутність та функції управління розвитком компанії;
9 концептуальні засади управління розвитком компанії (принципи та методи управлінського впливу, типи реагування на імпульси розвитку, способи залучення персоналу до управління розвитком компанії);
9 об’єкти і суб’єкти управління розвитком компанії;
9 формальні та неформальні формати управління розвитком компанії;
9 способи оцінювання ефективності управління розвитком компанії; а також УМІТИ:
9 виявляти напрями трансформації компанії в процесі її розвитку;
10.1. Поняття управління розвитком компанії
10.2. Концептуальні положення управління розвитком компанії
10.3. Формування підсистеми управління розвитку
10.4. Ефективність управління розвитком компанії
Ключові положення
Основні терміни та поняття
Запитання та завдання для самоконтролю
Список використаних джерел Як зазначалося вище (див. глави 1, 3), передбачуваність процесів розвитку дає підстави стосовно припущення про можливість та необхідність управління відпо
Дефініція управління розвитком компанії
9 визначати доцільність створення формальної або неформальної підсистеми управління розвитком залежно від характеристик компанії та її діяльності;
9 формувати механізм управління розвитком компанії в органічній єдності цілей розвитку, чинників та ресурсів, що його зумовлюють, а також методів управлінського впливу;
9 розробляти посадової інструкції працівника відділу перспективного розвитку підприємства.
10.1. ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ КОМПАНІЇ відними процесами. Проте серед дослідників цієї предметної сфери відсутня єдність поглядів на трактування сутності управління розвитком компанії. Найпоширенішими залишаються підходи, згідно з якими управління розвитком — це діяльність, зміст якої полягає у:
1) створенні умов для кількісно-якісних перетворень та координації дій, спрямованих на запобігання формуванню й усунення суперечностей, що виникають як у внутрішньому середовищі підприємства, так і внаслідок його взаємодії із зовнішнім середовищем [8],
2) спрямуванні управлінських зусиль на підвищення рівня надійності компанії відповідно до фази розвитку, на який знаходиться [14];
3) розробленні та реалізації інноваційної стратегії, що має передбачати цілі інноваційної діяльності, вибір засобів досягнення таких цілей і обґрунтування джерел залучення необхідних ресурсів [5];
4) забезпеченні процесу підвищенні гнучкості підприємства (тобто його здатності досягати необхідного результату, який дає змогу без докорінної зміни основних фондів освоювати за певні терміни певну кількість виробів, що можуть бути затребувані ринком), що має два етапи: (а) оцінювання результатів діяльності в поточному періоді та (б) визначення рівня взаємозв’язку підприємства із зовнішнім середовищем, тобто здатність підприємств планувати і прогнозувати процес свого розвитку з метою відновлення [7];
5) визначенні траєкторії ефективного економічного розвитку підприємства, формування цілей і шляхів їх досягнення, утримання його на цій траєкторії [16];
6) формуванні сукупності заходів, методів і засобів, пов’язаних зі свідомим і цілеспрямованим регулюванням руху грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що їх вкладають у виробництво, а також діяльність з поліпшення якості життя персоналу підприємства та населення, мінімізації впливу виробництва на довкілля, максимізації чистого прибутку [13].
З огляду на сутність розвитку та змісту управлінської діяльності надалі під управлінням розвитком компанії будемо розуміти цілеспрямовані дії її менеджменту щодо розв’язання суперечностей існування системи, забезпечення її цілеспрямованого руху в рамках обраних пріоритетів розвитку. Така дефініція базується на концептуальних положеннях управління розвитком, якими є:
9 необхідність керування процесом розвитку компанії;
9 чітка ідентифікація об’єкта і суб’єкта управління;
9 необхідність застосування адекватних управлінських технологій залежно від стадії життєвого циклу компанії;
9 формування механізму управління розвитком;
9 визначення результативності управлінських зусиль у процесі розвитку.
У межах наукового менеджменту під управлінням розуміють процес цілеспрямованих зусиль керівництва організації, спрямований на забезпечення виконання встановлених завдань і досягнення цілей її діяльності, що реалізується шляхом планування й організації відповідних організаційно-економічних заходів, мотивації й контролю за перебігом їх упровадження.
