Головною метою економічної діяльності є задоволення потреб людини. Ця очевидна в усі часи теза нині доповнюється іншою: саме людина, її зусилля, праця, освіченість, досвід у сучасну постіндустріальну епоху відіграє роль вирішального чинника економічного розвитку. Добробут людини, спільноти, держави став визначальною характеристикою економіки. Тому проблематика соціалізації економічного розвитку, власне, досягнення високого рівня добробуту, набула особливого значення. Соціалізація економіки — це не лише створення умов для максимальної самореалізації людини, а й пошук шляхів подолання багатьох гострих і складних проблем — бідності і нерівності, безпритульності і дискримінації, алкоголізму і наркоманії, епідемій і етнічних конфліктів. Практично жодна міжнародна дискусія рівня Давосського економічного форуму або зустріч «Великої Сімки» («Великої Двадцятки», «Групи 77») не проходить без обміну новітніми напрацюваннями з розв’язання цих проблем. Декларація тисячоліття ООН, прийнята у 2000 р., визнала подолання соціальних негараздів основним завданням світової спільноти. Її другим рефреном, який тепер також набрав значної гостроти, є захист природного середовища, створення умов для сталого розвитку.