Отже, управління розвитком компанії — циклічний процес, що має п’ять основних функцій (табл. 10.1): 1) цілевстановлення; 2) прогнозування (планування); 3) організацію і координування; 4) стимулювання і активізацію; 5) моніторинг. Циклічність такого процесу має забезпечувати спадковість змін, необхідних для утримання підприємством усталених конкурентних переваг і досягнення неповторності й довгострокової прибутковості як ключових індикаторів успішного розвитку підприємства у просторі і часі.
Функції управління розвитком компанії Таблиця 10.1
ЗМІСТ ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ
В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ КОМПАНІЇ
| Функції управління |
Зміст процедур |
| Цілевстановлення |
Визначення цільових установок, завдань функціонування (тактика) і розвитку (стратегія) |
| Прогнозування |
Діагностування компанії та її середовища на предмет виявлення причинно-наслідкових зв’язків в явищах та процесах, що зумовлюють розвиток компанії або перешкоджають йому Розроблення й обґрунтування програм та проектів розвитку компанії |
| Організація |
Розроблення принципів, процедур та механізмів здійснення змін у компанії Розподіл зон відповідальності за трансформаційні процеси Формування команд трансформацій Створення підрозділів з управління розвитком компанії |
| Стимулювання |
Формування та впровадження механізму стимулювання персоналу та ключових стейкхолдерів до ефективної участі в процесах розвитку компанії |
| Моніторинг |
Створення та застосування системи моніторингу змін, що відображають розвиток компанії у просторі й часі, зокрема шляхом формування системи вимірників розвитку Коригування програм розвитку |
Розвиток компанії зумовлює необхідність розв’язання комплексу проблем, пов’язаних із трансформацією системи організаційно-виробничих та соціальноекономічних відносин. Доцільно зазначити, що комплекс проблем трансформації компанії як організаційно-виробничої системи можна розглядати в кількох контекстах (табл. 10.2).
Напрями трансформації компанії в процесі її розвитку Таблиця 10.2
НАПРЯМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ СИСТЕМИ КОМПАНІЇ
В ПРОЦЕСІ ЇЇ РОЗВИТКУ
| Контекст |
Напрями |
| Проблемноорієнтований (стратегічний) |
— зміна стратегічних орієнтирів розвитку; — визначення цілей функціонування; — розроблення бажаного профілю діяльності компанії, виявлення можливостей та обмежень її розвитку; — формування відповідних стратегічних рішень та напрямів діяльності |
| Структурнофункціональний |
— формування організаційно-виробничої структури, адекватної новим умовам функціонування; — зміна складу функцій для окремих елементів системи; — створення адекватної новим умовам функціонування системи управління; — реконфігурація функціональних стратегій (маркетингу, виробництва, НДДКР, трудових ресурсів та трудових відносин, фінансів); — створення сприятливого соціально-психологічного клімату, внесення змін в організаційну культуру |
| Інституціональний |
— у разі необхідності формування нової структури (неоструктури), для якої склад елементів та конфігурація взаємозв’язків між якими адекватні новим умовам функціонування; — правове та нормативне забезпечення функціонування неоструктури; — захист інтересів неоструктури на різних рівнях (галузевому, регіональному, світовому) |
| Системний |
— визначення нових меж системи; — трансформація «входів» та «виходів» системи компанії; — реконфігурація «процесора» системи; — забезпечення конгруентності неоструктури новим зовнішнім та внутрішнім умовам функціонування |
| Конкурентний |
— формулювання цільових установок формування (підтримання) конкурентних переваг; — визначення напрямів та критеріїв відбору потенційних партнерів; — ідентифікація наявного потенціалу (резервів) розвитку компанії; — розроблення механізмів захисту ключових компетенцій у процесі реалізації розвитку |
Виокремлення проблемно-орієнтованого та структурно-функціонального контекстів ґрунтується на засадах впливу внутрішньосистемних (внутрішньофірмових) ситуаційних чинників, що практично внеможливлює передбачати, виявляти й узагальнювати напрями їх прояву для різних компаній. Більш загальний характер у плані можливостей теоретико-методичного дослідження процесу розвитку мають системний, інституціональний та конкурентний контексти через їхню зумовленість відповідними чинниками зовнішнього середовища.
